Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Книшин - путівник

пол. Knyszyn, біл. Кнышин, їд. קנישין
Книшин - путівник
Картина Яна Матейка «Смерть Сигізмунда Августа в Книшині», полотно, олія, 1886, колекція Національного музею у Варшаві

Королівське серце

 У 1572 р. у своїй садибі в Книшині помер король Сигізмунд II Август, останній правитель Польщі та Литви з династії Ягеллонів. Тіло поховали на Вавелі, але його серце залишилося в Книшинській пущі (за переказами, замуроване в крипті книшинського костелу). Мисливський маєток, який король відвідував багато разів і де провів загалом понад 500 днів, був закинутий. Ніхто не піклувався і про розташовані біля маєтку рибні ставки. Минуло більше 200 років і євреям Кринок дозволили на старих греблях королівських ставків закласти кладовище. Сьогодні це один із найбільш мальовничо розташованих цвинтарів у Польщі.

Перший задокументований візит короля на книшинські землі відбувся в 1532 році. Оскільки там знаходилася королівська садиба, в тому ж столітті прибули сюди поселенці-євреї. Вони займалися, серед іншого, орендою пивних таверн, яких тут було тоді кілька десятків. У 1568 році король Сигізмунд Август надав Книшину міські права. Незабаром було збудовано ратушу, лазні, будинок ваги, а також вимощено бруківкою вулиці. Базарний день призначено на четвер. У 1672 р., за 100 років після смерті Сигізмунда Августа, городяни домоглися привілею de non tolerandis Judaeis, внаслідок чого єврейські жителі Книшина створили власне поселення на території сусідньої королівщини під назвою Огродники (нині у межах вул. Школьна і Тикоцька). Спочатку там жило лише кілька сімей, але громада чисельно збільшувалась і на кінець XVIII ст. в Книшині мешкало вже більше 200 євреїв, тобто понад 20% жителів містечка.

Картина Яна Матейка «Смерть Сигізмунда Августа в Книшині», полотно, олія, 1886, колекція Національного музею у Варшаві
Неділя на книшинському ринку, 30-ті роки ХХ ст., колекція Книшинського регіонального товариства ім. Сигізмунда Августа
Продаж скотини під час торгівлі в четверг в Книшині, 30-ті рр. XX ст, колекція Книшинського регіонального товариства ім. Сигізмунда Августа
Продаж скотини під час торгівлі в четверг в Книшині, 30-ті рр. XX ст., колекція Книшинського регіонального товариства ім. Сигізмунда Августа

Privilegium de non tolerandis judaeis (лат. привілей нетолерування євреїв) – привілей, який правитель надавав місту, землі або більшій території, що не дозволяв євреям оселятися в цьому районі. У XVI ст. такий привілей отримало кілька десятків міст із більш ніж тисячі існуючих на той момент. Навіть у XIX ст. на території Царства Польського привілей de non tolerandis judaeis мало кожне п’яте місто. Внаслідок цього єврейські квартали часто виникали по сусідству, на землях, що не підлягали міській юрисдикції (напр., у Любліні та Кракові). Траплялося так, що ці квартали отримували аналогічний привілей – de non tolerandis christianis, хоча в таких випадках це часто робилося для безпеки жителів і уникнення конфліктів між євреями і християнами. Остаточне юридичне скасування міських привілеїв, що обмежували євреям можливість селитися будь-де, відбулося в 2-й пол. XIX ст.

У Книшині привілей перестав діяти на початку XVIII ст. і з тих пір перебування євреїв у місті вважалося легальним. У районі Огродники було збудовано синагогу, микву та ритуальну бійню.
На греблях колишніх королівських ставків євреї почали хоронити своїх мерців. У 1786 році вони отримали офіційний дозвіл, і навіть наказ, ховати померлих саме в цьому місці. Сьогодні єдиним слідом від королівської резиденції епохи Відродження є саме колишні королівські ставки, на яких знаходиться єврейське кладовище. Збереглося більше 700 мацев. Найстаріший інвентаризований надгробок датований 1794 роком. Унікальне поєднання водойм і цвинтаря утворило місце з винятково мальовничим краєвидом. Особливо рекомендується відвідати його навесні, коли в колишніх королівських ставках ще стоїть вода.

