Хуст - путівник

Фортеця соляного шляху

Хуст, розташований біля підніжжя Карпатських гір у долині р. Тиси, є третім за чисельністю містом на Закарпатті. Назва поселення, ймовірно, походить від річки Хустець, що протікає в центрі міста. Існує також легенда про чорта, який захотів вискочити з пекла. Розігнався чортяка і пробив головою землю: вибрався увесь і лише китиця від хвоста зачепилася. Та як він не старався – витягнути її не міг. Заверещав тоді дідько від болю на увесь світ: «О-йо-йой, мій хвуст-хвуст-хвуст!», а долиною покотилася луна «хуст-хуст-хуст». І тепер на місці, де тягнув із пекла свого хвоста чорт, стоїть гора, а місто навколо гори називається Хустом (у переказі Ірини Пустиннікової).

Початок міста Хуст сягає ХІ ст., коли почалося зведення оборонної фортеці для захисту соляного шляху зі солотвинських копалень. Закінчив будівництво замку угорський король Бела ІІІ бл.1190 року. У 1329 р. угорський король подарував Хустський замок своєму вірному лицарю Драгу, а місто отримало статус королівського. Після поразки угорців від турків у 1526 р. під Могачем Угорське королівство розпалося, а Хустський замок став частиною Трансільванського князівства. Протягом 2-ї пол. ХVІ ст. та у ХVII ст. замок був одним із центрів боротьби трансільванських князів з австрійськими Габсбургами. У 1577 р. фортецю було значно укріплено і в ній розташовано королівський гарнізон. Замок неодноразово був в облозі, зокрема татарській, коли у 1594 р., попаливши околиці, вони так і не змогли його захопити. Фортеця успішно витримала й облогу турецького війська (1660–1661). У 1670-х рр. в околицях Хуста проти австрійських військ діяли угорські повстанці-куруци. Зрештою у 1687 р. австрійське військо зайняло Хустський замок. Починаючи з ХVІІІ ст. в околицях Хуста активно орудували опришки, зокрема Григорій Пинтя (є багато народних пісень про те, як він обстрілював Хустський замок із дерев’яної гармати) та Федір Бойко. У 1703 р. Хустський замок захопили війська князя Ференца ІІ Ракоці: саме там було проголошено незалежність Трансільванського (Семиградського) князівства. А в 1709 р. у Хусті був скликаний князем Ракоці т.зв. Семиградський сейм. З 1711 р. Хуст остаточно став частиною Австрійської імперії у складі її угорських земель.

У ХІХ ст. Хуст далі розвивався як місто промислів та торгівлі. Донині у місті залишився андезитний кар’єр, де цей будівельний мінерал видобували промисловим способом з 1885 р. Важливими для економіки міста були виробництво меблів та цегельна справа, що дала початок Хустському заводу будматеріалів.

Восени 1918 р. внаслідок Першої світової війни Австро-Угорська імперія розпалася. Закарпатські українці 21 січня 1919 р. зібрали в Хусті Всенародний Закарпатський конгрес: на ньому 420 делегатів з усього закарпатського краю прийняли історичне рішення про приєднання до Соборної України. Проте зрештою Закарпаття ввійшло до Чехословацької республіки як Підкарпатська Русь.

 
Єврейське населення Хуста

Єврейські купці почали поступово заселяти Хуст імовірно ще з часів пізнього середньовіччя у зв’язку з його вигідним розташуванням. Проте активніше євреї почали прибувати сюди від 1772 р., після Першого поділу Речі Посполитої. У 1792 р. єврейська община налічувала вже 14 сімей. У 1839 тут поряд із 1953 греко-католиками, 640 католиками, 370 кальвіністами та 8 лютеранами проживали 132 юдеї. Першим рабином у Хусті в 1812 р. став Яків із Жидачева. Найбільш авторитетним рабином Хуста в ХІХ ст. (1861–1879 рр.) був Моше Шик (1807–1879), який у 1861 р. відкрив у Хусті одну з найбільших на той час у Східній Європі єшиву. Видатними рабинами в місті були також Моше Грюнвальд (1853–1910), Ісраель Яков Лайфер, Шмуель Шмельке Лайфер ІІ з Хуста, Мешулам Ґінзберґ з Хуста та Йосеф Цві Душинський.

Вже в середині ХІХ ст. громада стала однією з найвпливовіших на Закарпатті. У 1880 р. тут проживали 1062 євреї, а в 1910 р. вже 2371 (14,7% від загальної кількості населення). У міжвоєнний період Хуст, що належав до Чехословаччини, став окружним містом. Єврейське населення зросло у 1921 р. до 3391 особи. Євреї-підприємці володіли, зокрема, кінотеатрами, винними погребами, магазинами, майстернями і фабриками, трьома банками, заводом, чотирма млинами, готелями «Корона» і «Центральний». Багато євреїв міста були лікарями, фармацевтами, адвокатами та чиновниками. У 1923 р. п’ять євреїв були членами міської ради.

У 1921 р. єврейську общину Хуста очолив рабин Йосеф Цві Душинський, який пізніше обійняв посаду головного рабина єрусалимських ультраортодоксів.

