Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Інші дива шамаша Береле в Юзефові

Із єврейських майсів,

повісті з Юзефова Білґорайського базовані на Ізкор-Бух – Книзі Пам'яті євреїв із Юзефова 

скорочено, поліпшено та прокоментовано

Яроном Каролєм Беккером

Dom z podcieniem w Józefowie Biłgorajskim
Dom z podcieniem w Józefowie Biłgorajskim (Фотограф: nieznany)

Читаючи про чарівне одужання сліпої з Томашова-Любельського, мені на думку мимоволі прийшло питання: що послугувало приводом того зцілення? Божа воля? Фетиш червоної хустки? Велике серце нашого шамаша? Знаю, знаю, що, таке питання нечуване для історії людства, проте що ж поробиш, якщо ця історія зворушила навіть такого Фому невіруючого як я та сколихнула моє затяте іронічне та раціональне ставлення до подібних речей. Мушу зізнатися, у глибини моєї душі навіть закралась віра, що добре серце, як серце шамаша Береле, яке так рідке зустрічається у нашому світі,насправді має чудодійну силу. У будь-якому випадку, перед тим як відповісти на поставлене питання, яке цілком можливо взагалі не має однозначної відповіді, більш того, не потребує її, я повинен підняти завісу та розповісти про іншу дива, свідком яких став сам наймудріший рабин із Радині.

Рабин із Радині не без причини приїхав до Юзефова. Мав на меті видрукувати у місцевій типографії свій новий твір, присвячений положенням Галахи (так званого іудейського права). Рабин вже доволі довгий час перебував у Радині, аж ось… Заглибившись у коректування та виправлення помилок, він почув щось, що змусило його перетворитися на весь – слух. Було близько півночі, і вже пробила година для молитви Тікун Хацот1, коли рабин почув Нігун2 . Мелодія настільки спокусливо дзвеніла у вухах рабина, що він не витримав . Відклавши усі свої папери та нотатки, він накинув на плечі балахон, на голову начепив кашкет та вибіг на двір, пориваючись за звуками музики, які полонили та дурманили.

Однак, незважаючи на те, що рабин дуже поспішав, нам слід сповільнити темп нашого оповідання, щоб не проморгати на перший погляд маленьку, хоча по суті дуже істотну деталь. Мова піде про кашкет. Рабин, кваплячись податися на пошуки казкової мелодії, надів його набакир та підтримував однією рукою, щоб той, Боже збав, із голови не злетів. Цей кашкет, значною мірою, був засобом вираження його індивідуальності. У принципі, за канонами тогочасної моди узвичаєним головним убором рабинів був капелюх, на зміну якому у святкові дні приходила шапка з лисиці або соболя під назвою «штраймл». Іноді абсолютно непримітна різниця в одязі відрізняла один хасидський двір від іншого та могла полягати на тому, що балахони були різного кольору або крою. У сучасному Ізраїлі, на приклад, такою відмінною рисою можуть слугувати різноманітні кіпи – білі з помпоном, прикрашені різноманітним вишитим візерунком, чорні або навіть хіпові тюбетейки психоделічних кольорів – одразу сигналізують, із яким хасидським домом маємо справу. Якщо Радинського рабина (який, як ми мали можливість впевнитись на власні очі, був байдужим до модних тенденцій та носив кашкет) питали, чому він віддає перевагу саме цьому головному уборові, він відповідав, що козирок кашкета потребує особливої уваги, бо він повинен бездоганно рівно сидіти на голові, інакше будеш виглядати як візниця. Такий педантизм, певно, був йому до смаку. Але у той самий момент, у незастібнутому балахоні та картузі набакир він гнав за невідомою сумною мелодією. Настигнувши граючого Нігун чоловіка, він раптом піднявся у повітря та продовжив левітувати слідом. Зрозуміло, що виконавцем тієї музики був вже добре відомий нам Береле. Рабин намагався поводитись обережно, щоб не злякати шамаша, який левітував під час свого ранкового обходу. Береле, діставшись останнього будинку, впав на землю. Можете уявити собі його подив, коли він приземлився просто в обійми рабина. «О, Радинський рабин…» – тільки і спромігся вимовити від несподіванки. Приголомшений рабин, у свою чергу, заволав у відповідь: «Неправда! Це я твій шамаш, твій служник, полонений твого Нігуна, мелодії, яку почули та запам’ятали всі душі на горі Сінай. Ти мій рабин, таємний рабин, Ламєд-Вав Цаддиким – один із 36 праведних євреїв, завдяки яким існує світ. Сказав так і кинувся до Береле, щоб обійняти його та виказати свій захват та симпатію, проте шамаш тремтів як осика. «Ребе, дай мені спокій. Залиш мене самого!» – благав рабина, як загублена дитина, а потім відвернувся та побіг у бік свого Бет-Мідраш.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова