Хуст. Карта історико-культурної спадщини

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

В Х-ХІ столітті, до захоплення Закарпаття угорськими племенами, територія сучасного міста та його околиць входила до складу Київської Русі. У X ст. тут існувало укріплене городище. Точної дати виникнення міста не відомо, втім його історія тісно пов’язана з заснуванням замку. Будівництво фортеці для захисту соляного шляху з Солотвинських копалень розпочалося на цьому місці близько 1090р. У ХІ-ХІІ ст. Навколо фортеці утворилося поселення. Внаслідок численних нападів половців населення Хуста ХІІ ст. складалося переважно з саксонських поселенців, запрошених королем Угорщини Гейзою ІІ. У 1242 р. фортеця та місто були зруйновані татарами. У 1318 р. замок був відновлений. З 1281 по 1321 рр. місто входило до Галицько-Волинського князівства, а потім знову відійшло до Угорського королівства.

Хуст з 1329 р. мав статус вільного коронного міста. У 1511 р. Ласло ІІ віддав Хустський замок з усіма його маєтностями в оренду за 20 тисяч золотих угочанському жупану Габору Перені.

Після поразки угорського війська у битві під Могачем у 1526 р. центральна частина Угорщини стала частиною Османської імперії, задунайські і північні райони перейшли під владу австрійських Габсбургів, а південно-східні райони , в тому числі й Хуст, ввійшли до складу Трансільванського князівства. У 1546 р. замком у Хусті володіли австрійці. У 1557 р. місто перейшло під владу Трансильванії. З 1577 р. місто було укріплено, збудовано додаткові фортифікації. Улітку 1594 р. До Хуста підійшла 80-тисячна татарська орда, але не змогла взяти місто. Подібні набіги були частими у середині ХVII ст. У 1599 р. замок захопили австрійські війська генерала Дьордя Башти, котрий і став його власником. Починаючи з 30-х років XVI ст. і до кінця XVIІ ст. місто разом із замком побувало у володіннях трансільванських князів, імператора Фердинанда I, зрештою воно стало частиною монархії Габсбургів. В середині XVIІ ст. Мароморощина постраждала від набігів кримських татар, походу польського князя Любомирського 1657 р., а також від турецької навали 1661-1662 рр. Проте замок взяти нікому не вдалося.

Під час війни 1703-1711 рр. Хуст був важливим опорним пунктом повстанців – куруців, що складалися як з угорського, так і з слов’янського населення. Саме тут керівники повстанців у 1709 р. скликали семигородський сейм та проголосили незалежність Трансільванії. В 1711 р., після перемоги Габсбургів, в Хустському замку була розміщена австрійська залога. У 1717 р. місто пережило напад кримських татар, але вони лише пограбували місто і не штурмували замок. Місцеві захисники наздогнали татар в Карпатах, знищили близько 6000 нападників і звільнили 7000 невільників. Це був останній татарський набіг на Закарпаття.

Єврейська община в Хусті була створена у середині у XVIII ст. і до 1792 року налічувала 14 сімей. На початку XVIII ст. Хуст був невеликим населеним пунктом. Посилений приплив євреїв з Галичини, особливо після першого поділу Речі Посполитої (1772), викликав стурбованість угорської влади. Про це свідчать королівські укази про обмеження і заборону в’їзду євреїв до Угорщини (1806 і 1819 рр.). Однак ці укази на практиці виявилися малоефективними. Значна частина єврейських переселенців осідала у північно-східних прикордонних територіях Угорського королівства, тобто в Підкарпатті. В Угорщині, до складу якої входило історичне Закарпаття, у період з 1785 по 1870 р. чисельність євреїв зросла у вісім разів. Наприклад, наприкінці XVIII ст. єврейська громада Ужгорода настільки зміцніла, що у 1792 р. тут було відкрито єврейську школу.

В угорській частині Австрійської імперії євреї мали сприятливі умови проживання і діяльности. Такий статус зумовлював активну участь євреїв у громадсько-політичному житті. Першим рабином міста Хуст у 1812 році був Яків із Жидачева. Під час революції 1848-1849 рр. у Мукачевому до загонів Національної гвардії записалося понад 600 мешканців – угорців, русинів. Водночас понад 130 євреїв створили свій загін, щоб боротися за рівні права з іншими національними групами.

Не припинявся притік євреїв у Підкарпаття і упродовж XIX ст. У 1839 р. в місті налічувалося 3 109 жителів. Із них 1953 – греко-католики, 640 – римо-католики, 370 – реформати, 132 – євреї, 8 лютеран. У східній частині краю, Марамороші – в останній чверті XIX ст. кількість євреїв становила 50 тис. (20% населення), тобто більше, ніж у 10-и разом узятих комітатах сусідньої Трансильванії. Дещо менше – 35 тис. нараховувалось у найзахіднішому комітаті Земплин, 30 тис. – у комітаті Берег. За переписом 1869 р. євреї в краї становили 11,3% населення, в 1890 р. – 14,2%, в 1910 р. – 14,7%. У середині ХІХ ст. громада Хусту стала однією з найчисленніших і найважливіших у південній Угорщині, зокрема завдяки авторитету Моше Шика, який був рабином Хуста з 1861 по 1879 рік.

У 1920 -1938 роках, коли Хуст був під владою Чехословаччини, у місті вирувало життя єврейської общини. У 1923 році п’ять членів міського управління були євреями. У 1921 році єврейське населення налічувало 3391 осіб, а у 1930 році збільшилося до 4821 осіб.

Встановити точну етнічну структуру населення краю у ті часи досить складно, оскільки в угорських переписах (1900, 1910 рр.) визначальним критерієм національності була розмовна мова, а з числа євреїв майже 60% послуговувалися німецькою, 29,2% – угорською, 8,4% – «русинською», тобто українською, 1,6% – румунською, 0,8% – словацькою мовами, решта «розкидалася» на інші мовні групи. Втім, статистика свідчить про те, що у 1900 р. населення зросло до 8616 осіб.

Під час Першої світової війни в Хусті був влаштований табір військовополонених російської армії. Вони разом з хустянами в 1915 р. спорудили під Замковою горою скромний пам’ятник-піраміду загиблим першого періоду війни. У 1919 р. в місті була встановлена радянська влада та проголошена Угорська радянська республіка, але вже в 18 квітня 1919 р. Хуст разом з усією Підкарпатською Руссю був захоплений румунськими військами і за Тріанонським мирним договором переданий Чехословаччині. В 1920-1930-х рр. відбувався розвиток міста, оскільки воно стало адміністративним центром чехословацької частини Марамороського комітату. У Xусті 1938-39 рр. виходив щоденник “Нова Свобода” та діяв театр “Нова Сцена”. У 1938 р. за рішенням Віденського арбітражу частина Закарпаття з найбільшими містами Ужгородом та Мукачево була передана Угорщині. 10 листопада 1938 р. Xуст став столицею автономної частини Карпатської України, куди евакуювався уряд Августина Волошина.

Землі Закарпаття з кінця 1938 року були територією Угорщини, де панував фашистський режим Хорті. З початком Другої світової війни у 1939 році хортистська Угорщина стала фактично союзником гітлерівської Німеччини і почала проводити антисемітську політику щодо угорських євреїв та єврейської громади Закарпаття, яка була складовою єврейських громад Угорщини. 15 березня 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України, а наступного дня Угорщина анексувала все Закарпаття. Відбулася збройна боротьби між вояками Карпатської Січі і чеськими та угорськими військами. Декларація Августина Волошина була другою в історії України ХХ ст. спробою проголосити незалежність української держави. За період угорсько-німецької окупації з Хуста на примусові роботи та в табори було вивезено понад 8 тисяч осіб (понад 14 тисяч за іншими даними), насамперед єврейського походження. У жовтні 1944 р. Хуст займає Червона Армія. Після закінчення Другої світової війни Закарпаття приєднується до Радянського Союзу в складі Української РСР.

