Леонід Сологуб. Спомини про довоєнниїх євреїв Белза

До війни місто було переповнене юдеями, але прізвищ їх пам'ятаю небагато, хоч ходив із ними до перших двох класів. Серед тих, що пам'ятаю ‒ Гешелєс, Австер, Дінтер, Люзер, Райзер, Цвайдекель, Файґе, Зінґер, Таубе, Кік, Праєр (?), Бадер (?), Фростик (?) (здається, вірменин, власник млина).

Перші звістки про юдеїв, що осіли в Белзі, датуються 1517 роком, коли магістрат дозволив їм жити за містом та збудувати там божницю. В 1570-х роках в Белзі налічується 150 старозаконних на 250 домів ‒ отже ще відносно небагато (20-25 родин). Спочатку вони заселяли в основному Любельське передмістя. Пізніші люстрації та инші записи вказують на їх постійне зростання, а Йосифинська метрика з 1780-х років уже майже не згадує на белзькому Ринку католиків, а лише юдеїв. В 17-18 ст., як бачимо з документів архіву белзького монастиря отців василиян, белзькі юдеї набували фунти, позичали для торговельних цілей високі суми (до 1000 зол.) (...) 1565 року король Зиґмунт Авґуст заборонив белзьким юдеям шинкувати гарячими напоями, залишаючи цей привілей лише міщанам (навіть мешканці передмість не мали такого права). 1669 року король Михайло Вишневецький ухвалив угоду між міщанами та юдеями від 16 року, в якій йдеться про те, що через знищення міста війнами міщани не можуть сплачувати податків, тому допускають юдеїв до рівних прав і обов’язків в Белзі, (...) передають їм шинкування напоїв за 200 золотих річно. Фредерік Папее пише, що «Наслідком рівноправности 1665 року було те, що місто чимраз більше ставало бідним в своїй безсильності, було наражено на чимраз більші прикрості з боку навколишніх маґнатів. У XX ст. Белз вважався вже одним із центрів юдейської віри. Тут жив рабин, який виводив своє походження від брата Мойсея - Арона. Пригадую, в якійсь газеті писали про врятування белзького рабина від німців митрополитом Шептицьким. Юдеї в Белзі були двох типів - звичайні і хасиди. Останні ходили в чорних лапсердаках, вперезаних білим шнурком, та в білих панчохах, мали пейси, бороди, вуса. Переважно всі чоловіки носили чорні ярмурки, навіть під капелюхом. Ярмурки були обов’язковими для прикриття голови в синагозі. Дуже багато юдеїв, навіть дітей, відпускали пейса, хоча стригли голову під «бубен». Перед війною кожного року, здається, в червні, до Белза з’їжджалися юдеї з цілої Польщі, а навіть з инших країв, зокрема з Румунії, за благословенням до рабина.

Юдеї мали в Белзі свою синагогу, збудовану в XIX ст. за проектом Шолема Рокаха. Синагога була високою чотирикутньою спорудою з пласким дахом і аттиком. На якесь їхнє свято ввечері ми з мамою зайшли в синагогу. В пам’яті залишилася лише її величезна висота і свічники. Біля синагоги на захід стояла юдейська школа, так званий хайдер, де навчали хлопців. Опріч школи, були вчителі, які навчали дітей мови і письма по домах. Біля нас жила родина Гешелєсів - батько поштовий урядник, мати і троє дітей - Кубу (нар. 1925), Сальця (нар. 1929-30) і Мілюсь (нар.1932-33). Мілюся і Кубуся навчав саме домашній учитель...