Єврейське кладовище в Книшині, 2015, фото Моніка Тарайко.
Єврейське кладовище в Книшині, 2015, фото Моніка Тарайко.

Розвиток промисловості


У 1795–1807 роках місто опинилося під прусською владою. Цей період можна вважати початком розвитку промисловості Книшина, оскільки тоді до міста прибуло багато німецьких родин. Відкривалися ткацькі та суконні фабрики, чинбарні та гуральні. З часом німецькі фабрики перейшли до євреїв. Одним із найбільш підприємливих був Лейба Айзенберг, власник чинбарні, миловарні та підприємства з переробки ганчір’я. Єврей Танхіель мав парову ткацьку фабрику, прядильню й суконну фабрику. Суконну фабрику й чинбарню мав також Герш Розенблюм, а Лейб Гробман володів суконною фабрикою і пивоварнею.

Дерев'яний будинок ткацької фабрики Юліуша Арндта на вул. Бялостоцькій 38 в Книшині, побудований в 30-тих рр. XIX ст., 2013, колекція Книшинського регіонального товариства  ім. Зигізмунда Августа
Дерев'яний будинок ткацької фабрики Юліуша Арндта на вул. Білостоцькій 38 в Книшині, побудований в 30-тих рр. XIX ст., 2013, колекція Книшинського регіонального товариства ім. Сигізмунда Августа
Родина Арндтів, власників ткацької фабрики, перед існуючим до сьогодні будинком на вул. Білостоцькій 38, на зламі XIX i XX ст., колекція Книшинського регіонального товариства ім. Зигмунда Августа
Родина Арндтів, власників ткацької фабрики, перед існуючим до сьогодні будинком на вул. Білостоцькій 38, на зламі XIX i XX ст., колекція Книшинського регіонального товариства ім. Сигізмунда Августа

У 2013 році сліди своїх предків у Книшині відшукала Лаура Сільвер, авторка книги Knish: In Search of the Jewish Soul Food (Книш: У пошуках поживи для єврейської душі, 2014). За однією з легенд, цей вид пирога з м’ясною начинкою походить саме з Книшина, звідки й отримав свою назву, разом із єврейськими емігрантами потрапив у Сполучені Штати Америки, став там популярною стравою і посів своє місце в популярній культурі. Зокрема, вуличний продавець книшів з’являється у фільмі Серджіо Леоне «Якось в Америці».

 

Втечі Ізраїля Бекера до Книшина


Книшин увічнив у своїх картинах уродженець Білостока Ізраїль Бекер (1917–2003), актор, режисер і художник. Його бабуся і дідусь жили в Книшині напроти школи, на вулиці Білостоцькій. Війну він пережив у Радянському Союзі, а потім потрапив до табору біженців у Німеччині. У 1948 р. виїхав до Ізраїлю, був актором і режисером в ізраїльському Національному театрі Хабіма. У 1979 році випустив альбом „Stage of Life” (Сцена життя), в якому намалював і описав своє життя.

Картина Ізраїля Бекера «Мої бабуся і дідусь», репродукція з альбому Stafe of Life завдяки пані Люсі Лісовській, голови Центру громадянської освіти Польща – Ізраїль у Білостоці – www.bialystok.jewish.org.pl.
Картина Ізраїля Бекера «Мої бабуся і дідусь», репродукція з альбому Stafe of Life завдяки пані Люсі Лісовській, голови Центру громадянської освіти Польща – Ізраїль у Білостоці – www.bialystok.jewish.org.pl.

Книшинські синагоги


Перша дерев’яна синагога була побудована в Книшині на Тикоцькій вулиці (на розі Тикоцької і Школьної) у XVIII ст. Найстаріша відома згадка про синагогу датується 1705 роком. Будівля згоріла під час пожежі в 1915 році. Після цього на сучасній Школьній вулиці була зведена синагога Бейс Єшурун (Дім Ізраїлю). Народжений у Книшині Ернесто (Цві) Сурашкі згадує її так:

Інші спогади та документи чітко показують, що це була цегляна будівля. За спогадами Грети Урбанович, синагога стояла на невеликому пагорбі, в глибині двору, паралельно до вулиці. Була традиційно орієнтована – великі вхідні двері були із заходу, арон га-кодеш зі сходу. Ця двоповерхова будівля з червоної цегли мала на першому поверсі більші вікна, на другому — менші. Її покривав мансардний дах. Площа синагоги становила біля 2500 м2. Бейс Єшурун під час Другої світової війни зруйнували німці і вона була розібрана. Саме вона згадується як головне місце молитви книшинських євреїв.
Наприкінці XIX ст. з’явились ідеї, аби побудувати більш ефектну синагогу. У 1898–1900 роках розроблено проект неокласичної будівлі з двосхилим дахом, великими вікнами, із фасадом, прикрашеним пілястрами та зіркою Давида, і скрижалями Мойсея нагорі. Все вказує на те, що проект не був реалізований, а в 20-ті роки ХХ ст. збудовано об’єкт, натхненний модернізмом і модною тоді промисловою архітектурою.

Цифрова реконструкція синагоги Бейс Єшурун із Книшина, розроблена для проекту Шляхами штетлів, 2015, Poligon Studio, цифрова колекція осередку «Брама Ґродзька — Театр NN»

Синагога Орах Хаїм, стан у 70-ті роки ХХ ст., колекція Книшинського регіонального товариства ім. Сигізмунда Августа

Синагога Орах Хаїм (івр. «Шлях життя») була збудована на Гродненській вулиці, в глибині Ринку. Належала до типу дев’ятипільних синагог, мала чотири стовпи, які обмежували біму і підтримували склепіння. Товсті стіни будинку звели з обпеченої жовтої цегли і прикрасили декоративними лізенами та карнизами. Будівлю вирізняли великі вікна, що освітлювали одноповерховий головний зал. У західній, двоповерховій частині будівлі знаходились бабинці, до яких вів вхід із південного боку. Головний вхід розташовувався з боку Гродненської вулиці. Синагогу площею бл. 1,6 тис. м2 вінчав чотирисхилий дах із черепиці. У 1943 році нацисти зайняли синагогу і після замурування вікон переробили на склад; цю функцію об’єкт виконував і після війни. Планів створення тут культурного центру не було реалізовано. Будівлю повністю розібрали в кінці 80-х років ХХ століття.

Друга світова війна та Голокост

Після двох років радянської окупації в червні 1941 року в Книшин увійшли німці. Як і в сусідніх населених пунктах, тут відбулася спроба погрому сусідів-євреїв окремими польськими мешканцями містечка, але, як видно з написаних після війни спогадів книшинських євреїв, завдяки безкомпромісній позиції місцевого католицького парафіяльного священика Францішка Брикса та представників місцевої інтелігенції бандитські плани були зупинені.
2 листопада 1942 р. німецька влада наказала всім єврейським жителям Книшина зібратися на міському ринку. Звідти 1,3 тис. євреїв були вивезені в Білосток, а потім до табору смерті у Треблінці. 74 особи, які опиралися депортації, були вбиті на місці й поховані на єврейському кладовищі. У 2012 р. з ініціативи Книшинського регіонального товариства їх могилу було позначено пам’ятним каменем.
Кілька десятків людей зуміли втекти. Одним із них був Самуїл Сураський, книшинський швець, який разом із чотирма братами й сестрами знайшов притулок у свого колеги по роботі, християнина Чеслава Двожаньчика. У 50-х роках ХХ ст. Сураські емігрували до Ізраїлю, але продовжували листування з Двожаньчиками. В 2007 р., за кілька років після смерті діда, нащадків родини Двожаньчиків знайшла внучка Самуїла Сураського, Гадас, яка добилася присудження їм медалі Праведників народів світу.

Званням «Праведника народів світу» з 1963 року нагороджує ізраїльський інститут Яд Вашем. Нагороджена ним людина офіційно визнається Інститутом, а також органами влади держави Ізраїль особою, яка ризикувала своїм життям, щоб врятувати євреїв під час Другої світової війни.
Праведники отримують медаль із написом «Хто рятує одне життя – рятує весь світ». До 2015 року видано 25685 таких нагород; серед людей зі званням «Праведника» є 6532 громадян Польщі, 2515 України та 608 – Білорусі.

 Пам’ять

Під час війни було знищено більше 80% будівель містечка. Сьогодні Книшин нараховує 2,5 тис. жителів. Щороку до Книшина приїжджає ізраїльська молодь з кібуцу Тірат Цві, де проживав Самуель Сураський. Разом зі своїми польськими ровесниками вони впорядковують єврейське кладовище на королівських греблях.
У Книшині діє кілька агроосель і неохоронювані кемпінги. Більш детальну інформацію про можливість ночівлі надає Центр туристичної інформації, розташований в будівлі мерії (вул. Ринек, 39, тел. (85) 7279988). Інформацію про історію Книшина і його пам’яток з понеділка по неділю надають члени Книшинського регіонального товариства ім. Сигізмунда Августа, тел. 399033142.

 

Варто побачити

  • Єврейське кладовище (XVIII ст.), вул. Білостоцька
  • Міське планування (XVI ст.)
  • Римо-католицький костел св. Йоана, Апостола і Євангеліста (1520), вул. Костельна, 3
  • Дерев’яний ламус плебанії (1818–1820), вул. Костельна, 3
  • Будівля шпиталю (1910), вул. Ґродзеньська, 96
  • Дерев’яний будинок Клаттів (2 пол. XVIII ст.), вул. Костельна, 6
  • Залишки садибного парку (XVI ст.), вул. Білостоцька
  • Статуя короля Сигізмунда Августа на головній площі міста

 

Околиці

Ясьонувка (15 км): єврейське кладовище, приблизно 380 мацев (XIX ст.)

Корицін (23 км): єврейське кладовище; костел Віднайдення і Воздвиження Святого Хреста (1899–1905); парковий комплекс (XVIII ст.); обертовий вітряк (1945); щороку в червні в Кориціні організовуються Загальнопольські дні полуниці (з 2008)

Васількув (27 км): ренесансне міське планування; єврейське кладовище (XIX ст.); католицьке кладовище (бл. XIX ст.); церква Святих Апостолів Петра і Павла (1853 р.); костел Преображення Господнього (1880–1883); Санктуарій Божої Матері Страждальної у Сьвєнтій Воді (розвиток культу від XVIII ст.)

Білостоцький музей села (27 км): скансен, близько 40 будівель та інших архітектурних споруд із Підляшшя

Ґоньондз (28 км): єврейське кладовище (XVIII ст.), дерев’яний водяний млин (XIX ст.); каплиця св. Флоріана (1864); костел св. Аґнєшки (1922–1924); цвинтарна каплиця Святого Духа

Суховоля (36 км): єврейське кладовище (XIX ст.); костел святих Петра і Павла (1884–1885); голландський дерев’яний вітряк (XX ст.); Дім пам’яті ксьондза Єжи Попелюшка; місто вважається географічним центром Європи

Супрасль (39 км): православний чоловічий монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці і св. Апостола Івана Богослова (XVI-XVII ст.): оборонна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (1503–1511), церква Івана Богослова (1888), палац Архімандритів – тепер музей ікон (1635–1655); палац Бухгольців – тепер школа мистецтв (1892–1903); садиба Захерта (сер. XIX ст.); дерев’яні будинки ткачів – Дім садівника (XIX ст.); фабричний комплекс Янсена (XIX ст.); в місті діє театр «Вершалін»

Ґраєво (51 км): стара синагога, нині Будинок культури; костел Пресвятої Трійці (1879–1882); прикостельна дзвіниця (1837); парафіяльний цвинтар (1810); поховальна каплиця Вільчевських (1839); залізничний вокзал (1873); водонапірна башта (1896)

Радзілув (51 км): братська могила єврейських жертв погрому в 1941 р. (вул. Пєнкна)

Вонсош (54 км): костел Преображення Господнього (1508–1532); костел Різдва Пресвятої Богородиці (1625); пам’ятник жертвам погрому, в результаті якого загинули близько 1200 євреїв

Щучин (59 км): міське планування (кін. XVII ст.); монастирський комплекс (1697–1711); колегіум піарів (1706); костел Пресвятої Діви Марії (1701–1711); Музей пожежної справи; будинок єврея «Озеровича» (1853); будівлі польської пошти (1863); дім Щуків (1690); єврейське кладовище з пам’ятником жертвам погрому в 1941 році

Книшинська пуща, велосипедні шляхи: «Королеви Бони», «Старого прикордоння»

Мапа

Фотографії

Інші матеріали

Рекомендоване

Ключові слова