Коцьк — карта культурної спадщини

Історія КоцькаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Коцьк є одним із найстаріших поселень на Люблінщині. Ймовірно, близько 1167 року ці території, зайняті Болеславом Кендзєжавим, були передані плоцьким єпископам. Коцьк став центром їх маєтків і як торгове поселення на шляху з Малопольщі в Литву згадувався вже в 1203 році. Тут була мостова переправа через річку Вєпш. Єпископи заснували в Коцьку римо-католицьку парафію, письмові згадки про яку є вже у 1239 році, а в 1417 році дістали у короля Владислава Ягелла локаційний привілей. Міські права підтвердив король Владислав Варненьчик у 1443 році. Місто, розташоване недалеко від литовських та руських земель, піддавалося частим наїздам сусідів і татар. У 1474 році Коцьк опинився в Лукувській землі новоствореного Люблінського воєводства. Значна відстань від Коцька до Плоцька викликала труднощі в управлінні цими територіями. З цього приводу єпископ Еразмус Цьолек, отримавши взамін інші землі, у 1512 році передав Коцьк королю Сигізмунду Старому. Ці землі не були королівщиною надто довго, бо вже у 1515 році їх отримали Фірлеї. Таким чином Коцьк став приватним містом.

Фірлеї, один із найвизначніших польських родів у шістнадцятому столітті, особливо посприяли урбанізації цих територій. Вони заснували низку міст, у тому числі Любартув, Чемєрнікі, Яновець і Маркушув. За їх часів настав значний розвиток міста, чому сприяла торгівля зерном, яке Фірлеї сплавляли Вєпшем до Вісли і далі на Гданськ. Ян Фірлей збудував мурований замок і муровану церкву. Близько середини шістнадцятого століття Фірлеї стали ревними послідовниками кальвінізму. Костел був замінений на кірху, тут відбулося кілька синодів. Відкрито також школу, де викладали видатні педагоги. Кінець розвитку міста принесли війни середини сімнадцятого століття. У 1648 році Коцьк взяли козаки Хмельницького, убивши багатьох жителів і спаливши будівлі, у тому числі школу та її бібліотеку. Через кілька років під час шведського потопу через місто пройшли шведські війська. Протягом майже ста років місто перебувало в стагнації. Після смерті останнього з Фірлеїв — Анджея (1659 р.), майно переходило по черзі до його далеких родичів — Кохановських, Тарновських, Збонських, далі до Яна Вєлопольського, а після нього до його дружини Марії д'Аркен (Maria d’Arquien).

У 1753 року місто купив Казімєж Кароль Сапєга, а після його смерті в 1756 році майно отримала його дочка — княгиня Анна Пауліна з Сапєг Яблоновська, дружина воєводи брацлавського Каєтана Яблоновського. Княгиня Яблоновська стала видатною постаттю в історії міста, однією з тих надзвичайних жінок 2-ї половини вісімнадцятого століття (іншими були Ізабелла з Флемінгів Чарторийська в Пулавах та Гелена з Пшезьдзецьких Радзивіллова у Неборуві), які брали участь у розвитку своїх володінь (Коцьк, Сім'ятичі та Високе). В Коцьку княгиня Яблоновська перебудувала все місто. Вона дала йому нове міське планування: був закладений новий ринок та мережа вулиць, що йшли від нього, побудувала ратушу та інші будівлі на ринку, а костел з південного боку ринку  був відновлений у новому стилі. Для себе Яблоновська звела на місці замку палац, поруч із яким був закладений великий парк із багатьма екзотичними деревами та кущами. Проектантом і наглядаючим за процесом будівництва був видатний архітектор епохи класицизму — Шимон Богуміл Зуґ. Маєток княгині став місцем зустрічі видатних представників тодішнього культурного світу Речі Посполитої — учених, письменників, поетів і художників. Бував тут і король Станіслав Август Понятовський.

Після третього поділу Польщі Коцьк опинився в австрійській Західній Галіції. Княгиня Яблоновська померла у 1800 році. Зрештою заборговані маєтки потрапили до родини варшавських банкірів Мейсснерів, а в наступні десятиліття до родин їхніх спадкоємців, російських баронів д'Астетт (d'Austett). Після перемог імператора Наполеона в 1807 р. було створене Варшавське герцогство. Під час польсько-австрійських боїв у 1809 році в битві під Коцьком був убитий командир ескадрильї 5-го стрілецького полку кінноти військ Герцогства, Берек Йоселевіч. Йоселевіч, народжений ще до розділів у Великому князівстві Литовському, став символом участі польських євреїв у боротьбі за незалежність Речі Посполитої.

