Корець - путівник
пол. Korzec, їдиш קאָריץ
Раббі Пінхас повторював: «Досі мені лячно від того, що я міг би бути більш мудрим, ніж набожним». І додавав: «Краще бути набожним, аніж мудрим, але краще бути добрим, ніж набожним і мудрим».
Прогулянка з приємністю
Перша згадка про поселення під назвою Корчеськ зустрічається в Київському літописі і походить з 1150 року. У 1380 р. корецькі землі були передані великим князем литовським Ягайлом князеві Федору Острозькому. У 1386 р. тут було збудовано замок і змінено русло річки Корчик. На початку XV ст. поселення перейшло у володіння роду князів Корецьких, а після Люблінської унії (1569) – увійшло до складу Луцького повіту Волинського воєводства. У XVI – сер. XVII ст. Корець був одним із найбільших міст Волині.
Протягом 2-ї пол. XVII ст. Корець декілька разів зазнавав великих ушкоджень, поступово занепадаючи. Від 2-ї пол. XVIII ст. почалося пожвавлення розвитку Корця, зокрема, тут виникли мануфактури шкіряної, полотняної та суконної промисловості. У 1788 р. запрацював фарфорово-фаянсовий завод, що після вичерпання місцевих покладів каолінової глини у 1831 р. припинив своє існування. Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) місто опинилося в Російській імперії. Після селянської реформи 1861 р. Корець став значним торговельним і промисловим центром. У 1887 р. тут діяла броварня, 2 шкіряні заводи, суконна фабрика, 5 водяних та парових млинів, 12 разів на рік проходили великі ярмарки. У 1898 р. граф Йосип Потоцький побудував тут ще й цукровий завод.
У листопаді 1846 р. місто відвідав Тарас Шевченко, зробивши кілька малюнків. Шевченко згадував Корець у повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі»:
На полях Волині та Поділля ви часто милуєтеся мальовничими руїнами древніх масивних замків і палаців, колись розкішних, як, наприклад, в Острозі чи Корці. У Корці навіть церква, сховище забальзамованих трупів фамілії графів Корецьких, сама по собі перетворилась на руїну. Про що ж говорять? Про що свідчать ці понурі свідки минулого? Про деспотизм і рабство! Про хлопів і магнатів!
Євреї з Корця
Документальні підтвердження наявності євреїв у Корці датовані XVI ст., хоча місцеві перекази говорять про значно давнішу традицію їх проживання у цьому населеному пункті.
Єврейська громада міста постраждала в часи Хмельниччини. У 1655 р. в Корці залишалося 10 єврейських будинків. Наприкінці XVII ст. в місті збудовано синагогу. Найстаріша мацева на єврейському кладовищі датується XVII ст. У XVIII ст. основними заняттями єврейського населення були ремесла і торгівля; євреям належали два підприємства з вичинки шкіри та 14 крамниць.
У 1-й пол. XVIII ст. в Корці жив Дов Бер з Межиріча – майбутній та лідер хасидського руху. Від того часу більшість євреїв у Корці становили хасиди. Одним із популяризаторів хасидизму був рабі Пінхас Шапіро, який оселився в Корці у 1760 р. і згодом став відомий як рабі Пінхас із Корця.
Пінхас бен Авраам Аба Шапіро (Пінхас із Корця; 1728–1790) – видатний хасидський наставник, друг та учень Баал Шем Това. Народився у місті Шклов, де отримав традиційну релігійну освіту. Молодим працював меламедом у Корці, де опинився в епіцентрі хасидського руху, що саме зароджувався. Шапіро перебував під потужним впливом ідей рабі Ісраеля (Баал Шем Това). Рабі Пінхас очолив хасидську громаду Корця, а в останній період свого життя очолив хасидів Славути й Острога. У віці 63 років ребе Пінхас відправився з Острога в тривалу подорож до Святої Землі, розраховуючи провести там залишок днів. Однак несподівано раптово помер на самому початку шляху, в Шепетівці, 10 елула 5551 р. за єврейським календарем.
Раббі Пінхас часто повторював: «Душа людини постійно підказує, як правильно вчинити» й додавав, пояснюючи: «Нема того, кого б душа його не повчала безупинно». Якось учні запитали його: «Якщо так є, то чому людина не слухає своєї душі?». «Душа навчає безупинно, – відповів раббі Пінхас, – проте не повторює».
