Ковель - путівник
пол. Kowel, їдиш קאָוולע
Ковель був найбільшим залізничним центром на сході, і сполучення з Варшавою
було швидшим, ніж сьогодні. Подорож тривала менше 5 годин.
Потяги мали три класи. Перший був найдорожчим. Тоді жартували:
«Чому євреї їздять третім класом? Бо немає четвертого».
Ковалі з Ковеля
Ковель розташований у самому центрі Волинської області на обох берегах річки Турії, що протікає з півдня на північ та є притокою Прип’яті. Перший писемний спогад про Ковель датований 1310 роком. 24 грудня 1518 р. у Бересті король Сигізмунд І надав князеві Василеві Сангушкові привілей локації міста на німецькому праві.
Назва міста ймовірно походить від ковальського ремесла, розвинутого на цих теренах у Х–ХІІ століття. З покоління в покоління місцеві переказують легенду про коваля, який викував меч для князя Данила Галицького.
Ковельські євреї
Наплив поселенців єврейської національності розпочався після надання Ковелю у 1518 р. магдебурзького права. У 1536 р. королева Бона підтвердила привілеї міста і зобов’язала євреїв Ковеля брати участь у ремонті міських стін і мостів. Окрім того, вона видала спеціальний указ, у якому зазначалося, що євреї повинні селитися на окремих вулицях, а не поміж православними. У 1547 р. Бона встановила податок на єврейські будинки (окрім дому рабина) і зрівняла євреїв у правах і повинностях із християнським населенням.
Під час повстання Богдана Хмельницького ковельські євреї постраждали від погромів. У 1650 р. єврейська община Ковеля була відновлена на підставі підтверджених Яном ІІ Казимиром попередніх привілеїв.
У ХVІІІ ст. єврейське населення Ковеля почало зростати. У 1765 р. у місті нараховувалося 827 євреїв-платників подушного податку (він стягувався з кожної особи, починаючи від першого року життя). Наприкінці ХІХ ст. кількість євреїв у Ковелі перевищила кількість українців. У 1893 р. у Ковелі мешкало 15116 осіб, з них православних – 5498, римо-католиків – 3088, євреїв – 5810, протестантів – 612 осіб, інших віросповідань – 108.
У 1921 р. в місті проживало 32,5 тис. осіб, з них 15 тис. євреїв.
Ковель – єврейське місто з околицями. В останніх проживали українці і поляки, які творили окреме місто. Через місто протікала річка Турія. Ковель поділявся на три квартали. Старе місто з одного боку річки називали Занд, пісок, оскільки воно було збудоване на піщаному ґрунті. У новій частині, з іншого боку Турії, був Ковель, де жили поляки, які працювали переважно на залізниці […]. Це було окреме місто. Українців було менше, ніж поляків. Їхні господарства розпочиналися одразу за головною вулицею. Ці три світи жили поруч один одного […].
Це повітове маленьке місто було чимось більшим, ніж штетл. Воно було твердинею єврейської інтелігенції. Старші люди ще розмовляли російською, а нове покоління вже прийняло польську мову.
Синагоги
У 1660 р. в місті було зведено синагогу. Із рабинів Ковеля та голів єшив ХVІ–XVІІ ст. найбільш відомими були Шимон і Іцхак бен Натан Шапіро та Єгуда (Юдл, Ідл), нащадок Єгуди Ліви бен Бецалеля (МагараЛ із Праги). У 1744 р. синагога була зруйнована внаслідок пожежі (достеменно невідомо, що її спричинило).
Після того як у Ковелі поселився рабі Мордехай (1752–1800) із Несухойжи (сьогодні с. Тойкут), тут закріпився хасидизм.
Пожежа 1857 р. знищила майже все місто, зокрема й синагогу. Однак згодом усе було відбудовано.
На початку ХХ ст. в Ковелі було декілька синагог (у тому числі Велика синагога, побудована в 1886–1907 рр.). Цій унікальній пам’ятці вдалося зберегти свою велич попри війни і революції. Сьогодні ковельська синагога, яка знаходиться на перетині вулиць Незалежності та Володимирської, є приміщенням місцевої швейної фабрики «ВКФ „Ковель”». До 2009 р. перед входом до синагоги виднілася зірка Давида, однак згодом її зафарбували.
