Мір - путівник

Початки

Перша згадка про Мір датується 1395 роком, коли хрестоносці, пройшовши через Ліду та Новогрудок, спалили також і це містечко. У 1486 році Мір перейшов у власність до родини Ільничів, а у 1569 р. – Радзивілів. У 1579 році Миколай Кшиштоф Радзивілл “Сирітка” подарував містечку привілей вільного виробництва і продажу меду, пива, горілки, також привілей на продаж земель і будинків з підтвердженням міських прав. Багатокультурний характер містечка у той час репрезентували різні релігійні споруди, що оточували ринок: дерев’яна мечеть (не збереглася), синагогальний комплекс, церква св. Трійці та костел св. Миколая.

Світову славу Мір здобув завдяки комплексу парку із замком – пам’ятці архітектури XVI ст., побудованому у готичному та ренесансному стилях. Замок поєднує риси оборонної та палацової архітектури. Його власниками були Ільничі (1568), Радзивілли (до 1828), рід Вітґенштайнів (до 1891), а також рід Святополк-Мірських (до 1939). У 2000 році Мірський замок був занесений у список об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Євреї з Міра

У Мірі є п’ять вулиць і 500 єврейських родин. Білизну перуть у річці. Працює маленька електростанція. Кожного разу всі електричні лампи у місті починають по черзі гаснути. Це електрик дає знати своїй дружині, що він повертається додому і пора готувати вечерю.

Єврейська громада Міра виникла на початку XVII ст. Вона швидко збільшилася, завдяки чому здобула власну юрисдикцію (раніше підлягала громаді у Несвіжі) а також членство у Литовському Вааді. Саме у Мірі відбулося кілька з’їздів Вааду: у 1697 р., 1702 р. і у 1751р. На початку XVIII ст. місто було великим торговим центром, що розвивалося завдяки діяльності єврейських купців і їх хутряній торгівлі з Лейпцигом та балтійськими портами (Крулевцем і Мемелем). Мір також був місцем проведення численних ярмарків та щотижневих торгів. Так звані Миколаївські ярмарки, що відбувалися 9 травня та 6 грудня, славилися насамперед торгівлею кіньми, яка там проходила.

Мір також відзначався високим оборотом капіталу локальних магазинів: у 1822 р. 18 власників магазинів мали оборот від 100 до 900 рублів (в середньому 323 рублі на один магазин). Як стверджує В. Сирокомля, місцеві магазини були заповнені високоякісними товарами з бавовни та шовку, що породило прислів’я “поїхала вже до Міра”. Так казали про дівчину, що збиралася виходити заміж і готувала для себе придане.

Мірські євреї були відомі своєю майстерністю у ремеслах. За словами Рухоми Шайн, “так уміють переробити стару річ на нову, як у Парижі навіть не снилось”.

У 1806 р. в Мірі проживало 807 євреїв (серед них 30 були купцями, 106 – кравцями), у 1833 р. – 1583 (75% від всього населення містечка), у 1847 р. – 2273, в 1897 р. – 3319 євреїв (бл. 62% від всього населення). Більшість євреїв займалася ремеслами і торгівлею, деякі з них були заможними купцями. Про широкі торговельні зв’язки єврейських купців свідчить зокрема акт ярмарку у Лейпцигу з 1832 р., де згадано кількох мешканців Міра. Мірські євреї були також задіяні в промисловості. У 1839 р. на суконній фабриці купця третьої гільдії Майєра Чарного (п’ять майстерень), було вироблено 3200 штук сукна за 2400 рублів. Цей купець також орендував суконну фабрику князя Вітґенштайна.

За інформацією, зібраною адміністрацією губернії у 1834 р., у Мірі на 2198 євреїв припадала наступна кількість єврейських інституцій і посадових осіб: молитовних шкіл – 5; тимчасових молитовних шкіл – 8; шкіл для єврейських дітей – 8; газзанів – 8; сурмачів – 5; міських рабинів – 2; інших рабинів – 2; тлумач права – 1; суддів – 5; прислужників у синагозі – 8; прислужників у молитовних школах – 4; лекторів – 5; шохетів – 3; могелів – 6. Разом з інформацією про синагоги та єврейські молитовні будинки у 1853 році зазначено: “[…] у містечку Мір є одна синагога і п’ять молитовних будинків. Синагога дерев’яна, а біля неї тепла школа – бейт га-мідраш. Малих мурованих молитовних будинків чотири – всі існують близько 200 років, але бракує документів, ким і коли вони були засновані. Число вірних – 1520 осіб”. Синагогальний комплекс знаходився у центрі містечка, недалеко від ринку, на землі, що належала єврейській громаді. Це місце називалося шкільним двором, або ж “школищем” (останню назву і досі вживають старожили Міра).

У 1866 р. в містечку існувало вісім божниць, у тому числі дві хасидські синагоги. Всі вони згоріли під час пожежі 9 серпня 1892 р.

Філософ

Відомий на цілий світ філософ-просвітник другої пол. XVIII ст., один з перших коментаторів і критиків Іммануїла Канта, Соломон (Шломо) Маймон (1753-1800), народився на хуторі Суховибіж недалеко від Міра. У Мірі ходив до хедеру, а потім навчався у єшиві в містечку Ів’єнець. Одружився у віці 11 років, а батьком став у 14. Маймон утримував родину, даючи приватні уроки в навколишніх містечках. У вільний час вивчав єврейську філософію та кабалу. Доводячи, що кабала опирається на філософію, був звинувачений у єресі хасидами, з якими підтримував тісні контакти. Маймон почав вивчати світські науки, у 1778 р., покинувши дружину і свій дім, поїхав до Західної Європи. Після довгої подорожі і спроби вихреститися у 1786 р., повернувся до Берліна, де вивчав філософію Канта. Під його впливом написав першу книгу “Трансцендентальна філософія” (1790). Рукопис цієї книги відіслав Кантові, який зауважив, що навіть при побіжному перегляді праці Маймона її вартість є очевидною. Також підкреслив, що жоден із критиків не зрозумів так глибоко його філософії. Ця відповідь Канта визначила подальшу долю Маймона – його філософські статті та книги почали публікувати, як і праці з математичної фізики та алгебри. Праці Маймона отримали визнання Гете, Шиллера, Гумбольдта та багатьох інших європейських мислителів. У науковій літературі Маймона називають німецьким, єврейським або польським філософом, хоча відомо, що значну частину свого життя він провів у Білорусі. Саме тут сформувався його світогляд, тут розпочав свою літературну і наукову діяльність. У 1793 р. у Берліні опубліковано його автобіографію. Ця книга є важливим джерелом з історії євреїв Білорусі, Гаскали і хасидизму.

Від самого дитинства мав великий талант і любов до малювання. Хоча в батьківському домі не було витворів цього мистецтва, проте на титульних сторінках кількох єврейських книг я бачив гравюри з зображеннями рослин, птахів і т.п.; вони мені дуже сподобалися і я намагався наслідувати їх за допомогою шматочка вугілля або крейди. Цей потяг зміцнів, коли я побачив одну книгу з єврейськими казками […]. Батько захоплювався моїм талантом у цій справі, проте якось дорікнув мені такими словами: “І що? Хочеш стати художником? Маєш вивчати Талмуд і стати рабином. Хто розуміє Талмуд, той розуміє все”.

 

Єшива

П’ятсот єврейських юнаків схилилися над книгами і тихо повторювали слова Тори. Їхній шепіт поєднувався і звучав як шум припливу, як порив свіжого вітру, що нап’яв вітрило. Рухома Шайн, All for the Boss (“Все для боса”), 1984.

У 1815 р. було відкрито мірську єшиву, що стала одним з найвідоміших єврейських релігійних вищих навчальних закладів. Єшива була заснована рабином Шмуелем Тіктінським, від самого початку користувалася доброю репутацією, а за числом учнів поступалася лише єшиві у Воложині. Її називали “Єшивою, що є главою всіх єшив”, оскільки більшість викладачів литовського напрямку вчилася у Мірі. Ректорами цієї єшиви були такі видатні постаті: Єрухам Лейбовіц (1874 – 1936), Хаїм Лейб Тіктінський (1824 – 1899), Еліезер Єгуда Фінкель (1879 – 1965). Єшива була місцем, куди сходилися найвидатніші релігійні авторитети свого часу. До її стін, що в період розквіту вміщували близько 500 учнів, з’їжджалися євреї з найрізноманітніших країн: Великої Британії, Голландії, Франції, Німеччини, Швеції, Америки, Канади, Південної Африки та інших.

Зберігаючи загальноприйняті традиції, учні єшиви “столувалися” у заможних мешканців містечка, розважаючи господарів розмовою про науку, що нерідко закінчувалося вдалим шлюбом між талановитим студентом і донькою багача. Варто зазначити, що студенти єшиви брали активну участь у економічному житті Міра, оскільки були клієнтами маленьких магазинів і ремісничих крамничок, що дозволяло мешканцям заробляти, надаючи різні послуги (оренда помешкання, прання одягу і т.д.)

У спогадах учнів Мір залишився “[…] містом з п’яти вулиць, де на кожному кроці зустрічаєш друзів […]” Американка Рухома Шайн, дружина одного з учнів мірської єшиви, у своїх спогадах пише: “[…] ті незвичайні жінки працювали, щоб їх чоловіки могли навчатися. І водночас виховували дітей, хазяйнували. Чи варто дивуватися, що вони знали і могли зробити все на світі?”.

Мірська єшива була другою після воложинської (за статусом) єшивою литовського напрямку. А після закриття воложинського закладу стала першою. Свою позицію зберігала аж до Другої світової війни.

Після приєднання Міра до СРСР у 1939 р. єшиву з Міра перенесли до Вільнюса. Під час Голокосту учням єшиви вдалося врятуватися. Використовуючи візи, видані Тіуне Сугіхарою, консулом Японії у Каунасі, втекли до Шанхаю. За порятунок євреїв Сугіхара був нагороджений титулом Праведника народів світу. Після закінчення Другої світової війни єшиви “Мір” були засновані у Єрусалимі та Нью-Йорку. Сьогодні єшива “Мір” є найбільшою з єшив литовського напрямку серед ортодоксальних євреїв.

Друга світова війна і Голокост

У вересні 1939 року Мір був приєднаний до Білоруської РСР. Після того, як 27 червня 1941 року місто зайняли нацисти, частину єврейського населення було розстріляно (1.5 тис. осіб), а частину поселили в гетто, яке пізніше перенесли до мірського замку. За спогадами очевидців, в’язням гетто бракувало води та їжі.

Коли єврейська організація руху опору, що функціонувала у гетто, отримала від перекладача локальної поліції Освальда Руфейзена інформацію про заплановану німцями акцію ліквідації гетто, 9 серпня 1942 р. організувала втечу. Євреї, які залишилися у гетто, були вбиті 13 серпня 1942 р.

Цвинтарі

У містечку знаходяться чотири цвинтарі (згідно з віросповіданнями мешканців: православний, католицький, татарський, єврейський). Єврейський цвинтар знаходиться у північно-східній частині містечка, на вулиці Піонерській. Кладовище обгороджене, вхід веде через відкриту хвіртку. У період німецької окупації багато надгробних плит було вкрадено і використано для будівельних цілей. Збереглося кількасот надгробків. Вузька стежина з лівої сторони від входу провадить до могили Єрухама га-Леві Лейбовіча, сина Авраама, відомого як Машґіх. Він був викладачем місцевої єшиви, автором релігійних книг “Sefer Da’at Chochma U’Mussar” i “Sefer Da’at Tora”. Помер 8 червня 1936 р. Могилу недавно відбудовано, вона є місцем паломництва євреїв з цілого світу.

Сліди присутності

У Мірі на вул. Кірова зберігся єдиний в Білорусі синагогальний комплекс будинків – синагога і бейт га-мідраш, будинки кагалу і єшиви. Серед інших збережених об’єктів архітектури, пов’язаних з єврейською громадою, знаходиться хедер, миква, аптека, будинок єврейського банку. Численні історико-культурні пам’ятки знаходяться у приватному музеї “Мірський Посад” Віктора Сакеля, що знаходиться біля синагогального комплексу у приміщенні колишньої корчми. Один зал повністю присвячено історії євреїв Міра (там знаходиться колекція релігійних предметів, книг і часописів мовою їдиш, музичні інструменти, предмети щоденного вжитку).

В мірському замку знаходиться музей, який є філією Національного музею мистецтва Республіки Білорусь. Там знаходиться 39 постійних виставок, одна з яких присвячена життю єврейської громади Міра, особливо історії Голокосту. Трагічні події періоду війни увіковічнюють обеліски на місці братської могили в’язнів гетто, що знаходиться в містечку.