Хасидська друкарня
У 1776 р. в Корці була заснована єврейська друкарня, яка діяла до 1819 року. Відомо про 93 найменування книг, виданих у Корці. Саме тоді, у 1776 р., після отримання дозволу від Юзефа Клеменса Чарторийського, до міста прибув єврейський друкар (прізвище невідоме). Разом зі співробітниками, серед яких були Мордехай бен Яаков і Шмуель бен Ізахар Бер Сеґал, на базі привезеного із собою типографського обладнання запустив видавництво, що друкувало книги гебрейським алфавітом. За джерелами, найімовірніше саме вони разом видали «Ен га-хашмаль» Єгуди бен Ізраеля Айбішіца. Приблизно у 1798 р. друкарня перейшла у власність Шмуеля та його тестя Цві Гірша бен Ар’є Лейба Марґаліота (відомого з діяльності в Олексинці та Шклові). Були найняті коректори Ізахар бер бен Менахем га-Леві (батько друкаря Шмуеля) та Дов Бер бен Шломе. Партнери до 1782 р. видали, зокрема, «Зохар», «Шем», «Дерех емуна». Друкарня та видані тут книги значно сприяли поширенню хасидизму в Польщі та сусідніх країнах. Саме тут у 1780 р. вийшла книга «Толдот Яков-Йосеф», яка описувала основи філософії хасидизму. Її автор, рабі Яков Йосеф з Полонного, був учнем та послідовником Бешта.
Наступним власником корецького видавництва, до 1786 р., був Ян Антоній Крюгер, християнин, який володів єврейською друкарнею у Новому Дворі. Видавав рабинічні та кабалістичні книги (загалом вийшло бл. 40 найменувань). Після того, як євреї-типографи перебралися до Шклова (залишився лише син Цві Гірша, Хаїм Марґаліот), де відкрили власну друкарню, Крюгер прийняв частину працівників із друкарні в Олексинці. 4 роки, упродовж яких друкарнею керував Крюгер, були найліпшим періодом її існування. Додатково сприятливим для друкарні стало отримання нею в 1784 р. привілею на звільнення її видань від гербового збору.
У 1786–1794 рр. видавництво повторно очолив Шмуель бен Ізахар Сеґал і був на цій посаді до приїзду до Корця Авраама бен Іцхака Айзика, котрий раніше працював у друкарні в Порицьку. Авраам разом із Еліягу бен Яаковом га-Леві організували нову друкарню, яка видавала книги упродовж наступних 25 років.
Синагоги
У 1865 р. в Корці діяли 10 синагог і казенне єврейське училище 1-го розряду. У 1881 р. унаслідок великої пожежі згоріли всі діючі корецькі 13 синагог – Головна синагога, синагоги кравців, чоботарів, Березнер-шул, Черноблер-шул та інші. Поступово їх відбудували (6 із 13 були хасидськими).
У XIX ст. кількість єврейського населення зросла. У 1847 р. в місті проживало 3832 євреї, а у 1897 р. – 4608 (76% від загальної чисельності населення). На поч. ХХ ст. в Корці існували сучасна Талмуд-Тора (100 учнів), приватна єврейська школа і велика бібліотека, а також «Хевра Кадіша» (похоронне братство) і окремі, чоловіче та жіноче, приватні єврейські училища.
У 1910 р. в Корці було вже 15 синагог. У 1901–1931 рр. рабином був Мордехай Лідський (1863–1931 р.) – уродженець м. Дятлово у Білорусі. Навчався він у знаменитих єшивах Воложина та Радина; впровадив у синагогах звичай щоденного вивчення сторінки Талмуду.
