Любомль. Карта історико-культурної спадщини

Територією району проходить Великий Європейський водорозділ, що направляє води річки Західний Буг до Балтійського моря, а річки Прип’ять – до Чорного моря. На території Любомльського району беруть початок річки Прип’ять і Вижівка.

Любомльський район географічно лежить на південній межі Полісся.

Епоха найбільшого зледеніння на території Волинського Полісся залишила широку морену, геологічно досліджену в 1931 році науковою групою проф. С.Ленцевича. Після відступу льодовика на поліській морені склалася істотно нова мережа річок. Під час дальшого відступу льодовика, що танув, його води, стікаючи від заходу до півночі, змивали піски попереднього циклу, що викликало значні порушення в гідрології цілої території, із часом настали важливі зміни, викликані поворотом Бугу до Балтики.

Всі озера району лежать у терасових формаціях і більшість із них є дуже молодого післядилювіального віку. Більшість цих озер розташовані серед боліт і торфовищ і пов’язані з підземними водами.

Із заходу на схід в північній частині району йде гряда, яка біля с. Куснище сягає 223 м над рівнем моря. Декілька менших підвищень утворилось внаслідок нагромадження крейди в третинну епоху.

Більша частина площі району характеризується бідністю території і рівнинною поверхнею, надлишком вологості внаслідок впливу ґрунтових і поверхневих вод. Територію району займають дуже бідні ґрунти, переважно піщані і перезволожені. Щодо природного складу лісів, то поруч цінних ясенів, дубів, вільх росте також осика, береза і сосна.

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

В ХІІІ ст. Любомль вже був невеликим адміністративним центром. Особливо місто почало розвиватись у середині ХІІІ ст.

Князь Володимир Василькович, племінник короля Данила Галицького, мав столицею Володимир, але довгий час проводив у Любомлі, бо ця місцевість була для нього заспокійливим місцем. Любомль став однією з його резиденцій. Тут він перебував разом із князівською канцелярією, приймав послів, давав розпорядження, їздив на полювання в любомльські та шацькі пущі. Саме місто, яке в літописі записане як город, він розбудував, укріпив оборонним валом і ровом, побудував дерев’яний замок. Також у Любомлі він побудував муровану церкву Георгія Побідоносця і багато її обдарував.

Перед смертю князь перелив золоті і срібні прикраси у гривні і роздав бідним людям.

Важко визначити дійсну дату виникнення єврейського поселення в Любомлі. Більшість дослідників, серед яких доктор Філіп Фрідман, професор Бер Марк і доктор Рафаель Маглер визначили, що до XV ст. були вже встановлені єврейські общини на Волині. В Галицько-Волинському літописі, де описуються похорони князя Володимира Васильковича в 1288 р. у м. Володимирі, відмічено велику жалобу місцевих євреїв з приводу його смерті. Незаперечний той факт, що в 1370 р. в Любомлі вже існувала єврейська община, і в місцевих офіційних документах цього періоду фігурують імена євреїв.

Про перше єврейське поселення в Любомлі повідомляє єврейський науковець, спеціаліст з історії польсько-російських євреїв Філіп Фрідман у своїй статті„Євреї Холма”, чия історія пов’язана із сусіднім Любомлем. Фрідман пише, що „стосовно Любомля ми маємо документальні свідчення єврейського поселення в 1370-1382 роках”.Він каже, що імена різних євреїв Любомля записані в тогочасних офіційних документах.

У 1392 р. польський король Владислав Ягайло відвідав Любомль, розпочав тут будівництво костелу, поновив замок, в якому неодноразово приймав різні делегації та видавав привілеї. У хроніках візиту короля до Любомля згадується, що єврей на ім’я Шмуль з’явився тут ще перед ним.

Такої ж думки дотримується інший єврейський історик Бер Марк. В своїй книзі з історії польських євреїв він пише, що в XIV ст. виникло багато нових єврейських поселень і що серед перших із них був Любомль. Він доводить, що факти існування невеликої групи євреїв біля 1370 року є прикладом широкого офіційного розгортання колонізації і будівництва нових містечок Волині та прилеглих польських масивів.

Рафаель Малер у своїй капітальній праці „Євреї ранньої Польщі” пише, що в ХІV ст. вже була невелика кількість єврейських общин у Великопольщі, Поліській Польщі, Білорусі і Холмській землі, з яких як приклад він наводить тільки Любомль 1370-1382 рр.

В епоху Речі Посполитої Любомль був старостинським містом Холмської землі, а в єврейському адміністративному відношенні – центром Белзько-Холмської області. Єврейська община в Любомлі була однією із найстаріших в Польщі.

Владислав Ягайло надав Любомлю міські привілеї.

На території старого замчища в ХІV ст. в Любомлі був перебудований дерев’яний замок, в якому в 1392 році король Ягайло надав магдебурзьке право м. Холм.

Найбільш пожвавленим було місто у XV-XVI ст.

В місті був водяний і кінський млини.

Розвиток Любомльської єврейської громади був полегшений двома характерними для польського єврейства ХVI ст. процесами, для яких історик Малер визначив такі умови: 1) відбувався наростаючий рух польських євреїв з великих міст у малі містечка; 2) не менш характерною була міграція багатьох євреїв Західної Польщі у південно-східні провінції.

Єврейська еміграція мала тенденцію проходити з ареалів з більшим економічним розвитком до тих, що мали менший розвиток, і де євреї розраховували на підтримку правлячих класів, що, як правило, прагнули заохотити зародкове підприємництво.

В кінці ХІV-го і початку ХVI-го століть євреї Любомля почали становлення своєї громади. Найближчі містечка стали вважати Любомль солідною громадою.

Це бачимо зкоролівської ухвали 1520 року, яка наводила перелік цін для євреїв Холмсько-Белзької округи. Там згадані євреї_,призначені збирати єврейські податки в таких місцях: Йоскех Зусманович - з Белза, Ізроель - з Боска, Ашер - з Любомля і Юдка - з Холма. Зрозуміло, що в даному випадку люди були вибрані не з явно віддалених чи неістотних місць, а швидше з поважних громад, оскільки від їх позиції чи числа мешканців (а Любомль був в той час однією із значних громад округи) залежав збір податків.

У 1589 року місто Любомль сплачувало податки на суму 120,29 флоринів.

Єврейська община пережила дуже важкі часи (1648-1649 рр.) під час визвольної війни гетьмана Богдана Хмельницького. Козацькі війська громили польських панів, не жаліли і євреїв, згадуючи попередні кривди. В історичних документах описуються ці погроми і знищення, серед яких згадується і Любомль. В одній із книг автора Тіта Гайявана відмічається, що майже все населення єврейської общини в місті було знищене.

Після 1652 р. єврейська община в Любомлі відновилась знову. У протоколах „Ваад Арба Арцотх” (комітет чотирьох земель) з 1667 р. по встановленні основної такси згадується, що цього року основна такса була накладена на Любомльську єврейську общину і нараховувала 8100 гульденів, у той час як такса Познанської общини становила лише 1600 гульденів, Перемишлянської – 7800 гульденів. Ці цифри є свідченням відносно швидкої реабілітації і відновлення Любомльської єврейської общини після „Тах і Тат” (1648-1649 рр.) погромів.

Місто постійно розбудовувалось, і єврейський квартал був настільки густо заселений, що неодноразово виникали великі пожежі, які спустошували місто.

Так, у травні 1728 р. після необережного поводження з вогнем у єврейському кварталі виникла одна з найбільших пожеж у місті. У Холмських гродських книгах любомльські євреї під присягою записали, що тільки у євреїв згоріло 103 великих і менших будинків, в тому числі 22 крамниці з усім рухомим майном, товарами і речами, вціліли тільки муровані костел, церква і синагога. Вони повідомляли, що важкі руїни і розорення після пожежі змушують Любомльський кагал не платити для них разом з усією общиною того, що накладено зобов’язаннями.

З ім’ям Францішка Ксаверія Браницького пов’язане повернення Любомлю його кращих часів. Викупивши у нащадків Виговського Любомльське староство, гетьман почав розбудовувати місто.

В Любомлі у 1772 році Ф.Браницький проводить переговори як учасник Торговицької угоди.

В описах подій 1794 р., коли розпочалося визвольне повстання генерала Тадеуша Костюшка проти Росії, згадуються і любомльські євреї. Фактично повстання Холмської землі розпочалося в Любомлі, де до полку „Великої Булави”, що стояв у Любомлі, підійшло ще два повстанські полки, які зібрали на місці 300 рекрутів, пограбували євреїв, забравши у них сукно для мундирів. Любомльський полк також перейшов на бік повстанців, а Браницький відмовився.

Під час французько-російської війни 1812 року на південній околиці Любомля 17/29 вересня відбувся бій між російським та саксонсько-австрійськими корпусами наполеонівської армії. У вересні 1812 року в Любомлі деякий час розміщувався штаб 3-ї російської армії О.П.Тормасова.

За рішенням Сенату від 21 травня 1819 року земля і всі угіддя Любомля визнавалися невід’ємною вотчиною графа Браницького та його спадкоємців, а любомльські міщани за користування землею мали сплачувати податок, визначений люстрацією 1765 року.

В свій час гетьман Ф.К.Браницький не підтримав повстання Костюшка і вважається поляками зрадником своєї Батьківщини, але вже його внук, також Францішек Ксаверій Браницький, був учасником польського повстання 1830 року і змушений був виїхати за кордон. Царський уряд прийняв рішення в 1849 році конфіскувати маєток Браницького. Велика родина Браницьких, щоб зберегти маєток в Білій Церкві, записала на опального Браницького маєток в Любомлі, хоча в Любомлі на той час проживав його брат, відомий орнітолог, мисливець і мандрівник Константин Браницький з дружиною Ядвігою Потоцькою. Так був конфіскований Любомльський ключ маєтків Браницьких, який на той час займав близько 100000 га.

Значно пожвавилося життя міста після того, як в 1874 році була прокладена залізниця з Холма до Ковеля. В Любомлі була побудована залізнична станція, яка відносилась до Привіслянської залізниці. Почав функціонувати телеграф.

У місті виникли нові підприємства. Крім пивоварного заводу, 4 шкіряних підприємств та одного невеликого млина, на початок ХХ ст. тут стали до ладу 3 потужні млини, лісопильний і винокурний заводи. Найбільшим підприємством був винокурний завод, що належав Волинському відділенню селянського земельного банку. На заводі працювало 15 робітників. У 1914 році тут було вироблено продукції на суму 25,6 тис. карбованців.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в місті відбувалося 6-7 одноденних ярмарків та двічі на тиждень — базар. У 1890 році було продано різних товарів на 18 тис. крб., тобто в 12 разів більше, ніж у середині ХІХ ст.

Нові випробування населенню принесла Перша світова війна. Любомль був окупований австрійськими військами влітку 1915 року.

Українські Січові Стрільці з Галичини, які служили в австрійській армії, на чолі із сотником Д.Вітовським проводили серед місцевого населення значну роботу по відновленню української державності. В 1916 році в місті вони відкрили українську школу.

В листопаді 1918 року австрійські війська залишили Волинь. Декілька місяців в місті була українська влада, але вже на початку 1919 року територія перейшла до Польщі.

На початку серпня 1920 року частини 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії зайняли Любомль і встановили радянську владу, яка протрималась до середини вересня 1920 року. В цей час територія вдруге переходить до Польщі. В грудні 1920 року польська влада створила Любомльський повіт, який поділили на 8 ґмін. У 1934 році до території міста приєднали с. Завалля.

У 1930-х роках в Любомлі почала працювати електростанція, був телефонний зв’язок. В місті працювало 5 млинів, з 1925 по 1930 рік випускав продукцію спиртогорілчаний завод Райзмана і Копельзона. Між Любомлем і Влодавою існувало автобусне сполучення.

З початком Другої світової війни місто було переповнене біженцями, євреями з Польщі. У перші дні війни від артилерійського обстрілу згорів весь єврейський квартал у центрі міста.

В середині вересня 1939 року в місто ввійшли німецькі війська, а 23 вересня ввійшли війська Червоної Армії. Вся влада перейшла до тимчасового управління. Було відновлено роботу залізничної станції, електростанції, шкіряного заводу та інших підприємств.

У Любомлі був розміщений 98-й прикордонний загін, 61-й стрілецький і 178-й артилерійський полки.

22 червня 1941 року розпочалась радянсько-німецька війна. Вже 25 червня 1941 року радянські війська залишили місто.

Любомль став центром гебітскомісаріату. Створене цивільне управління. 28 серпня 1941 року в Любомлі на площі Ринок організація ОУН провела громадські збори, на яких було підтримано ідею проголошення Української Держави, хоч рішення зборів німецька влада не визнала.

Німецькі окупанти відкрили в місті штрафний табір. Також нацисти створили в місті три гетто, куди зігнали всіх євреїв. Їх заставляли працювати протягом року на лісорозробках, на ремонтах доріг. Кожний єврей носив на спині жовту зірку. Гітлерівці неодноразово обкладали в’язнів гетто контрибуцією, примушуючи їх здати все золото і срібло. Хто порушував німецькі порядки, розстрілювали на місці. Також вивозили невеликими партіями і розстрілювали за єврейським кладовищем, яке знаходилося у західній частині Любомля. Місцеві жителі за можливості допомагали євреям, передавали їжу, переховували по селах і лісах. Вони врятували декілька сотень людей. В жовтні 1942 року всіх євреїв, які були в гетто, за короткий період вивели великими колонами і розстріляли в кар’єрах цегельного заводу на північній околиці міста. У Любомлі було розстріляно до 5 тисяч єврейського населення. Так закінчилась 600-річна історія Любомльської єврейської громади.

Також були розстріляні активісти ОУН і радянської влади. З Любомля на примусові роботи до Німеччини було вивезено 127 осіб.

19 липня 1944 року місто Любомль було зайняли частини 8-ї гвардійської армії В. Чуйкова.

Розпочалася відбудова міста. Побудовано новий залізничний вокзал, електростанцію, лазню та ін.

1947 році в центрі міста сталась велика пожежа, що знищила основні споруди.

В 1950-х рр. місто активно розбудовується. Побудовано кінотеатр „Батьківщина”, стадіон „Колос”, хлібозавод, маслозавод, машинно-тракторну станцію. В 1963 році відкрито медичне училище, а в кінці 1960-х рр. – аеродром та найбільше підприємство – завод „Світязь”. Тоді в місті працювало 30 продуктових і промислових магазинів, ресторан, 4 їдальні.

Перша згадка, назва, привілеїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Перша згадка

Перша документальна згадка про м. Любомль належить до 1287 року. В Галицько-Волинському літописі згадуються слова волинського князя Володимира Васильковича, який, будучи вже тяжко хворим, сказав своїй дружині Ользі і боярам: „Хотів би я поїхати до Любомля, бо досадила мені погань ся (тобто татари), а я чоловік єсмь не дужий, я з ними не можу навіть говорити, бо пройняли вони мене уже до печінок…"

Назва

Згідно легенди князь Володимир Василькович говорив „любо мне” в цій місцевості, що і дало назву міста. Своєї назви місто ніколи не змінювало.

Містечко Любомль в устах його жителів мовою ідиш незмінно називалося Лібівне.

Надання міських привілеїв

Король Владислав Ягайло надав Любомлю міські привілеї, а в 1541 році Любомль отримав Магдебурзьке право.

Герб, зміни адміністративного устрою, демографічні даніПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Герб

До цього часу не вдалося віднайти герб міста Любомль і навіть підтвердити, що такий був до ХХ ст. У 1938 році міська влада і магістрат міста Любомль підготували власний проект герба міста і вислали на затвердження у Варшаву в Міністерство релігії і Міністерство освіти. Там герб був доопрацьований і висланий на ознайомлення до магістрату міста Любомля. Можна припустити, що затвердженню герба у Варшаві зашкодила Друга Світова війна, адже на бланках Любомльського магістрату в 1939 році герба ще не було.

Архів Любомльського магістрату з приходом радянської влади в 1939 році був знищений і документального опису герба немає.

З розповіді жительки м. Любомль відомо, що вона, будучи в одному з Варшавських музеїв у 1939 році, бачила виставку гербів, серед них і Любомля, де було зображено двох зубрів, повернутих головами один до одного. Це, можливо, адже на сургучному відтиску печатки міста Любомль, яка збереглася на документі, рапорті до комісії Скарбу Коронного від 21.02.1782 року, проглядаються контури зубра і напис „SIGILVM · CIVITATIS · LVBOM...”

Інформацію про проект герба 1938 року використав і спробував відтворити в своїй книзі Володимир Панченко, де на гербі Любомля він зображує двох зубрів.

У кінці 1980-х років Любомльська міська рада оголосила конкурс на кращий ескіз герба міста. Проектів було багато і всі вони були відхилені. В кінці 1990-х років районна адміністрація знову поставила питання про утвердження районної і міської символіки.

Із подальших проектів виділялось два. Це – польський варіант із двома зубрами і зображення Георгія Змієборця. Враховуючи те, що найстарішою спорудою міста є Свято-Георгіївська церква, побудована в ХІІІ ст., вирішено взяти за основу другий варіант.

Рішенням міської ради №11 від 20 квітня 2000 року затверджено герб, автором якого є Дзей М.С. На ньому зображено Георгія Змієборця на коні, повернутого вправо на червоному полі. Зліва зверху розміщений білий хрест, як символ Волинської землі.