У 1815 році Коцьк опинився в Царстві Польському в російській зоні. Серед єврейських населених пунктів Царства, як і на інших територіях, став ширитися хасидизм. У 1829 цадик Менахем Мендель Морґенштерн, засновник однієї з найвідоміших і чисельних хасидських династій, обрав Коцьк як місце свого проживання. До нього і його наступників прибували багато прихильників, як із Царства, так і з-за кордону. Багато з них оселилися в місті. Протягом наступних антиросійських повстань — листопадового в 1831 році і січневого в 1863 році недалеко від міста точилися бої проти росіян; у 1863 році були і на вулицях міста. Після поразки січневого повстання Коцьк, як і більшість міст в Царстві, втратив міські права. У другій половині 60-х років дев'ятнадцятого століття Коцьк придбали Жултовські, які володіли ним аж до земельної реформи в 1944 році.

Період після січневого повстання це час інтенсивної русифікації Царства Польського, але й час дій органів влади для поліпшення функціонування міст і селищ — брукувалися вулиці й укладалися тротуари, робилося освітлення, відкривались лікарні та аптеки, проводились каналізації, з'являлись накази будувати муровані будинки, покриті черепицею або бляхою, поліпшувались санітарні умови. Будувались магазини і ремісничі майстерні. Значно зменшилася смертність серед новонароджених. Протягом дев'ятнадцятого століття до початку Першої світової війни кількість жителів Коцька зросла втричі (від бл. 1700 до бл. 6000), у тому числі християн майже вдвічі (від більш ніж тисячі до бл. 2000). Єврейське населення збільшилося майже в сім разів (від 550 до майже 4000). В кінці дев'ятнадцятого століття Коцьк належав до Лукувського повіту Сєдлецької губернії і був центром ґміни. Тут була римо-католицька парафія, пошта, школа, аптека і два млини. Діяли невеликі підприємства з виробництва олії, мила і оцту. Християни традиційно були зайняті переважно в сільському господарстві, а євреї в торгівлі і ремеслах, особливо в обробці делікатної шкіри. Серед 324 будинків було багато мурованих, в основному на ринку.

Під час Першої світової війни російська адміністрація разом з частиною жителів відійшла на схід. Після закінчення війни і проголошення незалежності Польщею було впроваджено новий адміністративний поділ держави. У 1919 році Коцьк відновив свої міські права і опинився в Лукувському повіті Люблінського воєводства. Як і в інших населених пунктах, після війни зменшилася кількість жителів Коцька — до близько 2000, у тому числі євреїв удвічі, до близько 1600 осіб. До початку Другої світової війни кількість населення зросла до приблизно 4500 осіб, половина з них були євреями. У міжвоєнний період в Коцьку працював Купецький банк, Кооперативна каса, Ремісничий кооператив, Відділ товариства працівників харчової промисловості з Радзиня, Християнський кредитно-грошовий кооператив і Єврейська кредитна кооперація. Юзеф Жултовський, власник Коцька (орна земля, луки і ліси), мав також папірню, крохмальний завод і лісопилку. Велика частина торгівлі та послуг (95%) була в руках євреїв — магазини тканин, галантереї, "колоніальні", побутових предметів, продуктів харчування та алкоголю.

Євреї мали шевські та кушнірські майстерні, крупорушки, олійні та пекарні, в яких товари і виготовлялися, і продавалися. Крім того, вони торгували деревиною, худобою, продавали молочні продукти, фарби, шкіри і зерно; надавали різні послуги — серед них були перукарі, м'ясники, власники пивних закладів і чайних кімнат. Християни, як і колись, головним чином працювали на землі, а також виконували інші види діяльності. Серед них були лікарі, аптекарі, книготорговці, продавці свиней і м'яса. Вони також мали чайні кімнати і ресторани, а також були першими, хто налагодив автомобільне сполучення з сусідніми містами. У 1927 місто значно зруйнувала пожежа, згоріло близько 170 будинків у східній та північній частинах міста.

Після початку Другої світової війни в історію увійшла Коцька битва — один із останніх епізодів оборонної війни Речі Посполитої проти гітлерівців. 2-5 жовтня 1939 року оперативна група «Polesie» боронилася від переважаючих німецьких військ. Коли боєприпаси скінчилися, командир групи, генерал Францішек Клеєберґ уранці 6 вересня підписав акт капітуляції. Під час окупації німці проводили репресивні дії проти цивільного населення, особливо проти євреїв. Вже в 1940 році було створене гетто. Його жителі отримали ще більш суворі обмеження. Багато євреїв були страчені в місті і його околицях. Гетто було ліквідовано в 1942 році, а його мешканців депортовано в табір смерті Треблінка. Наприкінці війни, ще до приходу сюди радянського фронту, Коцьк був захоплений 23 липня 1944 року 27 Волинською піхотною дивізією АК. Після закінчення Другої світової війни місто опинилося в повіті Радзинь Підляський Люблінського воєводства. Сьогодні (2015 рік) Коцьк є містом в Любартовському повіті Люблінського воєводства і має близько 3600 мешканців.

 

Історія євреїв у КоцькуПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Можна було б припустити, що, як і в інших містах, що належали Фірлеям (Любартув, Яновець) євреї в Коцьку з'явилися порівняно рано, ще в 1-й половині XVI століття, але, схоже, Коцьк став винятком (можливо, тому, що раніше місто належало плоцьким єпископам). Ймовірно, перші євреї прибули сюди тільки в першій чверті сімнадцятого століття, але незабаром, як і більшість жителів міста, були вбиті в 1648 році козаками. Після воєн середини сімнадцятого століття місто поволі відбудовувалось. Повертались сюди і євреї. Від 1670 року рабином тут був син Моше бен Ісаака Юди Ліми, автора Гелкат Мегокек. В кінці сімнадцятого століття Марія Вєлопольська видала документ, в якому зобов'язала місцевих євреїв виконувати обов'язки щодо до міста, як і християни, аби допомогти в разі пожеж, нічної охорони, ремонту доріг, мостів і дамб.

У третій чверті вісімнадцятого століття княгиня Яблоновська надала місту нову форму і визначила північну частину міста на єврейський квартал. Там був збудований найважливіший будинок кагалу — синагога, і там же до Другої світової війни жило найбільше євреїв. У спеціальному Універсалі в 1773 році княгиня врегулювала питання судової влади, виборів влади кагалу, правила виїзду з міста і торгівлі певними товарами. Від 2-ї половини вісімнадцятого століття відома перша статистика щодо єврейського населення коцького кагалу й міста. У 1764 році в кагалі було 793 платники поголовного податку, у тому числі 489 в Коцьку. У 1778 році податок було стягнуто з 215 євреїв у місті і 165 в кагалі, в 1790 році число платників податків у Коцьку впало до 120, а в кагалі трохи виросло — до 179 осіб. До складу кагалу на той час входило місто Коцьк, 3 містечка (Серокомля, Войчєхув і Адамув) та 40 навколишніх сіл.

У 1809 році, за часів Варшавського герцогства, як було згадано вище, у сутичці з австрійськими військами тут був убитий Берек Йоселевіч, командир одного з уланських підрозділів польської армії. Він був похований на відстані близько 1,5 км на захід від міста, на шляху до Бялобжегів та Лисобиків. У міжвоєнний період Берек Йоселевіч став для польських євреїв символом їх присутності в польській історії, а також можливості проведення євреями військових дій — став героєм єврейського руху скаутів. Проблема полягає в тому, як коцькі євреї відреагували на цю постать і на необхідність його поховання. Це питання виникає в контексті розташування могили Берка — за 1,6 км на захід від міста і за 2 км на захід від єврейського кладовища.

Архівні джерела щодо коцьких євреїв в дев'ятнадцятому столітті відносно скромні. Відомо, що в 1818 році „шкільниками”, або ж шамесами, були: Майер Зєлкович (55 років), Фішель Людкович (60 років), Шлома Шмульович (35 років), який також був “міським стражником”. Вже тоді євреї в Коцьку (принаймні, деякі) мали прізвища: згадується “Іцко Гершкович Сєм'ятицький, громадянин міста” (цей запис, до речі, вказує і на можливість приєднання євреїв до міського права). Тодішнім рабином був, імовірно, Шлома Фрідман, син Зельмана, який помер у Коцьку на посаді рабина в 1826 році у віці 52 років. У тому році шамесом був Фішель Рехтман (58 років), а "доглядачем синагоги" Борух Мандельцвайґ (54 роки), також записаний як "пергамник". З часів Царства Польського відомі статистичні дані про населення міста. У 1820 році тут жило 1706 мешканців, у тому числі 549 євреїв (32%), у 1827 році — 1807 жителів, у тому числі 645 євреїв (близько 36%).

У 1823 році наказом окупаційної влади на території Царства Польського були ліквідовані кагали і замінені на “божничі нагляди”, які мали керувати єврейськими громадами і їх бюджетами. Нагляди (які обиралися кожні три роки) мали формувати ці бюджети.

До 1857 року число жителів Коцька збільшилося до 2632 осіб, у тому числі кількість євреїв до 1480 (на більш ніж 800 осіб, що становило 56%), у той час як кількість католиків трохи впала.

Таке значне збільшення кількості євреїв було пов'язане з тим, що в 1829 році у Коцьк з родиною переїхав Менахем Мендель Морґенштерн (1787-1859) — легендарна постать, відомий хасидський цадик, до якого почали прибувати у великій кількості його прихильники і багато з них тут і поселились. Цадикові також симпатизували поміщики-власники Коцька, які дали йому ділянку землі в південно-західній частині міста, на вулиці Лисобицькій, недалеко від палацу. Його син Давід (1812-1873) і онук Ізраїль (1840-1905) були, як прийнято вважати, наступними рабинами в Коцьку.

Як заступник рабина в 1849 році згадується Нута Левінзон, а як "старший духовний" Шмуль Ксьонжка. Шамесами тоді були Шлома Вартовнік (62 роки), Зельман Вартовнік (46 років) і Юдка Рехтман (47 років), можливо, син колишнього шамеса Рехтмана. В переліку духовних керівників єврейських громад Люблінської губернії за 1865-1866 роки в Коцьку перелічені сім осіб, найбільше в тоді ще великий губернії. Серед них був офіційний виконувач функцій заступника рабина Давід Морґенштерн (55 років) і шість священнослужителів: Гершек Сайбель (70), вищезгаданий Нута Левінзон (54), Хаїм Давід Кутнер (65), Янкель Райх (60), Бінем Айбушиц (34) і Ізраїль Морґенштерн (25) — ймовірно, син вищезгаданого Давіда, згодом рабин. У 1873 році старійшини єврейської громади попросили міську владу відбудувати спалені "лавки" (магазини) із західного боку ринку. Прохання підписали Іцек Боренштейн, Гершек Ґолдберґ, Маєр Зальцман, Сура Ґолдман, Шмуль Лейбел, Зельман Шифман, Сруль Морґенштерн, ... Цукерман і Давід Морґенштерн. У 1899 році платниками до бюджету були 189 євреїв. Перелік платників розробив Божничий нагляд за участю обраних представників єврейської громади Шиї Беренгольца, Майера Зальцмана і Зельмана Фаєрштайна.

6 серпня 1899 року згоріли муровані синагога і лазня. 13 липня 1900 року на нараді ґміни було вирішено відновити ці будівлі. Протокол був підписаний присутніми євреями і Божничим наглядом, зокрема, його підписав Перец Лерман. Реконструкція обох будівель коштувала більше 16 тис. рублів і, можливо, тому затягнулася на довгий час. До Першої світової війни будівля синагоги не була завершена: стояли зовнішні стіни, зроблено дах, але ще не був закінчений інтер'єр.

