Кринки - путівник
пол. Krynki, біл. Крынкі, їд. קרינקי
Із Кринок я привозив до своєї корчми вино і мед – відомий на всю околицю трунок, який варила вдова Йохевед.
У Гродненській пущі, поміж джерел із чистою водою, на стародавньому Ягеллонському торговому шляху з Вільнюса через Гродно та Люблін до Кракова, знаходиться містечко Кринки.
Місто заїздів
У Гродненській пущі, поміж джерел із чистою водою, на стародавньому Ягеллонському торговому шляху з Вільнюса через Гродно та Люблін до Кракова, знаходиться містечко Кринки.
На рубежі XV і XVI століть у Кринках була вибудувана садиба, що належала Великому Князю Литовському, одна із зупинок на шляху з Вільнюса до Кракова. Зручне розташування міста приваблювало мандрівників і поселенців, які шукали місць, де можна було б залишитися. У результаті в 2-й пол. XVI ст. в Кринках діяли аж 43 корчми та заїзди. Перші євреї, які з’явились у Кринках, походили з Гродно та Бреста і займалися саме орендою корчем та пивоварень.
За привілеєм Владислава IV від 1 липня 1639 р. єврейське населення могло купувати в Кринках ділянки під забудову, будувати корчми і таверни, займатися торгівлею, ремеслами, виробництвом алкоголю, забоєм худоби і продажем м'яса, а також землеробством. Королівський привілей дозволив кринківським євреям закласти кладовище, збудувати синагогу і ритуальну лазню (микву).
Однією з характерних ознак Кринок є ринок у формі шестикутника з дванадцятьма вулицями, що радіально відходять від нього. Надав йому цю унікальну форму (на місці згорілого прямокутного ринку) італійський архітектор Джузеппе де Сакко під час реконструкції міста в 1775 р. на замовлення підскарбія литовського Антонія Тізенгаузена, тодішнього орендаря Гродненської економії. Це єдиний такий ринок у Польщі і один із небагатьох у Європі.
Місця молитви
Перша дерев’яна синагога згоріла в 1756 р. На її місці звели іншу дерев'яну синагогу, яка також була знищена пожежею. У 1787 р. почалось будівництво мурованої синагоги з каменю, залишки якої можна побачити донині. Потужна будівля з гранітних валунів, із красивим різьбленим дерев’яним арон га-кодешем усередині під час Другої світової війни була перетворена на танкову ремонтну майстерню. У 1944 р. її частково зруйнували відступаючі німці, а остаточно, в 70-х рр., її підірвала місцева влада, мотивуючи свої дії загрозою обвалу споруди. Донині зберігся фундамент (вул. Ґарбарська, 5).
З кінця 90-х рр. ХХ ст. у Кринках проходить фестиваль Білоруський тріалог, організований Фундацією Villa Sokrates. Цю організацію заснував Сократ Яновіч (1936–2013), білоруський письменник, який виріс і жив протягом багатьох років у Кринках. Віссю фестивалю є білоруська культура в Польщі, Білорусі та в діаспорі. Ця подія залучає провідних білоруських і польських митців та інтелектуалів. Під час фестивалю говориться й про місцеву єврейську культурну спадщину. У 2014 р. під час Тріалогу відбулась мистецька акція під головуванням видатного польського скульптора Мирослава Балки, в рамках якої територія синагоги була очищена від чагарників. Попри це, руїни невдовзі знову вкрили буйні зарослі.
У 2-й пол. XIX ст. в Кринках звели муровану двоповерхову споруду синагоги слонімських хасидів (вул. Чиста, 10). Будівництво профінансувала Єнта Рафаловська-Вольфсон, гродненська купчиха, тому споруда отримала на її честь назву Єнтес Бейт га-мідраш. В ній також діяла релігійна школа. Свій дім молитви в Кринках мали прихильники столінського цадика, а в місті, крім того, мешкали коцькі та кобринські хасиди.
