Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Ленчна - карта культурної спадщини

Ленчна, повітове місто, знаходиться приблизно за 30 км на північний схід від Любліна, на кордоні Люблінської височини та Люблінського Полісся, на мису між річкою Вєпш та її притокою – невеликою річкою Швінкою, на східному березі Вєпша. На сьогодні в місті проживає 20 тисяч осіб. Шосе № 82 (Люблін – Влодава), яке проходить через місто, є давнім шляхом на Русь і Литву. Долина Вєпша в околицях Ленчної є частиною Надвєпшанського ландшафтного парку.

Синагога в Ленчній
Синагога в Ленчній (Фотограф: Маюк, Еміль)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Ленчна була збудована в місці, де шлях з Малопольші на Русь перетинав річку Вєпш. У 1467 році король Казимир Ягеллончик дозволив Янові Тенчинському, каштелянові Кракова, заснувати місто на території села Ленчна (яке згадується вже в 1350 році). Місто було закладене в східній частині Малопольщі, в Сандомирській землі, недалеко від її кордону з Холмською землею руського воєводства. До 1869 року це було приватне місто, яке належало почергово до Тенчинських, Носковських, Фірлеїв, Сапіг, Потоцьких, Жевуських, Шептицьких, Браніцьких, Калкреутів, Поплавських і Грабовських.

До нововиниклого міста прибували поселенці з Малопольщі та Русі. Дуже скоро у Ленчній з'явилися євреї. Вже у 1501 році сума податку, який вони виплатили, склав 20 флоринів. Невідомий документ власника міста, в якому окреслювалися права та обов'язки євреїв, але деякі з них пригадувалися їм під час судового процесу кагалу та міста у 1588 році.

У шістнадцятому столітті євреї Ленчної згадувалися в контексті торгівлі з Гданськом та Краковом. У сімнадцятому столітті місцевий кагал був другим за величиною в Люблінському воєводстві – після Любліна. Тут відбулася низка зустрічей делегатів Сейму чотирьох земель. Важливе значення для розвитку міста мали знамениті  Ленчинські ярмарки, одні з найбільших в Речі Посполитій, пізніше і в Царстві Польському. На ці ярмарки з'їжджалися купці з цілої Речі Посполитої та з-за її меж. Євреї Ленчної займалися торгівлею, ремеслом, мали право купувати і продавати землю і будинки в Ленчній, могли приєднуватися до міського права. Кагал займався банківськими операціями – оперував довіреними магнатами, шляхтою і духовенством (у тому числі люблінськими домініканцями) фінансами. Занепад єврейської громади пов'язаний зі зниженням статусу міста в 4-й чверті вісімнадцятого століття, що було обумовлено, зокрема, великими пожежами у 1761 і 1775 роках. Місцевий кагал був на той час вже восьмим за величиною в регіоні. Для того, щоб підняти єврейську громаду, Францішек Ксаверій Браніцький надав євреям у 1777 році привілей на «купецьку крупу» – збір 1/3 «ярмаркового» прибутку.

У дев'ятнадцятому столітті Ленчна завдяки ярмаркам зберегла свої позиції важливого поселення і не втратила міських прав. У 2-й чверті цього століття тут з'явилися хасиди. Місцевим цадиком був Шломо Єгуда Лейб, якого називали «Ленчнером». Він був учнем Провидця з Любліна і Якова Іцхака з Пшисухи. Хасидські традиції продовжив його син, Шия Лейб. Суперечки з ортодоксами стали причиною переїзду Шия Лейби до Острува Любельського.

Традиція поділів у єврейській громаді тривала до Другої світової війни. Перед Першою світовою війною у Ленчній мешкало приблизно 3600 євреїв, але після війни їх число значно скоротилося, так що перед Другою світовою війною їх тут було близько 2300, що складало 55% усіх жителів. У міжвоєнний період у міській раді були декілька представників єврейської громади. Діяли партії і єврейські організації. Після початку Другої світової війни, коли радянські війська увійшли в місто, було створено «Революційний комітет» і «Червону міліцію», що складалися в основному з представників єврейського населення. Після відходу совєтів місто зайняли німці. У 1940 році тут вони сформували одне з трьох збірних гетто (подібні були також в Пясках та в Бєлжице). В ньому селили євреїв з Великопольщі, а також зі Словаччини, Німеччини та Франції. Звідти їх перевозили у табори смерті Белжець і Собібор, а також у Майданек. Остання група з приблизно 1000 євреїв була розстріляна нацистами в листопаді 1942 року під час одноденної екзекуції біля синагоги.

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

a) Римо-католицька парафія була створена ще до локації: вона існувала вже в середині чотирнадцятого століття. Біля ринку І до 1834 року діяв шпитальний костел Святого Духа. При парафії з сімнадцятого століття існувала мансіонарія. Ленчна є центром деканату в Люблінській єпархії.

б) Православна парафія Холмської єпархії фігурує в документах від 1531 року. У 1596 році стала уніатською (також у Холмській єпархії Люблінського деканату) і так функціонувала до 1829-1830 років, коли через незначну кількість вірян була закрита. Після ліквідації Унії (1875) і введення російського православ'я, попри спроби адміністрації, парафію не відновили.

в) Єврейський кагал в документах згадується як організована община вже у 1501 році, діяв до початку Другої світової війни без перерв. З 2-ї чверті XIX ст., як уже згадувалося, Ленчна була також центром хасидизму.

Світські установиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У міжвоєнний період тут діяли єврейські політичні партії: «Бунд», «Поалей Ціон» (лівиця і правиця), сіоністська організація «Мізрахі», «Аґудас Ізраїль», Організація ортодоксальних євреїв. Євреї також були у Польській соціалістичній партії, становили ядро польської компартії і Союзу польської комуністичної молоді.

Урбаністична системаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На долокаційну карту села біля переправи накладено локаційний план міста, з ринком посередині. Після кількох пожеж, в яких горіли майже всі будівлі, ймовірно, в сімнадцятому столітті, сформувалося теперішнє планування старого центру. На подальший розвиток плану впливали великі ярмарки, що тут відбувалися. Можливо, Ленчна є єдиним містом такого розміру з трьома ринками: найстаріший з часів локації та наступні, ймовірно, сформовані в сімнадцятому та вісімнадцятому століттях. План міста нетиповий також тим, що костел розташований відносно далеко від старого міста (на схід), як і церква, яка була розташована ще далі від центру (на півдні). Таке місцезнаходження храмів було наслідком перенесення їх поза центральну частину міста, яку в сімнадцятому столітті нищили часті пожежі. Синагога і дім молитви розташовані в старій частині міста, недалеко на північний схід від найстарішого ринку — Ринку II, на краю урвища. Цей ринок, як і його околиці, до Другої світової війни були єврейським кварталом. Вірогідно, тут же знаходилися і хасидські клойзи.

Поруч із синагогою, в нижній частині урвища, на березі річки Швінки, знаходились миква і бійня. Римо-католицьке кладовище функціонувало, ймовірно, до початку дев'ятнадцятого століття біля костелу, потім відкрито нове, поза містом, на південний схід від нього. Греко-католицький цвинтар також опинився поза центром; діяв при перенесеній на південь від центру церкві і був діючим навіть після ліквідації парафії, та навіть після ліквідації унії — до кінця дев'ятнадцятого століття. У 80-х роках ХХ століття на його місці був побудований готель. Єврейське кладовище мусило існувати вже наприкінці п'ятнадцятого століття, але наразі невідомо, де воно знаходилося. Наступне кладовище кладовище було закладено (можливо, в кінці вісімнадцятого століття) досить далеко на південь від старого центру.

У зв'язку з розробкою Люблінського вугільного басейну Ленчна, починаючи з 80х років XX століття, була значно розбудована, в основному на схід та південь від Старого міста, яке, таким чином, опинилося на периферії і перестало виконувати функції центру.

