Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Орля-путівник

пол. Orla, біл. Вуорля, їд. אולע

Дерев'яні будівлі по вулиці Бєльській в Орлі
Дерев'яні будівлі по вулиці Бєльській в Орлі (Фотограф: Маркевіч, Юзеф)

 Під наглядом сильних світу цього

 Євреї жили в Орлі від 2 пол. XVI ст. У місто їх, ймовірно, запросили Тенчинські, тодішні власники Орлі. Заселення євреїв підтримували і Радзивілли. Привілеєм 1614 р. Кшиштоф Радзивілл дозволив оселятися на орлянських землях «людям всякого стану, як християнам усіх визнань, так і євреям». Документ від 1616 р. засвідчує про наявність в Орлі 17 єврейських будинків і дерев’яної синагоги. Зростанню кількості євреїв у місті сприяли добрі умови, а також те, що сусідні королівські міста – Бєльськ, Клещеле і Браньск заборонили юдеям селитися у своїх межах.

Періодом процвітання для орлянських євреїв стало XVIII століття. Тоді Орля, як і Тикоцін, стала одним із найважливіших торгових центрів Підляшшя. Орлянські купці підтримували прямі контакти з багатьма містами в Речі Посполитій та за її межами, в т.ч. з Вроцлавом, Кенігсбергом і Франкфуртом-на-Одері. У віддаленому на 60 км Мельникові на Бузі вони мали своє торгове судно, а річкову мережу використовували як надійний торговий шлях.

У 1780 році тодішня власниця Орлі, гетьманша Ізабелла Браніцька, сестра короля Станіслава Августа Понятовського, затвердила спеціальний закон, що регулював суперечки між євреями. Документ окреслював повноваження рабина та влади кагалу, зокрема спосіб їх вибору. Це один із небагатьох збережених правових актів, що стосуються принципів функціонування єврейської громади.

350-річна орлянська синагога

Збережена донині будівля старої синагоги свідчить про колишній статус місцевої єврейської громади. До середини ХХ ст. синагога була однією з небагатьох мурованих будівель в Орлі. Легенда свідчить, що вона була перебудована з існуючого колись у місті кальвіністського збору. Княгиня Радзивіллова нібито дозволила євреям придбати будівлю, за умови, що вони протягом однієї ночі зберуть 10 тисяч кіп грошей. Юдеям це було настільки потрібно, що вони зібрали потрібну суму за годину. Проте ця історія не має нічого спільного з істиною.

Велика синагога та дерев’яні доми молитви. Над входом до синагоги видніє напис із Книги Буття: "Яким же страхом наповнює це місце! Тут не що інше, як дім Божий", 30-ті роки ХХ ст., фото Д. Дуксін, колекція YIVO Institute for Jewish Research
Велика синагога та дерев’яні доми молитви. Над входом до синагоги видніє напис із Книги Буття: "Яким же страхом наповнює це місце! Тут не що інше, як дім Божий", 30-ті роки ХХ ст., фото Д. Дуксін, колекція YIVO Institute for Jewish Research
Учасники навчання для екскурсоводів Shtetl Routes усередині синагоги в Орлі, 2015, фото Моніка Тарайко, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Учасники навчання для екскурсоводів Shtetl Routes усередині синагоги в Орлі, 2015, фото Моніка Тарайко, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl

Муровану синагогу збудували в 2 чверті XVII ст., але археологічні дослідження показали, що в тому ж місці раніше була дерев’яна божниця. Через приблизно сто років після зведення синагоги до будівлі з кожного боку було додано спочатку дерев’яні, а згодом муровані бабинці. Орлянська синагога поєднує стилі ренесанс та бароко. У XIX ст. будівля отримала класичний фронтон із фризом, підтримуваним двома колонами. На жаль, інтер’єр синагоги, в тому числі великий арон га-кодеш, не зберігся. Всередині пам’ятки донині є залишки барвистих розписів із мотивами рослин і тварин, а також чотири колони, між якими колись стояла біма. Площа перед синагогою до війни називалась Шкільною, а до розташованого там синагогального комплексу входили ще дві дерев’яні божниці, дім рабина і миква. Всі будівлі згоріли внаслідок великої пожежі в Орлі у 1938 році.

Хоча ця безцінна пам’ятка пережила всі потрясіння війни, після часткового ремонту у 80-х роках ХХ ст. вона все ще чекає капітального ремонту, який дозволить використовувати її потенціал. Власником синагоги від 2010 року є Фундація збереження єврейської спадщини (FODŻ).

Синагога в Орлі (XVII століття)
Праворуч від входу в синагогу можна побачити вмуровану в стіну кам'яну табличку, на якій напис на мові ідиш відповідає "Забороняється мочитися на стіни синагоги", 2014, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку "Брама Гродська – Театр NN" – www.teatrnn.pl

У міжвоєнний період

На початку 20-х років ХХ ст. Орля залишалась переважно єврейським містечком. Євреї складали близько 70% населення. Їм належала майже вся торгівля і послуги в місті. Лікарем був Генах Верболовнік, аптекарем – Моше Рабинович, а стоматологом – Давид Ляцький. У місті діяли Єврейський народний банк і кілька єврейських організацій, зокрема відділення молодіжної організації Ге-Халуц. Зі спогадів найстаріших жителів Орлі вимальовується картина мирного співіснування християн (меншини) та євреїв (більшості), без серйозних чвар, хоча контакти між двома громадами мали переважно комерційний характер. Зближенню і кращому пізнанню сприяла також спільна школа. Містечко було дуже бідне, і бідність давалася взнаки жителям усіх національностей.

Чоловіки вивчають Тору в домі науки (бейт га-мідраш), Орля, 30-ті роки ХХ ст., фото Д. Дуксін, колекція YIVO Institute for Jewish Research
Чоловіки вивчають Тору в домі науки (бейт га-мідраш), Орля, 30-ті роки ХХ ст., фото Д. Дуксін, колекція YIVO Institute for Jewish Research
Члени орлянської філії організації Га-шомер Га-цаїр, колекція Войцеха Кононьчука
Члени орлянської філії організації Га-шомер Га-цаїр, колекція Войцеха Кононьчука

У міжвоєнний період головними роботодавцями в Орлі були четверо братів Вайнштейнів, власники фабрики з виробництва кахельної плитки. Придбаний ними ще в кінці XIX ст. маєток був найбільшою нерозділеною частиною спадщини Радзивіллів. На кахельному заводі працювало понад 100 осіб, євреї і християни. Після радянського вторгнення у вересні 1939 р. Вайнштейни були депортовані до Сибіру, а підприємство націоналізоване. Майже всі вони зуміли пережити заслання і після війни виїхати в Палестину. Цікаво, що цього разу радянську кахельну фабрику очолив єврей, який приїхав з глибини Радянського Союзу. Орлянський кахель виготовлявся до початку 90-х рр. ХХ ст., але фабрика більше не відігравала в житті міста настільки значної ролі, як колись.

Члени кооперативу зі скупу яєць та птиці «Єдність»" під час пакування яєць, 30-ті роки ХХ ст., фото Д. Дуксін, колекція YIVO Institute for Jewish Research
Члени кооперативу зі скупу яєць та птиці «Єдність»" під час пакування яєць, 30-ті роки ХХ ст., фото Д. Дуксін, колекція YIVO Institute for Jewish Research

 

Велика пожежа в Орлі у 1938 році

18 травня 1938 р. в дерев’яному будинку біля ринку орлянська єврейка кип'ятила олію зі льону, аби зробити оліфу. Відволіклася на хвилинку, бо в її магазин хтось прийшов купити хрін. Сильний вітер, що віяв у цей день, виплеснув киплячу олію, від якої зайнявся будинок, а потім і сусідні. Протягом декількох годин вигорів майже весь щільно забудований центр Орлі. Вогонь знищив 550 будівель, у тому числі 220 домів євреїв, 25 домів православних і 3 — католиків. Протягом наступних місяців багато позбавлених даху над головою євреїв жило у своїх сусідів-християн. Сучасний план Орлі відрізняється від того, який був до пожежі. Дуже щільну колишню забудову, типову для єврейського штетла, замінили новопрокладені вулиці. Ринок залишився, але на місці колишніх єврейських крамниць облаштовано парк.