Прапор

Затверджено також прапор міста, який має вигляд прямокутного полотнища, розділеного на три вертикальні площини, бічні – зеленого кольору, середня – жовтого, на якій розміщено герб Любомля.

У недавно виявленому документі за 1881 рік на печатці Любомльського міщанського старости зображений Георгій Змієборець, що підтверджує використання цієї символіки в ХІХ ст.

Інші привілеї

Привілеї від польських королів мали костел Св.Трійці, Георгіївська, Пречистенська та Михайлівська церкви, а також основна мурована єврейська синагога.

В Красноставі 16 серпня 1414 р. Владислав Ягайло, король польський в понеділок після свята Вознесіння надав Любомльському костелу додаткові пожалування на утримання плебана, слуг костельних, та інші потреби навічно:

• Десятину від всякого збіжжя з усіх ланів міста Любомля, панських фільварків, та інших імущих, також від всіх сільських господарів будь-якого віросповідання, не тільки з полів оброблених і засіяних, але й від тих, які будуть обробленими і засіяними.
• Також на кожен рік меду прісного дві півбочки.
• Десятину з невода в озерах.
• Вільну вирубку в лісах Любомльського староства на будівництво, опалення та винокуріння.
• Помол у всіх млинах без черги і перемірки.
• Вільне будівництво однієї корчми в місті Любомлі на костельному ґрунті і шинкування в ній різних трунків, без найменшої перешкоди від урядників Любомльського староства.

Прибутки Любомльського костелу і його плебана польський король Сігізмунд ІІІ пізніше підвищив своїм привілеєм, даним у Варшаві 20 серпня 1599 р., яким надав півланків, званих Монастирщина, на ґрунтах міста Любомля, з однієї сторони від границі Городинської, з другої Лопатинської, з третьої від с.Куснищ лежачих, із всіма, що там розлягаються лісами, зарослями, сіножатями, бортями і всякими ужитками і приналежностями.

При костелі здавна існував шпиталь. 20.08.1599 р. у Варшаві польський король Сигизмунд ІІІ своїм привілеєм надав плебану і костелу Любомльському задля підвищення їх прибутків фундуш із 22 півланків на Монастирщині, 11 з них на шпиталь, як латинський, так і грецький, на вічні часи. А по тому, коли убогі тих двох обрядів розподілились і п’ять латинців відокремились, то було зроблено перерахунок. Шпиталь мав забезпечення процентами від суми 1400 злотих, покладеної на селі Орхові, а потім покладеної на грунті одного красноставського міщанина. Також на кагалі Любомльському капіталу 500 злотих покладено, а капланом Давидовичем, що знаходився по вулиці Римацькій, в 30 злотих. Кожен рік з ґрунтів званих „Кути” любомльськими міщанами засіяних, брали на шпиталь 6 злотих.

В 1560-ті роки євреї Любомля дістали дозвіл на призначення рабина, завдяки якому вони дістали справді широкі релігійно-адміністративні повноваження.

Перший рабин Любомля, вірогідно, з’явився в 1556 році і тільки через рік пізніше євреї Любомля дістали на це привілей Сигізмунда-Августа. Він стосувався запровадження місцевого мирового суду, після чого окружний суд більше не мав права судити євреїв, і євреї дістали право оскарження рішення присяжних засідателів окружного суду безпосередньо королю.

Цей привілей звільнив євреїв від сваволі місцевих вищих службовців і зміцнив їх безпеку, порядок і стабільність.

27 квітня 1672 року священик Любомльської Свято-Георгіївської церкви Власій Лелікович пред’явив для запису в акти підтверджуючу грамоту короля Михайла від 14 липня 1670 року на земельні ділянки, які належали Любомльським церквам св. Георгіївській, св. Михайлівській і св. Пречистенській по акту записаному 3 червня 1631 року колишнім священиком Георгіївської церкви Григорієм Карачевським в Любомльські війтівські книги. Ось перелік цих земель в м. Любомлі, на які виїжджав, визначаючи межі єпископ Холмський і Белзький Мефодій Терлецький:

• перший грунт лежить за брамою Римацькою біля дороги, котра йде тепер біля церкви св. Михайла на Тильну вулицю поміж ґрунтів Іцка Щигліковича і другою (вулицею) між Іршом Губером, жидів, міщан Любомльських;
• другий грунт лежить між грунтом Багликовського, з одного боку, а з другого – вулички до городу Федора Биковича, в той час дяка церкви святого Георгія, яка простягається і примикає до самої (Римацької) вулиці, як і в інші міські площі;
• третій грунт лежить по вулиці Тильній, яка іде з вулиці Римацької на вулицю Завальську поміж ґрунтів Семена Усовіча і жида Абрама Мошковича. До того ж при цій же вулиці розміщена хатина Щепановської, яка передана в спадок на церкву св. Георгія з невеличкою ділянкою коло дороги, котра йде через вулицю Римацьку. Інша ділянка за броваром Трубіловським, названа нивкою Гирачевської, також передана у спадок до тієї ж церкви святого Георгія.
• Відносно ж ґрунтів польових, які називають урочищами „Побоже”, „Ольшини”, „Коритини”, то поля беруть початок від „Греблі” аж до „Коритин Замкових” на всю довжину, в ширину гостинця, який іде під самим бором до села Підгородно, аж до ґрунту, розміщеного між церковними володіннями іншої церкви в Любомлі Свято Пречистенської, до того ж лан поля окремий, названий за урочищем „Гнойно”, який тягнеться від Лісоцької дороги аж до стіни Вишнівської, і між ланом Купрачів, з одного рогу, і Лілікових – другого.
• … Ми згідно згаданих вище витягів, схвалених і затверджених наведеною грамотою, повеліваємо, щоб і надалі все погоджувалося і підтверджувалося законом і залишалася в силі та дії нагромаджена заборгованість у виплаті десятини. Що і підписано іменем короля цією нашою рукою і прикладена королівська печатка. Дано у Варшаві дня 14, місяця червня, Року Божого 1670, десятого року нашого королівського правління. Король Михайло.

Цей привілей посилався на уставну грамоту Сигізмунда Августа і фундуш князя Дмитра Корибута Вишневецького, коронного гетьмана, і Любомльського старости.

Текст привілею Любомльській Пречистенській церкві:

Ми, Михайло, Божої милості король Польський і великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Київський, Волинський, Подільський, Підляський, Лівонський, Смоленський, Сіверський і Чернігівський. Сповіщаємо цією нашою грамотою і знайомимо всіх і кожного про наше надійне заступництво і наше рішення стосовно висвяченого Івана Лукашевича, священика церкви грецького обряду Різдва Пречистої Діви Марії у зв’язку з тим, що існуюча в Любомльському окрузі католицька римська церква за нашею волею володіє маєтністю, яка була у користуванні і мирному розпорядженні згаданої Любомльської церкви. Ми зберігаємо в силі і заповідаємо, щоб маєтність зберігалася і наслідувалася попереднім власником. Про що цією нашою грамотою підтверджуємо. Про що вельможний Дмитрій Георгій Корибут, князь Вишневецький у Вишневці і Збаражі, воєвода Белзький, коронний гетьман Білоцерківський, Дрогичинський і Любомльський староста, підтверджує всі права і привілеї зазначеній згаданій церкві, які були дані у Любомлі 23 травня 1669 року. Отож, підтверджуємо маєтність цієї Любомльської церкви грецького обряду згідно привілеїв, встановлених світлійшим Сигізмундом Августом, нашим попередником, на землі чи споруди.

Ось їхні назви: від урочища „Вретища” або „Пасіки” по довжині аж до поля чи церковної землі Юрівської аж до дороги, яка простягається до маєтностей Любомльської дуги, до вигину того поля, яке називають „Лосини”, де на ріллі збирають одинадцять корців зерна пшениці і скошують три стоги сіна, і звідти до дерев, придатних до борті і тих п’яти дерев, які дають продукцію вже зараз. Від землі, яку називають „Омельний острівець”, до тієї розміщеної долини, на якій збирають до двох стіжків сіна, і до тієї діброви, придатної для влаштування бортей, де два дерева вже мають рої. Згадуємо іншу землю, яка цій церкві завжди належала і називається „Острівець „Лісок” біля дороги, що веде до села „Підгородно”. Цією місцевістю, де є дубова діброва і яка майже готова до семи бортей і придатна для більшого використання, у різних місцях якої виростає ожина, хай ніхто інший не володіє.

Якщо виникають непорозуміння сторін відносно існуючої землі цієї церкви із населеннями, що надана була здавна, а зараз на ділі вилучена з ужитку для правонаступників аж до меж і міських вулиць, то хай вищезгаданий достойний Іван Лукашевич, священик і благочинний названої Любомльської церкви поступає у таких випадках згідно обставин.

Обіцяємо від себе і від імені наших світлійших попередників вищезгаданому достойному Івану Лукашевичу вжиток і спокій згаданій Любомльській церкві у всьому, що стосується вищерозглянутого володіння і користування пожалуваним. Хай ніякі кривдники під будь-яким приводом як нинішнім так і поновленим природним правом не діють. Хай збережеться справедливість у нашому королівстві на славу католицькій церкві Речі Посполитої. Що нашою королівською вірною рукою і малою королівською печаткою завірено.

Дано у Варшаві дня 14, місяця липня, року Божого 1670, першого року нашого королювання. Михайло король.

В грамоті польського короля Михайла від 14 липня 1670 р. на земельні ділянки, які належали Любомльським церквам, згадується також Михайлівсь­ка церква:

• перший грунт лежить за брамою Римацькою, біля дороги, котра йде те­пер біля церкви св. Михайла на Тильну вулицю поміж грунтів Іцка Щигліковича і другою вулицею між Іршом Губером, жидів, міщан Любомльських.

В 1671 р. князь Михайло Вишневецький, якому належав Любомль, підтвердив всі привілеї любомльських євреїв.

Зміни адміністративного устрою

У період Київської Русі і до її розпаду як держави Любомль був у складі Волині зі столицею у Володимирі.

З кінця ХІІ ст. до 1340 року місто було адміністративним центром Галицько-Волинського князівства.

Після 1366 року Любомль відійшов до Холмщини. Холмщина і Любомль дістаються союзнику короля Белзькому князю Юрію Наримунтовичу. Після смерті короля Казиміра ІІІ 1370 року князеві Юрію Наримунтовичу вдалося відійти з-під впливу Польщі. Холм знову став столицею князівства. Однак у тому ж році Холмщина була завойована польським королем Людовиком Венгерським, а через десять років князя Юрія Наримунтовича позбавили Холмсько-Белзької землі, яка була прилучена до Польщі. З 1377 року Любомль з Ратном повністю відірвані від Волині і ввійшли на довгий час до Холмської землі.

У другій половині ХІV ст. Любомль належав Теодору Сангушку, від яких походить рід князів Сангушків Ковельських і Коширських.

Любомльське староство вважалось одним із найбільш привабливих у Польщі, багате лісами й озерами.

Любомльське староство відносилось до королівщини. З кінця ХVІ ст. місто було посагом дочки польського короля Сигизмунда ІІІ.

Протягом ХVІ-ХVІІ століть пожиттєво староство надавалось різним старостам: з 1659 по 1664 рік разом із староством належало гетьману Івану Виговському, в 1660-х рр. – Павлу Тетері, у 1670-х рр. передано коронному гетьману Польщі Дмитру Вишневецькому, а з 1768 року – гетьману, графу Ф.К.Браницькому. У 1770-х роках він уже почав записувати староство графством.

Любомль завжди був частиною Холмсько-Белзької єврейської округи. Низка документів показує, що майже протягом 100 років від 1664 до 1754 рр. цей район часто називали Дев^’ять містечок. До району входили Холм, Белз, 3амойські володіння і деякі поселення в Люблінському районі. Обкладення податками володінь Замойських переважно не стосувалося. Найзначимішими єврейськими громадами Холмсько-Белзької округи в І7І7 р. були Любомль, Холм, Белз, Олешіц, Шинява, Варш (Сокіл) і Тішвіц. Коли ж до цього додати Замостя як частину всієї округи, то всього їх стає дев’ять з числа тих, чий район називався Дев^’ять містечок.

Спочатку Любомльщина мала статус повіту, пізніше, після укрупнення повітів, створене Любомльське староство у складі Холмської землі Руського воєводства Польщі. Такий адміністративний поділ був до ІІІ поділу Польщі в 1795 році.

Після ІІІ поділу Польщі територія Любомльщини відійшла до Росії. Любомль став волосним центром.

За участь у повстанні 1830 року в Браницьких у 1849 році любомльські маєтності були конфісковані російським урядом.

Після ІІІ поділу Польщі землі любомльського староства стали частиною Володимирського повіту Волинської губернії, у складі якого перебували до 1915 року. У Любомлі розміщувалося волосне правління. У 1812 році на короткий період місто було окуповане австрійськими і саксонськими військами французької армії.

У період Першої світової війни з літа 1915 року територію Любомльщини окупували австро-угорські війська. В період окупації, яка тривала до листопада 1918 року, територією управляла Етапна повітова команда. Значна частина православного населення була виселена на східні території Росії. Тоді в Любомлі залишилось в основному єврейське населення (до 1921 року складало 94%).

Після революції у Німеччині в листопаді 1918 року австрійські війська змушені були залишити Волинь. Розпочались бої за територію між українським військом і польськими легіонерами. Польські війська в 1919 році захопили всю Любомльщину. Згідно з Ризьким договором у 1921 році Волинь міжнародним правом була закріплена за Польщею.

З березня 1919 року Волинь частково підпала під владу Цивільного управління східних земель, а в лютому 1920 року створили самостійний комісаріат земель Волині і Подільського фронту. Любомльщина ввійшла до складу Володимирського повіту, який від червня 1920 року підпорядковувався урядові Речі Посполитої і вищевказаному комісаріату.

На початок серпня 1920 року частини 25-ї Чапаївської стрілецької дивізії взяли Любомль і повіт. На короткий період була встановлена радянська влада і створений революційний комітет (ревком), який поширив свою владу на 4 волості.

У середині вересня 1920 року місто і весь район знову зайняли польські війська.

У грудні 1920 року польська влада створила Любомльський повіт, який виділили з Володимир-Волинського повіту. Він був найменшим на території Волинського воєводства. Територія повіту була поділена на 8 ґмін.

1 вересня 1939 року розпочалась Друга Світова війна нападом Німеччини на Польщу. Польща перестала існувати як держава. Згідно пакту Рібентропа-Молотова Червона Армія захопила Волинь. У повіті була встановлена радянська влада. Після визволення вся повнота влади перейшла до тимчасового управління. Колишні ґміни почали називати волостями. 20 січня 1940 року повіт був поділений на три райони: Любомльський, Головнянський і Шацький, були утворені сільські ради.

22 червня 1941 року розпочалась окупація району нацистською Німеччиною. Окупантами був встановлений новий адміністративно-територіальний поділ. Волинську область вони включили до генерального округу Волині та Поділля з генерал-комісаріатом у Луцьку. На території області створили шість округів на чолі з гебітскомісаріатами, один із них знаходився у Любомлі. Територія району була поділена на три районові управи – Любомльську, Головнянську, Шацьку.

Територія Любомльщини як територія діяльності Української повстанської армії входила у групу Північний Захід і знаходилась у військовій окрузі УПА „Турів”.

Під час операції Червоної армії 19 липня 1944 року звільнено від німецьких окупантів м. Любомль, а 25 липня весь район очищено від гітлерівців. Знову відновили свою діяльність Любомльський, Головнянський і Шацький райони.

На 1 вересня 1946 року Любомльський район нараховував 1 міську, 17 сільських рад, 23 села і 43 хутори. Його територія становила 0,5 тисячі квадратних кілометрів.

У 1950-х роках розпочалось укрупнення районів області. 21 січня 1959 року до Любомльщини приєднали Головненський район, а 30 грудня 1962 року ліквідували Шацький, приєднавши його територію до Любомльского району, який з того часу став найбільшим за площею в області.

З 1991 року Любомльський район – у складі Незалежної України. У 1993 році відокремлена північна частина району, на основі якої створений Шацький район. Нині до Любомльського району відносяться Любомльська міська, Головненська селищна і 22 сільські ради.

Демографічні дані

Місто Любомль постійно розбудовувалось, було густо заселене і там неодноразово виникали великі пожежі. Найбільш відомі: 1473, 1609, 1619, 1631, 1639, 1672, 1729 років та ін. Серед погорільців згадуються професії міщан, серед яких: перукарі, крамарі, різники, кравці, вчителі, кушніри, склярі, бакалаври, писарі, маляри, золотарі, музиканти.

Те_, що Любомль був значним єврейським містечком не тільки в північно-східній частині Холмщини і регіону, але також в частині Люблінської округи, видно із статистики 1550 р_.

То був рік першого перепису євреїв Польщі. За переписом у Любомлі нараховувалося 39 домовласників (понад 390 душ). Щоб зрозуміти значення такої цифри в ті часи, нам слід порівняти її з іншими місцевими єврейськими громадами. Очевидно громади, які виросли пізніше Любомля, зразу були набагато меншими. Холм, Володимир і Белз,що в час існування ради чотирьох земель стали більшими містами, в 1550 р. мали менше євреїв ніж Любомль. Єврейський Белз мав 22домовласники – наближено половину їх числа у Любомлі, Людмир (Володимир) – 30 і навіть у Холмі їх було менше 39.