До 1941 року єврейське населення збільшилася до 6023 (із загальної чисельності населення 21 118). Протягом 1939–1944 років закарпатські євреї, як і всі угорські євреї, зазнавали всіляких утисків від угорської влади, яка була відкрито антиєврейською. Антисемітизм в Угорщині у 1938–1944 роках був офіційною державною політикою, як і в нацистській Німеччині.

У 1940 році всіх працездатних євреїв-чоловіків було накладено обов’язок виконання примусових робіт. Після вступу Угорщини у війну, примусові робітники були переведені на військові будівельні роботи, часто перебуваючи у жахливих умовах. Приречені на екстремальний холод, без даху над головою, їжі чи медичної допомоги, багато робітників помирало. Чималу частину єврейського населення угорська влада передала до рук німецьких нацистів. Євреїв перевозили у вантажних вагонах до Керешмезо (с. Ясіня) недалеко від довоєнного польського кордону, звідки потім переправляли через кордон і віддавали до рук нацистів.

У цей час єврейські сім’ї без угорського громадянства були вигнані на територію України, окуповану нацистськими військами. Багато з них були вбиті у Кам'янці-Подільському.

У Хусті і Хустському районі було створено три гетто – у місті Хуст, селах Іза і Сокирниця. 5351 євреїв жили тут і були переміщені в гетто разом з понад 5000 євреїв з навколишніх міст і сіл. Відомо, що кілька десятків євреїв втекли з Хуста і добровільно прийшли Чехословацьку армію, створену Радянським Союзом для боротьби проти нацистів на Східному фронті.

Весною 1944 року близько 10000 осіб із Хусту і регіону були вивезені до таборів смерті. Євреїв відправляли у табірний комплекс «Освенцім» («Аушвіц») – «Біркенау». Радянські війська зайняли цю місцевість наприкінці січня 1945 року. Частину в'язнів нацисти змусили пішки йти на захід, до концентраційних таборів «Бухенвальд» і «Равенсбрюк» (Німеччина), «Маутхаузен» (Австрія). Починаючи з 14 травня 1944 року потяги в Освенцім безпосередньо вирушали з восьми залізничних станцій – Мукачева, Берегова, Ужгорода, Волового (Міжгір’я), Солотвина, Севлюша (Виноградова), Хуста, Тячева. Вони прямували через Кошице (Словаччина). У кожному ешелоні везли від 2 до 4 тисяч євреїв.

До 1944 року місто Хуст було оголошено «вільним» від євреїв.

На початку лютого 1945 року, перші євреї, які вижили повернулися до міста, серед них були Вертгеймер, Йосі Розенберг і Цві Меншель. До літа 1946 року кількість євреїв у Хусті збільшилося до 400. Проте, більшість єврейських сімей, які повернулися в найближчий час оселилися в іншому місці. У 2001 році, Хуст було близько 31 864 жителів. Кілька єврейських сімей все ще живуть там сьогодні (дані на 2013рік).

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Археологічні розкопки на території міста та району виявили стоянки періоду палеоліту та мезоліту , пам’ятки епохи металів.

Розкопки, що проводились в районі Хуста в повоєнні десятиліття, виявили на території міста залишки так званої культури карпатських курганів. Це культура однієї з груп праслов’ян, що жила в Карпатському та Закарпатському регіоні в першій половині І тисячоліття н.е.

Цивільні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Школи

У 1861 році рабі Моше Шік (Moshe Schick,), відомий як Магарам Шік заснував найбільшу на той час єшиву у Хусті, де вивчали Тору. У школі навчалося понад 800 учнів.

Організації

У місті на початку ХХ століття були активними єврейські політичні партії, такі як «Аґудат Ізраель», сіоністські організації, ортодоксальні молодіжні групи і єврейська національна партія, яка представляла спільноту в міській раді

У місті діяли різні організації та установи, до прикладу розміщувалися хедери, «Талмуд Тора», проживали сойфери (книжники), меламеди (учителі). У місті продавалися предмети єврейського культу – талеси, тфіліни, підсвічники, молитовники. Був будинок ритуального різання птиці, магазин-пекарня, рибні і м’ясні крамниці.