Рабин Нехемія Гершенгорн (1833–1923) протягом 59 років (1864–1923) обіймав у Корці посаду рабина. Займався громадською діяльністю, збираючи пожертви багатіїв Корця, на які організував допомогу нужденним. Головною метою своєї діяльності вважав сприяння єврейським дітям у здобутті освіти. Він неодноразово наголошував у своїх статтях у єврейській пресі, що навчати єврейську молодь Тори – це великий обов’язок, бо якщо не навчити їх єврейської релігії, то вони розчиняться серед інших народів. Він писав чиновникам імперії, аби ті дозволили ввести у єврейській школі уроки єврейської релігії та російської мови і вже навіть отримав дозвіл, але хасиди Корця не дали рабину Гершенгорну здійснити цей задум. Тоді він за допомогою еліти кагалу створив подібну школу на базі місцевої Талмуд-Тори. Серед предметів були іврит і граматика, Танах, єврейська історія і державна мова. На нижньому поверсі були їдальня для учнів, кімната для молитви та бібліотека, а у дворі – великий сад, де працювали учні. Також з його ініціативи у 1883 р. було побудовано єврейську лікарню. Після великої пожежі у 1881 р. рабин Гершенгорн доклав багато зусиль, аби відновити головний бейт га-мідраш.
З іменем рабина Нехемії Гершенгорна пов’язане заснування бібліотеки Тарбут, яка згодом стала важливим духовним центром євреїв містечка. Він сприяв створенню «Банку національного кредиту», що був важливим закладом для місцевого сіоністського руху. Рабин Гершенгорн усе своє життя був відданим сіоністом, ще з періоду свого навчання в рабинській семінарії в Житомирі. Він брав участь у сіоністському з’їзді в Мінську і товаришував із багатьма видатними лідерами цього суспільно-політичного руху. Разом із однодумцями створив сіоністський гурток, де давав уроки івриту, які стали важливим фактором для вкорінення та поширення ідей сіонізму в Корці. Він також взяв на себе важливу місію – кожної суботи читати лекції на теми сіонізму та літератури.
Час змін
Від поч. ХХ ст. у місті діяли відділення сіоністських організацій «Цеірей Ціон» і «Поалей Ціон», а від 1905 р. – організація «Бунд». У 1914 р. функціонувало товариство допомоги бідним ремісникам-євреям. Євреям належали 4 аптечних склади, аптека, єдина бібліотека, всі 3 книгарні, шкіряний завод, всі 3 лісових склади, всі 3 заводи медоваріння, обидва парові млини, 2 суконні фабрики, 2 склади пива, єдина друкарня, 4 фотоательє та 84 крамниці (у т. ч. всі 22 мануфактурні, 21 бакалійна). Серед євреїв було 6 лікарів (у т.ч. 3 дантисти).
Єврейське населення Корця зменшилося під час Першої світової війни. У 1921 р. тут проживало 3888 євреїв (83% від усього населення міста). У міжвоєнний період ця кількість зросла і в грудні 1937 р. тут було вже 4695 євреїв.
Коли у місті встановилася влада Української народної республіки, петлюрівці привезли до Корця свої гроші. Це були 50-рублеві купюри, але ніхто не подумав про менші номінали. Економіка міста була паралізована, бо не було чим давати здачу. Аби вийти з ситуації, керівництво єврейської громади почало швидко друкувати власні банкноти малого номіналу і друкували їх на будь-якому папері, оскільки йшла війна і хороший папір годі було дістати. На кожній банкноті було по три підписи керівників громади, печатка і порядковий номер. Ці «єврейські гроші» можна було обміняти на «офіційні» і таким чином проблему було вирішено.
Встановлення нових кордонів після Першої світової війни стало початком кінця матеріального процвітання міста. Корець заполонили біженці, які втікали від погромів та нової влади. В 1917 р. були проведені перші демократичні вибори до адміністрації громади. Повторні вибори відбулись уже за польської влади. У 1924 р. багато євреїв обрано до міської ради, а один із них був заступником мера.
Єшива і Тарбут
Наприкінці Першої світової, коли більшовицькі війська ще стояли в Корці, почала роботу школа Тарбут із викладанням на івриті. У 1920 р. до Корця переїхала єшива зі Звягеля (м. Новоград-Волинський) на чолі з відомим рабином Йоелем Соріним (Шуріним). Цікаво, що традиційна єшива та сучасний Тарбут працювали під одним дахом, не перешкоджаючи одне одному, але й не співпрацюючи.