У районі під назвою «Кавказ», населеному переважно бідними робітниками-євреями, в 1850 р. на квадратному плані була побудована двоповерхова мурована синагога, покрита чотирисхильним дахом (вул. Пілсудського, 5). Цей дім молитви називається «кавказьким бейт га-мідрашем»; його назва може відсилати до євреїв, які мігрували в Кринки з Кавказу, або, можливо, до торговців з Кавказу, які привозили шкури на місцеві чинбарні. Будівлю, зруйновану під час Другої світової війни, відремонтували і перебудували для потреб кінотеатру і культурного центру, який розташований тут донині.
Кладовище
Єврейські жителі Кринок протягом усіх поколінь ховали своїх померлих на кладовищі (вул. Заулек Заґумєнни). Сьогодні це один із найбільших і найкраще збережених єврейських цвинтарів на Підляшші (близько 3 тис. мацев на більше ніж 2 га території). Кладовище складається з двох частин, старої і нової, розділених кількаметровою алеєю. Найдавніші ідентифіковані надгробки походять з XVIII століття. Кладовище обгороджено кам’яним муром. Оригінальна дерев’яна вхідна брама не збереглася. У західній частині нового кладовища знаходяться дві безіменні могили часів Другої світової війни.
Чинбарні
У 1-й пол. XIX ст. в Кринках почався досить інтенсивний розвиток промисловості, спочатку текстильної, а пізніше (завдяки наявності поблизу джерел і струмків) шкірообробної. Вже в 1827 р. єврейський підприємець Йосип Ґєль відкрив мануфактуру з обробки овечої вовни і виробництва фланелі. За ним прийшли наступні підприємці, переважно євреї та німці. Наприкінці 70-х рр. XIX ст. У Кринках було 11 підприємств із виробництва сукна, 6 чинбарень, 4 фарбувальні, 2 винокурні, 3 млини (у т.ч. один для помелу кори) і пивоварня. Берекові Кринському належала єдина в повіті прядильна фабрика, яка в 1872 р. переробила 800 пудів пряжі.
У східній частині міста, по вулиці Ґранічній, виник промисловий район, забудований заводами. У 1913 р. в Кринках жило майже 9 тис. осіб, діяло 28 чинбарень і 65 майстерень, тобто закладів із неповним циклом обробки шкіри. Більшість із них були зруйновані під час Другої світової війни і лише руїни однієї збереглися до наших часів.
Крива труба
За кілька десятків метрів від розвилки вулиць Погулянка та Ґранічної знаходиться артезіанська свердловина, яку місцеві мешканці називають «кривою трубою». Це єдине діюче донині (з десятка довоєнних) місць глибинного водозабору. Свердловини для потреб чинбарень бурила фірма Ґендлера Понті. Вода, яка тече з «кривої труби» під високим тиском, слабомінералізована і дуже смачна. За легендою, вона також має цілющі властивості. Подейкують, що водою з Кринок вже в XIV ст. була зцілена королева Ядвіга. Майбутній польський король Владислав Ягайло, їдучи з Вільнюса до Кракова, зупинився в кринківській садибі, а від’'їжджаючи, взяв із собою чудодійну воду з місцевих джерел, якою лікували шлункові недуги королеви.
Кринківська республіка
Умови життя і праці в промислових Кринках були важкі, тому робітничий рух організувався тут досить рано. Перші страйки відбулись у 90-х роках XIX ст., коли єврейські і християнські чинбарі з Кринок разом вимагали підвищення зарплати і скорочення робочого дня до 10 годин. Наприкінці січня 1905 р. страйкуючі робітники на кілька днів захопили місто, що увійшло в історію як час «Кринківської республіки». Роздратовані кривавим розгоном царською поліцією демонстрації в Петербурзі, жителі Кринок зайняли відділок поліції, поштове відділення й будівлю місцевої адміністрації. Опір вони зустріли тільки під час захоплення складу горілки, але охоронця вигнали, а діжки горілки вилили в каналізацію. Було утворено страйковий комітет. Незабаром царська армія почала придушувати опір. За кілька годин бою демонстранти були змушені здатися. Багатьох страйкуючих було ув’язнено і заслано в Сибір.
Мама Анархія
Серед частини міської молоді були популярні анархістські погляди. Віддані ідеям анархізму, юнаки влаштовували демонстрації з ходою містом у чорному одязі і з чорними стягами, до чого несхвально ставилася більшість мешканців міста. На свято Песах кілька підлітків підстрілили фабриканта Шмуля Вінера, який повертався з кринківської синагоги. Іншим разом п'ятнадцятилітній Ньомке Фрідман скинув з бабинця бомбу в головну залу бейт га-мідрашу, де відбувалося зібрання місцевих підприємців. За це він опинився у в'язниці, з якої втік, а незабаром скоїв успішний замах на коменданта в’язниці в Гродно. Коли погоня поліції відрізала йому шляхи до втечі, він застрелився.
Анархістським активістом і журналістом був Йосль Коен (1897–1977). У Кринках він відвідував хедер і російську школу. В 1909 р. емігрував до США, де писав статті для „Fraje arbeter sztime” (їдиш «Вільний робітничий голос»). Як поет друкувався в альманасі „In-zich” (від його назви пішло визначення однієї з найвідоміших модерністських поетичних груп „inzichistn”, тобто «інтроспекціоністи», до якого входили, зокрема, Арон Леєлес і Якуб Ґлатштейн).
У революційній атмосфері Кринок початку ХХ століття виховувалась Сара Фель-Єлін (1895-1962), донька місцевого бляхаря. Перед тим, як у 1920 році емігрувати до США, вона працювала тут учителькою в єврейській школі, організовувала допомогу для сиріт і людей, що втратили домівки внаслідок воєнних дій в 1914–1918 рр. Ініціювала створення жіночої групи самооборони проти погромів і діяла в лівацьких організаціях. Освітню та соціальну діяльність продовжила і в еміграції, навчаючи в школах Arbeter Ring (їдиш «Робітниче коло»). Заснувала їдишемовний часопис „Kalifornier Szriftn” (їдиш «Каліфорнійські записки») і сама публікувала свої вірші в комуністичній газеті „Morgn – Frajhajt” (їдиш «Завтра – Воля»), а також в „Yiddishe Kultur” (їдиш «Єврейська культура»). Видала дев'ять поетичних збірок, в тому числі Ojf di fligl fun cholem (їдиш «На крилах мрій»), надрукованих у Польщі у видавництві Jidisz Buch.
Промислове місто
Економічний розвиток Кринок зупинила Перша світова війна. Місто було тоді серйозно зруйноване, а чинбарні відрізані від своїх традиційних ринків збуту. За даними перепису населення, у 1921 р. в Кринках було лише 5206 жителів. Проте тут розвивалося громадське і культурне життя. Різноманітність єврейської громади в Кринках знайшла своє відображення в результатах виборів до ради єврейської релігійної громади в 1928 р. Із 8 місць 4 отримали представники ортодоксальних євреїв, 2 сіоністи, по 1 соціалістичний Бунд і хасиди. В місті також були нелегальні комуністи і анархісти, які відмежувалися від релігійної громади.
Друга світова війна та Голокост
У вересні 1939 р. Кринки зайняла радянська армія. Німці увійшли в місто в червні 1941 р., а восени створили гетто. Воно складалося з двох частин, що пролягали між річкою Кринкою, Ринком і вулицями Костельною, Церковною і 1 Мая. Вулиця Ґарбарська була обгороджена з обох сторін і відкрита. Дві частини гетто поєднував міст, зведений над цією вулицею. Територію гетто була огороджено, а також було зведено дві сторожові вежі: біля мосту через Кринку і на вулиці Ґарбарській. У гетто було загнано біля 6 тис. осіб, в т.ч. переселенців з інших населених пунктів (зокрема, з Бжостовіци Вєлької). Ліквідація гетто відбулася 2 листопада 1942 р. Близько 5 тис. євреїв були депортовані в табір у Келбасіні. Під час ліквідації частина людей чинила збройний опір. Бернард Марк у книзі «Боротьба і знищення Варшавського гетто» зазначив: «Євреї Кринок (за інформацією польського поліцая) замість звичної реакції мас відповіли на німецьку операцію залпами карабінів та револьверів єврейської самооборони». В Кринках залишили групу чисельністю близько 260 осіб, але і їх 24 січня 1943 р. депортували до Треблінки.
Сьогодення
Бомбардування і переміщення фронту в 1944 р. спричинило знищення 2/3 міста. Спорожнілі Кринки, які ще недавно були процвітаючим промисловим центром, після 1955 р. стали селом. Міські права було відновлено у 2009 р. Сьогодні Кринки – містечко, де проживають 2,5 тис. жителів. Поруч проходить державний кордон між Польщею та Білоруссю. В центрі міста працює ресторан, а поблизу діють агрооселі.
Варто побачити
- Залишки Великої Синагоги (XIX ст.,), вул. Ґарбарська, 5
- Дім молитви слонімських хасидів (2 пол. XIX ст.), вул. Чиста, 10
- «Кавказький» бет га-мідраш (1850), нині тут Дім культури, вул. Пілсудського, 5
- Міське планування (XVIII ст.),
- Костел святої Анни (1913), дзвіниця (XIX ст.), дерев'яний будинок парафіяльного священика, вул. Нова, 1
- Православна церква Різдва Пресвятої Богородиці (XIX ст.), вул. Церковна, 5
- Дерев'яна каплиця святого Антонія (1872) на православному цвинтарі, вул. Ґродзєньська
- Залишки садиби та парку родини Де Віріон (XVIII-XIX ст.), вул. Костельна
ОКОЛИЦІ:
Крушиняни (11 км): дерев’'яна мечеть (XVIII ст.); мусульманське кладовище – мізар (2 пол. XVII ст.); церква св. Анни (1984–1985); православний цвинтар (XVII-XVIII); Центр мусульманської освіти та культури польських татар в Крушинянах
Сокулка (26 км): єврейське кладовище, близько 1000 мацев і 27 саркофагів (сер. XVIII ст.); колишня миква на вул. Сєнній; Музей Сокульської Землі; костел св. Антонія (1848); церква Олександра Невського (1853); цвинтарна каплиця св. Павла (1901); православний цвинтар (XIX ст.); дерев’яна православна плебанія на розі вул. Пілсудського і вул. ксьондза Пьотра Сьцєґєнного (1880)
Палестина (34 км): заснована в 1850 році, одна з трьох єврейських колоній в околицях Сокулки, де проживали поселенці, які готувалися до життя і ведення сільського господарства в Ізраїлі (1918-1937)
Ялувка (35 км): єврейське кладовище (XIX ст.); церква (1956-1960); руїни костелу св. Антонія (1910–1915); костел Преображення Господнього (1859); парафіяльне кладовище (XIX ст.)
Сідра (44 км): єврейське кладовище (XIX ст.); костел св. Трійці (1705); прикостельна дзвіниця (1780); руїни бастейного замку (1566); руїни кірхи кальвіністів (2 пол. XVI ст.); руїни водяного млина (1890); садиба Ейнаровичів (поч. XX ст.)
Крульови Мост (45 км): дачне селище на шляхах Сьвєнтоянських пагорбів та Наполеонівському; церква св. Анни (1913-1939); римо-католицька каплиця св. Анни (1857)
Гродно (64 км): хоральна синагога (1905); єврейське кладовище, близько 2000 надгробків; школа Тарбут, будинок колишньої єврейської ґміни, шпиталь і колишня єшива; Гродненський музей історії релігії; в синагозі планується відкриття Музею історії євреїв Гроденщини (т.зв. Музей на Троїцькій); церква святих Бориса і Гліба (XII ст.), костел Воздвиження Хреста Господнього (XVII ст.); костел Благовіщення Пресвятої Богородиці і монастир бригідок (сер. XVII ст.)
Міхалово (41 км): Студія фільму, звуку і старих фотографій; єврейське кладовище в лісі за 2 км від села (сер. XIX ст.); дерев’яна церква св. Миколая (1908); костел Божого Провидіння (1909)
Янув (50 км): єврейське кладовище (XIX ст.)
Домброва Білостоцька (56 км): єврейське кладовище (XVII ст.); цегляно-кам'яний голландський вітряк (1924), Сокульські пагорби, Шлях дерев'яних церков, Татарський шлях.