Культурне життя євреїв у містах зосереджувалось навколо релігійних і світських (сіоністських) організацій. Спілкування здебільшого йшло мовою їдиш та угорською, подекуди русинською. Володіння мовою сусідів було звичайною справою. Євреї - вихідці зі слов’янських регіонів (Чехії, Польщі, Галичини) - здебільшого були послідовниками ортодоксального юдаїзму, що вимагав суворого дотримання приписів Тори й Талмуду.

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Заснування міста, ймовірно, відбулося в ХІ столітті, коли почали зводити оборонну фортецю для захисту соляного шляху з Солотвинських копалень. Історія і розвиток міста тісно пов’язувалися із фортецею. Замок мав тривалу історію з ХІ ст. до XVIII ст.

На початку XIV ст. створюється Марамороська жупа – адміністративна одиниця в складі Угорського королівства. В 1329 році король Карл Роберт дарує Хусту статус коронного міста і місто стає центральним оборонним пунктом цього краю. Хуст з 1329 р. мав статус вільного коронного міста, такий же статус також мало Вишково. Решта міст були приватними володіннями.

Трохи згодом, на межі XIV-XV ст. угорські монархи сприяли переселенню до Закарпаття значної кількості німецьких колоністів. Всіляко заохочувались ремесла, якими в основному займались переселенці. Переселенці пожвавили економіку краю. Німецькі колоністи принесли у місто своє віросповідання. Відтак зводитились нові католицькі, протестантські (лютеранські) храми.

На початку XVІ ст. внутрішні міжусобиці значно послабили королівську владу в Угорщині. Тому в 1511 р. король Владислав ІІ передає Хустський замок разом рудниками й коронними містами, що відносились до замку, в оренду за 20 тисяч злотих в рік графу Габору Перені. Про те, що соляні копальні управлялись з Хустського замку, свідчить королівська грамота від 1514 року.

З 1617 року Хуст стає володінням Іштвана Бетлена. Впродовж всього XVII століття Маромощина була об'єктом набігів кримських татар за ясирем. В 1657 році відбувся похід польського князя Любомирського, а у 1661-1662 роках — похід османів. Проте Хуст в той період взятий не був. Втім, від тривалих військових дій місто доволі занепало.

В 1720 році в Хусті налічувалось всього 70 дворів, 29 з них були шляхтанськими. Замок з часів закінчення війни Габсбургів з Ракоці не відновлювався. В 1749 р. Було прийнято рішення про недоцільність модернізації чи якихось інших робіт в замку, тому все його військове обладнання перевезли до Кошіце. Проте гарнізон залишився.

Починаючи з середини XVIII і до першої половини ХІХ століття місто Хуст значно зросло. У 1827 році воно мало 377 дворів. У 1838 році жителі Хуста повинні були сплатити державі 1187 форинтів, окрім цього 2656 форинтів воєнного податку. На початку XVIII століття в Хусті розвивались ремесла, зокрема шевське, ткацьке, ковальське та інші. З 1760 року в місті почав працювати пороховий завод, який переробляв селітру, вироблену на підприємствах Мараморощини. Наприкінці XVIII і на початку ХІХ століття набуває широкого розвитку ремісництво, а також торгівля великою рогатою худобою, значна частина якої переганялась сюди з Галичини і Буковини. На ринок Хуста привозили овець, хутро, зерно та інші товари. В другій половині ХІХ століття у Хусті виникло перше деревообробне підприємство, млин, з 1909 року почав працювати цегельно-черепичний завод. Розвивалось ремісництво, збільшувався обсяг торгівлі. Місто, як і раніше, було одним з важливіших центрів торгівлі худобою та різними речами ремісницького виробництва.

Євреї в місті

Євреї вперше згадуються в Хусті наприкінці XVII століття. До 1830 року єврейське населення налічувало 132 особи, до 1880 року єврейське населення збільшилося до 1062 осіб (загальна кількість населення міста - 6228 осіб).

