Оксана Бойко. Соломон Роках

Урбаністика Белза 1779 року зафіксована австрійським картографом Фрідріхом фон Міґом. Активними домінантами у краєвиді міста були муровані костьоли монастирів отців та сестер домініканського ордену на тлі спокійного міста.

Белз і надалі залишався б традиційним галицьким містечком, якби у його історії не з’явився великий духовний лідер юдейської громади. 1831 року в місті оселився Соломон Роках – засновник нової, після династії старозаконних рабинів Адлєрів (Самуеля, Байля, Арона і Хайма), белзької династії рабинів-хасидів.

(...) Белзький цадик Соломон Роках поширював хасидизм на північну Галичину, Волинь та Угорщину. Легенди про чудотворних рабинів Рокахів оповідають, що їхній рід бере свій початок від царя Давида. Рабин Соломон Роках (Шолейм-Рейкеах, 1799-1855) був учнем «провидця з Любліна», який навчався в Межиріцького Маґіда. Соломон Роках став джерелом стисло викладеної філософії старозаконних традицій. Він створив у Белзі спеціяльний уклад життя юдеїв. Та основне – Соломон Роках володів неземним даром зцілення людей, і не тільки юдеїв, а й християн. Через те його називали чудотворним. Слава чудотворця, що допомагав у тяжкі хвилини, поширилася далеко за межі Галичини, Волині та Буковини. Белз став місцем паломництва. Сотні юдеїв – простих, мудреців і благочестивих з’їжджалися до Белза, аби дістати благословення від святого Ребе.

Соломон Роках за своїм планом збудував у Белзі величну синаґоґу та бет мідраш (будинок мудрости – навчальний заклад з бібліотекою, у якому самостійно вивчали Святе письмо). Велика белзька синаґоґа стала символом духовного життя юдеїв не тільки Галичини, але й цілої Східної Европи і упродовж багатьох років була священним місцем юдеїв. Белз повинен був стати наріжним каменем, місцем, де відкриються нові істини Тори. Згідно з повір’ям, саме до белзької синаґоґи повинен був зійти з неба месія, щоби врятувати свій народ. Саме до Великої белзької синаґоґи, як до святого місця, сходилися у святкові дні юдеї з далеких місць, саме звідси вони несли послання духовности у свої громади.

Великий чудотворний рабин Соломон Роках залишив землю 1855 року. Він знайшов спочинок на белзькому окопиську серед сотень мацев у невеликій мурованій капличці. Перед встановленою у ній мацевою завжди світилася лямпада. Туди приходили юдеї у важливій життєвій потребі, з проханням, щоби померлий заступився за них перед Богом. З меншими бідами зверталися до живого рабина-чудотворця.

Місце Соломона Рокаха посів його син Елізар Роках. Ребе Елізар Роках також вирізнявся натхненним служінням Богу. Для зміцнення хасидизму він заснував програму «День і Ніч», спрямовану проти світського впливу освіти. (...) Його старанням в місті постав будинок талмуд тори (школи для хлопчиків, передусім, бідних і сиріт). Перед смертю засновник династії Рокахів, ребе Соломон благословив свого молодшого онука Ізахара на духовного провідника белзьких хасидів (...).

1912 року разом з паломниками до Белза примандрували французькі письменники брати Жером (1874-1953) і Жан Таро (1877-1952). Місто вразило їх жахливим брудом. Сліпучою білизною серед цього бруду вирізнялися лише гуси. Своїй мандрівці Таро присвятили роман «Тінь Хреста» (переклад з французької Ґустава Цвенґроша), у якому передано екзистенцію цього юдейського міста.

У вересні, напередодні першого числа Тишрея і свят Рош Гашани, якими починається юдейський рік, паломники з різним багажем натовпом вивантажувалися на маленькому белзькому вокзалі.

(...)

До міста, тобто до кількох сотень низьких будинків, треба було пройти триста метрів, перейшовши переповнене русло ріки. Дерев’яними хідниками добиралися до площі Ринок, де у багні застрягали фіри паломників, прибулих дуже здалека. Там вештався гамірний натовп жебраків. Але правдивою, святою площею Белза була не Ринкова площа з каравансараєм, а площа за кілька кроків далі – така ж заболочена з дерев’яними хідниками. На ній стояв будинок Талмуд Тори з палацом рабинів. Його два яруси дивували у цьому невеликому містечку, зведеному врівень із землею. У глибині площі височіла Велика синаґоґа, прикрашена фантастичним аттиком, а поруч – бет мідраш, який служив відразу бібліотекою, їдальнею і нічлігом для паломників.