Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Острина - Карта Історико-Культурної Спадщини

Острина (рос. Острына, білор. Астрына) 

З 1991 р. по теперішній час Острина – селище міського типу у складі Щучинського району Гродненської області Республіки Білорусь. Є адміністративним центром Остринської селищної Ради.

Синагога в Острині
Синагога в Острині (Фотограф: Філіна, Наталя)

Історико-природний ландшафтПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На території Щучинського району протікає річка Остринка – ліва притока Котри, довжина 17 км. На лівому березі річки поблизу с. Кульбачино знаходиться археологічний пам'ятник – городище.

Населення – 2,2 тис. осіб (2006). Селище розташоване за 22 км від Щучина, 29 км від залізничної станції Рожанка на лінії Мости – Ліда. Розташоване на перетині автодороги Гродно – Острина – Радунь.

Географічні координати: 53°43′48″ пн. ш. 24°31′45″ сх. д.

Історико-культурні пам'ятки: Спасо-Преображенська церква, Новий костел Св. Терези від Немовляти Ісуса, синагоги.

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Автор топонімічного словника В.А. Жучкевич пов'язує походження назви селища з прізвищами Острейка, Острень, Острий. Відповідно до Словника географічного Королівства Польського, свою назву Острина отримала від річки, на якій розміщена – Острожі або Острейки (тепер Остринка). Місцеві жителі пояснюють походження назви від слова «гострий». Згідно з легендою біля сучасного селища в період татаро-монгольської навали відбувся кровопролитний бій.

 У 1386 р. Острина згадується в картах німецьких лицарів-шпигунів як володіння Великого князя Литовського, намісником якого в населеному пункті був литовський боярин Мінігайло.

 

Острина згадується в книзі Великого князя Литовського ВКЛ і короля Польщі Казимира IV «Записи земель дач короля Казимира» 1451 р. У XV- XVI ст. в Острині – королівське володіння, центр волості Трокського повіту (господарський двір «Острынь съ волостью» (укр. «Острина з волостю»). У 1487 р. – стає містечком.

Остринські татари. Під час монголо-татарської навали ХІІІ ст. кочівники не досягнули Понімання. Татари оселилися на території ВКЛ в кінці XIV ст. Великі князі Гедимін, Вітовт та інші запрошували татар з Золотої Орди і Криму, використовували їх у боротьбі з Тевтонським орденом. В 1394 р. після поразки Тимура на територію князівства відступив хан Тахтамиш і його люди. Князь Вітовт розселив їх у Ліді і околицях. Можливо, що саме тоді перші татари з'явилися і на Щучинській землі. Численні нащадки кримських ханів билися за владу і між собою. Ті, хто зазнавав поразки, ховалися до кращих часів у ВКЛ. 1491 р. родичі кримського хана Менглі-Гірея, царевич Девлеш-султан і його дядько Ізтемір, втекли до Києва. У 1514 р. король Сигізмунд І Старий подарував синові Девлеш-султана Азубек-султану 70 дворів конюхів, 2 парубків і 6 пусток під Остриною. Малоймовірно, що мусульманину могли подарувати кріпаків-християн. Обставини появи Остринських татар точно не відомі. Можливо, що це нащадки нечисленних людей Тахтомиша, втікачів з Золотої Орди і полонених кримських татар. Деяку кількість людей привіз із собою і Азубек-султан.

Азубек-султан поклав початок славному роду Остринських царевичів. Остринські царевичі в околицях містечка мали земельні володіння. Містечко Острина належало з 1520 р. Храптовичам. Царевичі були найвпливовішим татарським родом у ВКЛ, займали важливі посади при княжому дворі, мали права на своє військо, підпорядковувалися безпосередньо великому князю і виступали суддями в суперечках між білоруськими служивими татарами. За вірну службу остринські татари отримали землі в Менському і Троцькому воєводстві. Головним обов'язком татар була військова служба. Татари відправлялися на війну тільки кінно, озброївшись луками зі стрілами, шаблею і арканом. У мирний час остринські татари займалися конярством, чинбарними і взуттєвим ремеслами. Працювали як гінці, листоноші, охоронці і підводчики купецьких обозів. У XVI-XIX ст. до татар прийшла слава добрих городників.

Поступово остринські царевичі збідніли, а в XVII ст. рід остринських царевичів втратив свої володіння і більше не зустрічався в письмових джерелах.

На початку XVI ст. остринськими намісниками були Гліб Пронський, Федір Храптович, Семен Скіндзер. В 1520 р. Король Сигізмунд І Старий був винний А.І. Храптовічу 500 кіп грошей, віддав йому «двір свій ... Острину до вибрання суми його на три роки, а потім до його живота!». У XVI-XVIII ст. Острина – центр староства Лідського повіту Віленського воєводства. У 1556 р. Остринська церква св. Спаса отримала дар від Сигізмунда Августа і Зєнєвичів. У 1641 р. містечко отримало від Владислава IV магдебурзьке право і герб: на небесному полі срібна вежа з червоним дахом, на даху озброєна рука з мечем (опис 1792 р.).

За відомостями деяких польських джерел в 1666 р. в Острині був побудований костел. Меценатами його стали Кшиштоф Зигмунд і Клара Ізабелла (Клара Ізабелла де Малгі Ласкарі) Паци, канцлери Великого князівства Литовського. Але це твердження викликає сумніви. Причина їх у тому, що хоча було зазначено, що костел був побудований, але ні в одному звіті інспекції ксьондза Миколи Слупського, яка проходила в 1674-1676 рр. на території Білорусі, відомостей про костели в Острині немає. Немає їх і в даних пізнішої інспекції – в 1744 р. А інспекції досліджували стан всіх, навіть невеликих, костьолів на білоруських землях, і нового костелу інспектори, звичайно ж, не обійшли б увагою. Більш правдоподібними здаються висновки вченого-історика М. Ровби, який вважає, що йшлося не про будівництво костелу, а про реставрацію старовинної Остринської церкви і перебудови її в уніатський храм. Це випливає і з документів, використаних Повайбо Ю.В. (ксьондз Єжи) у своїй дипломній роботі з історії Остринського костелу.

 У 1706 р. Острина була головною базою шведів у Північній війні. У 1738 р. містечко налічувало 57 будинків. У 1763 р. привілей Августа III П. Зянковічу передав Остринське староство його синові М. Зянковічу. З 1793 р. Острина – центр волості. З 1795 р. місто включено в Лідський повіт Російської імперії.

З 1818 р. по кінець 40-х років XIX століття містечко Острина знаходиться в довгостроковій оренді херсонського громадського губернатора, а потім французького пера графа Армана Емануеля Шарля Сен-Прі.

У 1859 р.: 170 будинків, 970 жителів, дерев'яна церква, каплиця, щотижневі торги. На місцеву торгівлю добре впливало існування численної татарської громади. У 1866 р. Острина мала 1196 жителів. З 1882 р. - 1985 р., 1885 р .: 295 дворів, 1 210 жителів, волосне управління, церква, каплиця, 2 єврейських молитовних будинки, школа, 10 крамниць, броварня, водяний млин, чинбарна майстерня, 8 питних будинків, торги по неділях. У 1897 р. - 2 410 жителів. У 1909 р.: 1145 жителів, працювало народне училище, однокласна церковно-приходська школа (з 1898 р.), магазин.

1916 р. – початок будівництва в Острині «холодної і теплої» синагог на місці згорілих. В цей же час була побудована і лазня (всі будівлі збереглися).

У 1919 р. – 1481 житель. З 1921 р. Острина – центр гміни Лідського, з 1926 р – Щучинського повіту Новогрудського воєводства Польщі. У 1931 р. мала статус міста; там працювало управління гміни, церква, 2 синагоги, пошта; по понеділках проводилися торги, кожен місяць – ярмарки. З листопада 1939 року – місто знаходилось у складі БРСР. З 15 січня 1940 р. – міське селище Васілішківського району (03.08.1954 р. – районний центр) Барановицької області. З 12 жовтня 1940 р. – центр сільради того ж району та області. З 20 січня 1960 – в Щучинському районі, з 25 лютого 1961 р. – центр селищної ради. З 1962 р. до 25.12.1962 р. – в Скідельському районі. У 1940 р.: 224 двори, 2744 жителі.

У період Другої світової війни з 24.06.1941 р. по 12.07.1944 р. Острину окуповано німцями. Звільнено частинами 5-й гвардійської кавалерійської дивізії третього кавалерійського корпусу в ході Вільнюської операції. У роки окупації в селищі діяла група підпільників. У 1949 р. створені колгоспи: імені 30-річчя БРСР, «Сталінський прапор»; в 1950-53 рр. виходила газета «Колгоспний шлях». На 1 січня 2001 р.: 1005 дворів, 2407 жителів, центр колгоспу «Радянська Білорусь».

23 червня 1941 р. містечко Острина було оточене німецькими військами, і вже з цього дня ніхто не зміг втекти. Острина була окупована більш ніж на 3 роки – до 12 липня 1944 р.

