Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Новогрудок - путівник

біл. Навагрудак, пол. Nowogródek, їдиш נאווארעדאק

Новогрудок - путівник

Колиска білоруської державності


Перше поселення на місці сучасного Новогрудка виникло бл. X ст., а перші згадки про нього у письмових джерелах походять із 1044 р. Зовнішні загрози з боку тевтонського ордену, монголів та татар стали причиною об’єднання Новогрудського князівства з сусідньою Литвою в одну державу – Велике князівство Литовське, що надало місту почесний статус однієї з резиденцій Великих князів Литовських. Про його ранг свідчить новогрудський замок із сімома вежами, який у свій час вважався найпотужнішою фортифікаційною спорудою на білоруських землях. Будівництво фортеці тривало від XIII до поч. XVI ст. Сьогодні від колишньої величі залишилися руїни трьох веж, земляні вали ти глибокий рів.

У XIV ст. Новогрудок був столицею православної литовської метрополії. А від 1581 до 1775 р. тут збирався Головний трибунал Великого князівства Литовського.

Євреї з Новогрудка


Наприкінці XIV та на поч. XV ст. Великий князь Литовський Вітольд поселив у Новогрудку та його околицях татар. Від XVI ст. невід’ємною частиною міста стала єврейська громада – активний учасник громадсько-економічного та духовного життя Новогрудка. Перші спогади про єврейську спільноту в Новогрудку походять із 1529 р.

Інвентарний опис із 60-х років XVI ст. вказує, що новогрудським євреям взамін за виконання міських обов’язків виділено 20 ділянок та два магазини в “міському ряді поміж християнами”. У 1636 р. за розпорядженням Владислава IV Вази для охорони міста від пожеж євреям дозволено будувати кам’яні будинки та магазини, а у 1646 р. видано дозвіл на визначені свободи – на володіння будинками, ділянками, магазинами, право торгувати, будувати релігійні споруди та закладати цвинтарі.

Синагога


У 1648 р. в Новогрудку на місці старшої дерев’яної божниці звели кам’яну синагогу. Окрім синагоги, у місті діяли доми молитви. До прикладу, у 1861 р. тут зареєстровано чотири дерев’яні та шість мурованих бейт га-мідрашів.

Синагога діяла безперервно до Другої світової війни. Після війни у будівлі влаштовано склад, а на поч. 60-х років у рамках антирелігійної боротьби її розібрали.

Серед рабинів Новогрудка варто згадати Шмуля Вільнера, Ізраеля бен Єгуду, який словами й текстами боровся проти хасидизму, а також Давида бен Моше (1778–1838), автора відомої у всій Литві книги “Ґалія Масехет”. Його наступником став місцевий уродженець, рабин Александер Зискінд Гаркаві, який обіймав посаду до 1850 р. Після нього рабином став знаний знавець Тори, Іцхок Ельханан Спектор.

Християнсько-єврейські стосунки
Чисельність єврейського кагалу зросла настільки, що у XVII і XVIII ст. євреї почали селитися поза виокремленими для них районами міста, купуючи землю у міщан-християн. Окрім того, єврейські купці мешкали в юридиці князя Радзивілла (сьогодні це вулиці Мінська, Л. Сєчко, 1 Мая).

Про досить складні стосунки між євреями та християнським населенням Новогрудка свідчать задокументовані старання християн про те, аби міські ятки довкола ратуші не віддавали євреям або щоб євреї нарівні з іншими мешканцями виконували свої обов’язки по боротьбі з пожежами. У 1652 р. на прохання новогрудського магістрату видано привілей короля Польщі та Великого князя Литовського Яна Казимира Вази на відбудову Новогрудка (ратуша, магазини, пекарні, ятки, будинки) після пожежі. У цьому привілеї міститься заборона придбання євреями нерухомості в місті. У 1724 р. універсалом, виданим у новогрудському воєводстві, євреям і татарам було заборонено наймати християн до праці.

Коли 23 серпня 1784 р. у Новогрудок приїхав король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський, першими його вітали євреї зі свічками, далі цехи від керівництвом ландвійта, який на честь короля виголосив промову та передав монархові ключі від міста. Увечері в місті на ратуші влаштовано “ілюмінацію” на ратуші, костелах, синагозі, міських будівлях. На честь приїзду монарха до Новогрудка проводилися бали.