Рабин Йоель Сорін (Шурін), більше відомий як Ілуй мі-Полтава (івр. Геній із Полтави) (1871–1927) – один із визначних проповідників та богословів. Народився у Лохвиці Полтавської губернії у бідній єврейській родині. Ще в дитинстві виділявся своїми здібностями й згодом отримав прізвисько «ілуй [вундеркінд] із Полтави». Дізнавшись про талановитого підлітка, місцевий рабин Моше Бер Лурія допоміг йому вступити до знаменитої Воложинської єшиви. Одружившись, Йоель Сорін переїхав до свого тестя, рабина Ельхана Шифа, у містечко Черничі в Мінській губернії. Він поставив за мету свого життя поширювати Тору серед єврейського народу та заснувати єшиви в тих місцях, де навчання не було на достатньому рівні. У 1897 р. в Бережниці заснував єшиву «Ор Тора» (івр. Світло Тори), де навчалося близько 70 студентів, а через кілька років перевів її у Звягель (Новоград-Волинський). Восени 1920 р., коли польські війська за умовами перемир’я мали передати Новоград-Волинський радянській владі, голова єшиви і більшість його учнів покинули місто й оселилися в сусідньому містечку Корець, де «Ор тора» під керівництвом рабина Йоеля продовжила своє існування. У 1929–1930 навчальному році в єшиві навчалося 160 студентів. Помер Йоель Сорін у Варшаві у віці 61 року. Похований на варшавському єврейському кладовищі на вул. Генся.
Друга світова війна та Голокост
Радянські війська увійшли в Корець 17 вересня 1939 року. Єврейські установи були ліквідовані, а політичні партії – розпущені. Євреї намагалися пристосуватися до нових умов, освоюючи нові професії і створюючи кооперативи для ремісників та майстрів.
Німецькі війська увійшли в Корець у перших числах липня 1941 року. Вони відразу ж почали громити магазини і приватні будинки євреїв, нерідко вбиваючи власників. Протягом 5 тижнів тривало масове «полювання» на євреїв-чоловіків, яких заганяли у хлів, розташований біля міської аптеки, нібито для подальшого працевлаштування. Зібравши близько 300 осіб (серед них були і хлопці 10–12 років), під вечір вантажівками почали вивозити їх з міста у напрямку Новоград-Волинського. За містом їх змусили викопати рови, де потім живцем закопали. Подібні акції повторювалися, внаслідок чого було вбито майже тисячу євреїв, яких закопали за Корцем у районі Кам’яної Гори, неподалік хутора Шитня.
За наказом гебіткомісара доктора Беєра від 17 вересня 1941 р., все єврейське населення було зобов’язане нашивати жовті латки на плечах між лопатками і з лівої сторони грудей. Кожного дня їх приходили забирати на очищення доріг від снігу до села Самостріли (відстань 16 км), а також висилали в ліс на різні роботи. Голод, брак одягу та медикаментів призвели до масового захворювання і смертей.
На початку 1942 р. в Корці було створено гетто, куди зігнали всіх євреїв з міста і навколишніх сіл. Німці регулярно проводили акції, під час яких у першу чергу знищували всіх непрацездатних, тобто дітей, старих та хворих.
Ліквідацію гетто нацисти здійснили 21 травня 1942 року. Гітлерівці зігнали всіх євреїв на збірний пункт. Серед усіх відібрали близько 250 осіб, котрі могли ще на деякий час згодитись. Решту, обшукавши і забравши дорогоцінні речі, групами відсилали на екзекуцію. 23 вересня 1942 р. німці оточили гетто для його остаточної ліквідації.
Моше Гільденман (1898–1957) – партизанський командир, публіцист, прозаїк. Працював інженером-будівельником, володів бетонним заводом, очолював союз єврейських художників, був ініціатором створення хору, оркестру і театру в єврейській школі.
У травні 1942 р., напередодні свята Шавуот, окупанти і місцева поліція вбили 2,2 тис. корецьких євреїв, серед яких була дружина Моше і його 13-річна донька. Коли євреї зібралися в синагозі, щоб прочитати Кадіш у пам’ять про вбитих, Моше Гільденман піднявся на біму і виголосив промову, закликаючи євреїв до боротьби.