Багато разючого дає схожість Любомля з Любліном, де навіть тоді існувала найбільш значна єврейська громада. У ньому була майже така ж кількість домогосподарів як і в Любомлі (тільки на 3 більше).

Згідно з податковими книгами за 1564 рік Любомльське староство нараховувало 29 населених пунктів. Місто мало 8 купців, 26 ремісників, які були об’єднані в цехи, 3 православні церкви і монастир, синагогу.

У період визвольної війни Богдана Хмельницького в 1648-1649 рр. Любомльська єврейська громада зазнала значних втрат, але невдовзі знову відновилася.

В протоколі „ради чотирьох земель” від 1667 року наводиться перелік зборів на душу населення за рік. Список складений з округів, але більші містечка – і серед них Любомль, згадані окремо. Збір для Любомля було встановлено в сумі 8100 гульденів, для міста Познань – 1600, для Перемишля – 7220. Белз мав однакові податки з Любомлем – 8460 гульденів.

На 1798 рік місто мало 296 дворів, 109 осіб шляхти, християнських купців і міщан 283 особи. Всього тоді в місті проживало 1718 осіб.

По ревізії 1847 р. любомльська єврейська община складалася із 2130 осіб. В 1870 р. в Любомлі нараховувалося вже 66% єврейського населення. В 1897 р. населення Любомля складало 4600 чоловік, із яких 3300 євреїв. В 1898 р. серед любомльських євреїв було 349 ремісників, 52 поденники, 17 вчителів давали освіту 370 учням, а 60 знали Талмуд-тору.

У травні 1881 р. в місті виникла велика пожежа від єврейського будинку. Згоріли 122 єврейські будинки, всі без винятку крамниці, п’ять єврейських молитовних будинків. Згоріла єврейська жінка і її дитина.

Демографічні дані м. Любомль

Рік	Дворів	Всього жителів	В тому числі		Поляків	Джерела
			православні	євреї
1564	-	-	-	150	-	Реєстр додаткових податків зібра-них згідно Петриківської ухвали збирачем Холмського округу в році 1564. с. 602.
1798	296	1718	-	-	-	Географическо-исторический очерк. Отечественный словарь русской империи. - 1867 г. - с. 122
1847	-	-	-	2130	-	-
1867	406	2784	-	-	-	-
1870	425	2064	-	66%	-	Słownik geograficzny Krulewstwa Polskiego.-T. V.-Warszawa, 1884. -s. 444
1896	577	4030	-	-	-	-
1897	-	4470	-	3297	-	-
1906	-	4980	-	-	-	Список населенных мест Волынской губернии. – 1906 - с. 27-50.
1908	-	5193	900	3900 (75,1%)	393	Любомльщина: історична, туристична… Довідник-путівник.-Луцьк, 2011. - с. 64.
1910	501	5140	-	4014	-	Карта железных дорог Волынской губернии. 1910. ДАЖО. Ф 752, оп. 1, сп. 66.
1914	-	7000	-	-	-	Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. – Łuck, 1929.
1921	448	3328	-	94,4%	-	Domanski B. Powiat Lubomelski. -Luboml, 1936. - s. 24.
1926	-	3848	-	-	-	-//-
1931	-	7246	-	-	-	-//-
1939	-	7800	-	4600	-	-
1941	-	12000	-	-	-	-
1946	-	3200	-	-	-	-
1959	-	5600	-	-	-	Українська радянська енциклопедія. - Т 8. - Київ, 1962. - с. 306.
1970	-	6300	-	-	-	Історія міст і сіл. Волинська область. - Київ, 1970. - с. 469.
2001	-	10124	-	-	-	Населення Любомльського р-ну. Статуправління. – Ч. 1. -Луцьк, 2003. - с. 5.
2014	~ 3000	10274	-	-	-	Районний відділ статистики. 2014 р.

У вересні того ж 1881 р. в Любомлі знову виникла велика пожежа. Від неправильно побудованого димаря згоріло 22 єврейські будинки і 5 селянських хат.

Любомль, згадуваний колись як велике місто, в другій половині ХІХ ст. перетворився в другорядний населений пункт, де про великих рабинів і грамотних людей вже і не чули.

Перепис населення 1897 року подає число євреїв містечка в 3297 при загальній кількості 4470.

На 1908 рік в Любомлі було: міщан — 4133, селян — 1000, всього населення — 5193, з них православних — 900, римо-католиків — 393, іудеїв — 3900.

У період першої світової війни, коли місто було окуповане австрійцями, і багато місцевих жителів були евакуйовані вглиб Росії, основна маса євреїв лишилася на місці.

Станом на 1921 р. єврейське населення Любомля складало 94%.

Конфесійно-етнічний склад населення м. Любомль станом на 1921 р.

Євреїв, %	Населення	Євреїв	Римо-католиків	Православних	Поляків	Українців
94,38	3328	3141	58	129	307	110

Після переходу Любомля до Польщі в 1921 р. місто нараховувало 3328 жителів, з них 3141 були євреї, коли в повіті було 5604 єврея.

В 1926 році чисельність населення в Любомлі становила 3848 осіб.

На початок 1930–х рр. єврейське населення, крім розкиданих майже в кожному селі одиноких родин, створювало три значні групи, а саме: у м. Любомль, в м.Опалин і в с.Шацьк. В 1931 р. 91,3% жителів міста складали євреї. В 1934 р. в Любомльському повіті єврейське населення становило 7,7%, а в 1935 р. у повіті проживало вже 6971 єврей.

У 1939 р. місто нараховувало 7800 жителів, із них 4600 євреїв.

До початку німецької окупації у місті проживало 12500 осіб.

Конфесійний склад Любомльського повіту (Domanski B. Powiat lubomelski. - Luboml, 1936. - с. 29)

№ з/п	Конфесія	01.12.1926 р.	01.12.1934 р.	%
1	Римо-католики	8760	11239	12,5
2	Православні	57181	70184	77,8
3	Іудеї	6274	6971	7,7
4	Євангелісти-аусбурги	771	964	1,1
5	Греко-католики	-	3	-
6	Сектанти	425	843	0,9
	Всього	73411	90204	100

 

В період німецької окупації в Любомлі в трьох місцях були створені гетто і в перших числах жовтня 1942 року все єврейське населення міста, а це близько 5000, було розстріляно.

Хронологія подійПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

• 1287 р. – перша писемна згадка про Любомль (Галицько-Волинський літопис)
• 1280-ті рр. – побудова князем Володимиром Васильковичем мурованої Св. Георгіївської церкви
• З кінця ХІІ ст. до 1340 р. – Любомль адміністративний центр Галицько-Волинського князівства
• 1289 р. – в Любомлі помер князь Володимир Василькович
• 1366 р. – підпорядкування Любомля Холмщині
• 1360-ті рр. – перебудова Любомльського замку
• 1370-1382 рр. – перше єврейське поселення в Любомлі
• Друга половина ХІV ст. - Любомль відходить Теодору Сангушко, становлення єврейської громади
• 1392-1409 р. – будівництво дерев’яного костелу Св. Трійці
• 1412 р. – польський король Владислав Ягайло побудував в Любомлі мурований костел Св. Трійці
• 16 серпня 1414 р. – Владислав Ягайло надав Любомльському костелу додаткові пожалування на утримання плебана, слуг костельних, та інші потреби навічно
• 1478 р. – велика пожежа в м. Любомль
• Кінець ХІV-го - початок ХVI-го ст. – становлення єврейської громади Любомля
• 1510 р. – заснування єврейською громадою синагоги в Любомлі
• 1532 р. – в місті народився відомий домініканський теолог Северин Любомльчик
• 1541 р. – надання Любомлю Магдебурзького права
• 20 серпня 1599 р. – підвищення привілеїв Любомльського костелу і шпиталю при ньому королем Сігізмундом ІІІ
• 1560-ті рр. – отримання євреями Любомля дозволу на призначення рабина, завдяки якому вони дістали широкі релігійно-адміністративні повноваження
• 3 1569 р. – Любомльська єврейська громада стає однією з головних громад новоствореного Холмського Ва’аду
• З кінця ХVІ ст. – місто стає посагом дочки польського короля Сигизмунда ІІІ
• 1596 р. – всі православні церкви в Любомлі переведені в унію
• 1659 р. – Любомльське староство передане королем у вічне володіння колишньому запорізькому гетьману Івану Виговському, який також виконав один із пунктів Гадяцької угоди і повернув церкви в православ’я
• 1664 р. – адміністратором Любомльського староства стає Павло Тетеря
• 14 червня 1670 р. – надання привілеїв Любомльській Свято-Георгіївській церкві
• 14 липня 1670 р. – надання привілеїв Любомльським Михайлівській та Різдва Пречистої Богородиціцерквам
• З 1670-х рр. – Любомльське староство передане коронному гетьману Польщі Дмитру Корибуту Вишневецькому
• 1671 р. - князь Михайло Вишневецький підтвердив привілеї любомльських євреїв
• 1728 р. – чергова велика пожежа в м. Любомль
• 1764 р. – побудова в м. Любомль дзвіниці костелу Св. Трійці
• 1768 р. – власником Любомльського староства став гетьман граф Францішек Ксаверій Браницький
• 1770-ті рр. – побудова нової Св. Георгіївської церкви
• Початок 1780-х рр. – побудова Ф.К.Браницьким палацу в м. Любомль
• 1794 р. – прихід повстанців Т.Косцюшка в м. Любомль
• Кінець XVІІІ ст. – побудова гетьманом Ф.К.Браницьким торгових рядів в місті Любомль
• 1812 р. – окупація Любомля австрійськими і саксонськими військами французької армії
• 17/29.09.1812 р. – в Любомлі відбувся бій 3-ї російської армії з австро-саксонськими корпусами французької армії
• 1849 р. – любомльські маєтності конфісковані російським урядом
• 1874 р. – будівництво залізної дороги з Холма до Ковеля через Любомль
• 1881 р. – пожежа знищила більшість з 450 будинків Любомля
• 1882 р. – відкриття в місті однокласного сільського училища
• 23.10.1884 р. – в місті народився відомий філолог, професор Назарій Іванович Букатевич
• 1884 р. – побудова в м. Любомль дерев’яної Різдво-Богородицької церкви
• 08.09.1898 р. – в м. Любомль народилася народна артистка СРСР Наталія Михайлівна Ужвій
• 1902 р. – в місті відкрито двокласне сільське училище
• 1915-1918 рр. – окупація території Любомльщини австро-угорськими військами
• 1916 р. – відкриття Січовими стрільцями української школи
• 1918 р. – в Празі випущено серію поштових марок з видами м. Любомль
• 1919 р. – прихід на Любомльщину польських військ
• Лютий 1920 р. – Любомльщина ввійшла до складу Володимирського повіту самостійного комісаріату земель Волині і Подільського фронту
• З червня 1920 р. – Любомль підпорядкований урядові Речі Посполитої
• Початок серпня 1920 р. – прихід в Любомль частин 25-ї Чапаївської стрілецької дивізії, створення революційного комітету (ревкому), який поширив свою владу на 4 волості та встановлення на короткий період радянської влади
• Середина вересня 1920 р. – повернення в місто польських військ
• Грудень 1920 р. – створення польською владою Любомльського повіту, який виділений з Володимир-Волинського повіту
• 1921 р. – згідно з Ризьким договором Любомль відійшов до Польщі
• 1934 р. – до території міста приєднали с.Завалля
• 1938 р. – побудова нової мурованої школи в місті
• Вересень 1939 р. - захоплення Любомльського повіту Червоною Армією згідно пакту Рібентропа-Молотова та встановлення радянської влади
• З 22 жовтня 1939 р. - почала виходити газета „Новий шлях”
• 1939 р. – організація у місті неповної середньої єврейської школи, яка в 1940 р. реорганізована в середню
• 20 січня 1940 р. – поділ Любомльського повіту на три райони: Любомльський, Головнянський і Шацький
• 25 червня 1941 р. – окупація Любомля нацистською Німеччиною
• 1941 р. – закінчення функціонування синагоги
• Жовтень 1942 р. – знищення єврейської громади Любомля
• 19 липня 1944 р. – звільнення Любомля Червоною армією від німецьких окупантів
• 1947 р. – знищення Любомльської синагоги, велика пожежа в місті
• 1950 р. – відкриття пам’ятника на Братській могилі загиблим воїнам в роки війни 1941-1945 рр.
• 1954 р. – встановлення пам’ятника Б.Хмельницькому
• 1958 р. – відкриття маслозаводу
• 1963 р. – відкриття медичного училища, дитячої музичної школи
• 1967 р. – побудовано середню школу №1, відкриття професійно-технічного училища
• кінець 1960-х рр. – відкриття аеродрому та найбільшого підприємства – заводу „Світязь”
• 1973 р. - видання в Ізраїлі до 600- річчя Любомльської єврейської громади євреями Ізраїля, США та Канади, які раніше проживали в Любомлі, книги спогадів про Любомль і єврейську громаду, відкриття Любомльського краєзнавчого музею
• 1975 р. – публікаця в Ізраїлі на івриті та їдиш уродженцями Любомля „Книги спогадів про Любомль” Якова Гетмана і Собеля
• 19.07.1982 р. – відкриття Меморіалу Слави
• 1988 р. – побудовано і відкрито середню школу №3
• З 1991 р. – Любомль у складі Незалежної України
• 1995 р. – відвідини Любомля Нью-Йоркськими вихідцями єврейської громади Любомля
• 1997 р. – публікація в США „Книги спогадів про Любомль” Якова Гетмана і Собеля з доповненням англійською мовою за сприяння Арона Зігельмана
• 1997 р. – організація Нью-Йоркським уродженцем Любомля Ароном Зігельманом в сенаті США виставки зібраних зі всього світу матеріалів та документів про любомльську єврейську громаду
• 20 квітня 2000 р. – рішенням Любомльської міської ради №11 затверджено герб міста, автором якого є Дзей М.С., та прапора Любомля
• 14.10.2002 р. – відкриття в місті Меморіалу „Борцям за волю України”
• 24.11.2006 р. – побудовано і освячено Св. Михайлівський храм.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Любомль – це містечко з древньою і новітньою історією. Археологічні знахідки підтверджують, що перше поселення тут виникло ще в добу міді в ІІІ тис. до н. е. на північно-західній околиці міста. Тут проживали племена культури лійчастого посуду, культури кулястих амфор і стжижовської культури, представлені крем’яними і кам’яними сокирами, наконечниками списів.

Городище періоду Київської Русі Х-ХІ ст. в урочищі „Шопи” на східній окраїні міста. Перше обстеження і публікація – в 1888 році. У 1938 році проводились археологічні розкопки польським археологом Яном Фітцке. В 1960-х роках обстежували археологи П.О.Раппопорт, Ю.В.Кухаренко. В 1975 році проводила розвідку Малевська М.В. В 1995 році археологічні розкопки проводив М.М.Кучинко.

Верхній шар датується виключно Х-ХІ, але археологічні розкопки і окремі знахідки виявили,що це поселення виникло вже в ІІ тис. до н. е. Виявлені матеріали лужицької культури ранніх слов’ян Київської Русі, бронзовий наконечник списа ХІІІ-ІІ ст. до н. е. і ліпна кераміка.

Городище має рідкісну оборонну систему. Оточене по периметру валом і двома ровами. З південного боку має круглий дитинець, який також оточений ровом. Під час розкопок виявлені житла Х-ХІ ст., кераміка, зброя, побутові речі від ранніх слов’ян до ХІ ст.

Пізніше жителі перенесли поселення на західні підвищення. Причиною могли бути часті підтоплення низинної території, або поруйнування міста під час воєнних дій, або для опанування більшого простору.

Площа городища становить 4 га. Поселення навколо нього – 7 га.

Городище взято під охорону держави, охоронний №799 від 25.04.1988 року. Матеріали археологічних розкопок зберігаються в Любомльському краєзнавчому музеї.

Могильник вельбарської (гото-гепідської) культури ІІ-ІІІ ст. н. е. знаходиться на північній околиці міста. Виявлений в 1960-х рр. Проводили археологічні розкопки львівські археологи В.Баран, В.Цигилик, московський археолог Ю.Кухаренко. Виявлено урнові захоронення, вироби з кераміки, кістки, бронзи. Пізніше на північний схід від могильника виявлено поселення того часу.

Матеріали з археологічних розкопок зберігаються в Любомльському краєзнавчому музеї.

Городище „Замчище” розміщене в центрі міста. Датується ХІІІ-XVIII ст. Має форму стіжкуватого насипного пагорба, верхня площина якого становить в діаметрі 60 м. На городищі розміщувався дерев’яний замок з підйомним мостом і адміністративними приміщеннями. Має розгалужену систему підземель. По периметру оточене глибоким ровом. Як оборонна і адміністративна споруда існував до кінця XVIII ст. Перша згадка про замок - в 1392 році.

Археологічні обстеження проводили С.Д.Панишко і О.Д.Остапюк.

Взято під охорону держави як пам’ятка археології національного значення №030021-Н (Постанова Кабінету Міністрів від 03.09.2009 р. № 928).

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Православні та унійні

Св. Георгіївська церква. Після татаро-монгольської навали ХІІІ ст. монументальне будівництво в основних районах Русі майже припинилось. І тільки у Волинсько-Галицькій державі продовжувалось інтенсивне будівництво, що підтверджують письмові джерела. Особливо багато будував Волинський князь Володимир Василькович, який княжив у Володимирі в 70-80-х роках ХІІІ ст.

