Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Лісько - путівник

пол. Lesko, їдиш לינסק

Десять заповідей на фасаді західної стіни синагоги в Ліську
Скрижалі Заповіту на західній стіні синагоги у Ліську, 2014, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl

Брама Бескидів

Лісько (Лесько) лежить на території Бескидського передгір’я, над Сяном, на помірному схилі його східного боку. Владислав Ягайло наприкінці XIV ст. надав родові Кмітів різні маєтки у приєднаній до Корони Сяноцькій землі. Село Лісько згадане у власності Кмітів у 1436 році. Близько 1470 р. біля села Лісько, на його землях, Ян Кміта заснував місто з ринком в центрі, мережею вуличок довкола, костелом та особняком. Місто добре розвивалося завдяки розташуванню на перехресті доріг: тракту до Угорщини, який пролягав на південь, та місцевим шляхом, який вів із заходу на схід – з Малопольщі й далі на Русь, до Самбора і Львова. Спершу в Ліську проживали поляки та русини, а до середини XVI ст. до них приєднались і євреї. Збереглися розповіді про те, що перші єврейські мешканці Ліська були євреями-сефардами, які говорили мовою ладіно. Проте жодних документальних підтверджень цієї історії немає.

Середньовічне та ренесансне місто

Середньовічне місто було закладене на виступі височини, на південь від розташованого на надсянській рівнині села Лісько. Центром є традиційний ринок (тут – квадратної форми) з кількома вуличками, які відходять від нього, та костел на північному сході від ринку. На захід від міста Кміти спорудили дерев’яний особняк, на місці якого Стадніцькі згодом збудували мурований замок.
Місто належало Кмітам до смерті у 1553 р. Петра Кміти, маршалка великого коронного. За його часів воно було розбудоване, було закладено новий просторий ринок на південь від старого центру, з ратушею та вуличками. Неподалік, з північно-східного боку, виник єврейський квартал із божницею та розташованим поза межами міста цвинтарем, а з південно-західного боку вул. Затильної тоді була збудована нова церква. Стара церква, напевно ще з часів до заснування міста, знаходилась у селі Лесько, яке з часом стало передмістям і називалось Посада Леська. Навколо церкви традиційно знаходився цвинтар. За австрійських часів його розширили і він став спільним християнським цвинтарем, що діє донині. У 1916 р. перед ним заклали військовий цвинтар для солдатів, загиблих під час Першої світової війни.

Замок у Ліську, після 1923, колекція Національної бібліотеки Польщі – www.polona.pl
Замок у Ліську, після 1923, колекція Національної бібліотеки Польщі – www.polona.pl
Замок Красіцьких у Ліську, 1918-1939, фото Ксавери Недобітовський (справжнє ім’я – Роман Афтанази), колекція Національного цифрового архіву Польщі
Замок Красіцьких у Ліську, 1918-1939, фото Ксавери Недобітовський (справжнє ім’я – Роман Афтанази), колекція Національного цифрового архіву Польщі

Міські мешканці

У 1542 р. в переліку жителів Ліська вперше згадується міщанин Мойсеєвої віри. У наступні роки відбувся динамічний наплив євреїв, викликаний, найімовірніше, введеними Петром Кмітою сприятливими правними регулюваннями,. У 1572 р. тут вже були оподатковані 23 голови єврейських родин.

У третій чверті XVI ст. в місті утворено кагал – раніше, ніж у сусідньому, старшому Сяноку, в якому лише наприкінці того ж століття виник прикагалок, залежний від ґміни у Ліську. Євреї з обох міст належали тоді до перемиського земства. Під кінець XVI ст. податки платили близько 25 голів родин (у т.ч. Якуб – «шкільник»), що становило близько 10% популяції міста. На відміну від багатьох інших міст Речі Посполитої євреї Ліська називалися громадянами міста, мали такі ж права, як і всі інші жителі, а також могли займатися підприємництвом без особливих обмежень, на таких самих умовах, як і всі інші мешканці Ліська. До сер. XVI ст. вони вже мали свій цвинтар і, напевно, божницю, яка з’являється в джерелах поч. XVII ст., а згодом також лазню і шпиталь (притулок). Наприкінці XVI ст. сеньйором та ректором єшиви був Арон, син Ісаака (пом. 1591 р.).

У податкових списках XVII і XVIII ст. згадана кагальна старшина: у 1611–1615 рр. Іцик – доктор (рабин) і Якуб – шкільник, у 1656–1660 рр. старшина школи – Абуск і Арон Захаріяшевич, старші братства: Абрам Ісаакович і Марек Мошкович, старший окописька – Хаїм Самуельвич, Йозеф Лазуркович (сеньйор землі сяноцької) та Зелік – шкільник. В переліку 1769 р. фігурують будинки та євреї, які в них проживали: шкільники Левко Маркович, Забель, який жив біля лазні, та Гелік, який жив разом із рабином, Іцек – вірник та Міхель – кантор. Із цих списків відомо, що євреї Ліська торгували різними товарами, у т.ч. угорським вином та худобою, займались орендою (переважно для продажу алкоголю та шинкарства), лихварством, різними ремеслами й послугами. У євреїв на той час були дві синагоги, бейт га-мідраш, лазня, шпиталь та цвинтар.

Війни та набіги середини XVI ст. оминули місто. У списку платників податків у 1655–1660 рр. було 182 християн та 36 євреїв (16,5%), а у 1676 р. серед 220 платників у місті було вже 83 євреї – 42 чоловіки та 43 жінки (37,7%). Після підпалення міста шведами у 1704 р. багато людей, втративши житло, виїхали, а з тих, хто залишився, багато повмирало від епідемії в наступному році (в т.ч. 303 євреї). За наступні десятиріччя кількість населення знову зросла: у 1765 р. записано сплату податків від 1656 євреїв в усьому кагалі, у т.ч. від 587 в Ліську. За даними 1769 р. в місті жило 1440 осіб, з чого випливає, що перед поділами Польщі євреї становили понад 40% мешканців Ліська. Ліський кагал на той час був найбільшим серед єврейських ґмін довколишніх міст та містечок, а про його значимість свідчила мурована синагога, зведена в часи, коли більшість будівель цього типу була дерев’яною.

Синагога

Перша божниця, збудована в Ліську, була дерев’яною, збудована ймовірно в 2-й пол. XVI ст., в 1580 р. згадується в документах як «єврейська школа». Муровану, кам’яну синагогу тут зведено, ймовірно, в 2-й пол. XVII століття. У 1-й пол. XVIII ст. вона вже точно існувала і збереглася донині. Збудована на прямокутному плані, з вежею в куті фасаду, кілька разів перебудована, зокрема, після пожежі 1847 року.
Неподалік від синагоги діяли також нині вже неіснуючі хасидські доми молитви, в яких молилися прихильники цадиків із Нового Сонча і Садгури.

Синагога в Ліську, 2014, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Синагога в Ліську, 2014, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Синагога в Ліську, вид зі сходу, 1918–1939, фото Ян Кшивовйонзка, колекція національного цифрового архіву Польщі
Синагога в Ліську, вид зі сходу, 1918–1939, фото Ян Кшивовйонзка, колекція національного цифрового архіву Польщі

Під час Другої світової війни нацисти сплюндрували інтер’єр синагоги і змінили призначення будівлі на склад. Після війни будівля покинутої божниці потроху руйнувалася, аж поки її не відбудували у 60-70-х рр. ХХ століття. Від 1978 р. за ініціативою тодішнього директора Бескидського дому культури Анджея Потоцького, вона діє як галерея мистецтв. Будівля належить місту. В передсінку – експозиція знімків, пов’язаних із єврейською спільнотою. Є тут і меморіальні таблички з прізвищами євреїв із Ліська.

"Єврейська школа", офорт К. В. Кісєлінського із 1838 р. На основі цього зображення у 60-х рр. ХХ ст. відбулась реконструкція синагоги
Лісько, фотомонтаж пожежі міста, липень 1930, колекція Національного цифрового архіву Польщі

Війна та мир

Протягом Першої світової війни єврейське населення, яке володіло більшістю магазинів та майстерень, дуже постраждало від грабежів солдатів військ, що тут проходили. Як і в інших містечках, серед солдатів австрійської армії були і євреї з Ліська.
Після отримання Польщею незалежності у 1918 р. Лісько й надалі залишилося центром повіту Львівського воєводства. Після війни кількість мешканців знизилася десь на тисячу осіб унаслідок воєнних дій, епідемії холери, інших хвороб та виїзду багатьох жителів: у 1921 р. тут проживало 3870 осіб, у т.ч. 1080 католиків (28%), 451 греко-католик (11,7%) і 2338 євреїв (60,3 %). За ініціативою Красіцьких, власників ліських маєтків, назва міста «Лісько», яка вживалася від XIX ст. й до того часу, була замінена попередньою назвою «Лесько».

Діяли старі й виникали нові партії та товариства, культурні та молодіжні організації, відкрилась позичкова каса. Представники єврейської громади Мендель Гаґер, Йосеф Марх та Барух Вейсс перебували в міській раді, а адвокат Альтер Мюллер став віце-бурмістром. У той час в закладах охорони здоров’я працювали єврейські лікарі Зеліґ Лейбман та Леа Ґроссонґер, а також стоматолог Дампф. Давид Ґотліб володів найкращими готелем і рестораном у Ліську. Моше Бер Ґутвірт і надалі керував фірмою «Importwin», філію якої відкрив у Львові, а Ривка Сшаф – відкрила друкарню.

Як і раніше, тут діяли дві синагоги, бейт га-мідраш, дві лазні та старий цвинтар. Свої доми молитви мали й хасиди – прихильники садгурської династії Фрідманів та новосондецької – Гальберштамів. Ліським рабином був Мендель Горовіц. Перед початком Другої світової у місті проживало біля 2,5 тис. євреїв.

Команда Га-шомер Га-цаїр, 1927, репродукція з «Sefer izkor; mukedasz li-Jehudej ha-ajarot sze-misepu be-szoa be-szanim 1939–1944: Linsk, Istrik, Baligrod, Litowisk we-ha-sewiwa», ред. Натан Марк і Шімон Фрідляндер, Тель-Авів 1964/1965
Команда Га-шомер Га-цаїр, 1927, репродукція з «Sefer izkor; mukedasz li-Jehudej ha-ajarot sze-misepu be-szoa be-szanim 1939–1944: Linsk, Istrik, Baligrod, Litowisk we-ha-sewiwa», ред. Натан Марк і Шімон Фрідляндер, Тель-Авів 1964/1965
Балюстрада зроблена з фрагменту біми на кам'яниці на вул. Конституції 3-го Мая 11 в Лісках, 2014, фото Еміль Маюк, цировий архів Осередка „Брама Ґродзька – Театр NN” - www.teatrnn.pl
Балюстрада зроблена з фрагменту біми на кам'яниці на вул. Конституції 3-го Мая 11 у Ліську, 2014, фото Еміль Маюк, цировий архів Осередка „Брама Ґродзька – Театр NN” - www.teatrnn.pl

Єврейський цвинтар у Ліську

врейський цвинтар у Ліську належить до найстаріших та найцінніших у Європі. Закладений до середини XVI ст. на пагорбі, розташованому на схід від нового центру. На ньому збереглося біля 2 тис. надгробків, серед яких 29 із XVI ст., понад 60 із XVII ст. та 88 – з XVIII століття. Найстарша ідентифікована мацева належить Ельєзерові, синові Мешулама, який помер 11 вересня 1548 року. На ній викарбувано напис на івриті:

 «Тут похований богобійний чоловік, Еліезер, син Мешулама (хай благословенною буде пам’ять праведника). Вівторок, день 9 місяця тішрі 309 року за скороченою лічбою».

Мацева на могилі Еліезера, сина Мешулама, датована 1548 р., є найстаршим надгробком на єврейському цвинтарі в Ліську, 2014, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Мацева на могилі Еліезера, сина Мешулама, датована 1548 р., є найстаршим надгробком на єврейському цвинтарі в Ліську, 2014, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl

Найстаріші надгробки знаходяться в північній частині цвинтаря, неподалік від вхідних воріт. У дальшій частині цвинтаря можна знайти, зокрема, охель цадика Менахема Менделя, який помер тут у 1803 році.

 «Тут покоїться святий рабин Менахем Мендель (аби його заслуги охороняли нас), батько святого рабина Нафталі Цві з Ропчиць (аби його заслуги охороняли нас), покликаний до небесної єшиви в день свята Сімхат Тора 23 тішрі 5564. Хай душа його буде зав’язана у вузлик вічного життя. Біля його могили поховані його батько, р. Яків і його син, р. Шмуель Шмелька, і його внуки р. Менахем Мендель, син Шмуеля Шмельки і р. Менахем Мендель, син р. Авраама Хаїма».

Охель цадика Менахема Менделя на єврейському цвинтарі в Ліську, 2015, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Охель цадика Менахема Менделя на єврейському цвинтарі в Ліську, 2015, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl

Власником об’єкту є Фундація охорони єврейської спадщини. Вхід на цвинтар платний (7 зл./ос.). Ключ до воріт надає родина, що живе напроти входу (тел. 13 469 81 08 або 695 652 364).

 

Тадеуш Ружевіч, Старий кіркут у Ліську

Колами
бойових колісниць
брукувались
довгі гостинці
кладовищ
там
землі лагідне зітхання
Солоні гори
тихо
у небо линуть
тут
під хмаринками
під кронами дубів
у землю врився
щетиниться
чорною стернею
камінних надгробників
кіркут
із гробів погрому
вцілілий
під хмарами
що плинуть
і грають барвами мовчазно
під кронами зеленими
дубів
оплаканий дощами
в час поринає
в тишу.

 
1954

 

Друга світова війна та Голокост

Після початку Другої світової війни у вересні 1939 р. місто зайняли спершу німецькі війська, які за кілька днів відійшли за Сян, а після них – радянська армія. Річка Сян стала межею окупаційних зон. Така ситуація зберігалась до нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 року. Після того, як місто зайняли нацисти, почались репресії проти цивільного населення, особливо євреїв. У червні 1942 р. було утворено гетто, в якому зібрано євреїв з міста й околиць. Вже за три місяці, в серпні 1942 р., гетто було ліквідоване. Тоді близько сотні кволих осіб розстріляли на єврейському цвинтарі, а решту мешканців гетто погнали до трудового табору в сусідньому Заславі, де зібрали також євреїв із Сянока та околиць. У тому таборі відбувалися масові страти, в яких загинула велика частина ліських євреїв. Решту вивезли до табору смерті в Белжеці, де їх стратили у газових камерах. Війну пережили небагато євреїв – ті, кого «совіти» вислали на Сибір та ті, кого переховували місцеві поляки та українці.
Після війни внаслідок знищення євреїв та виселення українців у Ліську проживало лише біля тисячі мешканців.

Сьогодення

Місто – столиця Ліського повіту, нараховує понад 6 тис. жителів. Лісько вважається «в’їзною брамою» туристичних Бескидів. На Ринку діє Бескидський центр туристичної інформації (тел. 0-13 471 11 30).

Варто побачити

  • Układ urbanistyczny składający ze średniowiecznego miasta lokacyjnego (z ok. 1470 r.) i przylegającego do niego od pd. miasta renesansowego (z ok. 1550 r.)
  • Synagoga murowana, (XVI w.)
  • Cmentarz żydowski (XVI w.)
  • Kościół Nawiedzenia Najświętszej Marii Panny. (XVI w.)
  • Zamek Stadnickich wraz z parkiem romantycznym (XIX w.,)
  • Ratusz (1894–1896)
  • Kamienice miejskie i przedmiejskie domy drewniane(XIX/XX w.)
  • Cmentarz chrześcijański (XV w.)
  • Bunkry tzw. „Linii Mołotowa”, wzniesione nad Sanem w czasie okupacji sowieckiej w 1940 r.

Околиці


Сянок (15 км): синагога садгурських хасидів (1924), нині Державний архів; синагога Яд Харузім на вул. Францішканській (1897), де нині міститься Спілка архітекторів; кам’яниця, в якій знаходився штібль (кін. XIX ст.), будівля микви та кам’яниці родин Вейнерів і Рамерів; новий єврейський цвинтар на Кічурах (XIX ст.); Музей народного будівництва; Королівський замок (XVI ст.) з Історичним музеєм та Галереєю Бексінського; костел та монастир францисканців (XVII ст.); ратуша на Ринку, 1 (1875–1880); будинок Місіонерів (XVIII ст.) на пл. святого Михаїла; православний собор Святої Трійці (1784–1789)

Баліґруд (21 км): єврейський цвинтар (1-ша пол. XVIII ст.); греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці (1835)

Устшики Дольні (24 км): санктуарій Матері Божої Бещадської (1 пол. XVIII ст.); костел Матері Божої – Королеви Польщі (1909–1911); церква Успіння Пресвятої Богородиці (1847); будівля старої синагоги (бл. 1870), нині бібліотека; старий єврейський цвинтар (XVIII ст.); Музей млинарства і села; Природничий музей Бещадського національного парку

Тирава Волоська (26 км): єврейський цвинтар, бл. 400 м на південний схід від костелу, за католицьким цвинтарем; костел св. Миколая (1 пол. XIX ст.)

Мжиґлуд (31 км): оригінальна дерев’яна забудова довкола ринку (XIX/XX ст.); латинський костел (1415–1424), нині – Розіслання Апостолів; дерев’яна синагога зі східного боку ринку (1893), нині – житловий будинок; біля дороги знаходиться братська могила євреїв, розстріляних у 1942 році.

Бірча (42 км): палац Гумніцьких (XIX ст.) із земляними бастіонними укріпленнями колишнього замку; костел св. Станіслава Костки (1921–1930); дерев’яний двоповерховий дім рабина, мурована миква; єврейський цвинтар на вул. Цментарній (XIX ст. ?); на Кам’яній Гірці стоїть обеліск у пам’ять про знищення євреїв з Бірчі

Риботиче (52 км): єврейський цвинтар, розташований біля траси до Макової; оборонна церква св. Онуфрія в Посаді Риботицькій (XV ст.), нині – філія Перемиського музею

Красічин (61 км): замок (кін. XVI ст.); костел св. Мартина (XVII ст.); єврейський цвинтар на схилі пагорбу під лісом

Лютовищі (65 км): стежка Екомузею «Три культури», до якої входять пам’ятки поляків, українців та євреїв; єврейський цвинтар (2 пол. XVIII ст.); колишня дерев’яна єврейська школа, руїни кагальної синагоги (2 пол. XIX ст.); костел св. Станіслава, єпископа (поч. XX ст.); пам’ятник євреям, страченим у 1943 році.

Устшики Ґурні (67 км): адміністрація Бещадського національного парку; Центр культури гірського туризму Польського туристично-краєзнавчого товариства

Бещадський національний парк