У вересні 1942 р. під час ліквідації гетто Моше Гільденману, його синові Сімхові та 15 молодим людям вдалося втекти під покровом ночі, переправитися через річку Случ і сховатися у лісі. Моше очолив єврейський партизанський загін (відомий під назвою «група дяді Міші»), з яким пройшов із боями до лісів Житомирщини. Провів понад 150 бойових операцій, звільнив 300 полонених із німецьких таборів. У 1943 р. загін увійшов до лав радянської армії. Закінчив війну Моше Гільденман разом із сином у Берліні.
Від 1946 р. Моше Гільденман мешкав у Польщі, кілька років у Парижі, з 1952 р. – в Ізраїлі. Писав оповідання і репортажі про партизанське життя, друкував їх у єврейській періодиці. В Ізраїлі працював на інститут Яд Вашем, займався громадською діяльністю, писав спогади, опубліковані в Книзі пам’яті Звягеля у 1962 році.
Пам’ять
З усього єврейського населення Корця війну пережило близько 500 осіб. Були це переважно ті, що втекли або були евакуйовані вглиб Радянського Союзу. У 1948 р. будівлю колишньої синагоги за розпорядженням міськради Корця переобладнано під кінотеатр. У 1959 р. міліція розігнала міньян, що у свято Песах проводив службу, зібравшись у приватному домі. У 1970 р. єврейське населення в Корці нараховувало лише кілька сімей.
У 1990-х рр. на місці страт корецьких євреїв в роки Другої світової війни було встановлено меморіальні таблиці.
Сьогодні у Корці, поблизу якого пролягає траса Київ–Рівне, проживає бл. 7 тисяч мешканців. Чисельні християнські святині, як і охелі видатних рабинів на єврейському цвинтарі, приваблюють сюди натовпи паломників. Частина постійної експозиції Корецького районного музею присвячена історії єврейської громади міста.
Цвинтар
В Корці збереглося старе єврейське кладовище з надгробками XVII століття. Тут поховано трьох цадиків: рабі Ашера Цві (учня Дов Бера Магіда з Межиріча, автора твору «Мааян га-Хохма», івр. Джерело мудрості), рабі Іцхака Ізаака га-Когена (учня Дов Бера, Магіда з Межиріча, автора «Бріт Кегунат Олам», івр. Заповіт вічного священства) та рабі Мордехая (голову релігійного суду).
Варто побачити
- Єврейський цвинтар (XVI ст.), вул. Коротка
- Корецький жіночий Свято-Троїцький монастир (XVI ст.), вул. Київська, 56
- Церква св. Георгія Побідоносця (ХІХ ст.), вул. Київська, 13а
- Церква св. Миколая (1834), вул. Б. Хмельницького, 4
- Воскресенський монастир, вул. Старомонастирська, 50
- Римо-католицький костел св. Антонія Падуанського (1706), пров. Костельний, 6
- Церква Воскресіння Господнього, вул. Є. Коновальця, 4
- Руїни замку князів Корецьких, вул. Б. Хмельницького, 16 а
- Малий палац Чарторийських, «Гостинний дім», вул. Київська, 75
- Корецький районний історичний музей, вул. Київська, 45
- Католицьке кладовище, вул. Є. Коновальця
- Міський парк, вул. Київська, 45
- Церква св. Кузьми і Дем’яна (1897), околиця м. Корець
- Церква св. Параскеви П’ятниці, околиця м. Корець
- Церква св. Іллі, околиця м. Корець
- Місце масового розстрілу євреїв у с. Шитня (околиця м. Корець, при в’їзді до міста з боку Новограду-Волинського).
Околиці:
Великі Межирічі (21 км): єврейський цвинтар (XVII ст.); костел св. Антонія (1702); колегіум піарів (XVIII ст.); палацово-парковий комплекс графів Стецьких (кін. XVIII ст.); дерев’яна церква св. Петра і Павла (1848)
Ганнопіль (37 км): єврейський цвинтар (XVIIІ ст.) з охелем Дов Бера з Межиріччя; палац Яблоновських (XVIIІ ст.)
Новоград-Волинський (39 км): синагога (про минуле будівлі нагадує лише меморіальна табличка на честь Мордехая Зеєва Фаєрберга на стіні); залишки фортеці (XVI ст.); музей Лесі Українки; музей родини Косачів