Згідно Галицько-Волинського літопису, де описується життя князя Володимира Васильковича і будівництво ним церкви в Любомлі князь Володимир, „…будучи книжником великим і філософом, якого ото не було по всій землі і ні після нього не буде”, на початку 80-х років ХІІІ ст. розпочав будівництво мурованої церкви в честь святого і великого мученика Христового Георгія Побідоносця. Місце було вибране поряд із замчищем і князівським двором. Він „… прикрасив її іконами окованими, і начиння служебне срібне викував, і покрови оксамитні шиті золотом із жемчугом, херувимом і серафимом придбав, і індитію, золотом шиту всю, а другу – з паволоки білуватої, а в малі вівтарі – обидві індитії з білуватої – таки паволоки; Євангеліє він списав апракос, окував його все золотом, і камінням дорогим із жемчугом оздобив, і Деісуса на ньому викувано із золота, образки великі, з емаллю, чудовні на вигляд; а друге Євангеліє теж апракос, обтягнуто золототканим едвабом, і образок він положив на нього з емаллю, а на ньому – два святі мученики Гліб і Борис; Апостола апракос, Пролог списав він на дванадцять місяців, де викладено життя святих отців і діяння святих мучеників, як вони діставали нагороду за кров свою пролиту за Христа, і Мінеї на дванадцять місяців списав, і Тріоді, і Октай, і Єрмолой; списав він також і Служебник церкві святого Георгія, і молитви вечірні і заутрені списав, окрім Молитовника; Молитовника ж він купив у жони протопопа, і дав за нього вісім гривень кун, і оддав святому Георгію; кадильниці дві – одну срібну, а другу мідяну, і хрест воздвижальний він дав святому Георгію; ікону він також написав на золоті, намісну, святого Георгія, і гривну золоту возложив на неї з жемчугом; і святу Богородицю написав він теж на золоті намісну, і возложив на неї намисто золоте з камінням дорогим; і двері вилив мідяні. Почав він також розписувати її, і розписав усі три олтарі, і шия вся розписана була, та не скінчена, бо постигла його болість. Вилив він також і дзвони дивного звуку, таких ото не було по усій землі.”

Літописець також дає можливість уявити, який був архітектурний стиль споруди. Адже згадуються і три вівтарі, шия храму і фрески. Георгіївська церква на той час була в складі Володимирської єпархії.

Будівництво церкви в Любомлі слід датувати 80-тими роками ХІІІ ст. Це також підтвердила археолог М.В.Малевська проведеними розкопками в Любомлі.

Георгіївська церква мала і свої особливості, які відрізняли її від домонгольських храмів. Використання брущатої цегли і вендська система кладки мають ранньоготичне походження. Георгіївська церква є поки що єдиною відомою нам хрестовокупольною будівлею на Волині ІІ пол. ХІІІ ст.

Михайлівська церква. Вперше про церкву у виявлених документах йдеться в 1510 р. Але це ще не говорить про те, що церква до цього часу не існувала.

На той час місто було оточене оборонним валом та ровом і храм був у внутрішній частині міста, а за валом, в низині, розміщувалось православне кладовище при церкві. Недалеко, на валу, стояла в’їзна брама на Римацькій вулиці.

Найбільше інформації про церкву св. архистратига Михайла у ХVІІІ столітті, коли вона була уніатською, дають дві візитації за 1740 і 1755 рр., які зберігаються в архівах Любліна і Львова. В візитації єпископа за 1740 р. відмічається, що церква була дерев’яною, скоріш всього трьохдільна, з одними дверима і дзвіницею над бабинцем, у якій було 3 дзвони. Церква була в доброму стані.

Під час візитації 1793 р. про церкву написано, що „вона у всьому занепала, цвинтар не огороджений, церква оточена єврейськими будинками, в ній не відчувається жодної побожності, вона не має жодного спорядження, бо все забране до Пречистенської церкви”. В церкві було три вівтарі.

У візитації за 1759 р. вказується, що коляторкою св.Михайлівської церкви була дружина колишнього Любомльського старости Антоніна з Потоцьких Жевуська, Волинська воєводина, яка підтримувала церкву.

Після III поділу Польщі в 1795 р., коли Любомльщина відійшла до Росії, сліди Михайлівської церкви губляться і в відомостях про церкви Любомльського благочиння за 1796 р. вона вже ніде не згадується. Ми можемо тільки припустити, що в середині 1790-х років вона була розібрана і на тому місці граф Ф.К.Браницький в кінці ХVIII ст. побудував торгові ряди, які прикрасили площу Ринок.

Улітку 2004 року освячене місце під новий св.Михайлівський храм який змурований в 2005 році, служби проводяться з 2006 року.

Церква Різдва Пречистої Богородиці. На початку ХVІ ст. в Любомлі існувало три православні церкви і в околицях Любомля монастир святого пророка Іллі. Про церкву Різдва Богородиці і Михайлівську відомостей, коли вони побудовані, немає.

Церква Різдва Богородиці місцевими жителями називається Пречистенською і так майже вже ХVІ ст. її називають архівні документи. Якщо глянути на план міста очима жителя ХVІ ст., то побачимо, що церква стояла на північній околиці Любомля вже за валом і оборонним ровом, тобто не була захищена від татарських набігів.

Першу писемну згадку про дерев’яну церкву Різдва Богородиці маємо за 1510 р. Вона входила на той час до Холмської єпархії Любомльської протопопії.

Ми не знаємо, в який рік церква була насильно приєднана до унії, але з документів видно, що цей процес тут пройшов дуже швидко. З того часу колишні православні церкви стали більш безправними, хоча їм обіцяли права на рівні з римо-католиками. Польська адміністрація робила наругу над ними руками єврейських міщан і ксьондзів. Це підтверджують скарги, внесені до Холмських старостинських і гродських книг на євреїв.

В Державному архіві м. Любліна збереглись візитації уніатської церкви Різдва Пресвятої Діви Марії в м. Любомль. Це була передміська церква. Візитації ХVІІІ ст. 1721, 1740, 1753, 1759, 1763, 1779, 1793 років зберегли опис церкви і церковного начиння, про землі, фундуш і священиків церкви.

В візитації 1740 року записано, що церква горіла в 1740 році. В тому ж році візитатор церкви відмічає, що „церква на новому місці після пожежі реставрована, в розумінні „відбудована”.

В 1793 році церква була цілком перебудована.

Число парафіян в 1779 році зросло до 700, які проживали в 180 будинках. У ХVІІІ ст. коляторамицеркви були старости Жевуські.

Пречистинська церква була найбагатшою серед уніатських церков міста.

Після ІІІ поділу Польщі Росія швидко розпочала навернення уніатів до православної віри. Вже в 1796 р. церква і парафіяни перейшли в православ’я і підпорядковувались Житомирській єпархії Волинської губернії. Всього було 1500 парафіян, які проживали в 223 дворах.

В 1880 р. було дано дозвіл на будівництво в м. Любомлі нової парафіяльної дерев’яної з дзвіницею церкви Різдва Пречистої Богородиці. Церква тоді мала вже 1602 парафіян. Невелика кількість парафіян пояснюється тим, що більша частина Любомля була заселена євреями. Церква будувалась на кошти парафіян і побудована в 1884 році.

В період1920-1939 рр. Різдво-Богородицька церква відносилась до міського округу Любомльського повіту і входила в склад Волинської єпархії Автокефальної православної церкви в Польщі.

В період1920-1939 рр. Різдво-Богородицька церква відносилась до міського округу Любомльського повіту і входила в склад Волинської єпархії Автокефальної православної церкви в Польщі.

З приходом радянської влади вся церковна земля була конфіскована, а також частина церковних будинків. В 1940 р. церква перейшла під юрисдикцію Московського патріархату. Радянська влада в 1961 році церкву закрила.

Більше 20 років церква стояла пусткою з відкритими дверима і руйнувалась. Після послаблення атеїстичної пропаганди в 1990 році через 29 років після закриття церква знову відновила свою діяльність.

Католицькі

Костел Св. Трійці. Описуючи період підготовки війни Польщі з Тевтонським орденом хрестоносців, польський історик Ян Длугош детально інформує в своїх працях приїзди польського короля в Любомль і дає першу згадку про побудову костелу. Він відзначає, що: „Прибувши через Кам’янець, Кобрин і Ляски в Холмську землю свого королівства 25.12.1409р. в день Різдва Христового, він проводить в Любомлі, де споруджує всього за один день дерев’яний парафіяльний костел для проживаючих там католиків, забезпечує його привілеями і доручає освятити його Григорію, єпископу Володимирському і Луцькому, брату ордена проповідників…”

Легенда про будівництво костелу в Любомлі говорить: „Після перемоги під Грюндвальдом, коли польські і литовські рицарські хоругви верталися до своїх залишених замків, волинські князі поверталися разом з королівською хоругвою. На підвищеннях біля Любомля дійшло до кривавої сутички з дикими татарами. Король злякався і, дивлячись на небо сказав: „Пресвята Трійця, збережи нас, а на вічні часи дарую Тобі тут костел.” Так воно і сталося. Перемога сприяла тому, що король швидко подарував Любомлю костел під назвою Святої Трійці”.

У 1412р. замість дерев’яного було вибудувано королем Ягайлом новий мурований костел в готичному стилі під тою ж назвою св.Трійці. Як фундатор костелу король у 1412р. наділив його своїми привілеями, де записано: „Хай протягом двох найближчих років в нашому новому містечку Любомль зазначені в завіреній грамоті поля, ґрунти, десятина, майно і чинш, вибраний нами Ганконій з Сандомира, війт, який призначений сюди управляти, передасть на костел,споруджений в цьому містечку”

Костел був побудований на невеликому підвищенні в північній частині в межах оборонної міської стіни. На північ і схід від нього зразу починався оборонний вал і рів. Костел був розрахований і для оборони міста, про що свідчать два круглі вікна на північній стіні. Костел, як і все місто, неодноразово горів і перебудовувався. У 1552р. костел був освячений Холмським єпископом Якубом Уханьським.

Сама споруда костелу неодноразово перебудовувалась. В 1731р. до нього з заходу було добудовано ще один об’єм. Після добудови костел отримав бароковий вигляд. Стародавня частина споруди вирішена в простих формах без помітного декоративного вбрання. Декор прибудованого західного фасаду має барокові риси. Частково ці риси помічаються і на стародавньому об’ємі.

Візитація за 1799 рік відзначає, що костел змурований великим вівтарем на схід. Всього вівтарів було п’ять. Орган з тональністю на вісім звуків був розміщений на музичних хорах.

При костелі знаходилося кладовище. На розі того цвинтаря, йдучи від міста, побудована мурована дзвіниця в 1764 році коштом Антоніни з Потоцьких Жевуської, воєводини Волинської, старостини Любомльської.

В збірці документів при костелі на кінець ХVІІІ ст. зберігались оригінали 5 візитацій і інші документи, але всі тільки за ХVІІІ ст.

При Любомльському костелі існувало Рожанцьове братство, засноване старанням суфрагана Холмського, Любомльського пробоща Свірського.

Парафія костелу складалась з 1681 осіб.

З ХVІІІ ст. костел набрав барокового вигляду і більше не перебудовувався, а тільки періодично проводились ремонти.

В 1912 році костел відзначив своє п’ятсотріччя. Було виготовлено ювілейний медальйон з срібла і алюмінію. В пам’ять про цю дату до північної стіни була прибудована капличка з написом.

Після повернення у місто радянської влади, у липні 1944 року костел був закритий.

В квітні 1992 р. згідно звернення костел був переданий громаді римо-католиків міста і освячений 14.06.1992 року. По неділях і святах в костелі проводяться служби.

Іудейські

У 1510 році в Любомлі єврейська громада побудувала синагогу – одну із найстаріших мурованих синагог на території України і Польщі. Цю дату підтверджує також дослідження російського історика А.В.Прахова.В польській літературі є ще й друга дата побудови синагоги – це 1521 рік.

Велика синагога побудована біля оборонного рову і валу в межах міста, в західній її частині, в південно-західному куті Ринкової площі.

Її архітектурний стиль відображав особливості фортеці. Любомльська синагога - одна із найчудовіших і найважливіших синагог цього періоду – була зведена в аттичному стилі польського ренесансу. Вона завжди згадується в анналах старовинних східноєврейських синагог. Основна будівля була кубічної форми, а суміжна до неї була нижча (будівля для жінок, які молилися). Кожна із тих двох об’єднаних будівель мала зубчаті стіни, які підіймались над лінією даху, оточуючи його як стрічка. Унікальні гравірування на зовнішній проекції споруди надавали їй величності, що послужило натхненням для інших таких синагог цього періоду. Інтер’єр синагоги був не менш важливим і завершеним. Вона була прикрашена безліччю єврейських символів і мотивів на граціозних настінних фресках і малюнками, що зображали інвентар біблійської святині, тварин, рослини і музичні інструменти. Унікальною була священна арка. Граціозно вигравірувані скульптурні єврейські мотиви особливо гармонували з різним стилем, створюючи композицію високої художньої вартості. Так, наприклад, вхід через головний коридор (пуліш) був прикрашений двома написами - нижній: „Нема трепетнішого місця тут, це вічний будинок Бога і це брама небесна”, а верхній: „В дім Бога ввійдемо ми схвильовані”.

„Які гарні твої намети, Якове, твої житла, Ізраїлю”, - такий вислів був вибитий на арках трьох великих вікон, на південному боці Великої синагоги.

Всі кути стін були укріплені контрфорсами.

Кагальні євреї під час будівництва синагоги змушені були позичати гроші. В одному із боргових листів записано: „Істинно так, що ми, місцеві кагальні, повинні безвідмовно давати щорічно два камені свічного сала (воску) з дозволу єпископа від кам’яної синагоги місцевому пробощу, - один камінь на Різдво Христове, а другий камінь - на Світле Воскресіння, така данина починається з 1512 року, в доказ чого і підписуємось 4-го дня в свято Світлого Воскресіння 1511 року - Гершко Лейвіш, Сухарь Пейсахович, Янкель Лейбкович Каплан, Гось Пейсахович, Монахим Гершкович”.

Потім декілька століть місцевий ксьондз писав навіть скарги російському імператору, що любомльські євреї цей договір і інші не виконують.

Квадратна споруда складається з молитовного залу для чоловіків з чотириколонною бімою (аналог трибуни, кафедри, амвону) в центрі, з малим приміщенням для жінок і окремим входом, мала шкільні класи для хлопчиків, була пристосована для оборони. Синагога мала розвинений декоративний фриз, що оббігав верхню частину молитовного залу вище карнизу.

Автор-архітектор цієї величної споруди невідомий. Вона будувалась згідно канону з входом у молитовний зал в західній стіні, а на південь була стіна з нішею для ковчега з Торою.

Синагога була свого часу однією з найстаріших у Польщі. Вона славилася своїм архітектурним оздобленням, оригінальним мистецьким інтер’єром і особливо – священною аркою. Синагога належала до категорії „укріплених синагог”, що виконували також і захисну функцію.

На східних просторах Польського королівства такі укріплені синагоги зустрічалися досить часто. Будівництво синагоги такого типу, яка б захищала від ворожих атак, було погоджене з владою. До тих пір, поки влада ще не була в змозі забезпечити захист всіх її городян, чимало міст, областей і поселень у стратегічних районах створювали укріплені захисні позиції. Такі синагоги були пристосовані до всієї оборонної системи містечка, у якій євреї також відігравали потрібну роль_. Але право на будівництво укріпленої синагоги стосувалося районів позаміської системи оборони.

Будівництво укріплених синагог такого типу коштувало набагато більше, ніж будівництво звичайних синагог. Для таких реально малих бідних громад було вигідно будувати свої будинки для молитов ближче краю укріпленого міста. Але більш заможним і більш людним громадам було більше до вподоби зробити свій вибір на будівництві укріплених синагог. В багатьох місцях стіни синагоги були викладені строго вертикально, а зовнішні були оточені захисною галереєю, де робилися отвори для спостереження.

Коли король Сигизмунд III давав громаді Луцька дозвіл на будівництво нової синагоги (5 травня 1626 р.), він виставив такі умови, „щоб євреї ... рабинати виклали на рівні даху відповідно підготовлені позиції з місцями для зброї для участі в обороні”.

Найбільше число таких укріплених синагог було збудовано в другій половині ХVІІ-го століття. До них належала і синагога Любомля.

Любомль, як і більшість містечок Волині, був до кінця хасидським. Хасидські штіблахи (маленькі будиночки для культових відправ) домінували в єврейському житті. Штиблі у місті мали назви: Тріський, Рижинський, Коцький, Мітаський, Радзинський, Степанський і синагога кравців.

Протягом століть місто неодноразово горіло, проте синагога завжди залишалась неушкодженою.

В період Польщі у 1936 році повітовий староста виділив на ремонт синагоги 1000 злотих. Синагога діяла до 1941 року, будучи ще в доброму стані.

Німці в стіні синагоги пробили отвір, щоб туди могла заїжджати грузова машина з одягом розстріляних і пограбованих ними будинків, де проводили сортування і тюкування.

У перші місяці окупації німецька влада заставила євреїв винести із синагоги всі старовинні пергаменти і книги, і біля синагоги поставивши вартових, спалила весь архів, книги і документи.