Пам'ятки архітектурної спадщиниПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1. Парафіяльний костел святої Марії Магдалини, спочатку дерев'яний, зараз із цегли, побудований в 1618-1631 роках у стилі люблінського ренесансу, після пожеж у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому столітті перебудований, втратив свої стилістичні особливості. Мурована дзвіниця 1827 року.

2. Мансіонарія 1647 року, відновлена після пожежі бл. 1766 року: мурована, на квадратному плані, з мансардним дахом.

3. Синагога, спочатку зроблена з дерева, згодом мурована, побудована в 1648-1651 роки, є доказом тодішнього високого становища ленчинського кагалу. Спочатку вона була, ймовірно, увінчана аттикою і через розташування в оборонній лінії міських укріплень мала оборонний характер. Перебудована і значно розширена після пожеж в 1846 і 1881 роках втратила свої ренесансні риси.

Синагога в Ленчній
Синагога в Ленчній

Під час Другої світової війни опинилася на території гетто; після його ліквідації використовувалася як склад, а після війни було прийнято рішення про її демонтаж. Однак 1956 році почалися ремонтні роботи, завершені в 1967 році. Синагога отримала нову форму: був добудований просторий передсінок, а сам будинок покрито польським ламаним дахом. Від старої будівлі були збережені тільки стіни молитовного залу, цікава висока біма, яка первинно підтримувала купол, ймовірно, з ліпним декором в стилі люблінського ренесансу. Також збережено Арон га-Кодеш з ліпним обрамуванням, не надто успішно реконструйованим. Після ремонту і реконструкції синагога використовувалася як приміщення музею (філія музею в Любліні). Від 80-х років ХХ століття в ньому експонувалася головно музейна колекція юдаїки. Через відсутність підтримки з боку влади міста музей був закритий на початку 2014 року.

4. Будинок молитви, мурований, бл. 1894 року, прямокутного плану, покритий двосхилим дахом. Після війни використовувався по-різному, а з 1979 року в ньому знаходилася філія Кооперативу в'язально-текстильної праці ім. Малгожати Форнальської в Швідніку. . На початку 90-х років кооператив був ліквідований, а до будівлі була перенесена бібліотека, яка раніше була розташована на першому поверсі у вестибюлі;

Мала синагога в Ленчній, тепер бібліотека
Мала синагога в Ленчній, тепер бібліотека

5. Будівля колишньої ратуші з бл. пол. ХІХ ст. в стилі класицизму, мурована, з колонадним портиком перед входом.

6. Залишки палацо-паркового комплексу на місці колишнього замку Носковських і Фірлеїв.
7. Римо-католицький цвинтар з надгробками з кінця дев'ятнадцятого століття.
8. Дерев'яні заїжджі будинки дев'ятнадцятого століття, пов'язані з функціонуванням тут ярмарків. Їх кількість неухильно скорочується, деякі збереглися на вул. Плац Калінови і вул. 3 Мая;

9. Відносно збережена територія єврейського кладовища (тут воно називається “Giergiel”), заснованого орієнтовно в кінці вісімнадцятого століття. До війни на території кладовища (обгородженій) стояла хатина сторожа і 2-3 охелі — один з них , як відомо, належав Ленчнеру. Під час Другої світової війни, за переказами, в них переховувалися євреї. Кладовище перебуло війну, але в повоєнний час було повністю позбавлене мацев. У 60-х роках двадцятого століття територію цвинтаря було розорано, посаджено дерева і частково обгороджено.

Охель цадика Шломо Єгуди Лейба Ленчнера на єврейському цвинтарі в Ленчній
Охель цадика Шломо Єгуди Лейба Ленчнера на єврейському цвинтарі в Ленчній

У 80-х роках ХХ століття Ева Лешнєвська, керівник музею, почала шукати мацеви. Десятки зібраних фрагментів зберігаються в обгородженій ділянці землі біля синагоги. На території міста і навколишніх сіл все ще знаходяться мацеви і їх частини, які використовуються переважно для тротуарів, бордюрів, сходів. Мешканці не хочуть їх віддавати з різних причин, наприклад, як сказала господиня ферми, в якої мацева  лежить як поріг до свинарника, “свинки добре ведуться”.

У 90-х роках ХХ ст. на схід від цвинтаря (через дорогу) побудував великий стадіон місцевий футбольний клуб "”Гурнік Ленчна”.

Цінні зелені насадженняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Присадибний парк на мисі на підвищенні при злитті річок Вєпша і Швінки на північ від старого міста. Садибний комплекс заснований на місці колишнього замку.

Рухомі пам'яткиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Експонати музею (в основному юдаїка: інструменти, тканини, архівні документи, фотографії, друковані тексти) після його ліквідації (2014) були передані в Люблінський музей.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Ленчна була одним з головних міст, де відбувалися найбільші ярмарки за часів Речі Посполитої. Вид ринку під час ярмарку відомий з графіки Яна Пьотра Норбліна. За часів Королівства Польського на лугах під містом проводилися навчання військових підрозділів Королівства. Під час січневого повстання в Ленчній був публічно страчений через повішення єврей-командир повстанського підрозділу Рахміль Боренштейн.

Серед переказів про євреїв у Ленчній існує розповідь про єврейську дитину, яка почала говорити відразу після народження.

Музеї, архіви, книгозбори, приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Щодо музейних колекцій див. пункт 8. Інформація про єврейську громаду збереглася головним чином в Центральному архіві історичних актів у Варшаві, Державному архіві в Любліні, в архівах Єврейського історичного інституту (див. нижче) і, ймовірно, в інших архівах на території Польщі, України, Росії та інших країн. Немає інформації про приватні колекції юдаїки з Ленчної.

Туристична інфраструктураПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Місто лежить на шляху з Любліна на привабливому для відпочинку Ленчинсько-Влодавському приозер'ї. Проїзд від Любліна автобусом з автовокзалу. Туристична інфраструктура скромна через близькість Любліна.

Архівні джерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Головний архів старих актів у Варшаві:

- Центральна релігійна влада

Державний архів у Любліні:

- Акти міста Ленчної

- Міські і земські люблінські книги

- Уряд цивільного стану – юдаїзм

- Комісія Люблінського воєводства

- Люблінський губернський уряд I

- Люблінський губернський уряд II

- Люблінський воєводський уряд

- Акти урядів повітів

Архів Єврейського історичного інституту

- (Спогади свідків Голокосту, бібліотека, колекція фото)

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Katalog zabytków sztuki w Polsce, t. 8 województwo lubelskie (red. R. Brykowski, E. Rowińska, Z. Winiarz-Tryzybowicz), z. 10 powiat lubelski (oprac. R. Brykowski i inni), Warszawa 1967, s. 26-31.

Merkuriusz Łęczyński (czasopismo wychodzi raz w roku – od 1985 r.)

Łęczna. Studia z dziejów miasta, Łęczna 1989.

P. Sygowski, Bożnica w Łęcznej, woj. lubelskie. Dokumentacja naukowo-historyczna opracowana na zlecenie Wojewódzkiego Konserwatora Zabytków w Lublinie (maszynopis), Lublin 1990.

P. Sygowski, Łęczna, woj. lubelskie. Cmentarz żydowski – macewy. Teczka obiektu – opracowana dla Wojewódzkiego Konserwatora Zabytków w Lublinie (maszynopis), Lublin 1992.

P. Sygowski, Dzieje cerkwi w Łęcznej cerkwi w jej okolicach [w:] Słowianie wschodni w dorzeczu Wieprza i Bugu, historia – kultura – religia (red. J. Libera), Łęczna 2008, s. 77-87.

Śladami Żydów na Lubelszczyźnie (oprac. M. Kubiszyn), Lublin 2011, 262-267, 482.

Мапа

Фотографії

Ключові слова