Косів. Карта історико-культурної спадщини

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Поселення на місці Косова виникли на початку XIV ст. за часів Галицько-Волинської держави. Після занепаду держави поселення у 1340 р. потрапляє під владу Молдавського воєводства. У 1370-1387 pp. Галичина перебувала під владою Угорщини. З 1395 р. ним оволоділа Польща. На той час Польща уклала династичний союз з Литвою, король Ягайло був володарем обох країн. Землі колишньої Русі управлялися молодшим братом короля — Свидригайлом, який провадив багаторічну боротьбу за збереження своїх володінь. З 1411 року польський король Владислав Ягайло віддає Покуття на 20 років як заставу молдавському господареві Олександрові. Перший документ, що стосується Косова зберігся. Це дарча грамота князя Свидригайла молдавському бояринові Владові Драгосиновичу, датована 1424 роком. Косів перебував у складі Польського королівства (з 1569 року — Речі Посполитої) до 1772 p., коли, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, Галичина була приєднана до монархії Габсбургів.

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

Kosów

‹ ›

Косів розвинувся як місто у другій половині XVI століття завдяки цінним покладам солі. Набагато раніше, в районі, на місці теперішнього села Старий Косів, була солеварня. Село і солеварня були королівською власністю, адміністративно належали снятинському графству і були підпорядковані представникові короля. Снятинські старости орендували косівську баню та брали з неї дохід, а в 1560 р. староста Косова Генчинський заснував при ній містечко Риків. Після його смерті піддані та слуги Юрія Язловецького, якому дісталося в орендне володіння село Косів, учинили збройний наїзд на Риків і зруйнували його, а соляну баню захопив Язловецький. До середини XVI старий Косів був селом. У 1565 р. біля нього, ближче до соляних джерел, засновано містечко, яке спочатку звалося Риків, а згодом перейняло назву села, яке стало зватися Старим Косовом. Відтак було створено містечко Косів. Податковий реєстр 1579 року поряд із назвою «Koszow, villa» (Косів, село), фіксує «Koszow, oppidum» (Косів,містечко). У цьому ж документі Косів виступає як приватне містечко, власник якого — син Юрія Язловецького, Михайло. Місто було двічі спалено і знищено – восени 1621 року турками, татарами і волохами, а у лютому 1624 році — бучацькими татарами.

У XVI ст. у Косові появилися євреї. Спочатку євреї не були окремою гміною зі своїми інституціями. Перший єврейський цвинтар появився у XVIII ст. У XVIII ст. тут була вже значна єврейська громада, і саме Косів та його околиці стали колискою хасидизму. У 1720-х роках в горах біля Косова сім років прожив на самоті і молитвах засновник хасидизму Ізраель бен Елі’езер Ба’ал-Шем-Тов. З 1736 р. в Косові утворилася своя Косівська хасидська династія.

Власники міста надавали євреям різні привілеї, таким чином заохочуючи їх поселятися у місті. Євреї займалися торгівлею, були власниками копалень солі, млинів, корчм, займались збиранням податків. У середмісті Косова традиційно проживали євреї, а на околиці, які були колись окремими селами, українці. Наприклад, у XVIII ст. у Косові проживало 250 греко-католицьких родин, 110 єврейських і 7 римо-католицьких. Порівняно з іншими мешканцями євреї були доволі заможні. У той час у горах діяли загони опришків. Траплялося, що багаті євреї ставали їхніми жертвами. На містечко нападали загодни Василя Лунгі ( 1698 році), Питні і Пискливого (в 1704 році), Баюрака (в 1750 році). У 1759 році власник Косова, Тадеуш Дідушицький, організував спеціальний екіпаж, який мав захищати місто. Окрім варіння солі в Косові активно розвивалися інші ремесла - скульптура, вишивка, килимарство, кераміка. Косів стає центром ткацтва з кінця XIX століття. У той час містечко стає відомим також як літній курорт. Відкрито центри для туристів. Після ліберальних реформ 1867 року Косів отримав статус районного міста.

У 1827 році більшість жителів Косова були євреями, відтоді євреї були більшістю у місті. Євреї займалися переважно торгівлею і ремеслами. До кінця 19-го століття і початку 20-го століття косівські євреї започаткували безліч майстерень, які виготовляли взуття та одяг, предмети одягу і шкіряні вироби. У 1880 році в Косові проживало понад дві тисячі євреїв (78% населення). На початку XX в. число косівських євреїв склало 2560 осіб (82,5%) з 3100 жителів. Напередодні Першої світової війни євреям належало 40 дерев'яних будівель в Косові. Після Першої світової війни, коли на частку єврейської громади випали серйозні випробування, кількісний склад населення Косова змінився. У 1921 р. Тоді у місті проживало 2166 євреїв (51% населення).