Після війни синагога стояла порожньою до 1947 року. В той рік командир батальйону військової частини, яка розміщувалась у Любомлі, Леус підірвав з другої спроби цю унікальну споруду, яка фігурує у всіх єврейських енциклопедіях, і її згадували в усіх хроніках старих східно-європейських синагог.

Багато дослідників поверхнево описували її вигляд і ніхто не здогадався зробити хоча б заміри споруди. На сьогоднішній день збереглись тільки фотографії. Найстаріші фото зроблені російським архітектором та істориком А.Праховим у 1886 році. Відомо 3 фото з зображенням зовнішнього і внутрішнього вигляду, а також двох євреїв біля входу. Фото зберігаються у фонді А.Прахова в Київській Національній бібліотеці ім. В.Вернадського.

Відомі також два фото архітектора Леоніда Маслова в 1930-х роках, а також повідомлення про синагогу в його статті.

В Польській Академії Наук зберігається підбірка фотографій синагоги 1920-30-х років.

На 1935 р. в повіті було 2 релігійні гміни іудейської віри (Любомль, Опалин) і п’ять молитовних будинків.

Спогади Якова Гетмана „Велика синагога”:

Велика синагога була славою міста, джерелом його гордості, хоч і не була центром релігійного життя. Євреї міста показували здаля на укріплення, що оточували синагогу, на схили її товстих стін, але заходити в середину не спішили. Споруда була велична, таємнича і навіть церемонна, але тепла не надавала. Для неєвреїв то була синагога для показу, для євреїв - це було другорядне місце відправ.

У синагозі не було жодних молитов протягом цілого тижня і тільки в суботу її двері широко відкривалися, хоч приходило до неї всього кілька груп молільників (minyanim).Регулярні відправи в значній мірі були справою родини, у зв’язку з чим до синагоги приходило дуже мало глав сімей (baaley batim). Тільки тут на все місто знаходилося місце, де служба велася згідно звичаю ашкеназі, поскільки в інших місцях службу правили в стилі сефардів згідно настанов хасидів.

І все ж всупереч тому, а деколи і неусвідомлено синагога була символом величі єврейської громади в містечку і місцем масових заходів в часи тривог і смутку, торжеств і трауру для його мешканців. В дні свят та фестивалів, якщо парафіянам слід було десь зібратися разом, люди мимовільно приходили до Великої синагоги.

Велика синагога була цегляною спорудою велетенських пропорцій, прямокутною у своїй основі з великими вікнами другого поверху, що з висоти проглядували серед товстих стін. Вгорі стояли округлі поруччя з малими баштами всередині_, кожна з яких мала два круглі отвори. Вся будівля являла собою стару фортецю і явно заради спільної справи круглі отвори служили бійницями для захисту укріплення.

Синагога була розміщена в центрі містечка на розі Ринкової площі. Її фасад – східний бік, що виходив на площу, був відокремлений від ринку будинками, що належали сім’ям Гетмана, Натансона та Шапіро, хоч верхівка синагоги і виглядала над будинками та була видима здалеку.

З трьох інших боків синагоги будівель, які б закривали споруду_, не було, а отже існувала можливість підійти до неї близько за винятком огородженої ділянки південного боку.

Вхід досинагоги починався від приймальніз дверима на північ і південь. Зовнішній бік поблизу південних дверей приймальні по п’ятницях призначався для розміщення весільного намету (chuppah) молодих пар, що йшли під вінець, всерединіж за північними воротами скидали все непридатне лахміття, використані священні книги, зношені талісмани і т. п. (тут була genizah).

В середині головного коридору в західній стіні синагоги містився великий вхід до неї у вигляді високої широкої арки, що базувалася на великих колонах, і були важкі подвійні дерев’яні двері, укріплені товстими залізними штабами. Ключ до тих дверей був незвичайним, а скоріше цільним шматком металу на довжину ступні і той, кому доручали його, був класним „ключником”.

Саме тут поблизу головного входу найперше прибульці мусили на мить глянути на скриньку милосердя, яку можна було побачити тільки поза металевими дверима та великим замком, що замикав їх. Траплялися випадки, коли неєвреї-селяни або окремі члени їх сімей приходили молитися єврейському Богові і в час неспокою спертися на стіни синагоги. Були добре відоміфакти, коли селяни, в яких викрали коня чиздихало від чуми порося, зважали за порятунок прийти на ярмарок, покласти збір на велику синагогу, після чого можна дзвонити і молитися.

Зовні надфронтальною частиною синагоги була жіноча секція з досить низькою стелею. Тут близько від входу були видні сліди важких залізних ланцюгів, які доводять, що це були залишки місця, де відбувалося покарання биттям (koneh).

По обидва боки входу стояли дві дерев’яні скрині з велетенськими замками. Що ж було всередині їх? Ті скрині відкривали в ніч СімхатТори, коли сотні недокінчених а через те і непридатних сувоїв викидалися після використання їх у процесії. Інша ж велика скриня, що стояла поруч, була наповнена піском та крайньою плоттю хлопчиків, що зазнали обрізання. Поблизу стояло велетенське античне крісло – крісло Іллі, на якому звичайно сиділи хрещені батьки в момент, коли в синагозі мало місце обрізання.

Все в середині синагоги навколо на висоту поверху та його половини було гладенькими кам’яними стінами. На висоті другого поверху існували арочні вікна, через які можна було побачити проліт стін товщиною в три фути, а над вікнами на верхівці третього поверху – округлі арки покрівлі синагоги, звідки звисали осяйні люстри з кришталю і слонової кістки аж до того рівня, де сиділи люди.

Весь простір стін підвікнами і склепіння та підпірна стіна жіночої галереї західної сторони були вкриті картинами з різними сценами Первісного бика і Левіафана, музичних інструментів з Єрусалимського храму та символів дванадцяти колін. Тільки східна стіна була чисто білою, без картин чи прикрас, і на цьому фоні підносився величний ковчег завіту з двома традиційними левами на одномубоці та з орнаментом трьох різних гілок.

То був незвичайний ковчег, а грандіозний твір мистецтва, зліплений з каменю та розмальований цілою веселкою барв. Нижче в окремих нішах на рівні підлоги решти синагоги розміщувалися ніші з ліхтарями для регентів молитовного співу, так що фраза „з глибини я почув тебе” в даному випадку може сприйматися буквально.

Зліва молитовних ліхтарів вели високі сходи, звідки починався каркас оздобленого металом склепінчатого проходу і оправлених латунню дверей, що продовжувалися вгору, майже досягаючи самої священної арки, де по обидва боки піднімалася металева підпірна стіна на дерев’яному фундаменті. Арка була зліплена з каменю і досягала майже самої стелі, моделюючи рельєфні колони, херувимів, перехресні дуги, квіти та рослини й інші мистецькі форми, одна над іншою, аж поки вони не досягали положення херувимських крил, що простягалися до інших херувимів, і все це розмаїття було виконане в чудових кольорах.

Ця арка облагородила всю велику синагогу, і коли служителі Бога один за одним стояли сходами, що вели до арки, благословляючи людей „з любов’ю”, то створювалося враження, що це наче крила піднімали вгору людей і покривали їх внизу. На цих сходах часто було чути полум’яні слова рабинів, проповідниківта виступи гостей. Вгору і вниз тими сходами часто бігали розтривожені жінки, що своїми сльозами та голосінням намагалися знайти шлях, як уникнути жахливої долі.

Посередині синагоги стояла „bima”. Чотири товсті кам’яні колони підтримували гігантську будівлю, посередині якої на рухомій платформі, звідки сходами можна було досягнути північногоіпівденного боку храму, стояв великий дубовий стіл для читання Тори. Коли до нього підходив shofar, то в приміщенні згадували покійні душі. У Великій синагозі служба пам’яті була унікальною, тривала довгий час, протягом якого вголос з книги громади читалися імена всіх померлих,і як правило їх число перевищувало тисячі. Тут можна було також побачити і торкнутися двох старих списків Тори разом з приписами 400-річної давнини.

В усякому разі приходити в синагогу протягом цілого року було трохи страшнувато. Місцебуло настільки священне, що його заради честі провідували тільки протягом двохмісяців року, Елюль і Тішрі, тоді синагога була велична і приваблива для багатьох тисяч. То була данина звичаям, щоб на Новий рік знімати старі покрови з Тори, вішати їх на кільця, оздоблюючи сріблом і золотом, щоб виблискували яскравою червоною барвою і блакиттю.

Синагога раптом набувала нового вигляду, прекрасного виду придавали їй оксамит і вишивки, відблиск листів багатьох кольорів, що нікого не втомлювали своїм прекрасним виглядом на згадку про пережите. Так протягом всього місяця Елюль аж до днів найвищогосвята та Сукоту тут на місці можна було вивчити історію синагоги та єврейськоїгромади Любомля. Найбільшу увагу привертало велетенське сіро-біле покривало Тори, що мало постійне місце справа від священноїарки (зліва від глядача). Що особливого було в цьому покрові, який досягав 6 футів довжини і 13 футів висоти, так це те, що його оздоблення та літери були не вишиті, а складені з нашарувань срібних пластів, нашитих прямо на покривало. Дивно, що літери на матеріалі залишалися сотні років, і їх можна було прочитати відкрито щороку, як це було з ними 1500 років раніше, разом з іменем дарувальниказ тим же самим успіхом.

На жаль, не збереглося прямої копії тих написівна покрові, тож нікому не вдасться зараз відтворити давність самих Тор.

Під час головних святкових днів панувала особлива атмосфера. Вже відсутній shofar, витягнутий і величний серед подібних у Великій синагозі, ніхто вже не подасть списку з іменами тих, що відійшли у вічність, ніде вже не знайдеш скрині, повної сотень зітлілих сувоїв Тори.

Напередодні свята Йом Кіпур, коли підлога синагоги була покрита свіжим сіном так, що люди мусили ходити без взуття, пахощі досягали вас і наповнювали повітря своєрідним типом відчуттів; коли жіноче відділення - одне з яких було розміщене вище, напроти священної арки й інше – внизу з півночі, відділення синагоги з низькою стелею, були наповнені плачем і криком сотень жінок-молільниць, складалося своєрідне враження, що відбувається незвичайна подія, коли увечері на Сімхат Тору синагогу наповнювали чоловіки, жінки і діти з придачею до них і неєвреї, що приходили сюди з’єднатися з єврейським святкуванням – створювалося враження, забути яке не можна ніколи.

На жаль така сцена повторитися не може – сотні євреїв несли сотні Тор, танцюючи в традиційній процесії (hakafot). То була дивовижна сцена, коли підносились покрови двох велетенських колон і починали роздавати Тори всій громаді більшим і меншим без винятку сотні сувоїв Тори, а натовп прибував і штовхався, енергійно накочувалися хвилі, зігрівалися серця, а обличчя ставали збудженими. Ніч на Сімхат Тору була найбільшою ніччю Великої синагоги.

Спогади за Мокше Ліфшцем:

Важливою функцією громади була турбота про головні синагоги та інші різноманітні молитовні будинки. В Любомлі було кілька молитовних будинків, котрі обслуговували той чи інший напрямок хасидів. Один з них був штиблем Тріських хасидів, інші – Коцьких, Ріжинських і Радзинських хасидів, була і мала синагога Степанських хасидів. Крім них були інші молитовні будинки_, члени яких не входили в жодну з діючих хасидських груп, були і правовірні євреї, робітники, ремісники, фурмани, вантажники, вуличні торгівці, тобто ті, кого звичайно називали amkha. Вони молилися в синагозі Місаскім, більшість яких складали Степанські хасиди, чи в Бет Мідраш Гагадол, малому Бет Мідраш кравців на Холмській вулиці, у Талмуд Торі і в двох малих синагогах: одній - для „прихильників Tehillim” й іншій – синагозі кравців. Окремо від всіх них існували міньяни шабашів та фестивалів в будинках ребе Степані та в приватному будинку ребе Меїр Фейгелеса, Радзинського хасида.

В центрі міста була розміщена Велика синагога. Її спорудили у XVI столітті, мабуть при одному з останніх польських королів Ягелонської династії, що був тісно пов’язаний за традицією_, з настроями і фінансовою підтримкою графа Браницького. Легенди подають з покоління у покоління пізніі навіть дивні обставини тих зв’язків. Але цілком ясно, що євреї тих часів самостійно були не в змозі спорудити таку розкішну споруду, архітектурне оздоблення і стиль якої були найбільш красиві і цікаві на всю Польщу. То була велетенська споруда найбільша у містечку, збудована з особливого каменю і схожа на фортецю.

Приміщення інших молитовних будинків будувалися з дерева і мали невеликий і середній розмір з великим залом і малою кімнатою. Більшість з них мала,звичайно, жіноче відділення. Кожен будинок мав багато великих вікон. Обладнання штиблів було вбоге, переважно до нього входили довгі, вузькі примітивні столи та лавки, а деякі містили у собі безліч решток всякого мотлоху. На шабаш і фестивалі столи накривали скатертинами, але навіть і тоді не всі вони були накриті. Один раз на кілька років стіни і стелю білили простим способом. Такі синагоги не мали жодної архітектурної прикраси чи оздоби інтер’єра. В противагу примітивізму і простоті будівель та обладнання ритуальні об’єкти та їх обладнання були красиві й дорогі. Корони Тори, указки, ланцюжки, дощечки, лампи, келихи для вина там були з чистого золота. Покривала Тори і занавіс на арку (parokhet) перебували у великій пишності, виготовлені були з гарного шовку чи з вельвету витончених кольорів, переважно з цінних дарунків, наданих жінками на честь знаменних подій деяких сімей чи виконаних якособиста обітниця або в пам’ять кончини певного члена сім’ї. Взагалі робота виконувалася артистично, зі смаком, у неї вкладалися старанний задум і чимала фантазія.

Арка Великої синагоги була незрівняної краси, поєднанням художності реальних релігійних почуттів з цифрами і знаками біблійської символіки.

В кожному молитовному будинку окремо і у Великій синагозі зокрема перебувала велика кількість сувоїв Тори, наборів Талмуду, молитовників та інших речей релігійного призначення. То були дарунки і пожалування окремих осіб чи сімей містечка, дарунки мешканців навколишніх хуторів, де не було власного міньяну. Деякі з них були придбані на кошти синагоги.

Синагоги хасидів і майстрів. Спогади Ісроеля Гармі (Гріматліхт):

Окремо від центральної синагоги і від Бет Гамідраш розміщувалися інші штиблі і синагоги містечка, окремі для груп хасидів та для ремісників.

Синагога Тріських хасидів: їй належало місце і певне число віруючих, вона розміщувалася праворуч від Бет Гамідраш. Якщо судити за її зовнішнім виглядом, то можна сказати, що цей молитовний будинок був дуже зручний завдяки простоті побудови. Будинок був зроблений з дерева і мав дуже високу стелю. Зі свого південного боку синагога мала широкий двір, оточений парканом. Було два входи, один з яких розмішувався з північного боку, а інший – з півдня, звідси вів довгий коридор, що простягався вздовж західного боку будівлі. Над коридором була галерея, що служила місцем моління для жінок. Два широкі вхідні шляхи вели сходами у синагогу.

В центрі будівлі стояла підвищена платформа, на якій читали Тору. Вона була схожа до платформи Бет Гамідраша. Читець синагоги, що знав спів псалмів і захоплювався Тріськими хасидами, був рабин Шмуель Авром Ельцер, відомий своїми молитвами, і рабин Абба Глоз. Тріськими хасидами керував рабин Лейбль Дайян, зять рабина Аріє Фінкельштейна (рабин Лейбль) і також рабин Герш, син рабина Арона (дід ібатько Натана Челет-Блюмена), чий будинок став центром навчання в ритуальному різництві (shochetim) навколишнього району.

Рабин Герш, дивовижна людина, був знаменитий у містечку, і Тріські хасиди гордилися ним. Більшість Тріських хасидів мислили як навчені й освічені люди, чому приділяли вони свій вільний час. Багато з них брала активну участь в усіх видах діяльності, які сприяли відродженню єврейського народу та мови івриту, звільненню країни Ізраїль.

Молитовні будинки (штиблі) Коцьких, Рижинських, Радзинських хасидів і також „Мітаскім”. Згадані синагоги були частково пов’язані з ребе Влодавки, інша ж частина – з ребе Степані. Синагоги були схожі одна на одну, всі вони були простими дерев’яними будівлями, що не відрізнялися від інших будинків Любомля, за винятком того, що вони мали велику кількість вікон без віконниць.

В кожному з цих молитовних будинків існувало місце для моління жінок. Протягом тижня приміщення використовували учні Гемари, які мали потребу в місці для розумового зосередження. Обладнання цих синагог складали довгі важкі столи та лавки, і кабінети, заповнені священними книгами різного типу. Такі кімнатки були відкриті в усі години дня і ночі для кожного, хто хотів побувати там.

Священна арка була розміщена в центрі східної стіни, а праворуч були кафедра співця і mizrach, підписаний біблійською цитатою: „Я завжди тримаю Господа перед собою”.

В центрі молитовного будинку напроти священної арки був стіл, на якому клали Тору, коли її читали. Трохи далі в західній стіні існувало спеціальне заглиблення для миття рук.

Маленькі молитовні будинки прилягали до Великої синагоги із західного боку, наче перебуваючи у її тіні. Вхід до всіх трьох штиблів проходивчерез коридор. Першим з них, від північногобоку, був молитовний будинок Степанських хасидів, другий належав групі, що декламувала псалми, а третій з півдня належав кравцям. Іншим молитовним будинком, прикритим Великою синагогою, був штибль майстрів, відомий як „сходи” (gorndl),тому що він буврозміщений над приватним помешканням.

Був також будинок Талмуд Тори, що використовувався як правило для відправ на шабаш і в свята для відомого гуртка інтелектуалів містечка, поскільки різні міньяни збирались на шабаш та на свята, використовувалися як клуби різними організаціями та партіями, для яких головною турботою був збір коштів від своїх членів та прихильників, що було важливіше за честь тлумачити Тору.

Були також хасиди інших напрямків як от: Гур, Карлін та інші. Ті, число яких було недостатнє створити власні молитовні будинки, змушені були приєднуватися до шулів інших напрямків.

По суті не відчувалося істотної різниці між поведінкою віруючих та щоденним життям мешканців міста у різних молитовних будинках та сект хасидів, окрім того шляху, який віруючі співали чи тлумачили. Стосунки між хасидами та іншими молитовними будинками були відкриті, і коли ребе прибував до містечка, різні хасиди приходили послухати його молитву на шабаш, увечері почути його проповідь з Тори чи новий спів Шалош Севдот.

Майже вкожному молитовному будинку хасидів існувала група ортодоксальних євреїв, які громили атеїстів та сіоністів безупинно та боролися проти кожної спроби відходу від усталених обрядів попередніх поколінь. Більшість тих ультраортодоксальних євреїв були власниками місць близько східної стіни храму і були наріжними стовпами громадської відправи. Були вони суворими в усіх справах обряду, часто постили, замикаючись у другій половині tefilin (Rabbenu Tam) і продовжуючи службу особливо при молитві Shemona Esrey. Більшість з них вбачала у цьому обов’язок і привілей молитися перед священною аркою в ролі представників громади.

Вони вставали рано-вранці, щоб піти на mikvah перед молінням; вранці вони приходили у шуль та виходили з нього пізніше всіх. По-суті, кожен з них намагався час відчасу пройтися разом зі своїм ребе та провести певний час в його дворі.

В кожному штиблі було кілька чоловіків, відомих як великі школярі, що прославилися у вивченні Талмуда та коментарів. Восени чи в зимові вечори згадані школярі проводили багато часу в нічних уроках, підчас яких вони вивчали сторінки Талмуда.

Особливо згадують з високою оцінкою рабина Янкль Мойше Фейвелеса (Натанзона), поважного вчителя.

То був винятковий школяр з великим досвідом в „морі Талмуда”, він проводив очищення і давав відповіді на всі запитання школярів молитовного будинку про плутанину в Талмуді в життєрадісному й миролюбному тоні.

Тріські хасиди вважалися лібералами і толерантними у своєму ставленні до юнацтва, відстоювали прямий і вузький шлях у виконанні Божих заповідей. Євреї, що були вигнані і виключені з Коцької, Рижинської та інших крайніх груп, знаходили собі захист у молитовному будинку Тріських хасидів, більшість яких були інтелектуалами та освіченими євреями.

Старовинні цвинтарі

Пречистенський цвинтар існував до кінця XVIII ст. На території старого кладовища нині розміщена Різдво-Богородицька церква. Навколо церкви 4 захоронення ХІХ - поч. ХХ ст. священиків церкви.

Георгіївський цвинтар існував до кінця XVIII ст. З південного боку церкви збереглась могила священика з 1902 року.

Михайлівський цвинтар знаходився на колишній Тильній вулиці (нині вул.Наталії Ужвій) на захід від Михайлівської церкви. Існував до кінця XVIII ст. На території цвинтаря в 1960-х рр. під час будівництва виявлено два черепи пробитих великими кованими цвяхами. О.Цинкаловський відносить такі захоронення до періоду татарських набігів (як кара для тих, хто чинив опір).

Православний цвинтар. З приходом російської влади після ІІІ поділу Польщі в 1795 році, було заборонено ховати людей біля храмів. На поч. ХІХ ст. на північно-західній околиці міста створено нове кладовище. Найстаріший пам’ятник священику 1840-х рр. знаходиться на вул.Шевченка.

Римо-католицьке кладовище. Знаходиться на західній околиці міста по вул.Дружби. Засноване на поч. ХІХ ст. Закрите в 1940-х рр. На кладовищі були могили дослідника Аляски (пам’ятник не зберігся), членів сім’ї графів Браницьких, бабусі польського письменника Болеслава Пруса.

Троїцький цвинтар. Знаходився навколо костелу Св. Трійці. Існував з поч. XV ст. до кінця XVIII ст. По місцевій легенді в підземеллях костелу похоронена сестра польського короля Владислава Ягайла – Олександра.

Єврейський цвинтар. Розміщений по вул. 1 Травня. Існував з XIV до кінця ХVIII ст. До 1930-х рр. ще збереглись деякі пам’ятники. Нині територія забудована.

Єврейський цвинтар. Розміщений на північно-західній околиці міста, урочище „Окописки”. Існував з поч. ХІХ ст. до 1970-х рр. Частково збереглись надмогильні плити.

Місце розстрілу євреїв Любомльського гетто. Знаходиться на північній околиці міста. Територія колишнього цегельного заводу. Розстріляно німецькими нацистами 5 тисяч євреїв. На місці розстрілу встановлено пам’ятний знак.

Військовий цвинтар російських та австрійських солдат І Світової війни, які загинули в 1915 році. Розміщений на південній околиці міста, де розміщувався понтонний полк військової частини.

Світські інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Старостинська і замкова влада знаходились на території замку. Стіни замку бачили багатьох заможних власників Любомльського староства, членів королівських родин, гетьманів війська Запорізького Івана Виговського, Павла Тетерю, коронних гетьманів Дмитра Корибута Вишневецького, Францішка Ксаверія Браницького та ін.

Єврейська діаспора в середні віки жила в більш тісних кварталах, окремо від своїх християнських сусідів. Таке розселення було характерне і до ХХ ст., в т. ч. це стосувалося і розміщення ринкової площі.Така відособленість мала не тільки релігійну причину, вона дозволяла краще захищати еврейськість поза межами громади і зводила християнський вплив на неї до мінімуму. В даній ситуації не менше важили групові інтереси в часи небезпеки, а оскільки євреї перебували у виняткових умовах діаспори в час облоги, зазнавали нападів і погромів, то їх перебування серед одновірців давала змогу краще захищатися в години небезпеки.

Прийнятий 1556 р. Любомльською кегілою (громадою) досить цікавий декрет (такхана), що уцілів в єврейській книзі, не схожий на усі попередні, бо суперечить тим декретам, які досі буди відомі, здавалося, перешкоджав такому відособленню. Згідно декрету громада забороняла міським євреям навіть мати намір купувати садибу чи майно від неєврея, якщо вони перебували за межами єврейської осілості. Громада попереджала, що кожен, хто не дотримуватиметься цього декрету, мусить бути суворо покараним.

У 1577 році за згодою місцевого рабина Аврома Поллака кагал поновив цей декрет.

Згідно люстрації Любомльського староства 1564-1565 рр. підстароста любомльський Анджей Дембінський за згодою короля дав євреям Любомля 2 лани на міському ґрунті, які вміщені в число старих ланів, і тим євреям ще надано певну суму грошей, а саме: Яцькові Афразові – 70 флоринів, іншому Іллі – 110 флоринів, про що визнали самі євреї ревізорам, стоячи особисто у замку Любомля.

В 1564 р. єврейська община платила до казни податку 150 флоринів, тобто по одному флорину на чоловіка. У той час євреї займались ремеслом, орендували землю (хоча ніколи на ній не працювали), займались торгівлею. Так, у 1569 р. два єврейські купці з Любомля Шмойл Хаімович і Даніель Шмойлович подали у Володимирі скаргу про напад Ковельського міщанина Лавріна Перехриста і пограбування транспортованих з Києва хутр, законтрактованих на поставку до Любліна.У Львівських судових книгах за 1642 р. згадується ім’я купця, єврея з Любомля Ірши Йозефовича. У той час місцеві єврейські купці торгували зі Львовом, Києвом, Брестом, Перемишлем, Любліном, Варшавою. По р. Буг сплавляли товари до Гданська та інших міст. Це в основному ліс, поташ, віск, мед, сіль, шафран, ювелірні вироби та ін. Також активно велась торгівля в самому Любомлі, де євреї мали десятки торгових лавок, майже в кожному селі була корчма, де можна було у єврея купити і взяти у позику. Вони орендували в старостві водяні млини, озера і вміли з цього мати добрі прибутки. Хоч часті татарські набіги, війна зі шведами, походи загонів Богдана Хмельницького значно розоряли єврейську общину, вона швидко відроджувалася. Зростаючи чисельно і взявши торгівлю в свої руки, відчуваючи велику підтримку польської влади, євреї все частіше почали конфліктувати з православними. Особливо вони зневажали православних священиків, які по можливості навертали жінок у православну віру. Так, у 1610 р. священик Любомльської Пречистинської церкви Іван Песоцький скаржився на євреїв Ірша Іцковича, Мовша Бика і його зятя Хаїма – любомльських міщан у Холмський гродський суд за те, що 10 квітня вони разом зі своїми співучасниками напали на Пречистинську церкву і розбили в двох вікнах 6 шибок, витоптали в його городі 12 грядок, засіяних цибулею, маком і морквою. Не задовольнившись цим, вони побили священика, нанісши йому рани на голові, також побили його робітника Вашка Бланика, який копав на городі грядки. Останній був так побитий, що не міг з’явитися в суд. На тих же євреїв приніс скаргу також диякон Хведько із Любомля за нанесені йому по тому ж випадку побої. У 1622 р. подібна скарга поступила вже від священика Михайлівської церкви в Любомлі о.Григорія.

В 1642 р. уніатський священик Пречистинської церкви Василь Булавський від імені священика Георгіївської церкви Григорія Карачевського скаржився в суд на євреїв Любомля Абрума, сина Шмойля, Веніаміна, сина Абрума і золотаря Офрима, що вони з натовпом євреїв і єврейок і бунтівних бахурів напали на кладовище Георгіївської церкви, позбивали замки в будинку і коморі священика, пошкодили і забрали багато речей.

У 1569 році після смерті вчителя (гаона) Шалома Шахне, була завершена уніфікація Люблін-Холм-Белзьких округів. Белз і Холм, чия історія майже співпадала, створили одну структуру зі спільною власністю та мали окремий Ва’ад (комітет). Їхнім рабином був вчитель і містик Р.Елійогу, рабин Холма, син любомльського рабина Егуди Арона.

Столицею новоствореної структури був Холм. Тільки три інші головні громади могли послати своїх представників уВа’ад: Белз, Грубешів і Любомль. 3 часу об’єднання Литви і Польщі в 1569 р. Любомль вже розглядався як одна з головних громад цієї округи.

Християнсько-єврейські економічні стосунки за межами міста на той час були нормалізовані, особливо коли йшлося про оренду майна. Ревізія доходів від 1569 р. показує, що Любомльські євреї тримали 8 ділянок землі, орендували борошномельний млин і три озера, і за рахунок оренди майна діставали перець, шафран і рибу та в цілому 400 золотих дукатів грішми. Євреїв, які орендували млин поблизу Любомля, звали Ласка і Міхель.

Місто було центром негродового староства, мало свого війта.

Магістрат міста розміщувався у ратуші. Магістрат складався з радників та лавників, а керував ним бургомістр. На звітний період обиралось 4 бургомістри, які керували почергово протягом року.

При костелі здавна існував шпиталь. Той шпиталь був збудований за брамою, званою Матіївською, тобто на вулиці Матіївській. В тому шпиталі мешкали убогі, і було їх до 7 чоловік. Убогі мали при шпиталі сад з городом. Під час пожежі в ХVІІІ ст. приміщення костельного шпиталю згоріло і більше не відбудовувалось.

Проводячи великі торгові операції, любомльський кагал неодноразово робив позики. Так, у 1711 р. у Холмських піарів любомльський єврейський кагал зайняв 12000 злотих під заставу свого рухомого і нерухомого майна і зобов’язувався виплатити цю суму протягом 6 років. У 1721 р. подушний податок з общини приніс місту 833 гульдени, а в 1765 р. нараховувалось в кагальному окрузі Любомля 1226 платіжників подушної податі. В XVIII ст. Любомльський кагал часто проводив фінансові операції з Любомльським костелом. У 1762 р. від кагалу євреїв на користь костелу Проматорії Рожанцьової було записано 100 злотих щорічно. В 1770 р. від кагалу записано Проматорії Рожанцьовій 5100 злотих. В 1771 р. любомльський кагал взяв у позику у костела суму 780 крб. сріблом із зобов’язанням сплачувати 7% щорічно.

Містечко Любомль відносилось до тих населених пунктів, де євреї здебільшого мали право займатися різними ремеслами і в багатьох випадках створювати ремісничі цехи.

В епоху Речі Посполитої Любомль був старостинським містом Холмської землі, а в єврейському адміністративному відношенні – центром Белзько-Холмської області. Єврейська громада в Любомлі була однією з найстаріших у Польщі.

Любомльська єврейська громада своєю історією більше пов’язана із євреями Заходу, ніж Сходу, більше з Любліном, Холмом, Белзом ніж Ковелем, Луцьком чи Володимиром. Любомльське староство було відірване від Волині і з XIV по XVIII ст. входило в склад Холмської землі Руського воєводства.

Найбільший вплив на населення Любомля в розвитку духовності, культури і освіти в період Середньовіччя мала церква. При церквах організовувались перші школи. Згідно Галицько-Волинського літопису при церквах також працювали переписувачі книг. Сам князь, розбудовник Любомля Володимир Василькович в 1280-х рр. переписував багато богослужбових книг і подарував їх місцевій Георгіївській церкві. Згідно із літописом, один із розділів якого писався саме в Любомлі, церква в той час мала одну з найбільших бібліотек на Волині. Ці древні пергаменти зберігались тут ще до ХVII ст.

В літописі також є згадки про дзвони „с дивним слушанием” в церкві Св. Георгія, що, можливо, були відлиті у Любомлі.

Про шкільне навчання в Любомлі вперше згадується в 1601 р. У документі за цей рік вказується, по-перше, що воно вже мало місце за 50 років до того згідно декрету Любомльського кагалу, який залишався в силі; що одного з Любомльських домогосподарів звали Мойше Фірст, і що рабин Йоель Сіркіс одночасно був і ав бет дін (голова суду рабинів) у Любомлі.

Були періоди, коли школи багато років не працювали.

Список потерпілих від пожежі в місті 1728 р. господарів будинків дає поняття про заняття місцевих євреїв Любомля. Серед них згадуються 9 кравців, 4 перукарі, 2 різники, 2 вчителі, 3 склярі, кушнір, кантор, золотар, писар, музикант, крамар і ін. Тоді згоріли різниця, лазня, школа і шпиталь. До речі школа при общині працювала постійно і мала великий авторитет.

Розквіт Любомльської громади, що почався від другої половини XVI ст., продовжувався більше 200 років. Єврейські дослідники відносять початок занепаду єврейського життя в Любомлі до 1760-х чи 1770-х років. Цьому сприяли ліквідація польським сеймом у 1767 році „ради чотирьох земель”, а також новий власник земель староства Браницький.

Любомль став волосним центром. Місто обирало міщанського старосту та писаря.

У 1818 році при Свято-Троїцькому костелі у м. Любомль було відкрито парафіяльну школу, яку відвідувало 8 учнів. Навчання проводив вікарний ксьондз.

У 1820 році любомльський землевласник граф Владислав Браницький побудував 4-х класну школу.

Згідно імператорської постанови від 1836 року в місті відкрито церковну, або як її ще називали – „поселянську” школу, в якій вивчали молитви, читання церковних російських та польських друків, чистописання та арифметику. Навчання було розраховане на 8 років. Однак даний проект повністю не був виконаний.

До поч. ХХ ст. в Любомлі лікарні не було. До 1849 року був приватний лікар у графів Браницьких. В документах другої половини ХІХ ст. також згадуються лікарі, які обслуговували населення міста. В 1825 році в Любомлі збудована аптека.

Вже в 1852 році у Любомлі відкрито однокласне народне сільське училище, яке з 1902 року стало двокласним. Станом на 1914 рік в ньому навчалось 152 хлопчики і 90 дівчаток.

З 1898 року відкрита Любомльська приватна єврейська чоловіча талмуд-тора, де навчалось 50 хлопчиків.

Єврейське життя в Любомлі вирувало. Головного значення надавали навчанню Тори. У 1897 році було не менше як 17 хедерів, де навчалось 370 дітей. У 1898 році Талмуд-Тору опановували 60 учнів.

Під час І Світової війни в період австрійської окупації 1915-1918 рр. основна влада належала військовому коменданту, якому допомагав магістрат, котрий очолював представник єврейської громади.

У 1918 році на замовлення магістра м. Любомль була випущена у Празі серія поштових марок з видами Любомля. На одній з них зображена Любомльське синагога. Марки підписані чотирма мовами, серед них і єврейською.

На поч. ХХ ст. в Любомлі діяла земська лікарня на 10 ліжкомісць, де був лікар та фельдшер.

Згідно із розпорядженням Волинської губернської управи у 1905 році утворено 2-гу Любомльську дільницю, де мало працювати два фельдшери. Станом на 1914 рік в місті працювало 3 лікарі.

Під час І Світової війни серед населення особливо гостро проявлялись інфекційні хвороби. Лікарня, де перебували хворі на тиф, з метою його не розповсюдження, в 1915 році була спалена австрійцями.

В 1920 році в місті почала діяти народна школа, коедукаційна, тобто змішана, з польською мовою навчання.

У вересні-серпні 1920 року містом керував ревком.

В 1919-1939 рр. в місті відновив роботу магістрат. До його складу входили бургомістр, його заступники, лавники. Кількість останніх при цьому не мала перевищувати 10% кількості радників. За часів Другої Речі Посполитої в Любомльському повіті діяло багато єврейських рухів, театральних груп, бібліотек, єврейських і гебрайських шкіл, благодійних (Гемілутх Хасадім) організацій, їдалень для бідних і сиріт. Також успішно розвивались банки, купецькі асоціації, ремісничі і художні організації.

У 1927 році в Любомлі були проведені вибори до міської ради. З 1899 осіб участь у голосуванні взяло 1662 особи, або ж 88%. Усі 12 мандатів радників отримали євреї. Ці вибори влада скасувала. На наступних новопризначених виборах результати були іншими: українці – 1 мандат, поляки – 5 мандатів, євреї – 5 мандатів, росіяни -1 мандат. Вибори знову були скасованими. Наступні, уже треті вибори до магістрату у 1927 році не відбулися. На 1930 рік в магістраті міста працювало 13 працівників, з них 10 службовців і 3 технічні працівники. Вісім із десяти службовців були поляками.

Представницьким органом повітового значення був повітовий сеймик, який з 1933 року став називатися повітовою радою.

В Любомльському повіті на середину 30-х рр. ХХ ст. діяли дві єврейські релігійні ґміни із центром в м. Любомль та м. Опалин. Вибори ґмінного управління серед євреїв м. Любомль в 1935 році показали, що з 16 членів новоствореного управління: 3 були безпартійними, 8 – сіоністами, 5 – ортодоксами. В повіті євреї мали 15 молитовних будинків та синагогу.

Станом на кінець 1930-х рр. у місті діяли дві 7-ми класні школи з польською мовою навчання, а також було відкрито в 1937 році приватну гімназію. В 1938 році побудовано нову муровану двоповерхову школу. В середині 1930-х рр. відсоток відвідування шкіл дітьми у м. Любомль складав 66,9%.

Любомль був місцем перебування повітової влади. Окрім загальної адміністрації — староства — тут знаходились повітові відділи і установи банку, ощадкаси, шкільної інспекції, міського суду, інспекторату поліції.

З 1920-х рр. в місті розгорнула широку діяльність „Просвіта”. Учасники художньої самодіяльності ставили відомі українські п’єси, проводили „Шевченківські академії”, читали лекції з історії України. „Просвіта” мала свою бібліотеку.

Єврейська громада теж проводила свої культурні заходи. Одна з вулиць в єврейському кварталі носила назву Театральна.

Всі масові заходи проводились в маєтку Кампіоні (флігель палацу Браницьких). В середині 1930-х рр. польська влада побудувала для цих заходів двоповерховий „Будинок спілок” і кінотеатр.

Житель міста Василь Мохнюк в 1922 році був обраний послом до Сейму Польщі.

У 1928 році згідно рішення міської ґміни розпочато будівництво нової лікарні. При польській владі в лікарні працював один лікар, один акушер, дві медсестри. Були також приватні єврейські лікарі. В 1930-х рр. в Любомлі працювала приватна аптека Райзмана і Копельзона.

У місті між двома світовими війнами панував великий єврейський культурний і соціальний ренесанс. Було створено багато культурних організацій, як молодіжних, так і спортивних клубів, і багато з них сіоністських національних і релігійних.

Вся торгівля практично була в руках євреїв. Головним товаром, який давав землеробові готівку на закуп товарів, що виробляє – то свині, частково худоба, коні. Посередниками в цьому обміні були місцеві купці, переважно євреї.

Багато єврейських підприємств носили родинний характер, наприклад, шевська майстерня братів Мільштейнів. Відомий у всій окрузі був лікеро-горілчаний завод Райзмана і Копельзона. Майже всі млини належали євреям. Готелі, гужове сполучення по місту також були у руках євреїв. Місто розвивалось і розквітало. Багато молоді покидало свої домівки і виїжджало за кордон до США, Палестини, Канади і Аргентини.

Частина євреїв-ремісників в Польський період брала участь у підпільній Комуністичній партії Західної України і була осуджена польським судом. Хоча до керівних органів влади польська адміністрація не допускала українців і євреїв, але вони обиралися в магістрат і повітову Раду.

В 1939 р. у період наступу Червоної Армії євреї Любомля взяли активну участь у загоні самооборони (загін Червоної гвардії) від польських відступаючих військ.

З приходом Червоної Армії в 1939 р. у місті була організована неповна середня єврейська школа, яка в 1940 р. реорганізована в середню. Було обрано районну раду, в Любомлі -міську.

З 22 жовтня 1939 року почала виходити газета „Новий шлях”. Повністю проведена націоналізація банків та підприємств.

З приходом радянської влади у 1939 році в місті поновила роботу районна лікарня на 50 ліжок, відкрита інфекційна лікарня.

У лютому 1940 року в м. Любомль організовані двомісячні міжрайонні курси для підготовки вчителів молодших класів.

В Любомльській синагозі до 1941 року зберігались „Реєстри цехових спілок” (пінкас) за XVIII ст., в які записували основні події життя громади, пов’язані з основами єврейського життя і з подіями в християнському середовищі. На жаль ця унікальна книга була знищена фашистами в 1941 році. В „Реєстрах…”, який дуже пильно оберігався громадою, були записані статутні правила кравців, м’ясників, кушнірів, золотарів, перукарів і аптекарів, ювелірів і сальників.

У період німецької окупації протягом 1941-1942 навчального року учні навчались в українській та польській гімназії. В 1942 році в м. Любомль діяли одномісячні курси підготовки вчителів 1-4 класів. В цей час в місті працювала також реміснича школа, організована німецькою адміністрацією. На цій території керував гебітскомісар. В місті цивільну владу представляли районова управа і бургомістр.

Після визволення від окупантів відновили діяльність всі радянські структури.

Після визволення району від німецьких окупантів у місті відкрита українська та російська школи, масовими стали культурні заходи. Широкого розмаху набрала художня самодіяльність в Будинку культури, школах, організаціях. Працювали драматичний, хореографічний, танцювальний та ін. гуртки.

В 1945 році відновила свою роботу районна бібліотека. Нині бібліотека для дорослих нараховує 28000 книг, бібліотека для дітей - 17000 книг.

З 1953 року в Любомлі відкрито протитуберкульозний диспансер на 25 ліжок. Після отримання нового приміщення в 1960 році центральна районна лікарня мала 200 ліжкомісць, в 1980-х рр. вже було 600 ліжкомісць.

Також в Любомлі з 1963 року функціонує дитяча музична школа, де працює 24 викладачі і навчається 192 учні. В школі функціонують класи: фортепіано, баян-акордеон, скрипки, бандури, духовий, хореографічний.

У 1975 році в Ізраїлі уродженцями Любомля надрукована на івриті та ідиш „Книга спогадів про Любомль”, авторами якої були Яків Гетман і Собель.

З 1987 року розпочалося спорудження нової центральної районної лікарні, перший корпус якої зданий тільки в 2007 році.

До початку 1990-х років в місті працював кінотеатр „Батьківщина” на понад 400 місць.

В 2006 році перших пацієнтів прийняла новозбудована поліклініка на 360 відвідувань.

Любомльська районна лікарня нині є центром Територіального медичного об'єднання Любомльського і Шацького районів.

Сьогодні в лікарні працює 89 лікарів та 172 медсестри.

Враховуючи прикордонне положення, після війни в місті розміщувалось багато військових частин – мотострілецька дивізія і прикордонний загін. До розпаду СРСР в місті розміщувалась бригада військ протиповітряної оборони, понтонний полк.

„Книга спогадів про Любомль”, авторами якої були Яків Гетман і Собель, з доповненням англійською мовою за сприяння Арона Зігельмана вийшла в США в 1997 році. Головний видавець Каган Б.

У цих книгах крім спогадів використаний багатооб’ємний матеріал про Любомльську єврейську громаду і синагогу.

До 600- річчя Любомльської єврейської громади в Ізраїлі у 1973 р. була видана євреями, які раніше проживали в Любомлі, а тепер проживають в Ізраїлі, США, Канаді об’ємна книга спогадів про Любомль і єврейську громаду. В Ізраїлі у відомому музеї жертв фашизму є розділ, присвячений любомльській єврейській громаді. В 1997 р. стараннями уродженця Любомля, а нині жителя Нью-Йорка Арона Зігельмана, за свій кошт зібрана зі всього світу велика кількість матеріалів та документів про любомльську єврейську громаду. Виставка з цими матеріалами під назвою „Згадуючи Любомль” експонувалася в Капітолії, всіх штатах США, Єрусалимі, Лондоні і Варшаві. Видано каталоги і об’ємне дослідження, знято документальний фільм про історію любомльської єврейської громади.

У 1992 році російська школа стала українською (СШ №2).

В 1995 р. вихідці з єврейської громади з Любомля, що нині проживають в Нью-Йорку, відвідали Любомль.

Крім того за роки незалежної України побудовано приміщення „Укртелекому”. На сьогодні в місті працюють 3 середні школи, музична школа, професійний ліцей, 2 дитячі садочки, будинок школяра, станція юних техніків, дитяча юнацько-спортивна школа та автошкола.

МістобудуванняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Планування середньовічного міста було типовим для містечок Західної Європи. Центр міста розпочинався з квадратної площі „Ринок”, від якої розходились вулиці в різні напрямки. Місто було оточене валом із частоколом, мало три в’їзні брами. В південно-східній частині розміщувався дерев’яний замок на насипній гірці, поряд мурована Георгіївська церква. В північно-східному куті стояла ратуша з дзвоном, на північ від неї побудований костел та дзвіниця. На північ від костелу у XVIII ст. побудована мурована каплиця – стовп Яна Непомука.

В південно-західному куті, в межах оборонної стіни, розміщувалась мурована синагога. Костел і синагога мали також оборонне призначення, бо знаходились недалеко від оборонних валів.

Центр міста в XV-XVI ст. інтенсивно почав забудовуватись мурованими будівлями.

На північний схід від в’їзної брами розміщувалась дерев’яна церква Різдва Пречистої Богородиці. В північно-західному куті площі „Ринок” знаходилась Михайлівська церква.

Після того як власником Любомльського староства став граф Ф.К.Браницький (1768 р.) він побудував на схід від замку великий двоповерховий палац (1782р.) і поряд заснував парк.

В північно-західному куті площі Ринок Ф.Браницький в кінці XVIII ст. збудував торгові ряди.

Південно-західна частина окольного міста носила назву „Підзамче”, а західна частина міста була до 1934 року селом Завалля, тобто „за валами”. У 1877 році на південній окраїні міста почав функціонувати двоповерховий залізничний вокзал, поряд була змурована водокачка.

По вул. Незалежності в північній околиці зберігся великий дерев’яний будинок кінця XVIII - поч. XIX ст. („Попівський”). Біля замкової гірки по вул.1 Травня зберігся будинок священика 1840-х рр, по вул.Незалежності – дерев’яний будинок двокласного училища 1882 року і будинок священика 1909 року. По місту також збереглось до півтора десятки єврейських будинків кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

Вулиця, яка йшла від площі в напрямку Польщі, називалась Римацька, пізніше змінювала назву на Холмську, Леніна, Дружби, Незалежності.

Вулиця від Римацької брами на північ (була за валами) носила назву Тильна, Нови Свят, Перацького, пізніше Радянська, Наталії Ужвій.

На північній околиці Любомля була вулиця Засаддя, нині Гоголя. Старожили розповідали, що там була засада на татарів, яких побили на тому місці. Часто люди по цій вулиці викопують людські кістки.

Найбільш єврейським населенням була заселена південно-західна частина міста, де також розміщувалось старе єврейське кладовище і були єврейські молитовні будинки.

З ХХ ст. місто розрослось у всі напрямки, виникли вулиця Володимирська, Брестська, Машівська, Колійова.

Центральна вулиця від Георгіївської церкви в північному напрямку в ХІХ ст. носила назву Піддубівська, Сенаторська (в честь сенатора, графа Браницького), з правого боку якої розміщувався великий палацовий парк з алеями і скульптурами. Пізніше ця вулиця змінювала назви – Садова, Словацького,Леніна, Незалежності.

В північному напрямку йшла вулиця Куснищанська, 11 Листопада, нині Червоної армії.

З півночі на захід до православного кладовища вулиця називалась Побісілівська, Бісілівська, нині Шевченка.

Вулиця від Георгіївської церкви до Різдво-Богородицької церкви називалась Костельна, Самохіна.

В 1930-х рр. на вулицях Володимирській і Перацького знаходилось 3 парових млини.

На південь від центру вулиці називались – Броварна, 60-річчя СРСР (нині Поштова), паралельно їй йшла вулиця Хлібна, Кірова (нині Є.Коновальця).

ЕтнографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Життя мешканців міста Любомль мало чим відрізняється від життя інших міст Волині.

Більшість населення Любомля були євреями.

Ще до кінця 1930-х рр. Любомль славився своїми кожухами. В побуті використовувався одяг із місцевою вишивкою, яка відрізнялась від вишивок північних районів. В 1930- х рр. польська влада відкрила в місті курси кошикарства.

Станом на початок 1936 року в Любомльському повіті у самодіяльних шевців налічувалось 73 майстерні, в столярів – 64 майстерні, зареєстрованих кравців – 62 майстерні, у ковалів – 55 майстерень, у теслярів – 31, різників – 28 та ін.

Місто часто горіло. Ще до середини ХХ ст. зберігся звичай під час пожежі, аби вогонь не розповсюджувався на інші будинки, палаючий будинок потрібно було обійти оголеній жінці із іконою в руках.

До кінця ХVІІІ ст. незаможне населення міста проживало в курних хатах.

Місцевий побут, звичаї і фольклор вивчали відомі науковці і дослідники. В середині ХІХ ст. польський етнограф Оскар Кольберг записав у Любомлі багато пісень, опублікованих в томі „Волинь” на початку ХХ ст.

У 1892 році у місті та селах району записала до 20 пісень українська письменниця Леся Українка, яка протягом двох тижнів відпочивала в с. Бережці поблизу м. Любомль.

Пам'ятки архітектури та будівництваПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

За радянської влади з 1940-х до 1980-х рр. в місті встановлені пам’ятники Воїну Визволителю на братській могилі, Дружби народів, Прикордоннику, Воїнам-інтернаціоналістам, Богдану Хмельницькому, Щасливе материнство. Побудований Меморіал Слави воїнам визволителям на Замковій гірці.

За роки Незалежності збудовані пам’ятники князю Володимиру Васильковичу, 2000-літтю Різдва Христового, загиблим міліціонерам під час виконання службових обов’язків. Побудовано також Меморіал „Борцям за волю України”.

У 2012 році костел Св. Трійці відзначив своє 600-річчя як найстаріша пам’ятка культової архітектури на Волині і на Україні. Костел як пам’ятка архітектури знаходиться під охороною держави.

Події Пряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Щорічно в місті відбувається фольклорне свято „З Різдвом Христовим!”,районне фольклорне свято народної творчості „Юріївські наспіви”,конкурс юних виконавців української народної та сучасної пісні „Зірки над Бугом”,Районний огляд-конкурс духових оркестрів на приз ім.І.М.Теплякова та багато інших.

Природничі ресурси та об'єкти озелененняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Місто на сьогоднішній день парку немає. У 1770-х рр. гетьман, граф Францішек Ксаверій Браницький поряд із палацом заклав парк. Там росли екзотичні дерева,були пішохідні доріжки з кам’яними статуями, викопаний ставок. На північний схід від міста був невеликий ліс, де також були доріжки для кінних поїздок, поряд на лузі була пасіка. Парк функціонував до 1849 року, коли володіння Браницьких були конфісковані, прийшов у запустіння і використовувався місцевою владою до 1939 року для різних заходів. У вихідні та на свята там грав духовий оркестр. Вчителі приводили юних художників для замальовки з натури. Науковці припускають, що в плануванні парку приймав участь відомий садівник Діонісій Мак-Клер.

На сьогоднішній день місто має 2 сквери і окультурені водойми.

Пам'ятки рухоміПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Головною святинею костелу Св. Трійці був чудотворний образ Божої Матері. Вперше документальні згадки про ікону датуються 1750 р. Під час німецької окупації ксьондз С. Ястщембський в 1944 році вивіз ікону до костелу села Поліхна Тарнобжегського воєводства (Польща). В своїй праці мистецтвознавець П.Кондратюк визначив любомльську ікону як Лоретанську Божу Матір, що є єдиним зображенням на Волині.

Уродженець м. Любомль єврей Абрахам Гетман опублікував свої спогади, що вийшли книгою „Borders of Hope. A Teenager’s Flight for Life”.

Книгу спогадів про життя єврейської общини в м. Любомль під назвою „Testigo del Espanto Relato de un Sobreviviente Judio a la 2a. Guerra Mundial. Editorial Galerna” у 1988 році видав ще один уродженець міста, житель Буенос-Айресу (Аргентина) Йозе Шихт.

Фільм „Любомль. Моє серце пам’ятає”.

Інтернет-сторінка з віртуальною презентацією фотографій http://www.luboml.org.

Музеї - архіви - колекції - приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Любомльський краєзнавчий музей. Хранителем минувшини району є Любомльський краєзнавчий музей, який офіційно відкрито 28 травня 1973 року.

В 1976 році Міністерство культури за зразкову роботу присвоїло музею звання народного, а в 1993 році музей отримав статус державного.

В музеї працюють відділи: природи, археології, середньовіччя, новітньої історії. Музей нараховує більше 21 тисячі експонатів основного фонду та більше 4 тисяч експонатів науково-допоміжного фонду.

Відділ природи представлений найдавнішими місцевими знахідками: скам’янілими морськими їжаками, белемнітами, молюсками, зубами акули та ін., яким 75-40 млн. років. На вітринах розміщено зуб і бивень мамонта, роги викопних тварин. Експонуються корисні копалини та мінерали району. У залі розміщені опудала диких звірів і птахів, які мешкають в Любомльському районі. Окремий стенд присвячено Шацькому національному природному парку.

У відділі археології знаходяться експонати від епохи палеоліту до XIV ст. н. е. Подані матеріали археологічних розкопок на території району, а саме: могильника поморської культури (IV-ІІ ст. до н. е.) в с. Гуща, могильника вельбарської культури (ІІ- IV ст. н. е.) в м. Любомль, матеріали розкопок городищ періоду Київської Русі (Х-ХІ ст.) в м. Любомль та смт. Шацьк, розкопок літописного міста Угровськ (ХІІ-ХІІІ ст.), де протягом десяти років княжив Данило Галицький.

У відділі середньовічної історії експонуються матеріали про історичні події нашого краю ХIV-ХІХ ст.

Відділ новітньої історії знайомить відвідувачів з періодом поч. ХХ ст., висвітлює події Першої Світової війни, встановлення радянської влади. Період німецької окупації представлений документами та зброєю того часу. Також виставлено матеріали про партизанський рух та діяльність УПА на території району, визволення краю від нацистської окупації.

У фондах музею є цінні колекції археології, нумізматики, фалеристики, іконопису, стародруків та етнографічних матеріалів. Є матеріали про діяльність власників Любомльщини – гетьманів Івана Виговського, Павла Тетері, Дмитра Вишневецького, Ксаверія Браницького.

В краєзнавчому музеї створено фонди відомих людей, уродженців м. Любомль та району: католицького теолога Северина Любомльчика, артистки Наталії Ужвій, письменників та поетів Лариси Черкашиної, Ростислава Братуня, Власа Мизинця, Василя Гея, Володимира Лиса, генерала О.Скіпальського, дисидента Данила Шумука, засновника музею Дмитра Остапюка, художниці Валентини Михальської та ін.

Протягом року музей відвідує до 6 тис. чоловік. Серед них – делегації із США, Ізраїлю, Канади, Аргентини, Німеччини, Польщі та ін. Музей висвітлює особливості проживання на території краю євреїв, поляків, голландців.

Музей знаходиться за адресою: 44300. Волинська обл. м. Любомль, вул.Незалежності, 33. Режим роботи: з 9:00 до 18:00. Вихідні дні: субота і неділя. Адреса електронної пошти: [email protected]. Тел.: (03377) 2-42-56.

В місті при районній гімназії діють музеї-кімнати Наталії Ужвій та освіти району. При школі №3 діє історичний музей.

Нематеріальні активиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У містечку прославилася ціла низка видатних рабинів.

Один з найбільш відомих рабинів Любомля – Герш, який тут правив з 1556 по 1570-ті роки. З того часу майже століття рабини громади найбільш відомі у Польщі. Серед них Авром Поллак (1570-ті рр.) – автор багатьох книг і вчитель. В кінці XVI ст. добре відомий рабин Мокше Мес. Його книги друкувались в 1591 році у Кракові і передруковані в 1720 році в Франкфурті на Майні, а також у Лондоні в 1958 році та в Брукліні в 1964 році. Відомі Шімон-Вольф Ауербах, Йоель Сіркіс-Яфе (Бах), а також Шмуель Іш Горовіц, Моше Каценельбоген і Гедаляху (Махарам) з Любліна.

Любомльські рабини були всесвітньо відомими теологами і вчителями. Це був розквіт вищої єврейської школи у Любомлі.

В Любомльській єврейській школі навчався член общини, уродженець Любомля Северин Любомльчик (1532-1612 рр.), який вже у зрілому віці перейшов з іудейства в католицьку віру (дуже рідкісний випадок) і прославився у Європі як відомий теолог і промовець. Папа Римський і польські королі доручали йому найважливіші справи. Ним написано багато теологічних праць і він був найбільш авторитетною людиною в домініканському ордені.

У 1892 році місто Любомль і с.Бережці відвідувала відома українська письменниця і поетеса Леся Українка, де записала десятки народних пісень, які опубліковані в 1917 році.

Розенблат Франк (Ефраїм, 1884, м. Любомль Володимир-Волинського уїзду Волинської губернії – 1927, Нью-Йорк), літературний критик, публіцист, доктор філософії. Отримав традиційну релігійну освіту, займався самоосвітою. Захоплювався сіонізмом, але згодом приєднався до бундівського руху. За діяльність в Бунді в 1903 р. був арештований, зміг звільнитися і виїхати з США. В 1910 р. закінчив в Нью-Йорку Колумбійський університет. Був економічним експертом в державних установах, генеральним серетарем Арбетер-рингу, займав високі посади в „Джойнті” і в Нью-Йоркскій єврейській громаді. Літературну діяльність розпочав в 1903 р. російською мовою, але згодом перейшов на ідиш. Друкував вірші в різних періодичних виданнях, зокрема в журналі „Цукунфт”. В ньому ж публікував статті на соціально-політичні та економічні теми, після чого займався виключно літературними питаннями. Він автор робіт про Шолом-Алейхема, А.К.Рейзена, І.І.-М.Вайсенберга, М.Вінчевского, М.Розенфельда та ін., а також про творчість російських письменників. Розенблат – один з провідних в США критиків літератури на ідиш початку ХХ ст.

Одним із хранителів народного мистецтва є колектив Районного будинку культури.

З середини 60-х рр. ХХ ст. налагоджено співпрацю із закладами культури Польщі.

Список використаної літератури й джерелПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1.  Акты Виленской коммисии для разбора древних актовъ. – Т. ХХVІІ. – Вильна, 1900.
2. Акты Виленской коммисии для разбора древних актовъ. – Т. ХХІІІ. – Акты Холмского гродского суда. – Вильна, 1896.
3. Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды ХІ Археологического съезда. – Москва, 1901. – Т. І. – С. 60, 66.
4. Архив Юго-Западной России. - Ч. VІІ.-Т.2.-Киев, 1890. -С. 321-362.
5. Візита генеральна костела парафіяльного Любомльського … старанням пробоща і коадютора кафедрального Луцького ксьондза Ю.Пясковського, візитатора … відбута 26 жовтня року 1799 // Переклад з польської // ДАЖО – Ф. 178. – Оп. 51. – Спр. 6. – Арк.
6. Візитація костелу Св. Трійці за 1818 рік.
7. Волынскіе Епархіальные Ведомости - №8-9 – 1909 – с. 174-178; 197-198.
8. ДАВО. – Ф. 35, Оп. 5, Сп. 1, Арк. 65. / Відомість про церкву за 1796 р.
9. ДАЖО. Ф. 17, оп. 4, сп. 2314, арк. 85-86.
10. ДАЖО. Ф. 178, оп. 51, сп. 6, арк. 371-372.
11. Девятисотлетие православия на Волыни. – Житомир, 1892. – С. 87.
12. Длугош Ян. Грюнвальдская битва. – Москва – Ленинград, 1962. – С. 57-58.
13. Духовний сіяч / Журнал. - 1929. - №30. – С. 327.
14. Гаврилюк С. Історичне пам’ятнознавство Волині, Холмщини, Підляшшя (ХІХ – початок ХХ ст.). – Луцьк, 2002. – С. 456.
15. З історії Михайлівської церкви м. Любомль // Волинська ікона: дослідження і реставрація. Матеріали Х Міжнародної наукової конференції. – Луцьк. – 17-19 вересня 2003 р. – С. 160-162.
16. Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – Київ, 1970. – С. 469.
17. Колтун К. Медальйончик з Любомля // Волання з Волині. – Острог, 1997. – Ч.І. – С. 15 – 17.
18. Купчинський О. Середньовічні українські установи. Архівознавство…// Записки наукового товариства ім.Шевченка. Т. ССХХХІ. – Львів, 1996. – С. 91.
19. Кучинко М.М. Звіт про рятівні роботи на Другому Любомльському городищі в 1995 році. – Луцьк, 2005.
20. Літопис Руський: Переклад Л.Махновця. – Київ, 1989.
21. Литовська метрика. Книга переписів. В.- № 12. - С. 75-118.
22. Литургический календарь Луцко-Житомирской епархии и костелов Подольской губернии, изданного по распоряжению Преосвященнаго Болеслава Иеронима Клопотовского, епископа Луцко-Житомирского на 1901 год. – Житомир, 1900. – С. 55.
23. Люблінський архів. – Бібліотека Чарторийських. – MN 558 (Wittyg). - № 118895.
24. Любомльський краєзнавчий музей. - (ЛКМ). - НДФ-837.
25. Любомльщина:історична, туристична, інвестиційно-приваблива. Довідник-путівник. – Луцьк, 2011. - 256 с.
26. Малевская М.В. Георгиевская церковь в Любомле и ее место в русском зодчестве второй половины ХІІІ в. // Древнерусское искусство. Русь. Византия. Балканы. ХІІІ век. – С.Петербург, 1997. – С. 259.
27. Маслов Леонід. Старі муровані божниці Волині // „Наша Батьківщина”. – Львів, 1937. – Ч.3.
28. Національна бібліотека України ім.В.Вернадського. №773247, арк. 74, 75. Фонд А. Прахова.
29. Остапюк О. Городища на території Любомльського і Шацького районів // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Шацьке поозер’я у світовій та українській історії. Матеріали ХLV міжнародної наукової конференції. – Луцьк-Шацьк, 2013. – С. 53-57.
30. Остапюк О. Дослідник Полісся Ю.В.Кухаренко. До 80-річчя з дня народження // Минуле і сучасне Волині: Край на межі тисячоліть. Матеріали Х наукової історико-краєзнавчої конференції. – Луцьк, 2002. – С. 248-250.
31. Остапюк О. З історії виникнення герба м. Любомль і Любомльського району // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України… - Луцьк, 2004.
32. Остапюк О. З історії Георгіївської церкви м. Любомля // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VІІ міжнародної наукової конференції Волинського іконопису. - Луцьк, 2000. - С. 60-74.
33. Остапюк О. З історії Любомльської єврейської общини // Національні меншини правобережної України. Історія і сучасність. Науковий збірник. Матеріали науково-краєзнавчої конференції у Новоград-Волинському. – Житомир, 1998.
34. Остапюк О. З історії Михайлівської церкви м. Любомль. - Наше життя, №94 від 22.11.2003 р.
35. Остапюк О. З історії синагоги м. Любомль (до 500-річчя побудови) // Старий Луцьк. – Випуск VІІ. – Матеріали наукової конференції „Любартовські читання” 1-2 квітня 2011 р. – Луцьк, 2011.
36. Остапюк О. З історії церкви Різдва Пречистої Богородиці в м. Любомль // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині. Матеріали VІІІ міжнародної конференції. - Луцьк, 2001. - С. 115-121.
37. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №45 від 5.06.2003 р.
38. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №46 від 7.06.2003 р.
39. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №47 від 12.06.2003 р.
40. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №48-49 від 14.06.2003 р.
41. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №50 від 21.06.2003 р.
42. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №51 від 26.06.2003 р.
43. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №52 від 28.06.2003 р.
44. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №53 від 3.07. 2003 р.
45. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №54 від 5.07.2003 р.
46. Остапюк О. Костел Св. Трійці в Любомлі // Наше життя, №55 від 10.07.2003 р.
47. Остапюк О. Могильник вельбарської культури на території Любомльського району // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край. Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої конференції. – Луцьк, 1998. – С. 182-183.
48. Остапюк О., Савицький В. Знахідки давньоруських хрестів-енколпіонів на території Любомльщини. – Матеріали ІV науково-практичної конференції. – Луцьк, 2013. – С. 83-90.
49. Остапюк О. Святиня Любомля. З історії церкви Різдва Пречистої Богородиці / „Наше життя”, №69 від 13.09.2001 р. С. 3.
50. Остапюк О. Святиня Любомля. З історії церкви Різдва Пречистої Богородиці / „Наше життя”, №70 від 15.09.2001 р. С. 2.
51. Остапюк О. Святиня Любомля. З історії церкви Різдва Пречистої Богородиці / „Наше життя”, №71 від 20. ІХ. 2001 р. С. 2.
52. Охоронна зона пам’ятника архітектури костелу 1412р. м. Любомль. – 1971. – С.
53. Памятная книжка дирекции народых училищ Волынской губернии на 1915 год. – Житомир, 1915. – с. 311-312, 344.
54. Панченко В. Гербовник міст України. – Київ - Нью-Йорк, 1996.
55. Площанський В. Прошлое Холмской Руси по архивным документам ХV–XVIII в. и другим источникам. – Т. 1. Вільно, 1899 – С. 260.
56. Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских земель Х-ХІV вв. – Ленинград, 1967. – С. 71-72.
57. Российская еврейская єнциклопедия. [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.rujen.ru/index.php
58. Словник польських теологів. – Варшава, 1982. – Т. 2.
59. Торгівля на Україні. – Київ, 1990.
60. Холмская церковная жизнь. – 1906. – №6. – С. 191.
61. ЦДІА України у Львові. Ф. 52, оп. 2, сп. 400, арк. 1541.
62. ЦДІАУК. Ф. 442, Оп. 567, Спр. 12, Арк. 103, 103 зв.
63. Ющук В.Л. Любомльський повіт Волинського воєводства 1921-1939 рр.: навч. посіб. / В.Л.Ющук. – Луцьк, 2011. – 204 с.
64. Энциклопедический словарь. Издание Брокгауз и Ефрон. – СПб. – 1907. – С. 1632.
65. AKL. – 150 k. – 35–35 v.
66. APL: CHKGK: sygn. 106, k. 5-9 v, 211-212 v, 301-302 v.
67. Ber Mark, Ceshichte Yidn in Poiln, Warsaw, 1955.
68. Bersohn Mathias, Dyplomatarjusz dootyczacy Zyduw w dawnej Polsce, Warsaw, 1919. – №67.
69. Chlapowski Krzysztof. Lustracja wojewódstw ruskiego, Podolskiego i Belskiego 1564-1565. – cz. I. – Warczawa – Lódz, 1992. – S. 42, 56.
70. Dembowska M. Kosciol Parafialny w Lubomlu.Wizytacje Generalne z lat 1796-1839 – Lublin, 2012.
71. Domański B. Powiat Lubomelski. – Luboml, 1936.
72. Fitzke J. Praistoryczny Luboml. – Ziemia Wołyńska. - № 8-9. – Łuck, 1938. – S. 118; Fitzke J. Badania archeologiczne na tereni Wołynia w 1938 r. – Wołyń, 1938. - № 37.
73. Gil Andrzej. Prawosławna epargia Chełmska do 1595 roku. – Lublin – Chełm. – 1999. – S. 230.
74. Gil Andrzej. Prawosławna еparchia Сhełmska do 1596 roku. - Lublin-Chełm, 1999. – S. 230.
75. Kagan В., Di Yidn in Poiln, II-1, New York, 1946; Luboml The memorial book of a vanished shtetl. – 1997.
76. Kagan B. Luboml. The memorial book of a vanished shtetl. – 1997.
77. Kagan B., Hetman I. Yizkor book of Luboml. – Israel. – Tel-Avive, 1973.
78. Kagan В., Hetman I. Yizkor book of Luboml.- Israel. – Tel-Aviv, 1975.
79. Kondrasiuk P. Obraz Matki Bozej Lubomelskiej prychynek do monografii predstawień Matki Boźej Loretańskiej na Wołyniu i obszarze dzisiejszej Lubelszyzny w okresie baroku // Zamojszyzna i Wołyń w minionym tysiacleciu. Historia, Kultura, Sztuka. Konferencia naukowa. – Zamość, 2000. S. 101-108.
80. Lustracia wojwόdstw Ruskiego, Podolskiego i Belskiego 1564-1565. – Cz. 1. – Chłapowski Krysztof i Źytkowicz Helena. – Warszawa-Łόdz, 1992.
81. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. – Łuck, 1929.
82. Pinkas Vaad Arba Aratzot, ed. Israel Halperin, Jerusalem, 5705.
83. POWIAT LUBOMELSKI. – LUBOML, 1936. – S. 1-11.
84. Regesti i nadpisi, 1899, p. 241, №537.
85. Remembering Luboml. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.luboml.org/index.htm.
86. Sygowski Paweł. Unickie cerkwie Lubomla w XVIII – wiecznych opisach wizytacyjnych w Archiwum Państwowym w Lublinie. // Пам’ятки скарального мистецтва Волині. Матеріали VІІІ міжнародної наукової уконференції. – Луцьк, 2001. – С. 121–126; ЦДІА у Львові. Ф. 201, Оп. 5, Од. зб. 154.
87. Vizkor Buck. Chelm, Johannesburg, 1954.
88. ZNICZ. – N5. – 1936. – Łuck. – S. 73.