До 1921 року, під час чехословацького періоду, коли Хуст став окружним містом, єврейське населення зросло до 3391 особи. Більшість міської промисловості, торгівлі, ділових установ і майстерень були в руках євреїв. Наприклад, кінотеатри, роздрібні та оптові підприємства, винні погреби, половина магазинів одягу міста, взуттєві магазини, магазини та виробництво електричних приладів, торгівля деревиною, столярні вироби, текстильні магазини і консервні фабрики. Євреям також належали три банки, заводи, чотири млини, готелі «Корона» і «Центральної готель». Деякі євреї були лікарями, фармацевтами, чиновниками. Євреї були також пов'язані з продажем зерна, фруктів і худоби.

У міжвоєнних період місто бурхливо розвивалося, оскільки стало адміністративним центром чехословацької частини Марамороського комітату. У цей час у Хусті було побудовано нові житлові будинки, адміністративні, медичні, соціальні будівлі, школи, торгівельні приміщення, об’єкти громадських комунікацій, водогону, каналізації та розподільної мережі електроструму. В цей період було побудовано також “Слов’янський Дім” (будинок культури, кінозал, ресторан), що був місцем зустрічей для місцевої інтелігенції.

У 1924-1925 рр. за проектом празького архітектора-функціоналіста Й.Фрайвальда був збудований чеський квартал, що складався з житлових будинків для службовців та офіцерів. Цей район також називали “Масарикова колонія”. Архітектор Фрайнвальд використав традиційні місцеві матеріали – камінь, дерево, піщано-гравійну суміш та керамічне покриття дахів, а також оптимально дотримався мотивів народної архітектури.

Під час війни частина міста була зруйнована, проте загалом місто не зазнало великих руйнувань.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Синагога

Синагога побудована в 1872 – 1875 роках. Це єдина постійно діюча синагога на Закарпатті з часу свого заснування. Під час Другої світової війни, в будівлі синагоги зберігалися речі євреїв, які були депортовані з міста. Після війни радянська влада кілька разів намагалася забрати будівлю і перетворити її на клуб та взуттєву фабрику, але єврейські жінки цілодобово чергували під синагогою і не дозволили її захопити. Ця синагога споруджена за всіма канонами юдейської релігії. Характерна прямокутна форма, при вході — портик, за яким безпосередньо знаходиться сама синагога. Основний зал поділений рядами колон на 3 нефи (бувають синагоги з 5 нефами). Біля східної частини знаходиться ковчег завіту із сувоями Тори, попереду — підвищення для їх читання. Синагога має 9 куполів, які вкриті дранкою, 2 зали для молитви, балкон для молитви жінок. Приміщення для жінок відділене від приміщення для чоловіків решіткою. В інтер'єрі синагоги збереглися настінні розписи.

На відміну від більшості містечок Західної України у Хусті збереглася автентична єврейська громада. Нині єврейська община налічує 165 євреїв-прихожан. Молитва здійснюється кожну суботу. Пенсіонери та інваліди забезпечені безкоштовним харчуванням, гуманітарною допомогою та допомогою по господарству.

Кіркут

У Хусті було два кіркути – старий і новий. Сьогодні збережено новий кіркурт, який походить з ХІХ ст. У 1939 році єврейське населення складало 11276 осіб. Останнє відоме хасидське поховання було у 1990-і роки. Жодне інше місто чи село не використовувало це кладовище. На цвинтарі знаходиться більше тисячі мацев, понад чверть з них збережені в первісному вигляді. Цвинтар не має спеціально поділених секцій. Межі цвинтаря залишилися незмінними з 1939 року. Кладовище отримує мінімальний догляд і підтримку, яку забезпечує муніципалітет.