Християни на захисті євреїв

Про доброзичливе співіснування в довоєнній Орлі євреїв і християн (переважно православних, лише кільканадцять сімей були католиками) свідчать події бл. 1937 р., про які згадують кілька найстаріших жителів. Тоді до містечка приїхала група з кільканадцяти осіб, озброєних кийками членів Національно-демократичної партії, ймовірно, з Ломжинського воєводства. Їхньою метою було знищення єврейських магазинів. Тоді на захист «своїх» євреїв вийшли місцеві православні, які успішно зупинили нападників. Вони більше ніколи сюди не поверталися.

«Єврейський нафтовий король»

Хаїм Каган (Каменецький) народився в 1850 р. в Орлі. Його батько був орлянським меламедом (учителем у релігійній школі) і водночас продавцем риби. Підлітком Хаїм покинув рідне місто і переїхав у недалеке Берестя, а потім у Кенігсберг. Каган почав торгувати нафтою, використовуючи період високого попиту на цю сировину. Він швидко став одним із найважливіших людей у цій галузі в Росії. Основними його конкурентами були відомі брати Нобелі. Каган торгував нафтою, що видобувалася в Каспійському морі, також мав свої нафтові родовища. Його компанія «Petrol» мала представництва в Баку, Харкові, Варшаві, Бересті та багатьох містах Західної Європи. Каган помер у 1916 р. як один із найбагатших підприємців у Російській імперії, з іміджем філантропа, який щедро підтримував єврейські організації. Після його смерті варшавська газета «Nasz przegląd» у статті «Єврейський нафтовий король» написала: «Він був дійсно надзвичайною людиною небуденного типу. Неспокійний дух невичерпної енергії. Голова завжди сповнена ідей та комбінацій».

«Цадик наших часів»

Ар’є Левін народився в 1885 р. у традиційній багатодітній родині в Орлі. З раннього віку проявляв схильність до науки, спочатку під опікою орлянського рабина. Як і у випадку Хаїма Кагана, рідне місто швидко стало замале для нього. У віці 12 років він відправився до знаменитої єшиви в Слонімі, а згодом на навчання до єшив у Воложині та Бересті. У 20 років емігрував до Ерец Ізраїль. Освіту продовжив у Єрусалимі, де за кілька років став рабином. Швидко отримав репутацію харизматичного вчителя, в тому числі завдяки опіці над єврейськими політичними ув’язненими, вкинутими британцями до в’язниці. У незалежному Ізраїлі він став одним із найбільших духовних авторитетів, і завдяки своїй харизмі отримав прізвисько «цадика наших часів». Хоча він був ортодоксальним рабином, його поважали і нерелігійні євреї, доказом чого стало надання йому звання «почесного громадянина Єрусалиму». Помер у 1969 році. На його похорон прийшли тисячі людей, у тому числі президент і прем’єр-міністр Ізраїлю.

Ар’є Левін — ізраїльська поштова марка 1982 р., колекція Войцеха Кононьчука
Ар’є Левін — ізраїльська поштова марка 1982 р., колекція Войцеха Кононьчука

«Мала Орля» за океаном

У 2 пол. XIX ст. євреї з Орлі почали масово емігрувати, переважно до США. У 1891 р. в Нью-Йорку було утворено їх земляцтво — Independent Orler Benevolent Society, яке об`’єднувало сотні людей. Емігранти з Орлі допомагали своїм співвітчизникам на Батьківщині, в т.ч. після пожежі Орлі в 1938 році. Організація проіснувала до 1984 року.

Єврейське кладовище

В Орлі були два єврейські кладовища. Старіше знаходилося безпосередньо за синагогою. У середині XIX ст. там почало бракувати місця і єврейська громада отримала від російської влади дозвіл на створення нового, більшого цвинтаря. Він був розташований приблизно за 700 м на північ від старого, на невеликому пагорбі на шляху до Щитів-Новодворів. Під час війни старе кладовище і частина нового були знищені німцями, а мацеви були використані в будівництві доріг, які прокладалися за допомогою рабської праці євреїв. Після 1945 р. деякі зі збережених надгробних плит на будівництво використали місцеві жителі. Донині збереглася невелика кількість мацев, зарослих і частково покритих землею. Територія колишнього цвинтаря не обгороджена і ніяк не позначена.

Друга світова війна та Голокост

 Напередодні Другої світової війни в Орлі проживало понад 1500 євреїв. Після 17 вересня 1939 р. відбувся великий наплив єврейських біженців з центральної Польщі. Під час радянської окупації кілька найбагатших єврейських родин було депортовано до Сибіру, а частину молоді мобілізовано в 1940 р. до Червоної Армії. Початком кінця єврейської Орлі стало 22 червня 1941 р., коли спалахнула німецько-радянська війна. Окрім багатьох збережених спогадів християнських жителів історію цього періоду допомагають реконструювати дивом збережені спогади останнього рабина Орлі, Елі Гельперна, які він записав на кількох сторінках у 1943 р. в білостоцькому гетто за кілька днів до страти. Рабин пише про терор, який влаштували німці після захоплення Орлі: «Євреїв змусили зголити бороди, а жінок – обрізати коси. Євреям було наказано носити жовті круглі знаки на грудях і спині. Єврейські будинки позначались жовтими знаками […] Щодня 400 євреїв ішли на роботу, за яку не отримували винагороди, і при цьому вони мусили виконувати принизливі завдання». Крім того, на кагал було накладено контрибуцію в 0,5 кг золота, 3 кг срібла і 40 тис. рублів. У березні 1942 р. все єврейське населення було закрито у гетто в невеликому оточеному дерев’яним парканом районі в центрі Орлі. Тиснява, голод і хвороби спричинили високу смертність. Рабин закінчує свої спогади словами: «Того, що мало статися, тобто ліквідації містечка в листопаді 1942 р., ми не передбачили. У понеділок, 2 листопада, єврейський квартал було оточено. Нам сказали, що нас вивезуть до Чорного моря або на Кавказ до праці. Немає чого шкодувати залишених будинків і майна. Знайдемо там те ж саме після евакуйованих жителів тих районів. Це подіяло так, що деякі жінки, які досі переховувалися в християнській частині міста, добровільно вийшли. На селянських возах нас, 1450 осіб, вивезли у гетто в Бєльську. Там правда про евакуацію стала для нас очевидною. До цього часу ми ще вірили в казочку про Чорне море. У п’ятницю 1450 євреїв з Орлі вигнано до залізничної станції, жорстоко б’ючи. Їх запхано у вантажні вагони по 150 осіб». Трохи більше 100 євреїв вивезено до гетто в Білостоці, а решту – в табір смерті у Треблінці, де їх було страчено. Рабин мав рацію, коли писав про «ліквідацію містечка», адже протягом декількох годин зникло більш ніж 70% населення Орлі.

«У 1945 р. [Ізбуцький] повернувся до рідного штетла, який вже був юденрайн. Всі, кого знав, немовби зникли протягом однієї ночі. Тому він переїхав до Бєльська, одружився з полькою і з часом прив’язався до вулиць цього міста. Десятиліття за десятиліттям він їздив знайомими дорогами возом, запряженим одним конем, розвозячи вугілля […] У той час інші євреї, що вижили, почали один за одним виїжджати, аби почати нове життя в далеких краях».

Арнольд Забле, Jewels and Ashes, Нью-Йорк 1991, с. 90.

Сьогодення

В нинішній Орлі важко знайти багато слідів її мешканців Мойсеєвого віросповідання. Лише колишня синагога, ключ від якої знаходиться в адміністрації ґміни, велично височіє над колишнім ринком. Всередині будівлі можна побачити невелику фотовиставку, підготовлену в 2007 р. Товариством друзів Землі Орлянської. Час від часу в синагозі відбуваються культурні заходи, а кілька краєзнавців-любителів досліджують історію орлянських євреїв. Учні, члени Регіонального гуртка, що діє на базі школи ім. Землі Орлянської, записали спогади кількох десятків найстаріших жителів про довоєнне життя в містечку. Короткі фільми, створені учнями на основі зібраних спогадів, зайняли призові місця в декількох загальнонаціональних конкурсах. В Архіві усної історії Дому зустрічей з історією / Осередку Карта знаходиться колекція з кількох десятків ґрунтовних інтерв’ю з жителями Орлі, які значною мірою стосуються довоєнного життя міста. На їхній основі готується до видання книга спогадів про життя в місті у міжвоєнний період та під час Другої світової війни.
Нічліг тут можна знайти в кількох агрооселях у самій Орлі, або ж у сусідніх селах. Хоча Орля сьогодні позбавлена міських прав, жителі досі називають її містечком.

Варто побачити

  • Колишня синагога (XVII ст.), вул. Червоної Армії, 37
  • Єврейське кладовище (XIX ст.), вул. Польна
  • Дерев’яна церква св. Архангела Михаїла (1797) з дзвіницею (1874), вул. Клещелівська
  • Дерев’яна церква на кладовищі святих Кирила і Мефодія (1870), вул. А. Міцкевича

 

 Околиці

Щити-Дзєньцьолово (5 км): церква з модрини Усікновення глави Івана Хрестителя (XVIII ст.), Центр освіти і популяризації білоруської культури «Щити» (від березня 2011 р.)

Бєльськ Підляський (13 км): середньовічне городище; єврейське кладовище, бл. 100 надгробків; ратуша (XVIII ст.); базиліка Різдва Пресвятої Діви Марії та Миколи Чудотворця (1784); колишні костел і монастир кармелітів (1779–1794); дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (XVII/XVIII ст.)

Гайнувка (21 км): дерев’яний будинок рабина Єгуди Лейба; дерев’яні будівлі вул. Косідлув, Варшавської, кс. Ігнація Вєробєя; будиночок колійного обхідника (кін. XIX ст.); залишки водойми Ордан (за переказами, його під назвою «Йордан» будували євреї), собор Святої Трійці (місце проведення концертів Міжнародного фестивалю церковної музики); сучасні католицькі костели і церкви

Клещелі (22 км): єврейське кладовище; дерев’яна церква св. Миколая (1709); будівля залізничного вокзалу (1900); церква Успіння Пресвятої Богородиці (1870); костел св. Сигізмунда Бургундського (1907–1910)

Боцьки (25 км): колишня миква на річці Нурець (сер. XIX ст.); залишки кіркуту (фрагменти мацев, вмуровані в паркан католицького цвинтаря); костел Йосифа Обручника і св. Антонія Падуанського (1726); церква Успіння Пресвятої Богородиці (1819-1824)

Нарев (32 км): дерев’яний костел св. єпископа Станіслава і Успіння Пресвятої Діви Марії (1775); дерев’яна дзвіниця (1772); церква Воздвиження Святого Хреста (1882); цвинтарна каплиця (сер. XIX ст.); католицьке кладовище (XIX ст.); православний цвинтар (XVIII ст.), єврейське кладовище (в лісі бл. 2 км від села).

Тереміски (38 км): Загальний університет ім. Яна Юзефа Ліпського та Освітня фундація ім. Яцека Куроня

Наревка (39 км): єврейський цвинтар на пагорбі за селом, більше 100 надгробків (XIX ст.); церква св. Миколая Чудотворця (після 1860); дерев’яний збір баптистів; католицький костел (70-ті роки ХХ ст.); Галерея Тамари Солонєвич

Біловежа (43 км): обеліск на палацовій греблі, присвячений полюванню Августа III Саксонського (1752); палацовий парк (XIX ст.); музей Біловезького національного парку; залізнична станція (1903); дерев’яний особняк (2 пол. XIX ст.), порцеляновий іконостас у церкві Миколая Чудотворця (1895); костел св. Терези від Дитяти Ісуса (1927); залишки фундаментів дерев’яної синагоги (1910)

Заблудів (46 км): єврейське кладовище; костел св. Петра і Павла (1805–1840); церква Успіння Пресвятої Богородиці (1847–1855); католицьке кладовище і каплиця св. Роха (1850); каплиця св. Марії Магдалини (2 пол. XVIII ст.)

Біловезький Національний парк

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова