Острина - путівник

Витоки

Перша інформація про Острину в писемних джерелах з’являється у 1450 р. в книзі Литовської метрики. У XV–XVI ст. Острина належала до королівських володінь та була центром волості Троцького повіту. У 1520 р. король Сигізмунд I Старий, заборгувавши А. Храптовичеві 500 кіп грошей, віддав йому “двір свій Острину до сплати суми на 3 роки, а потім до його смерті”. У 1641 р. містечко отримало від Владислава IV магдебурзьке право та герб.

У XVI ст. в околицях Острини вперше з’явилися татари, що було пов’язаним із даром короля Сигізмунда І Старого для Азубек-султана. Після отримання землі під Остриною Азубек започаткував рід остринських Царевичів – найвпливовішому татарському родові Великого князівства Литовського Царевичі обіймали високі посади на княжому дворі, мали право на власне військо та підпорядковувалися безпосередньо Великому князеві.

У 1795 р. Острина увійшла до складу Російської імперії та опинилася в довготривалій оренді херсонського губернатора.

У 1885 р. в Острині проживало 1210 осіб та стояло 295 будинків. У місті знаходилось волосне правління, церква, каплиця, 2 єврейські молитовні будинки, школа, 10 яток, броварня, водяний млин, чинбарні. Щонеділі відбувалися торги.

Євреї з Острини

Перші згадки про остринських євреїв походять із 1569 р.; місцева громада підпорядковувалася гродненському кагалові. У 1765 р. в Острині та околицях зареєстровано 436 платників поголовного податку. У 1897 р. тут проживало вже 1440 євреїв, що становило 59% популяції містечка.

На поч. XX ст. в Острині збудовано 2 синагоги, “холодну” і “теплу”, на місці давніших, які згоріли. Тоді ж зведено і лазню. Усі споруди збереглися донині.

Своїм невтомним прагненням до науки Вольфсон нагадував єврейського гаона: днями й ночами сидів над книгами, ігнорував спокуси та розваги, які могли б відволікти його від науки. Свою першу працю опублікував ще старшокласником. Острина в очах майбутнього вченого виглядала так:

Це маленьке містечко, оточене густими лісами. У центрі знаходиться вкритий піском ринок із міським колодязем. З одного боку ринку височить біла будівля церкви, оточена кам’яною огорожею, а з іншого боку стоїть чорна дерев’яна синагога. Багато малих небрукованих вулиць починаються на ринку та нерівними лініями довжиною десь у півмилі розбігаються в різні боки. В будинках, що оточують ринок, та тих, що до нього прилягають, проживають євреї. Ці останні – переважно купці та ремісники. Збудовані з тесаної деревини, із покритими ґонтом дахами, розташованими високо над землею вікнами, ці будівлі стоять недалеко одна від одної. Віконні рами в деяких із них пофарбовані у білий та червоний кольори. Селяни проживають на самому кінці вулиць. Їхні скромні хати під стріхою схожі одна на другу: перед кожною є криниця та обора для худоби, росте кілька дерев та сидить сторожовий пес.

Міжвоєнний період

 

Музика

Однієї ночі до дорозі на свої пасовища пастухи зібралися на Ринковій площі містечка. Їхні пісні, “повні смутку й важкого очікування”, розходилися вулицями, тоді як євреї – усі, від малого до старого – сиділи в синагозі, вивчаючи свої великі об’ємисті книги при світлі свічок із лою. Їхньою поезією були хитромудрі тлумачення Талмуду, а ковтком свіжого повітря для їхніх висохлих від щоденної праці душ були чарівні легенди Сходу. Проте час від часу молодші мовчки вставали й виходили із синагоги, сідали на тій же площі неподалік від пастухів, які закінчили свій спів, та починали співати, стараючись показати, що і в їхніх серцях є музика. Ці пісні були іншими: розповідали про мучеників, які відали своє життя задля вищої мети; про древні, залишені всіма землі за морем, води якого колись були молоком і медом; про щасливе майбутнє та тріумф справедливості. До пізньої ночі звук голосів розходився вулицями цього спокійного містечка.

Друга світова війна та Голокост

Від вересня 1939 р., після входу радянських військ до Польщі, Острина перебувала в складі СРСР. У 1940 р. єврейське населення Острини становило 73% від усіх мешканців містечка. Бл. 500 євреїв проживали в селі Новий Двір за 15 км на північний схід від Острини. Із початком Другої світової війни до містечка приїхало 8 родин біженців із Варшави та Лодзі, котрих після встановлення радянської влади вивезли до Казахстану. Діяльність єврейських релігійних та світських організацій опинилася під забороною.

Німецькі війська зайняли Острину 24 червня 1941 р. Єврейське населення спіткали репресії: заборона контактів з місцевими неєвреями, примусові роботи та обов’язок носити жовті пов’язки. За свідченнями очевидців, перша акція з ліквідації єврейського населення в Острині відбулася на другий тиждень німецької окупації.

Місцевий мешканець Мордехай Цирульніцький, якому вдалося вижити у таборі Аушвіц-Біркенау, згадував: “Розстріли у нашому містечку стали чимось частим і нормальним. Вони відбувалися у дні торгів, аби настрашити довколишніх селян. Комендант, який жив у райцентрі, Щучині, часто заїжджав до Острини і тоді ми вже знали – будуть розстріли”.

Гетто в Острині утворено в жовтні 1941 р. За різними підрахунками, в гетто перебували від 1,2 до 2 тис. в’язнів.

На початку грудня 1941 р. до нашого містечка зігнали євреїв з усіх довколишніх сіл, з містечка Новий Двір, з Діброви. Новоприбулі розповіли, що усіх хворих та немічних по дорозі вбили. Під час організації гетто розстріляли ще бл. 10 осіб. Потім прийшли нові накази та нові розстріли. Лейбу Міхелевича та його сестру Фейге-Соре стратили за те, що вони тихцем принесли до гетто трохи зерна. Ошер Боярський був спійманий під час мелення зерна – розстріляли і його.

Ліквідація гетто почалася 6 червня 1942 р. Наприкінці жовтня 1942 р. євреїв з остринського гетто перенесено до тимчасового табору Колбасино за 5 км від Гродна, який був транзитним пунктом для євреїв по дорозі на Треблінку та Аушвіц. Кілька тих, кому вдалося вижити (Володимир Глембоціький, Шломо Боярський, Мордехай Цирульніцький) були визволені Червоною армією в 1945 р.

Мордехай Цирульніцький згадував:

Я народився у 1899 р. в містечку Острина, тепер Гродненської області. Там жив зі своєю родиною до нападу гітлерівців. Родина була великою – п’ятеро дітей. Хороші були діти. Усі навчалися. Старша донька Галя – зараз їй було б уже 22 роки – із приходом радянської влади вступила до гродненського інженерно-будівельного технікуму та навесні 1941 р. перейшла на другий курс. Старший хлопець, 17-річний Яків, навчався у поліграфічному фабзавучі. Решта ще ходили до школи: 16-річний Йоель перейшов до 9 класу, 13-річний Віктор – до 8, А наймолодша Ланя, – їй тільки 9 років було – мала йти до 9 класу.

Сліди присутності

В Острині на пров. Жуковського збереглися будівлі синагогального комплексу, збудовані на поч. XX ст. У колишній головній синагозі зараз будинок культури, а колишній бет га-мідраш, нині закинутий, після Другої світової війни використовувався як цех. На колишній Могильній вулиці (зараз це вул. 8 березня) збереглась територія єврейського цвинтаря, повністю позбавлена надгробків. Фрагменти мацев можна знайти поміж бруківкою біля будинку культури (колишній синагозі).