Рабином тоді був Б.В. Рапепорт, що свідчить про те, що на той момент Ізраїль  Морґенштерн рабином вже не був (хоча він помер лише у 1905 році). У 1903 році рабина Рапепорта замінив Берек Єремєєвич Йоськович Кєрш, а членом Божничого нагляду був Хаїм Ґолдберґ. У 1911 році рабином й надалі залишався Берек Кєрш, а до складу Божничого нагляду увійшли Янкель Мархевка, Гершек Скарбнік і Шия Гройсман. Берек Кєрш був рабином і після того, як Польща знову здобула незалежність у 1918 році, аж до своєї смерті в 1925 році. Від 1 вересня 1926 року функції рабина виконував Абрам Йосек Морґенштерн (нар. у 1870 році), син Ізраїля, правнук Менахема, який приїхав з Варшави. Його заступником був Герш Зальцберґ (нар. 1870 року), який перебував на цій посаді ще з царських часів. Божничими наглядачами тоді були: голова — Мошек Вайнберґ, Янкель Мархевка, Ш. Топель і Г. Чубек, котрого після смерті у 1928 році замінив Сруль Борух Шульштайн. Рабин Абрам Йосек Морґенштерн помер у Варшаві 5 січня 1939 року і був там похований. Його замінив Герш Зальцберґ, але  коцьких хасидів очолив родич померлого рабина, Сруль Лейб Морґенштерн (нар. 1910 року в Лукуві), син Боруха. Сруль Лейб Морґенштерн приїхав сюди в 1935 році.

У міжвоєнний період з'явилася низка організацій, об'єднань і політичних партій, як польських, так і єврейських. Деякі партії та організації були створені в кінці дев'ятнадцятого і на початку двадцятого століть. Єврейська громада мала свою власну школу "Талмуд Тора", тут також діяла єшива (з 1913 року) і приватні хедери, скаутська організація, бібліотека, профспілки та професійні асоціації. Всі основні єврейські політичні партії мали у Коцьку свої філії — від сіоністів до комуністів. У міській раді з більш ніж 20 членів близько половина була євреями.

4 вересня 1927 року значна частина міста (172 будинки) згоріла, в тому числі знову згоріла лазня. Це призвело до фінансових проблем у ґміни, бо постраждало багато платників внесків на утримання єврейської громади.

На початку Другої світової війни (9 вересня 1939 року) під час бомбардування загинув Сруль Лейб Морґенштерн разом із близькими — в саду біля будівлі т. зв. "Рабинівки". Після окупації нацисти швидко почали репресії, спрямовані головним чином проти єврейського населення. Вже в листопаді вони загнали євреїв до синагоги і змусили її розібрати. Почалась депортація євреїв до Коцька з близьких (Любартув) і дальших (Сувалкі) міст. У кінці 1940 року в північній частині міста було створене гетто, куди повинні були переселитися всі євреї. Ліквідація гетто почалася в кінці 1942 року. Перед цим ще були 2 великі масові страти влітку того ж року; у кожній було вбито більше 200 осіб. Восени євреїв було депортовано в Лукув, звідки їх перевезли до табору смерті в Треблінці.

 

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Проведені на початку XXI століття упорядковувальні роботи на ринку і будівництво об'їзної дороги зі сходу Коцька мали перед собою археологічні дослідження, в результаті яких встановлене розміщення однієї з офіцин біля костелу (2-га пол. XVIII ст.), а на схід від міста були знайдені рештки фільварку (XVIII-XIX ст.). Було знайдено також низку предметів з раніших століть. Дослідження показують, що долокаційне поселення розташовувалося на схід від костелу, але не відповідають на питання про місце і форму локаційного міста (з XV ст.) перед перебудовою, здійсненою за часів княгині Яблоновської в 3-й чверті XVIII ст.

 

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Сучасний вигляд міста — ринок з відносно правильною мережею вулиць, що виходять з нього, був сформований за часів княгині Анни Яблоновської відповідно до концепції Шимона Боґуміла Зуґа. Цей план був "накладений" на попередній, локаційний,  залишком якого вважається досить хаотичний план вулиць у східній частині міста. З півдня і південного заходу місто оточують ставки. Центром є ринок із вулицею, що проходить з його східного боку. Ця вулиця була частиною шляху з Любліна через Радзинь Подляськи в Білосток (E 19), в даний час його функції перейняло нове шосе, що йде зі сходу від міста.

З формуванням нового плану міста були пов'язані роботи по забудові ринку. У середині південної сторони ринку був споруджений костел — можливо, на місці свого попередника. Посередині західної сторони була побудована ратуша з магазинами в будівлях з обох сторін. Муровані будівлі повинні були бути і з інших боків. З південно-західного рогу ринку виходить вулиця до палацо-паркового комплексу; з південно-східного рогу вулиця до, ймовірно, тоді ж заснованого християнського кладовища, а з північно-східного кута радзиньський шлях, від якого відгалужується дорога до єврейського цвинтаря. З північно-західного кута на схід виходить лисобицька (бялобжеська) дорога, тепер вул. Берка Йоселевича, що веде до ставів і папірні. Єврейський квартал становили північна і північно-східна частини міста. Тут стояли головна синагога і єврейська лазня.

Після руйнувань Другої світової війни ця частина Коцька трохи змінена — вулиця Школьна (сьогодні Пілсудського) перейняла функції вулиці Радзинської, головної дороги, що виходить з Коцька на північ.

 

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Римо-католицька парафія, заснована плоцькими єпископами, можливо, на початку тринадцятого століття. Вперше згадується в 1239 році. Наступний костел перейшов у 2-й половині шістнадцятого століття на період близько ста років до кальвіністської церкви. Функції парафії тоді виконував лікарняний костел Святого Духа, збудований Фірлеями близько середини шістнадцятого століття. Римо-католицька парафія відновилася у 1645 році, безперервно діє донині, зараз входить до радзиньського деканату Сєдлецької дієцезії.

 

2) Єврейський кагал, на думку деяких авторів, міг виникнути уже в шістнадцятому столітті, хоча більша впевненість у тому, що він існував на початку сімнадцятого століття. Під час наїзду Хмельницького євреї були вбиті, а кагал перестав існувати. Відновлений за 20 років, отримав привілеї, що визначали права і обов'язки євреїв — один в кінці сімнадцятого століття від Марії Вєлопольської, а другий у 1773 році від княгині Яблоновської. Кінцем єврейської громади Коцька стало її винищення під час нацистської окупації (страти і депортація до табору смерті в Треблінці) у 1942 році.

 

Світські закладиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Магдебурзьке право, що лежало в основі функціонування міста, визначало владу — бурмістра і радників, а також війта і лавників. У міжвоєнний період майже половину міської ради становили представники єврейської громади.

2) Ремісники об'єднувалися в цехи, а з кінця XIX століття в корпорації і профспілки.

3) У підтвердженні локації міста у 1433 році було встановлене проведення ярмарку на день Тіла Божого, а також щотижневі торги в четвер.

4) Товариства та асоціації економічного характеру почали діяти ще в кінці дев'ятнадцятого століття, а освітні, спортивні і культурні організації в міжвоєнний період.

5) Парафіяльна школа була відкрита вже в XV ст. У 1595 році тут було відкрито знамениту кальвіністську гімназію, зруйновану разом з бібліотекою військами Хмельницького в 1648 році. Парафіяльна римо-католицька школа працювала у XVIII та XIX століттях. У XIX столітті в Коцьку діяло "Товариство початкової школи", до школи якого ходили і єврейські діти. У міжвоєнний період було кілька хедерів, Талмуд-Тора (початкова школа для бідних дітей і сиріт), релігійна школа для дівчаток Бейс Яків, і заснована у 1913 єшива. Невідомо, де вони знаходилися. Єврейські діти навчалися і в державній школі на вул. Варшавській. У так званому "Домі цадика" в 1933 році була заснована "школа гуситів" (хасидів).

6) Єврейські політичні партії, що діяли тут до Другої світової війни: Мізрахі, Аґудат Ізраїль і Гітахдут. Крім того, частина євреїв належала до польської компартії.

 

Пам'ятки архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Комплекс парафіяльного костелу Успіння Пресвятої Богородиці. Дерев'яний костел, згаданий в 1447 році, був замінений в часи Фірлеїв на мурований храм, який був перетворений на кальвіністську кірху. Під час наїзду козаків (1648 р.) місто, в тому числі костел, було зруйноване. Збонські відновили храм вже як римо-католицький костел. На його місці княгиня Анна Яблоновська в ході реконструкції міста заклала новий костел. Цей храм, мурований, в стилі класицизму, був побудований в 1779-1790 роках за проектом Шимона Боґуміла Зуґа. Комплекс парафіяльного костелу, дві дзвіниці, будинок священника та школа творили симетрично скомпоновану південну сторону ринку. Костел був розширений у 1898 році, освячений в 1902 році, частково зруйнований у 1939 році, до 1950 року відновлений.

2) Палацово-парковий комплекс, побудований княгинею Анною Яблоновською на місці колишнього замку Фірлеїв за проектом Шимона Боґуміла Зуґа близько 1780 року. Комплекс має барокову, осьову симетричну основу "між двором і садом" — її творить основний корпус, дві офіцини, з'єднані галереями, двір, вхідні ворота і міст.

Приблизно у 1840 році комплекс трохи перебудував Генрик Марконі. Сьогодні в палаці знаходиться Дім соціального забезпечення.

3) Комплекс дерев'яних і цегляних будівель міста кінця XIX і початку XX століть.

4) Так звана "Рабинівка" — будинок, де жив до II світової війни Ізраїль Лейб Морґенштерн і розміщувалась єшива. Це характерний кутовий одноповерховий дерев'яний будинок з багатокутною вежею над першим поверхом, розташований на перетині вулиць Войска Польськєґо, Варшавської і Польної. До Другої світової війни будинок був описаний як розташований за адресою вул. Весьола 34 (сьогодні вул. Войска Польськєґо). Він був побудований на межі XIX-XIX століть, мабуть, призначений для пошти. Власниками цієї будівлі в міжвоєнний період були Бінем Варум і Іцек Шульман. Аараам Йосек Морґенштерн переїхав у цей будинок в 1933 році і створив там "школу гуситів".

5) Римо-католицьке кладовище по вул. Цментарній. Кладовище було засноване на схід від центру. Таке розташування кладовища, ймовірно, пов'язане з перебудовою міста Анною Яблоновською.

6) Єврейське кладовище на вул. Яна Хжчічєля. Невідомо, де було єврейське кладовище до створення нового планування Коцька в 2-й половині XVIII століття. Нове кладовище знаходиться за межами міста, за 1 км на північний схід від центру, серед полів, на легко похиленому в південно-західний бік схилі. Найстарша могила датується 1819 роком. На кладовищі поруч поховані цадики з династії Морґенштернів, починаючи від Менахема Менделя в 1859 році. Над їх могилами зведений охель, мурований, з чотирисхилим дахом. До війни кладовище було обгороджено розтягнутим на дерев'яних опорах дротом. Біля брами стояв будинок сторожа. Тут ховали також євреїв з Адамува, Серокомлі та Войцєшкува. Площа кладовища до його розширення перед війною становила 2,2 га.

Під час війни кладовище було частково зруйноване. На надгробках, які викопували євреї під наглядом німців, у дворі палацу було збудовано арешт і вимощено дороги до палацу. На кладовищі відбувалися страти. Після війни люди з околиць позабирали решту надгробків з пісковика, розібрали охель і будинок сторожа. У 1958 році  територія була розорана і обсаджена деревами. У 1987-1990 роках поступово був відновлений охель, а кладовище обгороджене. За даними з 1992 року, збереглася 21 мацева з граніту, 3 з пісковика, 4 нижні частини мацев з пісковика, 1 пісковикова тумба і 5 нових мацев, вмурованих в стіну охелю. У наступні роки було знайдено фрагменти інших мацев і кілька зроблених із мацев точильних коліс.

7) Могила Берка Йоселевіча. У ході бойових дій польських військ князя Юзефа Понятовського проти австрійської армії в 1809 році під Коцьком був убитий командир одного з уланських ескадронів — Берек Йоселевіч. Він був похований на відстані 2 км на захід від міста, біля Бялобжеської дороги. Над його могилою насипано курган. У 1909 році, ще в часи російської окупації, власник довколишніх земель граф Едвард Жултовський надав кошти на встановлення на кургані пам'ятника.

 

Неіснуючі пам'ятки архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Синагога (на перетині вул. Школьної, Радзинської та Весьолої). До війни синагога стояла в північно-східній частині міста, біля дороги, що йшла від ринку на північ (сьогодні вул. Пілсудського), там, де сьогодні біля пам'ятника Костюшку від неї відгалужується дорога до єврейського цвинтаря (вул. Ганки Савицької, раніше вул. Радзиньська). Синагога була великою мурованою будівлею, яку в 1933 році називали "Великою синагогою". В споруді під одним дахом поєднувалися духовні функції (синагога і “молитовна школа”) та приміщення ґміни. Ця будівля була побудована в 2-й половині XIX століття, у 1899 р. згоріла, а в 1-й чверті ХХ століття відбудована. В бюджеті за 1926-1927 роки записані суми на побілювання та фарбування, ремонт підлог і вікон. В бюджеті на 1931-1933 роки передбачена сума в 140 злотих "на електричну систему". Записано теж, що реконструкція синагоги й божниці в 1932 році коштувала 1277 злотих і 61 гріш. На початку Другої світової війни німці призначили групу євреїв, яка під їх контролем була змушена демонтувати будівлю.

2) Доми молитви (недалеко від перетину вул. Школьної, Радзинської та Весьолої). В бюджеті ґміни за міжвоєнний період записана одна синагога і два молитовних будинки, один з них був у тій же будівлі, де й синагога, оскільки у списку 1923 року обидві будівлі перераховані та оцінені разом: їх вартість була визначена в 10 млн марок. Це було, як можна припустити, приміщення, де була і “молитовна школа”. "Дім молитви" був знесений разом із синагогою на початку Другої світової війни. Не відомо, де був другий "дім молитви" — можливо, це був об'єкт, що належав до хасидського двору.

3) Ритуальна миква. Миква була навпроти "Великої синагоги" на західній стороні вулиці Школьної. Це була цегляна будівля з 2-ї половини XIX століття У 1899 р. згоріла разом із синагогою. Ще до Першої світової війни відновлена, зруйнована в роки Другої світової війни.

4) Хасидський двір Морґенштернів (вул. Палацова і Берка Йоселевіча). Невідомо, де  спочатку після прибуття в Коцьк у 1829 році поселився і створив свій двір Менахем Мендель Морґенштерн. Відомо, що у 1837 році він отримав від власниці міста дві ділянки на вул. Палацовій, а в 1856 році ще дві прилеглі до них ділянки. Там, ймовірно, до початку XX ст. знаходився комплекс хасидського двору Морґенштернів (сьогодні це близько рогу вул. Берка Йоселевіча та Аптечної).

 

Цінні зелені насадженняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Англійський ландшафтний парк з терасами, який прилягає із заходу до палацового комплексу, закладений княгинею Анною Яблоновською в 4 чверті XVIII століття.

 

Рухомі пам'яткиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Інтер'єр парафіяльного костелу Вознесіння Пресвятої Богородиці — вівтарі та ікони  епохи класицизму.

 

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Традиція битв: у 1809 році військ Варшавського герцогства з австрійськими військами (був убитий Берек Йоселевіч); у 1831 році відділів повстанців проти російської армії; у 1863 році польських партизанських відділів проти російської армії; у вересні 1939 року остання битва оборони війни польської армії під командуванням генерала Клеєберґа проти німецьких загарбників.

2) Княгиня Анна Пауліна з Сапігів Яблоновська — власниця міста і авторка його нинішньої форми.

3) Менахем Мендель Морґенштерн — знаменитий хасидський цадик, засновник хасидської династії Морґенштернів.

 

Джерела (наведені польською)Пряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie

Centralne Władze Wyznaniowe Królestwa Polskiego

Archiwum Państwowe w Lublinie

Urząd Stanu Cywilnego – wyznanie mojżeszowe

Rząd Gubernialny Lubelski I

Rząd Gubernialny Lubelski II

Urząd Wojewódzki Lubelski, Wydział Społeczno-Polityczny

Starostwo Powiatowe

Urząd Okręgu Lubelskiego 1939-1944

Archiwum Państwowe w Lublinie oddział w Radzyniu

 

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Sefer Kock, Tel Aviv 1961

M. Paschke, Kock. Studium historyczno-urbanistyczne, Lublin 1986 (mpis WKZ Lublin)

S. Turski, Kock i okolice, Lublin 1989

H. Mierzwiński, Dzieje Kocka do roku 1939, Warszawa 1990

P. Sygowski, Kock. Cmentarz żydowski – Teczka ewidencyjna, Lublin 1992 (mpis WKZ

Lublin)

Kock. 580 lat miasta. Wybrane karty z historii (oprac. M. Jesionowski, M. Futera), Kock 1997

T. Futera, Kalendarium miasta Kocka, Jarosław 1998

Pinkas Hakehillot. Encyclopaedia of Jewish Communites. Poland, t. 7, Yad Vashem,

Jerosolima 1999, s. 477-480

Studia z dziejów Kocka, t. 1 (red. R. Szczygieł), Lublin 2003

Studia z dziejów Kocka, t. 2 (red. J. Pożarowszczyk), Lublin 2009

 

Опрац. Павел Сиґовський (Paweł Sygowski)