Комендантом району був призначений німець з гестапо, який відразу кинув великі сили на знищення євреїв.

 

(Розповідь Мордехая Цирульницького, колишнього ув'язненого №79414)

 Я народився в 1899 р. в містечку Острині, нині Гродненської області. Там же я жив зі своєю родиною до гітлерівської навали. Сім'я у мене були велика: п'ятеро дітей. Славні у мене були діти. Вчилися всі. Старша донька Галя – їй зараз було б уже двадцять два роки – з приходом Радянської влади поступила в Гродненський інженерно-будівельний технікум і навесні 1941 р. перейшла на другий курс. Старший хлопчик, сімнадцятирічний Яків, навчався в поліграфічному фабзавучі. Решта вчилися ще в школі: шістнадцятирічний Іоель перейшов у дев'ятий клас, тринадцятирічний Вігдор – у восьмий клас, а наймолодша Ланя, – їй було всього дев'ять років – перейшла б вже в четвертий клас.

 Острина розташована недалеко від кордону. Вже 23 червня 1941 р. містечко з усіх боків було оточене німцями, і ті жителі, які намагалися втекти, змушені були повернутися назад. А 25-го числа німці увійшли в Острину.

 Розстріли людей почалися відразу ж після вступу німців до містечка. Першими жертвами стали ті, хто брав участь в організації радянської влади і в роботі ради в нашому районі.

Наше містечко входило в Щучинський район. На початку вересня комендантом району був призначений німець-гестапівець. Прізвища його я зараз не пригадаю – ослабла пам'ять після табору. З моменту його призначення почалося цькування і переслідування євреїв. Спочатку євреям заборонено було виходити за межі містечка. За порушення цього наказу був розстріл. Так був розстріляний 80-річний Ар'є Таневіцький, захоплений гітлерівцями неподалік містечка. У той же період був убитий і містечковий рабин Безданський. Разом з групою інших громадян містечка він був відвезений нібито в концтабір, а через кілька днів ми дізналися, що всі вони розстріляні.

Потім був виданий наказ, що забороняв євреям показуватися на вулицях містечка у недільні дні. І знову за порушення – розстріл, причому тут вже підлягали розстрілу не тільки самі винні, але і всі члени їх сімей. Дружина Хаїма Хлєбовського вийшла на вулицю по воду. Її схопили і розстріляли разом з чоловіком і двома малолітніми дітьми.

7 листопада 1941 р. загорівся якийсь сарай. Німці звинуватили євреїв у підпалі і наказали всьому єврейському населенню негайно зібратися на площі «для перевірки». Кілька десятків людей, у тому числі всі, хто не встиг з'явитися вчасно, або ж у кого німці знайшли документи не в порядку, були тут же розстріляні.

Розстріли стали звичними і частими в нашому містечку. Проводилися вони здебільшого в базарні дні, щоб налякати околишнє селянське населення. Комендант, який проживав у районному центрі – Щучині, часто наїжджав в Острину, і тоді ми вже знали, що будуть розстріли. Серед інших були розстріляні всі вчителі: Міллер з дружиною і двома дочками, Елін та інші. У те ж число потрапив і синагогальний старий Дразнін.

Одного разу – це було наприкінці листопада 1941 р. – все єврейське населення знову було зігнане на площу, причому наказано було захопити з собою цінні речі. Люди вважали, що належить переселення кудись в інше місце. Однак справа обмежилася тим, що всі речі, принесені на майдан, були відібрані. У будинках в той же час йшов суцільний грабіж. Я потім дізнався, що німецький агроном, що увірвався до мене в будинок, забрав навіть шкільні зошити і олівці моїх дітей. Хто намагався чинити найменший опір, був убитий.

За наказом коменданта, в кожному будинку на стіні мав висіти список мешканців. Якщо при перевірці списку когось не виявляли на місці, розстрілювалась вся родина. Так загинула сім'я Ошера Амстібовського з восьми осіб.

Гетто в Острині було організовано на початку грудня 1941 р. До нас в містечко зігнали євреїв з усіх навколишніх сіл, з містечка Новий Двір, з Демброва. Прибулі розповіли, що всі слабкі і хворі по дорозі були вбиті. При організації гетто знову було розстріляно біля десяти осіб. Потім були нові накази і нові розстріли. Лейб Міхелевіч і його сестра Фейґен-Сорі були розстріляні за те, що привезли крадькома в гетто трохи зерна. Ошер Боярський був застигнутий при розмелюванні зерна: його розстріляли. Та хіба згадаєш всіх!

8 січня 1942 р. було оголошено, що Острина разом з усім Гродненським районом включається до складу "Рейху".