Економічне життя


У 1799 р. в Новогрудку були затверджені контрактові ярмарки: 19–23 березня та у десятий тиждень після Великодня. На них з’їжджалася понад тисяча осіб. Торгували шовковими та лляними тканинами, посудом, сушеними фруктами, рибою. Серед заморських виробів можна було придбати чай та турецький тютюн. Особливе місце виділялося для гуртового продажу хліба, горілки, вовни та смоли. За спогадами Яна Булгака, уродженця Новогрудка, білоруського й польського фотографа, “контракти збирали усіх довколишніх поміщиків, селян, а також купців та торговців із найдальших закутків країни. З’їзд був настільки чисельний та чудовий […], що на контракти приїжджав навіть театр із Вільна […] і Новогрудок ставав справжньою столицею”. Контракти були хорошим часом для знайомства молодих осіб та шлюбів. Батьки спеціально посилали своїх сині на контракти, бо знали, що там збереться довколишня еліта. Контракти були популярними до 1863 р.

У 1-й пол. XIX ст. змінилося розміщення головного єврейського кварталу в Новогрудку. У 1825 р. євреї проживали на Ринку, вулицях Замковій, Ковальській, Троїцькій, Сєнєжицькій, Валевській, Жидівській, Слонімській, Францисканській, Шкільний Двір, Воскресеньській, Василіанській, Пересік та у провулках Війтівщизна та Рацевлянському. На початку століття переважна більшість будинків знаходилася на вул. Жидівській (30 будинків) та Валевській (41 будинок; сьогодні це вулиці Совєтська і Леніна). На вулицях Ковальській, Троїцькій, Слонімській, Воскресенській та Пересік проживали і юдеї, і християни. Єврейські магазини розташовувалися у торгових приміщеннях на Ринку.

У торогово-промисловому Новогрудку домінували євреї. У 1860 р. у місті запрацювала кахельна фабрика Г. Лейтнекера, який прославився після того, як на всеросійській виставці у 1882 р. його продукція отримала бронзову медаль. У 1893 р. Зельман Гірш Шломович відкрив підприємство для виготовлення глянцю (тканини), обладнане паровою машиною потужністю 214 кінських сил. Наприкінці XIX і на поч. XX ст. у Новогрудку діяли: паровий млин, цегельня, гончарний та два гончарно-кахельні заводи, дві гуральні. Єврейські підприємці володіли аптеками, лазнями, фотоательє, перукарнею, нотаріальною конторою. Працювала лікарня. Гості міста могли оселитися в одному з трьох готелів: “Європейському”, “Варшавському” чи “Петербурзькому”. За переписом населення 1897 р. Новогрудок нараховував 7887 мешканців, рідною мовою яких були: єврейська – 4992, білоруська – 1676, татарська – 475, польська – 401, російська – 319, українська – 16, німецька – 5 осіб.

Центр воєводства


У міжвоєнний період Новогрудок став центром воєводства ІІ Речі Посполитої. У 1935 р. в місті було 9567 мешканців, 1055 будинків, два костели, дві церкви, три синагоги, мечеть, польська та білоруська гімназії, дві лікарні. Зросла й кількість місць, де могли затриматися подорожні. Збудовано готелі “Європа”, “Париж” (на вул. Замковій), “Швейцарія” (біля Замкової гори), “Торговий” (вул. Костельна), “Бразилія” (вул. Міцкевича), “Італія”, “Віленський” (вул. Пілсудського). У спогадах Станіслава Чаєвича, який побував у Новогрудку під час подорожі з друзями місцями, пов’язаними із життям Адама Міцкевича, можна знайти інформацію, що найстаріший ресторан міста, яким володів Ліпонер, пропонувала широкий вибір свіжоприготовлених страв та високий рівень обслуговування (офіціантки були одягнені у темні сукні, білі чепці та фартушки). Чаєвич зазначив, що навіть воєводське казино не мало настільки елегантного обслуговування.

Олександр Гаркаві (1863–1939) – мовознавець та письменник. У Новогрудку він отримав традиційну єврейську освіту, у 1879 р. почав працювати у віленьській друкарні. Після хвилі погромів у Російській імперії (1881) виїхав до США, де розвинулася його творча кар’єра. Підручник англійської мови його авторства “English Teacher” (англ. Учитель англійської, 1891) видано тиражем 100 тис. екземплярів.

Гаркаві перекладав на іврит твори європейських класиків, наприклад, “Дона Кіхота”, писав книги про історію та культуру Америки, викладав їдиш та суспільні науки в наукових закладах Нью-Йорку. Найбільшим досягненням ученого вважається видання словників: англійсько-їдиш та їдиш-анлійського (40 тис. слів, 22 перевидання) та їдиш-англійсько-іврит (1925).

Світ новогрудського штетла та його мешканців можна уявити та зрозуміти завдяки фільмові “Новогрудок. 1931 рік”, знятому варшавською студією “Зеніт” на честь приїзду Олександра Гаркаві зі США до Новогрудка.

Культурне життя та освіта


Дівчата з єврейських родин на поч. XX ст. навчалися в чотирирічній гімназії Є.В. Кудрявцевої-Меле. Газета “Наша Ніва” від 17 березня 1910 р. інформувала, що “там вчиться половина єврейських дівчат, а половина – білоруських сільських”. Випускниці гімназії часто ставали вчительками.

У 1919 р. засновано семикласну івритомовну школу, що належала до мережі Тарбут. Діяла і релігійна школа Шломо Вольфовича, яка згодом домучилася до шкільної мережі Мізрахі. Крім того, у місті було кілька хедерів.

Із двох єврейських бібліотек Новогрудка одна діяла при профспілках, а друга була публічною і мала понад 300 томів літератури на їдиші, івриті, польській та російській мовах. У 1930-х роках у місті виходили дві газети мовою їдиш: “Новогродкер Лебн” (їдиш Життя Новогрудка) та “Новогродкер Вох” (їдиш Новогрудський тиждень).

Єшива

 Важливе значення серед єврейських вищих навчальних закладів займала єшива, заснована у 1896 р. рабином Йозефом Юзлем Горовицем (“Старий із Новогрудка”; бл. 1848–1920). Належала до морально-етичної течії мусар (івр. моральність), яка на перше місце ставила виховання у дусі релігійної строгості й аскетизму.

Коли почалася Друга світова війна, новогрудська єшива перебазувалась у Вільно. Звідти частині студентів вдалося втекти та уникнути смерті. Отримавши японські транзитні візи, видані японським консулом Тіуне Сугіхарою, транссибірською магістраллю вони через Владивосток дісталися до Кобе. Звідти за деякий час частина студентів виїхала до США, частина до Ізраїля, частина – до Великобританії. Сьогодні новогрудські єшиви, які називають “Бейт Йозеф” (івр. Дім Йозефа) на честь Йозефа Юзля, продовжують діяти у Нью-Йорку (Бруклін), Єрусалимі та Лондоні. Консул Тіуне Сугіхара отримав відзнаку Праведника народів світу.

Рабин Аві Шафран, батько якого був серед студентів новогрудської єшиви, засланих радянською владою до Сибіру після того, як Червона армія зайняла Вільно, випустив платівку, на якій записано пісні мовою їдиш у виконанні учнів єшиви (запис зроблено ще перед Другою світовою війною). Ребе Аві Шафран пригадував:

 Слухаючи, як співають студенти новогрудської єшиви, і знаючи з розповідей батька, наскільки жорстоко обійшлась із ними доля, я щоразу був вражений оптимістичною силою їхніх пісень. І не міг зрозуміти, звідки ці люди брали цю безтурботну духовність, цю радість життя, яка виповнювала кожен звук, який вони творили. […] Лише за кілька років я зумів знайти відповідь на це питання. […] Духовна сила учнів новогрудської єшиви росла та укріплювалася завдяки їх непохитній вірі у Всевишнього. Їх не лякала минущість земного існування. Життєві труднощі, переслідування та тиск були для них перевіркою стійкості у прагненні до виконання Волі Творця, несіння світу світла Його Тори…

Аві Шафран, Fire, Ice, Air. A Polish Jew’s Memoir of Yeshiva, Siberia, America (англ. Вогонь, лід, повітря. Спогади польського єврея з єшиви, Сибіру, Америки), 2012

Друга світова війна та Голокост


18 вересня 1939 р. до Новогрудка увійшли відділення Червоної армії. Радянська влада націоналізувала приватні підприємства та організації, а єврейські школи було об’єднано в одну десятирічку з їдиш як мовою викладання. Частину жителів міста депортували до Казахстану чи Сибіру.

На поч. липня 1941 р., після початку німецької окупації, нацисти почали переслідування єврейського населення, затверджені наказом обмеження прав євреїв від 26 вересня 1941 р. Від того часу євреї були зобов’язані носити на грудях та спині жовту зірку. Їм заборонялося виїжджати без офіційного дозволу, торгувати, приходити на ринок, контактувати з християнським населенням і так далі. Взимку 1941 р. відбулися кілька етапів селекції, під час якої після задання двох формальних питань про професію та кількість дітей бл. 1,5 тис. осіб було вислано до новогрудського гетто на Пересіці, де їх змушували до робіт для німецької адміністрації. Решту вивезли до села Скридлеве і розстріляли. Тоді було страчено від 4 до 5,1 тис. осіб. 7 серпня 1942 р. 36-й естонський поліцейський батальйон провів другу ліквідаційну акцію, під час якої 4 тис. євреїв вивезли з гетто та розстріляли неподалік села Літовка (2 км від міста). Напередодні цієї акції 500 осіб – кваліфікованих спеціалістів переселили до новоствореного табору праці на вул. Кореліцькій (сьогодні вул. Мінська). 4 лютого 1943 р. під час остаточної ліквідації гетто на Пересіці розстріляли ще кількасот осіб, а 7 травня 1943 р. відбулась остання, четверта акція – тоді було страчено 250–370 осіб із трудового табору.

У 1943 р. відбулася масова втеча з табору праці на вул. Кореліцькій. Після того, як було викопано тунель довжиною бл. 200 м., 26 вересня 1943 р. табір покинуло бл. 250 людей. Частину втікачів схопили під час облави та розстріляли на місці. Близько 150 осіб дісталися до лісу та приєдналися до лав партизанів.

Музей єврейського опору


У 2007 р. на території новогрудського училища (вул. Мінська, 64–66) в колишньому бараці, з якого відбулася втеча, відкрито єдиний у світі Музей єврейського опору. Авторами проекту експозиції були Тамара Вершицька, тодішня директор Новогрудського історично-краєзнавчого музею, і Джек Каган, один із учасників втечі з гетто.

Партизанський загін братів Бєльських


Втікачам із гетто в Новогрудку вдалося врятуватися завдяки єврейському партизанському загонові, створеному в околицях Новогрудка братами Бєльськими. Тувія, Асоель та Олександр (Зусь) Бєльські організували перший сімейний партизанський табір на поч. літа 1942 р., а в 1944 р. перейменували його на загін ім. Калініна. Загін Тувії, який нараховував 1230 членів, увійшов до історії партизанського руху як найчисельніший єврейський партизанський відділ на теренах Європи.

База загону виглядала як місто, у якому 20 житлових землянок розташовувались у два ряди вздовж головної вулиці. У центрі був штаб, майстерні та площа для зібрань. Землянки були пронумеровані, їх заселяли згідно з суспільним статусом. У кожній проживало бл. 40 осіб. У шпиталі та інфекційному відділенні для хворих на тиф працювали 27 лікарів, медсестри та один стоматолог. Годинникарі ремонтували вогнепальну зброю, 18 кравців перешивали одяг і шили полотняну білизну; 20 шевців ремонтували та шили взуття зі шкури, яка вичинялася в чинбарні, котра одночасно слугувала за синагогу. Ковалі підкували коней та майстрували необхідні для ремонту зброї запчастини. Пекарня випікала кілька ґатунків хліба, ковбасний цех виготовляв ковбасу й копченості. У таборі діяли школа, лазня, миловарня та перукарня. Була і своя в’язниця.

У 1944 р. Асоель із частиною загону приєднався до Червоної армії й загинув у Мальборку перед самим завершенням війни. Тувія і Зусь Бєльські емігрували спершу до Палестини, а згодом, у 1955 р., переїхали до США та оселились у Нью-Йорку.

У 1986 р. люди, врятовані братами Бєльськими, організували на їх честь бенкет у нью-йоркському готелі “Хілтон”. 600 осіб стоячи привітали оплесками 80-річного Тувію Бєльського (1906–1986, похований із військовими почестями на горі Герцля в Єрусалимі).

Історію братів Бєльських у книзі “Defiance” (англ. Опір) описала проф. Нехама Тец. На їй основі у 2008 р. режисером Едвардом Цвіком знято однойменний фільм.

Місця пам’яті


Загалом під час окупації в Новогрудку було вбито бл. 11 тис. євреїв. Голокост пережило бл. 600 осіб (тобто 10% довоєнної єврейської громади Новогрудка). Більшість із них емігрувала до Ізраїлю та США. Сьогодні в Новогрудку проживає невелика група євреїв, проте в місті не діє жодна єврейська організація.

У 1960-х роках на місцях розстрілів були встановлені пам’ятники на честь страчених радянських громадян. У 1990-х роках на місцях масових розстрілів за ініціативою та за кошти Джека Кагана поставлено пам’ятники, які інформують про про національність загиблих. Один із них знаходиться поблизу села Скридлево (1995), другий – за 2 км від міста, перед селом Літовка (1993), третій – наприкінці вул. Мінської (1993) на місці останньої масової страти, проведеної 7 траня 1943 р. На кожному пам’ятнику знаходиться текст білоруською, англійською мовами та на івриті.

Цвинтар


У Новогрудку зберігся єврейський цвинтар, розміщений на високому пагорбі на Садовому провулку, неподалік від мусульманського кладовища. На цвинтарі збереглося бл. 700 надгробків, найстарший із яких датований XVIII ст.

Міцкевич виступав проти антисемітизму та проявляв симпатію до євреїв, як у своїй мистецькій творчості, так і у громадській діяльності. У поемі “Пан Тадеуш” (1834) одна з дійових осіб – корчмар Янкель, талановитий цимбаліст та шляхетна людина, яка зберігає вірність єврейським традиціям та одночасно долучається до польського визвольного руху. Міцкевич був переконаний, що союз поляків та євреїв Польщі приведе до духовного та матеріального відродження країни (як раніше союз Польщі та Литви став причиною величі Речі Посполитої).

Під час кримської війни (1853–1856) Міцкевич запропонував організувати до боротьби з Росією єврейський легіон, за зразком уже існуючого польського полку генерала Замойського та козацького полку під очільництвом Садика-паші (справжнє ім’я – Михайло Чайковський, 1804–1886). У 1855 р. Міцкевич відправився до Стамбулу, аби переконати турецьку владу створити єврейський легіон. Там він помер, не втіливши своїх планів.

Варто побачити

  • Замок (XI–XVI ст.)
  • Борисоглібська церква (XII–XVII ст.)
  • Фарний костел (кін. XIV ст. – 1712)
  • Костел та монастир францисканців (1780), у 1846 р. перебудований на церкву св. Миколая
  • Домініканський костел св. Михаїла (1724)
  • Мечеть (1855)
  • Житлові будинки (ХІХ ст. і поч. ХХ ст.), вул. Замкова, пл. Леніна
  • Торгові ряди (1812)
  • Монастир назаретянок (30-ті роки XX ст.)
  • Будівля воєводської адміністрації (20-ті-30-ті роки XX ст.)
  • Колишній залізничний вокзал (20-ті роки XX ст.)
  • Будівля банку (20-ті-30-ті роки XX ст.)
  • Гора Міндовга, де, за місцевою легендою, похований князь Міндовг; у XVIII ст. і на поч. ХХ ст. тут знаходився християнський цвинтар
  • Курган Адама Міцкевича, насипаний у 1924–1931 роках
  • Новогрудський історично-краєзнавчий музей, вул. Гродненська, 2
  • Музей єврейського опору, автори проекту – Тамара Вершицька і Джек Каган
  • Дім-музей Адама Міцкевича, вул. Леніна, 1
  • Пам’ятники: Адама Міцкевича, св. Єлісея Лавришевського, Якуба Колоси, Володимира Висоцького, Невідомого Солдата, землякам, полеглим в Афганістані, пам’ятний знак магдебурзького права (встановлений у 2011 р. на честь 500-ліття надання Новогрудкові магдебурзького права)

Околиці

Вселюб (15 км): колишня синагога; єврейський цвинтар з одиничними надгробками; костел Івана Хрестителя (XV ст.); церква св. Архангела Михаїла; палацо-парковий комплекс та каплиця-усипальниця О’Рурків; міська забудова (XIX/XX ст.)

Кореличі (24 км): костел Матері Божої Неустанної Помочі; Петропавлівська церква (1866); господарчий двір; гуральня; татарський цвинтар

Любча (26 км): колишня синагога (XIX ст.); колишні хедер і миква; дерев’яні будинки і магазини (XIX ст., XX ст.); єврейський цвинтар; замок Радзивиллів (XVI/XVII ст.); церква св. пророка Іллі (1910); костел, перебудований на житловий будинок

Делятичі (32 км): колишня синагога, сьогодні школа (кін. XIX ст.); залишки єврейського цвинтаря; три колишні дерев’яні єврейські будинки на Ринку (XIX/XX ст.); Хрестовоздвиженська церква (1867)

Мапа

Фотографії

Ключові слова