На Занді стояла велика, гарна, трохи в оборонному стилі синагога. На свята у ній виступали найвидатніші єврейські кантори: Кусевіцький, Розенблатт. Був також хор, до якого ходило кілька моїх однокласників. У місті була ще інша синагога, приватна, збудована міським багатієм Еппельбаумом. Він, як то кажуть, жив у гріху з українкою, пам’ятаю, містяни йому постійно це закидали. Розповідали, що він побудував синагогу, аби окупити той гріх для потойбічного життя. Ми ходили туди молитися у великі свята: Рош ха-Шана, Йом Кіпур, Шавуот і Сукот. […] Ця синагога залишилась у моїй пам’яті як трагічне місце.
Театральне життя у Ковелі
У Ковелі, як на всіх інших землях під царською владою, аж до Першої світової війни театральні вистави на єврейській мові (ідиш) були суворо заборонені. Тут рідко виступали колективи з Варшави, Вільна та інших міст. Ці трупи намагалися перехитрити владу і обійти закон. Вони подавали свої спектаклі як німецькомовні п’єси, хоча насправді вони були написані на діалекті «dajczmerisz – iwri tajcz». Елементи німецької мови були в ньому сильніші, ніж чиста єврейська мова (ідиш). На ці спектаклі приходили переважно заможні верстви населення та єврейсько-російська інтелігенція. Маси простих глядачів менше цікавилися такими мистецькими заходами.
Розвиток театру на народній мові – ідиш розпочався з початком Першої світової війни, під час німецької окупації, коли євреї отримали відносну свободу в соціальній та культурній сферах на рідній мові. Одним із поштовхів для створення «єврейського драматичного гуртка» стала специфічна економічна ситуація, яка склалася в місті. Ковель тоді був переповнений євреями-біженцями з сусідніх містечок, які втікали від війни та революції. Єврейські жителі прийшли на допомогу своїм братам, організовуючи мережу соціальної допомоги – серед іншого, вуличну їдальню. Оскільки пожертв на благодійну діяльність було недостатньо, серед єврейської інтелігенції виникла ідея створити драматичний гурток, який би поєднав приємне з корисним – високий художній та театральний рівень із можливістю віддавати частину доходів від виступів на соціальну допомогу.
В гуртка були два «рушії»: талановитий режисер Моше Пугач, а також щедрий меценат і керівник гуртка Моше Каган. Обидва – здібні поціновувачі Мельпомени, які здобули свій театральний досвід у країні, де на той час процвітало єврейське театральне життя – у Сполучених Штатах. Основною метою ініціаторів було розвинути серед широких мас театральний смак і любов до театру. У дібраному ними репертуарі виявилися найкращі європейські п’єси та кілька прекрасних спектаклів [Якова] Гордіна і [Авраама] Гольдфадена. Пугач і Каган готували виступи надзвичайно сумлінно і відповідально: три, чотири рази на рік. Дуже швидко довкола них зібралася команда молодих театральних талантів.
Під впливом діяльності гуртка в місті кардинально змінилося традиційне єврейське презирливе ставлення до «тіятру» як до Пурім-Шпіль і до акторів як до «коміків», що ведуть на розпусний хибний шлях. Можна сказати, що у цій сфері закінчилась війна між поколіннями. Цей драматичний гурток у свої перші роки також формував зв’язок і місток між ковельською аудиторією та театральними колективами з інших міст: Вільнюса, Варшави, котрі, приїжджаючи до Ковеля, виступали в приміщенні місцевого театрального гуртка. Тут ці колективи отримували допомогу і технічну підтримку, а також добрі поради про те, як здобути визнання ковельскої публіки.
Гурток об’єднував усі прошарки населення. Також і єврейсько-російська інтелігенція, вихована в лоні російської літератури, і яка дивилася з презирством на мову ідиш як на «жаргон», із часом змінила свій підхід до єврейської літератури і навчилася її цінувати. Крім того, активно в гуртку працювали «фолькісти». І навіть національні сіоністські кола, особливо прив’язані до культури івриту, наблизилися до колективу. Більше того – громада релігійних євреїв-міщан, яка виступала проти театру як такого, поступилася культурному прогресу і почала відвідувати спектаклі.
Ковельський «Єврейський драматичний гурток» став позапартійним і нейтральним осередком, що поєднував і приймав у культурно-освітньому центрі всі молоді сили, аматорів народного мистецтва, театру і прихильників підйому загального культурного рівня населення. Кожна з вищезазначених груп приносила щось своє до діяльності гуртка; саме тому він став популярним і здобув підтримку всієї єврейської громади Ковеля.
Однак погіршення економічних умов у результаті антисемітської політики уряду почали давати про себе знати, і з часом вплинули на «мистецьке завзяття» як членів колективу, так і глядачів. Хтось одружився, хтось емігрував, а на їхнє місце прийшли нові люди, які вже менше дбали про мистецький рівень гуртка.
Режисера Пугача змінив Торн, дуже талановитий комік, який, проте, не дбав про підтягування глядачів до рівня виступів (як це робили попередники), але більше намагався адаптувати рівень виступів до рівня глядачів. Тому багато членів «старої гвардії», яка мала відчуття культурної місії, вирішили покинути колектив і в команді залишилося всього кілька людей. Хоча, з іншого боку, Торн зумів достукатись до молодих робітників і до любителів театру, які серед них були. Він же почав розширювати діяльність гуртка на довколишні містечка. В результаті цього і завдяки дуже активній діяльності Халата, керівника групи організаторів, театральний гурток проіснував до останніх днів перед Голокостом.
На основі «Сефер Ковель» (івр. Книга пам’яті Ковеля), опрац. Ярон Кароль Беккер, Тель-Авів 1959
Друга світова війна і Голокост
У 1939 р. серед 36 тис. мешканців Ковеля було 17 тис. євреїв. Після приєднання до СРСР у вересні 1939 р. майно багатших ковельських євреїв було «націоналізоване». Наприклад, у родини Грінблат відібрали два магазини, а у двох кімнатах їхнього будинку розмістили радянських офіцерів. Аналогічна доля спіткала й родину Фейги Тененбойм, власниці меблевої фабрики.
28 червня 1941 р. Ковель зайняли частини німецької армії. Евакуюватися вдалося небагатьом. У перші дні окупації було знищено близько тисячі євреїв. 21 травня 1942 р. в Ковелі було утворено два гетто. В одне з них, яке призначалося для працездатних та їхніх сімей, було спроваджено 8 тис. осіб, в інше, яке розміщувалося в передмісті – 6 тис. осіб. 2–4 липня 1942 р. євреїв із другого гетто вивезено за межі міста і знищено. 19 серпня того ж року нацисти розпочали ліквідацію і першого гетто.
З повторним приходом радянської влади до Ковеля повернулося лише близько 40 євреїв.
Цвинтарі
У Ковелі в 2-й пол. ХХ ст. знаходилося два єврейські кладовища. Жодне з них не збереглося до нашого часу. Одне з кладовищ (на вул. Володимирській) ліквідовано у 1970 році. На його місці побудували Будинок культури ім. Шевченка. Могильні плити з кладовища перевезено до військової частини, яку згодом було розформовано. Зруйноване кладовище мало чітке планування. Друге єврейське кладовище було на вул. Варшавській.
Місце пам’яті
Знаходиться у лісі з правої сторони дороги Ковель–Камінь-Каширський за кілька кілометрів від межі міста, поблизу с. Бахів. Пам’ятник встановлено розстріляним у 1942 р. євреям. У 1944 р. тут стояв пам’ятний стовп, на якому була викарбувана цифра «18000», яка засвідчує кількість убитих євреїв, вивезених із ковельського гетто. Згодом, у 60-х рр. ХХ ст., тут було насипано високий курган. У 1990 р. встановлено гранітний пам’ятник, а в 1996 р. – відкрито новий пам’ятник.
Варто побачити
- Синагога (сер. ХІХ ст.) вул. Незалежності, 125
- Воскресенський собор (1877), перехрестя вулиць Незалежності та Володимирської
- Аптека Фрідріксона (ХIX ст.), вул. Незалежності, 89
- Римо-католицький костел св. Анни (1771), вул. Вербицького, 1а
- Ковельський історичний музей, вул. Олени Пчілки, 11
Околиці
Колодяжне (9 км): Музей-садиба Лесі Українки
Гішин (15 км): дерев’яна церква Дмитрія Солунського (1567), найстаріша дерев’яна церква Волині
Турійськ (20 км): єврейський цвинтар (XVII ст.) зі збереженим передпоховальним домом та кільканадцятьма мацевами
Луцьк (73 км): будівля кагалу (поч. ХХ ст.), яка сьогодні використовується місцевою єврейською громадою, колишня оборонна синагога (1626–1629), замок Любарта (ХІІІ ст.) з музеєм друкарства, Покровська церква (ХІІІ ст.), кафедральний костел святих Петра і Павла (1639), Троїцький собор (1755), численні пам’ятки, музеї, галереї
Софіївка/Трохимбрід (110 км): пам’ятник на місці, де раніше було єврейське містечко, стерте з лиця землі під час Другої світової війни