У 1930 р. чисельність єврейського населення Хуста зросла до 4821 мешканців. Проте слід пам’ятати, що на Закарпатті також і в ХХ ст. (у складі Чехословаччини) переважна більшість єврейського населення (станом на 1930 р. аж 65%) проживала у сільській (гірській) місцевості, що становило найвищий по всій Європі відсоток євреїв-селян.

В Хусті активними були єврейські політичні партії, зокрема «Аґудат Ісраель», кілька сіоністських організацій, ортодоксальні молодіжні групи і Єврейська національна партія, яка представляла єврейську спільноту в міській раді. У місті діяли різні організації та установи, хедери і Талмуд-Тора.

Мав Хуст і свою хасидську династію – «хасідут Хуст», відгалуження від посталої у ХІХ ст. династії Надворна. Першим адмором був рабин Ісраель Яков Лайфер із Хуста (пом. 1929 р.). Династія виводиться від рабина Меїра з Перемишлян (1703–1773), учня Баал Шем Това. Зараз нащадки хустської династії мешкають переважно в США.

Друга світова війна та Голокост

Від кінця 1938 р. Закарпаття належало до Угорщини, де після початку війни зріс антисемітизм. Протягом 1939–1944 рр. закарпатські євреї, як усі угорські євреї, зазнавали утисків. У 1940 р. всіх працездатних євреїв-чоловіків залучали до виконання примусових робіт. Євреїв перевозили у вантажних вагонах до Керешмезо (с. Ясіня), що недалеко від довоєнного польського кордону, звідки потім переправляли через кордон і віддавали німцям. У цей час єврейські сім’ї без угорського громадянства були вигнані на окуповану нацистами територію України. Багато з них були страчені у Кам’янці-Подільському.

У квітні 1944 р. в Хустському районі було створено одночасно три гетто: у місті Хуст, в селах Іза і Сокирниця. До гетто, які вже налічували 5351 єврея, було переміщено іще понад 5000 євреїв із навколишніх містечок і сіл. Кільком десяткам євреїв вдалося втекти з Хуста та влитися до партизанських загонів.

Навесні 1944 р. бл. 10 тис. євреїв із Хуста та регіону були вивезені до табору смерті «Аушвіц-Біркенау». Перед депортацією євреїв спочатку збирали на території сучасного цегляного заводу, а також у пунктах збору на теперішніх вулицях Добрянського, Духновича та на майдані Хмельницького. Починаючи з 14 травня 1944 р. потяги безпосередньо в Освенцім вирушали з восьми залізничних станцій – Мукачева, Берегова, Ужгороду, Волового (Міжгір’я), Солотвина, Севлюша (Виноградова), Хуста і Тячева. У кожному ешелоні везли від 2 до 4 тис. євреїв.

Частину євреїв із Хуста нацисти змусили до пішого маршу на захід – до концтаборів Бухенвальд і Равенсбрюк (Німеччина), Маутгаузен (Австрія). До кінця весни 1944 р. Хуст був оголошений нацистами «вільним» від євреїв. Було винищено та вивезено в концтабори понад 10 тисяч євреїв.

Неподалік від Хуста, в Кривському концтаборі перебували сотні в’язнів, звідки їх по 40 осіб вивозили на берег Тиси, в районі велятинського мосту, і там розстрілювали, скидаючи тіла убитих у воду.

Радянські війська зайняли Хуст 24 жовтня 1944 року. Місто стало частиною Радянської України. На початку лютого 1945 р. перші євреї, які вижили в роки Голокосту, повернулися до міста. Серед них були, зокрема, Йосі Розенберґ і Цві Меншель. До літа 1946 р. кількість євреїв у Хусті збільшилося до 400 осіб. Проте більшість єврейських сімей, які повернулися, невдовзі переїхали в інші місця.

На захисті синагоги

За деякими даними, у Хусті наприкінці ХІХ ст. було 8 синагог та домів молитви. Війну пережила, зокрема, будівля Старої синагоги (XVIII ст.), яка за радянських часів була перебудована під кінотеатр.

До сьогодні свій первісний вигляд і функції зберегла лише одна синагога, збудована наприкінці ХІХ століття. Всередині збереглися настінні розписи. Будівля ніколи не зазнавала руйнувань. Це фактично єдина постійна діюча від часу свого заснування синагога на Закарпатті.

В роки Другої світової війни в будівлі синагоги зберігалися відібрані нацистами речі євреїв.

Після війни радянська влада кілька разів намагалася відібрати будівлю, але єврейські жінки, які приходили до синагоги і чергували біля її стін, звели ці плани нанівець. Кількість людей, що приходили на молитви, була такою великою, що у ній бракувало місця. Це зберегло її як культову споруду єврейської громади Хуста в нелегкі комуністичні часи. Донині нечисленна єврейська спільнота (бл. 165 осіб) використовує її для своїх молитов.

Цвинтар

На пагорбі на вул. Островського розташований старий єврейський цвинтар, закладений у ХVIII ст. На ньому знаходиться понад 1,5 тис. мацев. Серед похованих тут осіб є і рабини Моше Шік та Моше Ґрінвальд. Цвинтар закрито для поховань у 1960 році. На схилі Замкової гори, неподалік від християнських цвинтарів, тоді було відкрито новий єврейський цвинтар, який хустська громада використовує донині.