 Населення гетто почали щодня ганяти на роботу в ліс. Чоловіки займалися лісозаготівлями, вигонкою смоли. Наглядачі били людей на роботі до напівсмерті, а відсталих або слабких вбивали тут же на місці. Не раз траплялося, що людей за звинуваченням у саботажі відправляли у в'язницю, а раз єврей потрапляв у в'язницю, він жив лише до найближчої п'ятниці. По п'ятницях у в'язниці відбувалися розстріли в'язнів (у тому числі і всіх євреїв).

При ліквідації Остринського гетто 5 лютого 1943 р. були вбиті 1969 євреїв.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

В околицях селища знайдена просвердлена клиноподібна сокира. Знаходиться в Краківському археологічному музеї в Польщі. У 1968 р. Московський археолог В.В. Сєдов приблизно за 1,5 км на північний захід від Острини, біля Кульбачиного, на березі р. Остринка виявив городище і висловив гіпотезу, що це древнє місто Острея, відоме за «Списом російських міст далеких і близьких». Городище має овальну форму розміром 75х75 м. Білоруські археологи М. Ткачов і С. Пивоварчик проводили розкопки на городищі. Вони з'ясували, що слов'яни жили там ще в Х ст., близько городища збереглися курганні могильники того часу.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

 

Спасо-Преображенська церква (1855 р.). Пам'ятка архітектури ретроспективно-російського стилю. Вертикальної домінантою є триярусна дзвіниця.

Костел Святої Терези від Немовляти Ісуса (2001 р.) має неоготичну архітектуру: високі стрілчасті вікна з розетками, контрфорси, башточки, вежу на вході під шпилем-шатром. Під входом вікно-розетка, двері прикрашено художньою ковкою. Планування має хрестоподібну схему, визначається напрямом доріг.

Синагоги 1916 р. – початок будівництва в Острині «холодної і теплої» синагог на місці згорілих.

Місця Пам’ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Пам'ятники: Алоїзі Пашкевич (Цьотці), 2 братські могили: 5 підпільників, 21 радянського воїна і 17 партизан, які загинули в 1941-44 рр. і 11 партійно-радянських працівників, які загинули в 1945-48 рр.

Музеї. Архіви. Бібліотеки. Приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Центр позашкільної роботи, будинок культури, міськселищна і дитяча бібліотеки. У школі є етнографічна музейна експозиція.

Туристична інфаструктураПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Працює кафе «Фаворит»: з 09.00 до 18.00, п'ятниця, субота – з 09.00 до 02.00. Санітарний день кожний другий понеділок місяця. У с. Кульбачино (5 км) знаходиться агросадиба «Боброва хата».

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

  1. Адамушко В. И., Бирюкова О. В., Крюк В. П., Кудрякова Г. А. Справочник о местах принудительного содержания гражданского населения на оккупированной территории Беларуси 1941-1944. — Мн.: Национальный архив Республики Беларусь, Государственный комитет по архивам и делопроизводству Республики Беларусь, 2001. 
  2. Памяць. Шчучынскі раён. – Мінск, БЕЛАРУСКАЯ ЭНЦЫКЛАПЕДЫЯ”, 2001 г.
  3. Российская еврейская энциклопедия. Острына // [Электронный ресурс] http://rujen.ru/index.php/ Дата доступа 21.07.14 г.
  4. Еврейская электронная библиотека. В местечке Острино. // [Электронный ресурс] http://jewish-library.ru/grossman/chernaya_kniga/7.htm. Дата доступа - 16.07.14г.
  5. Несьцярэнка А.,  Шаблюк В.. Астрына // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 1: А — Беліца / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: М. В. Біч і інш.; Прадм. М. Ткачова; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1993. С. 226.
  6.  Астрына // Цітоў А. Геральдыка беларускіх местаў (XVI — пачатак XX ст.). — Мн.: Полымя, 1998.
  7. Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы ХVІІІ — першай палове ХІХ ст. — Вільня: ЕГУ, 2010.
  8. Ostryna // Геаграфічны слоўнік Каралеўства Польскага і іншых славянскіх краёў. Tom VII: Netrebka — Perepiat. — Warszawa, 1886. S. 733—734.
  9.  Острино // Туристская энциклопедия Беларуси / редкол. Г. П. Пашков [и др.]; под общ. ред. И. И. Пирожника. — Мн., 2007
  10. Храм Преображения Господня г.п. Острино // [Электронный ресурс] http://orthos.org/eparhiya/blagochiniya-i-hramy/schuchinskoe/ostrino.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова