Ошмяни - путівник
біл. Ашмяны, пол. Oszmiana, їдиш אשמענע
Пам’ятаю чоловіка, імені якого не можу пригадати. […] Щочетверга, в торговий день, він ходив з полотняною торбою та збирав срібні монети від власників магазинів. Деякі магазинчики були настільки малі, що нагадували малі шафки.
Витоки
Окремі дослідники асоціюють виникнення поселення Ошмяни з походом Ярослава Мудрого на Литву у 1040 р. Перша згадка про Ошмяни з’являється у 1341 р. Після смерті Великого князя Литовського Гедиміна Ошмяни успадкував його син Євнут. У тевтонських хроніках кінця XIV ст. поселення фігурує під назвою “Aschemynne” (місто з дерев’яними забудовами), але найчастіше його назва пов’язується із литовським словом “aszmenies” – вістря або “akmenas” – камінь.
У 1556 р. Ошмяни отримали магдебурзьке право, підтверджені у 1683 р. королем Яном III Собеським та останнім королем Речі Посполитої Станіславом Августом Понятовським.
Ошмянські євреї
Єврейська громада в Ошмянах уперше зареєстрована в 2-й пол. XVIII ст. Євреїв приваблювала близькість Вільна, як і міський статус Ошмян, який створював сприятливі умови для розвитку торгівлі та ремесел. У 1766 р. кагал нараховував 376 платників поголовного податку, а наприкінці XVIII ст. в ошмянському повіті сумарно нараховувалося 2212 євреїв та караїмів. У 1897 р. в Ошмянах проживало 7214 осіб: 3832 євреї, 1981 білорус, 812 росіян, 525 поляків.
Синагога
Зведення збереженої донині синагоги завершилося на поч. XX ст. (у 1902 р. або, за іншими джерелами, у 1912 р.). Споруда з червоної цегли має строгу прямокутну форму. Зовні її прикрашають пілястри на рогах та між вікнами, а також кругле вікно над входом. Окрім того, увагу привертає красивий ламаний дах. Фасад оздоблює невеликий дерев’яний фронтон із різьбленими левами. Оштукатурені зсередини стіни розмальовані рослинним орнаментом. На пілястрах знаходяться невеликі ніші з символічними зображеннями звірів та комах. Особливе враження справляє темно-синя стеля, яка імітує зоряне небо. У 1940 р. синагогу було зачинено і її використовували як склад. Від 2015 р. в будівлі синагоги почала діяти виставкова зала Ошмянського краєзнавчого музею ім. Ф. Богушевича.
Релігійне життя містечка
Наприкінці XIX ст. крім синагоги у місті діяли ще три чи чотири доми молитви. У 1846–1860 роках ошмянським кагалом керував рабин Меїр Коен, якого на цю посаду обирали 5 разів та затверджували декретами влади Віленської губернії. Рабина Коена у 1859 р. нагороджено золотою медаллю “за заслуги, на Станіславській стрічці для носіння на шиї” (одна з найвищих відзнак того часу). Прохання про нагородження надійшло до уряду губернії від міської поліції, оскільки рабин чесно й сумлінно виконував свої обов’язки.
Варто теж згадати прізвище Мордехая Розенблата (відомого як Мотеле Ошмянер), видатного теолога та кабаліста, котрий понад 10 років був рабином в Ошмянах. Розенблат був відомий як цадик та прославився як чудотворець, благословення якого втілювалися в життя. З цього приводу до нього приходили тисячі людей з усієї Литви, у тому числі і неєвреї. Загальну повагу та любов, яку отримував, підтверджують слова, вирізьблені на його надгробку: “Тут прихована свята арка, дійсно великий [рабин], князь Тори та джерело тремтіння [перед Всемогутнім], учитель та світоч єврейського народу…”.
Згодом ошмянським кагалом керував рабин Єгуда Лейб Файн (1869–1941). У 1906 р. він відкрив у Ошмянах невелику єшиву. Під час Першої світової війни жертовно допомагав біженцям-євреям. Після того, як у 1920 р. отримав посаду рабина Століна, продовжував громадську діяльність. У 1930-х роках рабин Файн опирався забороні шехіти (єврейського ритуального забою тварин) у Польщі. Загинув під час Голокосту.
В Ошмянах народився відомий письменник та мандрівник Яків Сапір (1822–1885, Єрусалим). Після експедиції країнами Близького Сходу він описав свої спостереження у книзі “Евен Сапір” (т. 1 – 1866, т. 2 – 1874; перевидання 1969 р.). У ній знаходиться важлива інформація про життя євреїв у XIX ст. на Близькому Сході, причому особливу увагу автор присвячує Єменові, описуючи побут і звичаї місцевих євреїв. Він першим опублікував окремі зразки їх поетичної творчості, а також описав синтаксичні та фонетичні риси івриту єменських євреїв. На честь Сапіра названо поселення в Юдейських горах – Евен-Сапір.
Ошмянські підприємці
У 80-х роках XIX ст. єврейські власники фабрик займали ключові позиції в міській економіці. Лев (Лейба) Стругач (1842–1906) володів дріжджово-горілчаними фабриками. Фабрика, заснована родиною Стругачів, продовжує діяльність і у XXI ст. За 1 км від Ошмян у селі Будьонівка збереглися руїни колишнього маєтку Стругачів: будинок у модерністичному стилі, господарські приміщення, залишки саду, місце на басейн та кам’яна огорожа з колонами біля в’їзної брами. Лев Стругач і його син Абрам із дружиною були розстріляні у 1942 р. нацистами. Поховані на міському єврейському цвинтарі.
Серед інших підприємців були власники чинбарень (Авель Піктушанський, Лейзер Блох, Іцек та Янкель Солодухи), тютюнової фабрики (Борух Рішдзінський та Шломо Гершатор), закладу, що виготовляв вино з родзинок (Юлій Шмідт). Підприємство із розливу мінеральних вод належало Берекові Даниловському, а місцева друкарня – Зіськові Мекелеві. Власником броварні був Йосип Єзельсон.
Євреї-землероби
Крім підприємців, торговців та ремісників серед ошмянських євреїв були й землероби, яких на 1914 р. в околицях містечка нараховувалося 58.
Придбавши ділянку землі, єврей-землероб планував своє господарство, наслідуючи місцевих селян-гоїв. Обгороджував плотом територію в кілька гектарів, використовуючи дерев’яні стовпчики та жердини. На дворі зводив житловий будинок та господарські приміщення, згодом копав для себе колодязь. Поля мали форму довгих вузьких смуг. Часто траплялося, що поле мало лише 15–20 метрів у ширину та кілька кілометрів у довжину. Між полями була межа у 50 см, яку не орали, бо на ній росли різні бур’яни, у т.ч. дикий щавель та різні ягоди. Її збирали та робили різноманітні консервації на зиму […] і подавали в Шабат на десерт після чуленту.
Ці єврейські господарства були розкидані, як острівці в морі загород місцевих селян. Проте поміж двома громадами панували добрі сусідські стосунки та навіть взаємна приязнь, аж поки у Польщі перед Другою світовою не завіяли злі вітри.
Євреї-землероби тілом і душею були прив’язані до своєї громади: піклувалися про те, аби їх діти отримали традиційну єврейську освіту. У свята залишали свої господарства під наглядом сусідів, аби мати змогу вшанувати святі дні разом із єврейською спільнотою.
Єврейські школи
Діти у віці від 5 до 13 років отримували базову освіту у меламедів (домашніх учителів), кожен з яких навчав 6–9 осіб. За одного учня батьки платили від 4 до 12 рублів за півріччя. Спершу, аби мати право працювати меламедом, треба було закінчити єврейську школу та добре знати базові правила російської мови. У 1872 р. в Ошмянах було 18 меламедів, у яких навчалися 132 учні. Серед учителів були Лейб Барон, Капель Шилевич, Йосиф Кілкович та інші. Від 1876 р. введено правило, за яким меламед мусив мати вищу або середню освіту або закінчити школу для рабинів. За процесом навчання слідкував рабин та поліція, яка регулярно звітувала до губернської влади про ситуацію в єврейському шкільництві.
По завершенню навчання в меламеда можна було продовжити науку в ошмянській єврейській державній школі. Царська влада від 1847 р. почала організовувати державні єврейські школи задля поширення російської культури серед євреїв. У 50-х і 60-х роках XIX ст. школа в Ошмянах мала один клас, де навчались 35 осіб. Крім того, діяв приватний жіночий однокласний пансіонат (який нараховував 12 учениць) та єврейська приватна жіноча школа. У 1881 р. в містечку діяла однокласна єврейська початкова школа з підготовчим класом, а у 1910 р. відкрито державну двокласну чоловічу школу з відділенням для дівчат. Для ремісників працювала школа, в якій заняття відбувалися по суботах. Окрім їдишемовних шкіл з’являлися й такі, в яких викладали на івриті (Тарбут і Явне). Будівля школи Тарбут збереглася на вул. Міцкевича.
Самопожертва значної частини населення задля того, аби їх сини і доньки отримали івритомовну освіту, була величезною. Люди не відсилали їх до державних початкових шкіл, де навчання було безкоштовним, а на свої скромні ресурси відкрили івритомовну школу. Ця школа стала прикладом для всього регіону. Пригадую стурбованих батьків із батьківського комітету, які збиралися у нас вдома. Де вони знайдуть місце? Зрештою відшукався куток для нас дев’яти у релігійній школі. Самопожертва насправді була значною, бо випускники івритомовних шкіл стикалися з великими перепонами.
Політичні потрясіння
В Ошмянах проживала велика група робітників та ремісників, тому революційні ідеї знаходили тут поживний ґрунт. Особливо важливим для місцевих робітників виявився 1896 р., коли відбулася серія робітничих демонстрацій. Тоді в Ошмянах діяла робітнича організація (одним із її очільників був Г. Гельфанд), яка агітувала робітників російською, польською та їдишем. За рік ошмянські чинбарі, що боролися за свої права, провели понад десять страйків.
Від сер. 90-х років XIX ст. у місті діяло відділення партії Бунд. Під час революції 1905 р. Бунд у знак солідарності виступив проти репресій царської адміністрації щодо робітників, які протестували в Лодзі та Одесі. Його члени разом із соціал-демократами утворили бойовий загін, що нараховував 40 осіб. Бунд координував виступи євреїв-робітників проти місцевої адміністрації та підприємців. У той час до міського комітету організації входило 150 активних членів.
Друга світова війна та Голокост
Восени 1939 р. місто зайняла Червона армія, впроваджено радянську адміністрацію, яка займалася націоналізацію. В євреїв відібрали торгові та промислові підприємства, т.зв. непрацююче населення було репресоване (їх арештовували та висилали на Схід), а всі єврейські релігійні школи закрито через заборону релігійної освіти. Могли діяти лише світські школи, в яких проводилася радянізація підростаючого покоління. За даними з 31 серпня 1940 р., у місті діяли білоруська, польська, російська та єврейська школи. Частина єврейського населення була прихильною до нової влади. Євреї засідали в міській раді, а головою виконкому став Залман Юдович. Серед ошмянських депутатів міськради опинилися: директор дитбудинку Соня Шлейфер, редактор місцевої газети Янкель Хаїмович та очільник профспілки ковалів Соломон Карчмер. Серед 35 членів виконкому було 10 євреїв.
Коли 25 червня 1941 р. нацисти окупували Ошмяни, місто заповнили біженці з довколишніх поселень. Євреї не мали часу на евакуацію. За наказом окупаційної влади організовано Юденрат із рабином на чолі, який, зокрема, виконував розпорядження щодо видачі єврейських цінностей німцям.
Перша винищувальна акція відбулася влітку 1941 р. Від кінця липня по 14 серпня 1941 р. в Ошмянах було страчено від 1 до 1,2 тис. євреїв. У жовтні 1941 р. в Ошмянах утворено гетто (вул. Польна, нині Авдєєва, вул. Віленська, нині Красноармійська і до вул. Совєтської, включно з синагогою). Спершу євреї зі спеціальними перепустками могли виходити за межі гетто, крім того, раз на тиждень мали дозвіл зробити покупки на ринку. Згодом їх позбавили цієї можливості. З часом окупаційна влада зробила для в’язнів гетто ще жорсткіші умови. Їх висилали до трудових таборів, на примусові праці, вивозили до таборів смерті. Відбувалися й масові розстріли. Об’єднана партизанська організація віленського гетто вислала до Ошмян Лізу Мігун (Магун), аби та допомогла в’язням врятуватися. Завдяки її діяльності близько 80 осіб втекли з гетто до партизанів.
Вижило небагато ошмянських євреїв. Відомі прізвища близько десяти з них. Дехто пережив війну у Вільні, Дахау та Штуттгофі, інші вціліли, бо переховувалися поза межами гетто. Так врятувався Арон Сегал, який разом із матір’ю знайшов прихисток із “арійського боку” Ошмян. Давид Деуль пережив розстріл та вибрався із рову з тілами. Його переховувала білоруська родина.
Місця пам’яті
В урочищі Луговщина у 1958 р. на місці розстрілу 573 ошмянських євреїв встановлено стелу. В урочищі Ройста у 1967 р. насипано курган та поставлено обеліск на честь розстріляних на поч. липня 1941 р. 353 ошмянських євреїв. Неподалік від хутору Угліво в 1967 р. на могилі 700 євреїв, розстріляних у листопаді 1942 р., встановлено меморіальну таблицю.
На поч. 80-х років XX ст. в Ошмянах проживало бл. 100 євреїв, проте більшість із них покинула місто разом із останньою хвилею еміграції з Радянського Союзу та переселилася до Ізраїля.
Єврейський цвинтар
Найперші поховання на єврейському кладовищі в Ошмянах відбувалися в його південній частині (збереглося бл. 180 мацев). Надгробки західної частини цвинтаря, розташовані правильними рядами, належать до пізнішого періоду (бл. 370 мацев). Могили з північного боку датуються приблизно на 1850–1900 роки (бл. 195 мацев). На цвинтарі знаходяться і два охелі. Один із них — рабина Менаше Шмеєрсона, а в другому, ймовірно, поховано сувій Тори. Донині на некрополі збереглась криниця, яка служила до символічного омовіння рук після відвідування цвинтаря. Кіркут, зачинений у 1969 р., відреставровано у 2008–2009 роках за ініціативою вихідця з Ошмян, Авіна Шапіра, за кошти, зібрані ошмянським земляцтвом в Ізраїлі. За участі місцевого комунального господарства відреставровано більшість мацев, а сам цвинтар обгороджено.
Варто побачити
- Колишня синагога, вул. Совєтская
- Єврейський цвинтар, вул. Красноармєйская
- Ошмянський краєзнавчий музей ім. Ф.К. Богушевича, в експозиції – особисті речі Богушевича, археологічні та нумізматичні експонати, побутові предмети, твори народних майстрів, документи та знімки кінця XIX–XX ст. У 2000 р. музей переїхав до приміщення аптеки, якою володів єврей Ілля Азенштадт, вул. Совєтская
- Костел св. Архангела Михаїла (поч. XV ст.), під час реставрації у 1900–1906 роках набув стилю віленського бароко; протягом 1950–1990 років фабрика; богослужіння відновлено у 1990 р.; пл. 17 вересня
- Костел францисканців (руїни) (XIX ст.), при будівництві використано фрагменти розібраної святині у стилі пізньої готики з XVI ст., вул. Францисканська
- Воскресенська церква (XIX ст.), відреставрована у 1988–1990 роках, вул. Совєтская
- Водяний млин, збудований наприкінці XIX ст.
- Лікарня (сьогодні будівля суду), поч. XX ст.
Околиці
Гольшани (22 км): єврейський цвинтар; дерев’яний водяний млин; забудова довкола ринку (XIX ст.); руїни замку Сапіг (XVII ст.); костел Івана Хрестителя та францисканський монастир (1-ша пол. XVII ст.); церква св. Георгія; руїни каплиці; городище
Боруни (23 км): петропавлівський костел та колишній монастир василіанів (кін. XVII ст.); військовий цвинтар часів Першої світової війни
Крево (30 км): колишній бейт га-мідраш (поч. XX ст.); єврейський цвинтар; колекція юдаїки у шкільному музеї; замок Ольгерда (сер. XIV ст.); місце проведення шлюбної церемонії Великого князя Литовського Ягелли з королевою Польщі Ядвігою (кревська унія); церква Олександра Невського (1854)
Сморгонь (35 км): місце народження їдишемовного поета Аврома Суцкевера та поета, прозаїка і драматурга Моше Кульбака; колекція юдаїки у шкільному музеї; костел св. Архангела Михаїла (поч. XVII ст.); оборонні укріплення часів Першої світової війни
Міхалішкі (54 км): єврейський цвинтар із бл. 150 мацевами та пам’ятником; костел св. Архангела Михаїла (бл. 1670); цвинтарна каплиця (1885); садиба Бжостовських; місце народження поета Менке Каца
Свір (75 км): кам’яний фундамент синагоги; колишній єврейський ресторан та готель, нині лікарня; єврейський цвинтар із понад 200 мацевами; палац Бишевських (поч. XX ст.); костел св. Миколая (1653); дерев’яна Успенська церква