Після розпаду Австро-Угорщини Косів з 1 листопада 1918 року до 26 травня 1919 року належав до Заходно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Потім була румунська окупація, яка тривала до серпня 1919 року, після цього у Косів вступила польська армія. За офіційними даними польської статистики в 1931 році у Косово та околицях проживало близько 6730 євреїв. У 1930-х роках суттєво зріс рівень антисемітизму. Члени польської Націонал-демократичної партії ініціювали бойкот єврейських магазинів, єврейських ремесел і торгівлі. Багато євреїв мали фінансові труднощі, магазини зачинялися один за іншим, а кількість тих, хто потребував єврейської доброчинної допомоги постійно збільшувалася.

Після початку Другої світової війни і до 1941 року єврейське населення міста зросло до 4000 осіб через наплив біженців із Західної Польщі. Після нападу Третього Рейху на Радянський Союз, невеликі групи молодих євреїв приєдналися до радянської армії, що відступала. На початку липня 1941 року Косів захопили війська союзниці Німеччини у Другій світовій війні — Угорщини. У серпні 1941 року влада міста перейшла в руки німецької військової адміністрації. У Косові був створений місцевий єврейський надзвичайний комітет, до нього увійшли місцеві активісти. Єврейські біженці з Підкарпатської Русі, яка була недавно анексована Угорщиною, які не визнавалися громадянами Угорщини, шукали притулок в Косові. Комітет співпраці з місцевими євреями надав їм допомогу та медичне обслуговування. У вересні 1941 року німці захопили міську адміністрацію. Під час Акції, яка відбулася 16-17 жовтня, 2200 євреїв, близько половини громади були виведені на пагорб за мостом Москалівка і були убиті. Тієї зими євреї страждали від голоду та епідемій. Юденрат створив їдальні та іншу допомогу. 24 квітня 1942 року 600 євреїв без робочих документів були направлені до Коломиї. Чим більше кампанія винищування посилювалася, тим частіше були спроби євреїв перетнути кордон до Румунії. На початку травня 1942 року було створено створено ґетто. 7 вересня 1942 року було влаштовано ще однк “акцію”. Євреї були оточені на площі, де німецькі й українські поліцейські обшукали будинки і вбили близько 150 осіб, які не підкорився наказу. Близько 600 євреїв пройшли пішки до Коломиї, а звідти були відправлені до табору смерті Белжець. Працездатні чоловіки були відправлені в Яновський концентраційний табір у Львові. Тільки декільком вдалося сховатися. 28 вересня 1942 року німці оголосили, що люди можуть вийи зі сховів і залишитися, але всі ті, хто з'явився, були вбиті. 4 листопада 1942 року, останні, хто залишився з Косова були відправлені в Коломию і місто було оголошено “Judenrein”, “вільним” від євреїв. Після входу у місто Червоної армії влітку 1944 року кілька євреїв повернулися в свої будинки в Косів.

За переписом 2001 року євреїв більше немає у Косові. На початку ХХ століття у Косові мешкало 2560 євреїв

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Археологічні знахідки, зокрема, кам'яні сокири та бронзові вироби, свідчать про те, що територія сучасного міста була заселена за часів неоліту й міді. У ХХ столітті на території Косова була знайдена унікальна мозаїка часів Римської імперії.

Цивільні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Школи

У 1880 р. у Косові проживало понад дві тисячі євреїв (78% населення). У 1898 р. на кошти барона де Гірша у місті було відкрито ремісниче училище. У 1909 р. місцева організація Агуддат Сіон (створена в 1898 р.) заснувала школу «Сафа брура» з івритом, як мовою викладання.

Єврейські діти отримали свою початкову освіту в традиційному хедері, а також у загальній польській школі. У двох школах-хедерах навчали дітей івриту уже з шестирічного віку. З 1938 року діяла єврейська гімназія, що розміщалася в будинку Мирослава Капія, її директором був Давид Сегал. Всі викладачі мали університетську освіту: Айзікович, Безен, Гафнер, Шіссель, Грубнер, Дорнфест, Дрезнер, Ельстер, Кагане, Кальман, Крумгольц, Кімельдорф, Майданек, Райнер, Розенблят, Унгер, Фрейл, Френкель, Фінстер, Шаубер, Шварц, Штрус, Шмерц, Шерф. Хоч вони навчались у польських та закордонних університетах, все ж володіли й українською мовою. Протягом 1939-1941 рр викладання відбувалося українською мовою.

Організації

Після Першої світової війни у Косові почали діяти сіоністичні організації. У єврейській громаді відбувалось жваве культурно-громадське життя. Найактивніші сіоністи емігрували в Палестину, де розпочинали господарювати на землі. Діяло національне культурне товариство „Мерказ Рухані", очолюване Абрамом Крайзелем.

У міжвоєнному двадцятиріччі діяв спортивний клуб “Маккабі”, товариство культури «Мерказ Рухані» (Merkaz Ruchani). Дуже активною була футбольна команда „Макабі".

Косівські євреї відзначалися спостережливістю і ортодоксійністю, але в 1920-ті і 1930-ті роки сіоністський вплив зріс у місті. "Загальні сіоністи", "Поалей-Сіон" (Робітники Сіону), "Га-мідраші" і ревізіоністи всі були представлені в Косові, в тому числі молодіжні рухи "Шомер Гацаір" і "Ганоар Гаціоні". У 1928 році 40 килимарів створили кооператив. Єврейський кооперативний банк був заснований у місті у 1929 році.

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

За даними перепису 1764 року, єврейська громада Косова (в тому числі сільські жителі з околиць міста) налічувала 343 сім'ї. Вони заробляли кошти на життя з дрібної торгівлі, лісового господарства, ремесел, транспорту, пошиття, оренди житла. У XIX столітті євреї Косова торгували зерном і тваринами, були зайняті в ремеслах, таких як столярні вироби, слюсарство, різьба по дереву і килимарство. Важливим заняттям місцевих жителів було виварювання солі.  Піклуючись про збільшення прибутку, власники Косова заохочували євреїв різними привілеями оселятися тут. Вперше вони згадуються в документах 1635 року. Євреї успішно займалися торгівлею, орендою маєтків та промислових об’єктів (солеварні, млини, корчми), збором податків і ремеслами. Найбільше було крамарів, найманих торгівців, шинкарів, торгових посередників - близько 450 осіб. Другим найпоширенішим заняттям було ткацтво та килимарство. Євреїв-ткачів і килимарів було 140 осіб. Майже стільки становили й так звані „зарібники", поденні робітники. Також були майстри різних ремесел: кравці, корсетярки, вишивальниці, столярі, пекарі та різники, шевці шили для міщан і також для селян. Єврейські робітники працювали з шкірою, шили кожухи й шапки; майстрів з ремонту годинників, цирюльники. Був у Косові майстер золотарського ремесла, євреї-фотографи, електрорадіомайстри; слюсарі, бляхарі, маляри, щіткарі, візники та інші. Переважна більшість косівських євреїв були працівниками або дрібними підприємцями. Великих підприємців було небагато, це насамперед власники килимарень: Ґертнер, Гільман, Штайнер, Ляндман, Сара Кноль. Найбільші крамниці належали Ляндману, Льокеру, Мільбаверу, Камілю, Крайслеру, Фіберу. Власником електростанції та кінотеатру „Аполло" був Кауфман, друкарні - Гіршгорн, гарбарень - Шнеберг і Штайнер, млинів - Мільбавер та Фотель. Ресторани тримали Крайзель, Райхман, Газенфрац, Шнап. Власником банку був Марморош. 34% євреїв не мали своїх будинків і жили у найманих квартирах, часто в поганих умовах. Наприклад, Ісак Замлер, тулився в одній кімнаті з дружиною та п'ятьма дітьми, з яких найстаршому було 14 років.

У 1847 році хасиди Косова побудували синагогу у Цфате. У 1928 р. міська рада Косова складалася наполовину з євреїв, а в 1929-34 роках міським головою був єврей, доктор Якоб Гертнер (1892-1941). Він пішов у відставку у 1934 році в результаті тиску з боку уряду. У 1928 р. 40 єврейських килимарів утворили артіль (ліквідована в 1941 р.). Євреям належали багато підприємств в Косові: майстерня «Гуцульська майстерність» Гільмана, трикотажні фабрики Шніберга і Гунда. У 1929 р. в Косові був створений єврейський кооперативний банк. Між 1934 і 1936 роками раз на два тижні видавалася газета “Kosover Shtime”.

У роки радянської влади установи та політичні партії були розформовані. Відомі місцеві килимові промисловості в основному припинилися.

ЕтнографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Косівським євреям були притаманні патріархальні звичаї. Жили вони переважно великими родинами. Так, у домі купця Мордка Кауфмана мешкали 12 членів сім'ї трьох поколінь, незважаючи на те, що два його сини, Самсон і Осіяш, були самостійними підприємцями: перший - купцем, другий - власником електровні та кіна. А Тауба Ґартнер, кравчиня, мала сім'ю аж з 14 осіб.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Єврейські пам’ятки

Синагога

Наприкінці XVIII століття дерев'яна синагога була зведена і було освячено єврейське кладовище. Синагоги у Косові належали хасидській громаді. Вона охоплювала не лише косівських хасидів, а й тих, що жили по селах. До косівської хасидської громади належали навіть євреї досить віддаленого Заболотова. Першу синагогу в Косові для рабинської династії Гаґерів збудував заболотівський підприємець ребі Натан Чавтан (Бендер). Стояла вона біля дороги на Коломию. Це був дуже гарний, світлий та просторий будинок; у залі могло знаходитись близько ста чоловіків, а на галереї – сто жінок. Рабі Моше Шфарбер із Заболотова подарував косівській синагозі землю з будинком, якими він володів у Косові. Де була перша синагога і що з нею сталось, тепер сказати важко.

Історія двох інших синагог є більш відома. Центральна синагога стояла приблизно там, де тепер двоповерховий житловий будинок по вул. Незалежності, 126. Вона була двоповерховою, з товстими мурованими стінами. Молільний зал був оздоблений різьбленим дерев’яним рослинним орнаментом, темно-коричневого та золотого кольорів.

Синагогу підпалили гестапівці ввечері 17 жовтня 1941 року на завершення першої “акції” проти євреїв, перед тим застреливши там сімох євреїв, які шукали в храмі порятунку. Була темна осіння ніч, пожежа була великою. Пожежна машина примчала аж із Жаб’я, але зразу ж повернулася назад: очевидно, німці не дозволили гасити. Наступного дня було видно останки згорілих людей. Товсті стіни залишилися стояти, їх знесли пізніше.

Друга синагога, в якій розміщувалася й релігійна школа – хедер — тоді вціліла. Її приміщення використовували для розміщення відділу кінофікації.

Кіркут

Кіркут знаходиться під міською горою за будинком на вулиці Незалежності, 42. Там є поховання хасидських цадиків. При вході знаходяться наново збудовані плити, де похвано: Хаїма, сина Менахема Мендла з Косова, Ціпора, доньку Майра з Шепетівки, Якова Шимона, сина Хаїма з Косова, Моше, сина Якова Шимшона з Косова. Інша плита містить поховання Менахема Менделя сина Якова Копеля, Баруха, сина Авраама, а також Сари, доньки Авраама. На цвинтарі збережено не менше ніж кількасот нагробків. Вважається, що на Косівському цвинтарі знаходяться одні з найцікавіших мацев у Східній Європі, пам’яток сепулькрального єврейського мистецтва. Цвинтар загороджено огорожею, ключі знаходяться у хаті поруч (по вул. Незалежності 42/6, тел. 034 782 01 71).
На відстані сто-двісті кроків від кладовища, на колишньому замчиську знаходяться могили жертв Гестапівських “акцій” 1941 – 1942 років. Лише в 1992 році тут з’явилась таблиця, яка сповіщала, що на цьому місці поховані євреї Косова.

Будинок рабина

Будинок рабинів Гаґерів кін. XIX століття. Зараз тут знаходиться Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, музей історії Визвольних змагань на Гуцульщині, Косівська районна організація. Адреса: вул. Незалежності, 55

Інші пам'ятки

Замок

Одна з найвидатніших історичних пам'яток - Міська (Замкова) гора. Тут добре збереглися потужні оборонні вали. Замок був збудований у XVII ст. і належав спочатку власникам міста Коссаковським, а пізніше - Яблоновським. Замок був обнесений високими валами, на яких стояли мури з чотирма баштами. Споруди були з каменю та дерева. У замку мешкали магнати - власники міста. Замок пережив турецько-татарські напади в 1621 та 1624 роках, коли місто було дощенту спалене. Попри важкодоступність фортеці, у 1648 році повсталі селяни захопили і пограбували її. Підступав до замку і Довбуш. За переказами, він з гори кидав посеред міста свою бартку, що було знаком нести данину. Наприкінці XVIII століття замок втратив своє оборонне значення і занепав. За переказами, камінь з його мурів ще довго використовували косів'яни в будівництві.

Церква Різдва Івана Хрестителя

Дерев’яна православна церква Різдва Івана Хрестителя. Звели її у 1912 році в гуцульському стилі. Церква є діючою нині і знаходиться у доволі непоганому стані. Розташована серед цвинтаря, на якому збереглося немало цікавих склепів та надгробків. Церква відома тим, що в ній у 1990 році прийняв постриг в чернецтво патріарх УПЦ КП – Володимир (Романюк).

Церква Василя Великого

Іншою святинею Косова була греко-католицька дерев’яна церква Василя Великого, яку звели у 1895 році. У 2009 році ця церква згоріла.

Костел і каплиця

Костел знаходиться біля інституту декоративно-прикладного мистецтва. Перший католицький храм на цьому місці звели у 1771 році. У 1881 він згорів. Через шість років на його місці звели новий, який простояв до 70-х років минулого століття (був розібраний радянською владою). Інший косівський костел стоїть на польському кладовищі. Це велика каплиця, яка виконувала функції головного католицького храму міста до побудови нового костелу. Каплицю звели у 1866 році, а з 1911-го вона вже діяла як костел.

Природні пам'яткиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Косові є чимало унікальних насаджень, які мають історичне значення. Зокрема насадження “дуба червоного” віком 50 років. “Уторопи” — цінне лісове насадження сосни звичайної з домішкою смереки та ялиці віком 105 років. Дендропарк санаторію "Косів", с. Смодна. Унікальна колекція дерев та чагарників (729 екземплярів 44-х видів рослин), зібраних з усього світу вченим А. Тарнавським у минулому столітті. У Косові діє сірководневе джерело.

Національний природний парк «Гуцульщина» розташований у межах Косівського району, охоплює площу 32 271 га. Протяжність парку з північного заходу на південний схід близько 29 км, а з північного сходу на південний захід — 20 км. Національний парк призначений для збереження, відтворення та раціонального використання генетичних ресурсів рослинного та тваринного світу, унікальних природних комплексів та етнокультурного середовища Покутсько-Буковинських Карпат.

Гора Писаний Камінь. Величезні брили пісковика, які починаються з північного заходу, з каменів висотою 2-3 м. і тягнуться ланцюгом (біля 80 м.) на південний схід, виростаючи у масивні моноліти висотою до 20 м. Верх каменів утворює горизонтальну площину, де можна відпочити, милуючись навколишньою природою. Існує легенда, що дуже давно навколишні гори заселяли племена карпів, які дали назву Карпатам. Це були люди-гіганти, подібно до міфічних титанів, наділені надзвичайною силою. Вони прикотили сюди ці камені, щоб увіковічнити пам'ять про перебування тут, закопали свої скарби і накрили їх каменями. Відтоді і ходять сюди люди, як в Мекку, щоб поклонитися могутньому духові своїх предків. Свою назву Камінь одержав від карбів (петрогліфів), найдавніший з яких походить з часів Київської Русі. Власне, на ньому можна побачити знаки, символи, які й сьогодні використовуються у гуцульських орнаментах. Камінь представляє собою значний інтерес як в плані історичному, так і в геологічному. З Каменя відкривається велична панорама гірських хребтів і вершин.

Скеля Сокільського — це стрімка стіна висотою 100 м. нависає над дорогою. Це палеогенове відслонення порід, що утворилося 25 млн. років тому. Черемош тече тут з великою швидкістю, омиваючи уламки скелі. У Черемош впадає потік Сикавка, утворюючи водоспад, над яким знаходиться пам'ятник Т. Шевченку. Біля водоспаду проходить маршрут підйому на хребет Сокільський, протяжністю 15 км. На хребті неглибокі сідловини чергуються з копулястими вершинами, мішані ліси змінюються розлогими луками. Найчастіше зустрічаються смереково-букові ліси, але трапляються і березові та яворові гаї. Найбільшу цінність на Сокільському представляють пісковиті скелі-останці, яких понад 20 висотою понад 40 м. Цікаві своїми незвичайними формами вони нерідко нагадують звірів.

Міська гора, висотою 450 м., з якої відкривається чудова панорама Косова та прилеглих сіл, вид на Покутсько-Буковинські Карпати. На самій горі ростуть унікальні на Прикарпатті чорні альпійські сосни, а також листяні і хвойні насадження, зарості білої акації.

Гора Тарошори (998 м). Назва походить від слова «тарниця» (сідло на коня). Звідси відкривається чудова панорама на г. Буковець (1059 м), с. Яворів, вершини хр. Сокільський, г. Максимець (981 м), Писаний Камінь (1221 м), г. Грегіт (1491 м.). Від вершини г. Тарношори вниз відходять велетенські камені-скелі, висотою до 30 м. з безліччю лабіринтів, коридорів, ущелин, є декілька печер.