Замок

Історія міста Хуст тісно пов’язана з замком, від якого нині залишились лише руїни. Будівництво дерев’яної фортеці для захисту кордонів та охорони соляного шляху розпочалося близько 1090 р., за правління короля Ласло I Святого (р.п.1077-1095) і тривало до 1191 р. - час правління Бейли ІІІ (р.п.1172-1119). У 1242 р. фортеця та місто були зруйновані татарами. Згідно угорських хронік в цей період фортеця належала воєводі Хусту. У 1318 р. форпост було відновлено. Слід зазначити, що перебудова замку для посилення та удосконалення його обороноздатності велась постійно. З 1281 по 1321 роки місто входило до Галицько-Волинського князівства, а потім знову відійшло до Угорського королівства. Перша документальна згадка безпосередньо про замок належить до 1353 р. Відомо, що першим комендантом фортеці було призначено Яна Дралепського-Горвата. Хустський замок у цей період захищав солекопальні та сплав лісу Тисою, контролював торговий шлях з Угорщини до Польщі, а також служив для захисту кордонів Угорського королівства.

З 1378 р. Хустський замок за королівські борги були подаровані волоським воєводам Драгу та Балку, в 1405 р. король Жигмонд (Сигізмунд І) Люксембург (р.п.1387 – 1437) передав Ньолаб та довколишні села своєму близькому другу та таємному канцлеру Імре Перені. Проте вже через деякий час замок залишився без господаря. З 1445 р. і до кінця XV ст. в замку господарювали різні коменданти. У 1447 р., на території замку було зведено храм. В XV ст. Хустський замок виконував функції в'язниці. У 1511 р. король Уласло II Ягеллон (1490-1516) передав Хустський замок разом з соляними копальнями й п’ятьма коронними містами в оренду за 20 тисяч злотих на рік графу Габору Перені.

Починаючи з 30-х рр. XVI ст. і до кінця XVII ст. місто разом із замком побувало у володіннях трансільванських князів, імператора Фердинанда I, генерала Георга Баста, Іштвана Бетлена і врешті стало частиною монархії Габсбургів.

Під час визвольної війни 1703-1711 рр. Хустський замок був важливим опорним пунктом повстанців – куруців, що складалися як з угорського, так і з слов’янського населення. Саме тут керівники повстанців у 1709 р. скликали семигородський сейм та проголосили незалежність Трансільванії.

В 1711 р. після перемоги Габсбургів в Хустському замку була розміщена австрійська залога, але повністю відновити напівзруйновану фортецю було неможливо за браком коштів. У 1749 р. намісницька комісія офіційно проголосила, що Хустський замок втратив своє стратегічне значення і було прийнято рішення про перевезення військової матеріальної бази до Кошиць. У 1766 р. внаслідок вибуху порохових складів під час грози, Хустський замок та всі будівлі на його території були зруйновані або згоріли. У вогні загинуло багато людей, оскільки камінням засипало єдиний вихід із замку. Для проведення ремонтних робіт було виділено кошти, збільшено чисельність гарнізону, але відродити фортецю не вдалося. Замок руйнувався, а солдати гарнізону наполегливо скаржилися керівництву на нестерпні умови служби. Врешті, у 1773 р., імператриця Марія-Терезія вповноважила свого сина Йозефа ІІ оглянути Хустський замок. Майбутній монарх впевнившись у неможливості відродити зруйновану фортецю віддав розпорядження перевести гарнізон до Мукачівського замку. Сьогодні від замку залишилися лише руїни.

Костел Св. Єлизавети XIV-XVIII ст. (вул. Жовтяна, №45) Костел було побудовано наприкінці XIV – на початку XV ст. та освячено на честь св. Єлизавети. В кінці XV ст. костел частково було перебудовано та оточено оборонним муром, тому він належить до укріпленого типу храмів. У 1524 р. переважна більшість місцевих жителів перейшли у протестантизм, тому храм став реформаторським. Сьогодні це діючий храм, що належить греко-католицькій громаді міста. Будівля церкви складається з вежі-дзвіниці XV ст., нефа і з’єднаної з ними апсиди. Дзвіниця має три дзвони: великий – 1587 р., середній і малий - 1683 р . Храм має характерні для готики стрілчасті вікна та дверні прорізи. Меценатами храму були Дьордь Ракоці, Ганна Лоньоі, Міхай Опофі, які зробили значний внесок у його перебудову та реконструкцію в XVII ст. У 1640 р. Іштван Бетлен подарував церкві срібний кубок та чашу.

Протягом 1774-1783рр. було проведено значну внутрішню перебудову храму: встановлено кам’яну підлогу (збереглася до сьогодні), місця для сидіння, розташований на північній частині верхній ярус і корону храму. Під час реставрації 2004-2005 рр. на південній стіні були виявлені старовинні розписи 15-16 ст., які успішно відреставрували. На фресках зображено угорських королів Ласло, Іштвана та графа Імре, яких було канонізовано. Під підлогою храму знаходиться поховання (1708 – 1709 рр.). 18 червня 2006 р. за ініціативою Угорського інституту військової історії імена похованих тут людей увіковічені на мармурових плитах.

Римо-католицький костел Св. Анни (вул. 24 Жовтня, №40).

Перша письмова згадка про римо-католицьку парафію сягає XIV ст., проте в 1524 р. переважна більшість місцевих жителів прийняли протестантство, а разом з тим і римо-католицький храм св. Єлизавети став реформаторським. Парафію було відновлено лише в 1765 р. У 1799 р. розпочалося будівництво сучасного римо-католицького костелу, оскільки реформати не віддали церкву Св. Єлизавети. Розповідають, що джерелом будівельного матеріалу для храму стали руїни Хустського замку. Підтвердженням цьому є напис на стіні церкви латинською мовою: “Це частина замку Хуст, зруйнованого, але не переможеного, більш сильного у престолі живого Бога”. Як свідчать архівні документи, цей напис у 1802 р. звелів зробити священик піаністичного ордену Вікентій Шимеліус. Окрім права на завезення каміння із замкової гори, парафіянам було дозволено перенести у новозбудований храм дзвін і годинник із замкової годинникової вежі, що нині є безцінною реліквією міста. Годинник на вежі церкви показує середньоєвропейський час. Нині тут зберігається стародавня ікона св. Анни та позолочена монстація для Святих Дарів, які в 1859 р. подарували церкві її парафіяни. Ікона збереглася у своєму оригінальному вигляді і є головною святинею храму.

Свято-Благовіщенський храм

У 1927 р. у Хусті була заснована православна громада, а в 1928 – 1929 рр. - збудований православний храм ( вул. Керамічна, №13). Настоятелем храму був отець Олексій, що служив громаді аж до своєї смерті у 1947 році.

Пам’ятки зелених насадженьПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Пам'ятка природи “Червона скеля” складається з гірських порід червоного забарвлення. Вона знаходиться неподалік міста Хуст. Це місце пов'язано з легендами про походження міста.

Тюльпанне дерево

130-літня екзотична рослина сімейства магнолієвих. Це високе дерево у природних умовах росте в Північній Америці. Зазвичай рослина акліматизується в умовах субтропіків. Цвітіння триває близько трьох тижнів великими жовтими квітками у червні і нагадує бутони тюльпанів.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Моше Шик народився в місті Біркенгайм Угорського королівства (сучасна Бжезова під Брадлом, Словаччина), був сином рабина Йосефа Шик. Сім'я походила від рабина Ханох Гайніх Шик з Шклова.

У віці 11 років Моше Шик був направлений на навчання разом зі своїм дядьком, рабином Іцхаком Френкелем, в Ав Бет Дін аль Регенсдорф (Av Beth Din in Regensdorf). Коли йому було 14 років, він на шість років поїхав вчитися до Мозеса Софер в Пресбург. Софер називав свого дивовижного учня "скринею скарбів, повною священних книг". Коли Моше Шику було 20, він одружився зі своєю кузиною, Гіттель Франкель. У них було декілька дітей. Він був призначений рабином Єрегін в 1838 році, де відкрив єшиви. Моше Шик навчав студентів протягом трьох десятиліть. У 1861 році він став рабином Хусту і перевіз з собою єшиву на 800-студентів.

Шик був провідною фігурою в ортодоксальному таборі під час боротьби з течією неологів юдаїзму, яка сприяла помірним реформам і урядовій політиці мадяризації. 28 грудня 1867 року, незабаром після австро-угорського компромісу, євреї Угорщини були юридично емансиповані. Міністр релігії Йожеф Етвеша прагнув встановити національну єврейську організацію, яка б представляла різні громади перед урядом. Ортодоксальні євреї, побоюючись що у владі переможуть суперники, провели з’їзд рабинів в Пешті між 24 листопада і 3 грудня 1868 року.

Семюел Бенджамін Софер був обраний президентом і Шик не мав офіційної позиції, однак він проявився лідером. Саме він вирішив відправити лист Етвеш із заявою, що ортодоксальні євреї не прийматимуть резолюції від майбутнього Національного єврейського конгресу, якщо та не відовідатиме їхнім поглядам. Конгрес був скликаний в Пешті між 10 грудня і 23 лютого 1869 року, його метою було створення нової організації. Шик і Зигмунд Краус вели ортодоксальну кампанію за відокремлення від керівництва.

15 листопада 1871 року Новий міністр релігії Тивадар Паулер визнав Центральне бюро автономних ортодоксальних єврейських громад в Угорщині, який був самостійним і незалежним від прихильників неологічних течій національного єврейського бюро.

В рабинських коментарях Шик широко відомий як Магарам Шик (מהר"ם שיק); Магарам є абревіатурою від Морейну Араав Мойсея, що з івриту перекладається як "Наш учитель, рабин Моше". Він помер в 1879 році.

Музеї – архіви – книгозбірки – приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Ху́стський краєзна́вчий музе́й — муніципальний краєзнавчий музей у місті Хуст, зібрання пам'яток з історії та мистецтва краю. Музей розташований за адресою: вул. Пирогова, буд. 1, м. Хуст (Закарпатська область), Україна.

Експозиція Хустського краєзнавчого музею складається з 10 залів загальною площею 1 500 м². Найбільш повним і цікавим у музеї є зал Карпатської України (1938—39 рр.), адже Хуст деякий час був столицею цієї держави. На третьому поверсі музею розміщується Хустський виставковий зал з постійно діючою картинною галереєю.

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Місця масових поховань хустськх євреїв, убитих угорськими правоохоронцями за спробу врятуватися від таборів смерті, не встановлені достовірно. Відомо, що біля села Вишково Хустського району 16 квітня 1944 року угорські жандарми розстріляли понад 100 євреїв Вишково, які не мали громадянства Угорщини.

Неподалік від Хуста, в Кривському концтаборі, знаходилися сотні в’язнів. Звідти їх по 40 осіб вивозили до берега Тиси в районі Велятинського мосту і там розстрілювали, а тіла вбитих кидали у воду. Майже 6 років тривав розгул фашистського терору. За неповними даними Надзвичайної комісії по розслідуванню і встановленню злочинів, заподіяних німецько-угорськими загарбниками за роки окупації було кинуто у тюрми і концтабори 183 395 чоловік, з яких 114 982 було вбито.

Туристична інфраструктураПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Готель «Сільваш». Хуст, вул. Сливова, 40. Тел.: +38 (098) 943-06-50 , +38 (03142) 5-50-44

Список використаної літературиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%D1%81%D1%82
2. http://www.jewishgen.org/yizkor/khust/khust.html
3. http://kehilalinks.jewishgen.org/Khust/
4. http://www.travelua.com.ua/zakarpattya/xustskij/xust
5. http://cikave.com.ua/view_post.php?id=8
6. http://mskifa.narod.ru/hust.html
7. http://www.ji.lviv.ua/n48texts/makara.htm
8. http://turizm-karpaty.com.ua/index.php?view_content=1685&lang=ukr
9. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%D1%81%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%94%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9
10. http://www.zakarpatia.com/?p=2017
11. http://nz.uz.ua/news/golokost-na-zakarpatti-trivav-52-dni
12. http://www.holocaust.kiev.ua/news/posibnik.pdf
13. http://zakarpattya.net.ua/Zmi/123234-Holokost-na-Zakarpatti-tryvav-52-dni
14. http://novezakarpattya.com/rubrics/historical-discourse/13293-storya-husta.html