Камінь Довбуша  - це величезний камінь льодовикового походження, вінчає ланцюг інших каменів. На його вершечку стоїть, наче голова, менший камінь. Цей камінь-гігант нагадує людську фігуру. Названий на честь народного опришка Олекси Довбуша.

Печера, де у 1720-х роках в горах біля Косова сім років прожив на самоті і молитвах засновник хасидизму Ізраель бен Еліезер.

Пам’ятки рухоміПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У синагозі у Косові була велика бібліотека, яка була перевезена до Ізраїлю.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

В Косові було декілька єврейських громад. Прихильники єврейського Просвітництва були нечисленними, в провінційному містечку, яким був Косів, їх вплив був незначним. Косовівські хасиди мали свою династію цадиків. Вона виходила із набагато впливовішої хасидської династії з Вижниці. Косівський рабин був нащадком рабина вижницької династії. Родовід рабинів мав таку послідовність: великий рабин Моше Гаґер з Косова (1860-1925), автор книги "Лекет Оні”, великий рабин Барух Гаґер з Вижниці (1845-1892); великий рабин Шарґа Фейвіш Гаґер із Заліщиків (1870-1937, син Баруха з Вижниці, зять Мойсея з Косова); великий рабин Авраам Йошуа Гешель Гаґер з Косова, син Шраґа Фейвіша з Заліщиків; великий рабин Шраґа Фейвіш Гаґер, теперішній рабин Косова є в Боро Парку, США. Назва династії походить від назви міста Косів. Він активний в Брукліні, де знаходиться їхня синагога (Kosover synagogue, 52-й Стріт і 11 Авеню Бруклін, Нью-Йорк). Косівська синагога існує на півночі Ізраїлю, в місті Цфат. Це єдине місце в Ізраїлі, яке схоже на Карпати. Це найбільший історичний центр єврейської містики. Там працював попередник хасидів, великий єврейський мислитель рабин Ісаак Лурія Ашкеназі (1534, Єрусалим - 1572 Цфат).

Ізраель бен Еліезер, або ж Баал Шем Тов (близько 1700 - 1760) - основоположник і натхненник хасидизму в Східній Європі. У 1720-х роках в горах біля Косова сім років прожив на самоті і молитвах. Починаючи від Баал Шем Това у 1736 р. у Косові утворилася Косівська хасидська династія. Також відомий як Бешт (בֶּעשְׁ"ט – актонім від Баал Шем Тов). народився в місті Окопи на кордоні Поділля і Валахії. Рано став сиротою, навчався в хедері, звідки часто бігав до лісу, де медитував.

З опублікованих після смерті Ізраеля бен Еліезера збірок оповідань і переказів, що ходили серед його учнів і послідовників, відомо, що він народився в невеликому містечку на кордоні Польщі та Валахії у бідних, простих і вже немолодих батьків. Рано осиротів, служив помічником Меламеда, а потім сторожем у синагозі. У віці 12 років він став помічником учителя (меламеда) потім шамесом (слуга у синагозі.) У 18 років одружився, незабаром овдовів і став мандрувати по єврейських містечках Східної Галичини. В Язлівці (недалеко від Бучача) допомагав навчати дітей в хедері, пізніше бував в різних містечках і селах. Через два роки одружився вдруге, але через якийсь час усамітнився в Карпатських горах, де провів кілька років, заробляючи на життя важкою фізичною працею (згодом прихильники Ізраеля бен Еліезера розглядали цей період усамітнення і містичного споглядання як підготовку до майбутньої діяльності). Близько 1730 року Баал-Шем-Тов оселився в містечку Тлусте (нині Товсте, Тернопільська область), де через приблизно шість років уславився як чудотворець. Багато мандрував по країні, навчав у школі. Одружився з дочкою купця з Бродів Ефраїма Кутовера, проте, вирішив вдосконалюватися на самоті і поїхав з сім’єю в Карпати. Дружина жила у гуцульському селі і тільки іноді приїжджала в гори. Ізраель бен Еліезер викопував глину, яку дружина привозила у місто і продавала. З цього вони жили. Прямо тут, в Карпатських горах, він зрозумів, основоположний принцип хасидизму, що "вся земля наповнена Богом”. Легенди кажуть, що він зустрівся з лідером опришків Олексою Довбушем. Знаючи так само добре гори він показав Олексі ущелину, яка в скрутну хвилину врятувала його. А Довбуш нібито дав Бештові свою люльку, з якою він не розлучився ціле життя. Родич дружини Бешта, рабин з Бродів Ґершом Кутовер не міг примиритися з аскетичним життя своїх родичів і купив їм в Кутах корчму. Дружина вела справи, а Баал Шем Тов жив неподалік. Господарі з них були погані і незабаром вони були змушені переїхати в міста Тлусте, де Бешт був і вчителем (меламед) і різальником (шойхет), і хазаном (кантором) в синагозі. Навіть тоді, багато хто вважав його святим. Помер Баал Шем Тов в Межибожі на Поділлі, куди він прибув в 1740 році. У Ізраеля бен Еліезера були син Цві (Хершела; відомості про нього не збереглися) і дочка.

Вчення Ізраеля бен Еліезера

Роз'їжджаючи по єврейських містечках Поділля і Східної Галичини, Ізраель бен Еліезер займався лікуванням засобами народної медицини, так і за допомогою амулетів і талісманів. Легенди приписують йому також уміння виганяти злих духів. Незабаром навколо нього утворилася група прихильників. Одних приваблювала його слава ясновидця і цілителя-чудотворця, інших - його скромність в обходженні, привабливість і чарівність його особистості.

Центральним моментом вчення Ізраеля бен Еліезера є особистість цадика. Завдання цадика - навчити людину служінню Богу всіма своїми помислами, вчинками і діями; його посередництво між Богом і людьми поширюється і на грішників. Ізраель бен Еліезер підкреслює можливість служити Богу повсякденними справами. Він засуджує часті пости і надмірно суворі докори в проповідях, бо «основним для людини є три речі: любов до Бога, любов до народу Ізраїлю і любов до Тори; немає потреби в подвигах аскетизму (сіггуфін)». Він також закликав до “служіння Богу в матеріальному”, та говорив про Божу присутність у всьому («немає місця, де б Його не було»). Цадик зобов'язаний сходити до грішника, щоб, піднявшись знову, підняти і його, звернути до добра і допомогти очиститися від пороків.
Виконати своє призначення цадик може, перебуваючи в стані “двекут”, що приводить його до духовного спілкування з вищої сферою Божественного милосердя. Найправильнішим шляхом до “двекут” є молитва. Згідно переказу, сам Ізраель бен Еліезер в моменти особливо сильного молитовного екстазу доходив до стану містичного зльоту душі (“аліят нешама”), коли, за його висловом, він «бачив і пізнавав таке, про що неможливо ні повідати, ні тлумачити». В основному документі раннього хасидизму, листі Ізраеля бен Еліезера швагрові Аврахаму Гершону з Кут, написаному на початку 1750-х рр., він, описуючи свій стан “аліят нешама”, розповідає, що, потрапивши в чертог Месії на небесах, звернувся до нього з питанням: «Коли ж слід очікувати приходу Твого?», на що той йому відповів: «Коли твої джерела проб'ються назовні і поширяться по світу». Однак, попри свої месіанські сподівання, Ізраель бен Еліезер заборонив намагатися наблизити прихід Месії з допомогою магії. Достовірність цієї заборони заперечується деякими дослідниками, які бачать в ідеї сходження цадика до грішника підтвердження зв'язку між хасидизмом Ізраеля бен Еліезера і саббатіанством, в якому виробилося вчення про падіння Месії, а також звернення до допомоги магії з метою наблизити його пришестя. На підтвердження своїх поглядів прихильники цієї теорії приводять приписуваний Ізраелю бен Еліезеру вислів про відступників-франкістів: «Поки частини пов'язані з тілом, є надія на лікування, але, коли вони відрізані, їх не можна врятувати. Кожен єврей є частиною Шхіни». У світлі сучасних досліджень ці докази спірні. Вони швидше свідчать про те, що для Ізраеля бен Еліезера частини єврейського народу і окремі його представники були органічно пов'язані в одне живе тіло, а завдання цадика - дбати про кожного з його членів з метою зберегти цілісність організму. Домогтися цього можна не відгородженням грішників і відступників, а поверненням їх на шлях істини.

Ізраель бен Еліезер ніколи не виступав з публічними проповідями, не писав жодних праць і не дозволяв записувати бесіди, які він вів у вузькому колі послідовників. Його перший учень був рабин Дов Бер з Межиріччя (Дов Бер мі-Мезеріч), відомий як Магід з Межиріччя (1704-1772). Маггід означає "той, хто говорить", тобто пророкує. Лише через 20 років після смерті Ізраеля бен Еліезера його учень Яків Йосеф з Полонного видав працю «Толдот Яков Йосеф» («Житіє Якова Йосифа», перша публікація вчення хасидизму; Корець, 1780), де він записав свої бесіди з Ізраелем бен Еліезером та його вислови.

Повчання Ізраеля бен Еліезера здебільшого викладені у формі афоризмів, що перемежовуються притчами і розповідями. Вони не вирізняються талмудичною вченістю, хоча в них є багато запозичень з Аггада, моралістичних і каббалістичних праць. Противники Ізраеля бен Еліезера часто підкреслювали, що він був неуком, дорікали йому в тому, що він надавав молитві більшого значення, ніж вивченню Галахи, засуджували за практику лікування амулетами і бесіди з простолюдинами й жінками, які, на думку критиків Ізраеля бен Еліезера, не могли розуміти його вчення про служіння Богу в матеріальному світі. Багато років Ізраель бен Еліезер збирався здійснити подорож в Ерец-Ізраель і, мабуть, навіть вирушив в дорогу, але з невідомої причини повернувся назад (відповідно до одного хасидського переказу, доїхав до Стамбула).

Хоча два внуки і правнук Ізраеля бен Еліезера були хасидськими цадиками, вони не заснували власних династій. Проте деякі з його учнів стали засновниками династій, деякі з них існують по сьогодні. Найвідомішими учнями є: Нахман з Городенки (помер в 1780р.), Яків Йосеф з Полонного, Іехіель Міхаель з Золочева (маггід), Пінхас бен Аврахам Абба Шапіро з Корця (1726-91), Дов Бер з Межиріча (наступник Ізраеля бен Еліезера), свояк Ізраеля бен Еліезера Аврахам Гершон з Кут і Нахман з Косова (помер в 1746р.).

Музеї – архіви – книгозбірки – приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Книги з синагоги громади Косова знаходиться в Ізраїлі. Колись вона зберігалася у Косівській синагозі.

Музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини

Музей краєзнавства знаходиться у колишньому будинку рабина. У музеї є 2 виставкові зали та 4 постійно діючі експозиції: одяг та речі побуту, кераміка, різьба по дереву, ткацтво і вишивка. Тут представлена приватна збірка мистецтвознавця Євгена Сагайдачного. Це гуцульський одяг кінця ХІХ — початку ХХ ст., зокрема весільний одяг, вишивка, вироби з кераміки. У відділі різьби по дереву є роботи майстрів Шкрібляків.

Адреса: вул. Незалежності, 55  Тел.: +38 (03478) 2-16-43

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Пам'ятником трагічних подій Другої світової війни є могили євреїв, убитих гестапівцями в 1941-1942 роках та пам'ятний знак, що нагадує цю подію.

На міській горі знаходиться меморіальна дошка пам'яті жертв масових розстрілів, більшість з яких були проведені 16-17 жовтня 1941року. На дошці написано: "В цьому місці в роки 1941-1943 було розстріляно більше 10 тисяч євреїв. Нехай вони спочивають з миром”.

Список використаної літературиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1.  http://www.sztetl.org.pl/pl/city/kosow/
2. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B2
3. http://www.worldcat.org/title/sefer-kosov-galitsyah-ha-mizrahit/oclc/17013437
4. http://www.worldcat.org/title/megiles-kosov/oclc/17052936
5. http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=389
6. http://kosiv.org/kosivschina/1043-gybel-jevrejiv-chastyna-1.html
7. http://www.karpaty.info/ua/uk/if/ks/
8. http://dyvys.info/kultura/u-kosovi-znajshly-unikalnu-mozajiku-chasiv-rymskoji-imperiji-foto-video.html
9. http://blog.karpaty.info/2014/06/22/yevrejski-mistechka-prikarpattya/
10. http://www.lvivcenter.org/uk/researchprojects/synagogues/synagogue/?ci_locationid=17
11. http://www.carpathians.eu/karpatskii-narod/administrativni-raioni/ivano-frankivska-oblast/kosivskii-raion/kosiv-misto/kosiv-stolicja-karpatskikh-suveniriv.html
12. http://www.karpaty.info/ua/uk/if/ks/
13. http://www.karpaty.info/ua/uk/if/ks/kosiv/hotels/kosiv/
14. http://www.tourism.if.ua/ua/atraction/natural/
15. http://www.eleven.co.il/article/11862
16. http://www.jewishvirtuallibrary.org/jsource/judaica/ejud_0002_0012_0_11508.html
17. http://kosivlibrary.if.ua/2010/02/05/69/