Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Підгайці - путівник

пол. Podhajce, їдиш פּידײַיִץ

Підгайці - путівник

Під гаєм

Імовірно, назва цього населеного пункту походить від означення місця знаходження: «місто під гаєм». Первісне поселення існувало на території нинішнього села Старе Місто, яке зараз є передмістям Підгайців. Найдавніша писемна згадка про місто датується 1397 р.; першими відомими власниками Підгайців були магнати Княгницькі, а після них – Бучацькі, які у XV ст. заклали тут замок і першу католицьку парафію. У 1539 р. Підгайці отримали магдебурзьке право. Тоді ж відбудовано Підгаєцький замок. У 1544 р. Підгайці згадуються як «oppidum-castrum» (лат. місто-замок), тут споруджуються церкви, костел і синагогу. Перша згадка про рабина, який очолював єврейську громаду у Підгайцях, сягає 1552 року.

У XVII ст. місто розбудовувалося в напрямку ближнього пагорба, на його вершині виникла нова Ринкова площа, збудовано кам’яниці, у надрах гори прокопано розгалужені підземні ходи. Замок укріпили потужними баштами. Ринкова площа є трикутною в плані, нетиповою для магдебурзьких міст, проте характерною для руських.

З 1554 р. відомий перший міський герб. В тих часах повставали ремісничі цехи: перший відомий цех – кушнірський, згаданий ще у XVI столітті. Діяли ковальський, бондарський, стельмаський та інші цехи. У XVIІ ст. тут був єдиний у Галичині музичний цех. З 1590 р. відомий статут першого цеху кушнірів. Того ж року Підгайці здобули привілей на щотижневі торги по суботах.

У 1641 р. Підгайці стали власністю Потоцьких. Час їхнього панування став часом найбільшого розквіту міста. Було відбудовано замок, збудовано ратушу та інші будинки. Крім костелу й синагоги, на території міста і передмість було 6 (у XVIII ст. – 7) руських церков; у 1664 р. згадується вірменська (вірмено-григоріанська) церква, очевидно, дерев’яна. У 1650–1653 рр. руська громада збудувала кам’яну церкву Успіння Богородиці, яка стоїть дотепер.

Кам'яниці на ринку в Підгайцях
Кам'яниці на ринку в Підгайцях

Восени 1667 р. король Ян Собеський на полях біля міста отримав перемогу над козацько-татарськими військами гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. У підгаєцькому костелі була підписана мирна угода.

9–11 вересня 1675 р. турецька армія зруйнувала місто вщент. Щоб відновити місто, Фелікс Казимир Потоцький звільнив Підгайці від податків на 12 років.

У результаті першого поділу Речі Посполитої місто перейшло до монархії Габсбургів. На переломі XVIII–XIX ст. австрійська влада розібрала Підгаєцький замок і міські цегляні фортифікації, скасовано деякі парафії, ліквідовано церковні шпиталі і цвинтарі. Підгайці покинула значна частина єврейського населення. Щоб пожвавити економіку міста, у 1820 р. тут було дозволено проводити 11 ярмарків.

У роки Першої світової війни було знищено близько 200 будинків, загинуло понад 10% населення; Підгайці стали прифронтовим містом, в якому лікувались хворі та поранені воюючих армій. У листопаді 1918 р. на площі Ринок у місті проголошено владу ЗУНР, створено українську адміністрацію. Під час українсько-польської війни 1918–1919 рр. місто деякий час контролювали українські війська. У серпні 1920 р. Підгайці окупували більшовики. 21 вересня 1920 р. містом оволоділи польські війська.

У 1924 р. в Підгайцях створено Повітовий союз кооперативів, у 1925 – «Пласт». У 1930-ті рр. засновано футбольні клуби: єврейський «Маккабі» та польський «Клюб Спортови». Діяли молодіжні організації «Січ», «Сокіл», «Бейтар», «Стшельци». У 1928–1934 рр. збудовано частину повітового Українського народного дому.

 
Підгаєцькі євреї

Перша документальна згадка про євреїв, що проживали у Підгайцях, належить до 1552 р. і пов’язана з подушним податком в розмірі 20 злотих. Юдейська громада Підгайців селилася на південь від Ринку. Заняттям євреїв була переважно торгівля, частина з них була орендарями чи ремісниками. В 1648 р. громада сильно постраждала під час повстання Хмельницького. У 1677 р. турки, тодішні володарі Поділля, також піддавали євреїв гонінням.

 
Cинагога

Підгайці, синагога
Підгайці, синагога

Уперше синагога в Підгайцях згадується у 1552 році. Сучасна будівля збудована у XVIІ ст. Вважається, що це найстарша будівля у місті. Синагога стояла неподалік від  міських воріт і була додатковим оборонним укріпленням.

Напис над входом до синагоги в Підгайцях
Напис над входом до синагоги в Підгайцях

Будівля синагоги прямокутна в плані, у плоских стінах прорізано вузькі вікна, східний фасад укріплений контрфорсами. Частково збереглася верхня частина головного порталу в ренесансному стилі. До основи синагоги добудовано одноповерхові бабинці. В інтер’єрі синагоги збереглися різьблений рослинний орнамент та ліпнина. В інтер’єрі божниці все ще можна помітити залишки кам’яної різьби арон-кодешу. Над головним входом зберігся напис івритом: «Ось брама Господня: праведні увійдуть нею».

Недалеко від синагоги, близько ста метрів, знаходиться збережена будівля колишньої микви. Навпроти великої синагоги стояв старий бейт-мідраш та два сусідніх із божницею будинки, які виконували функції молитовних домів для чортківських і белзьких хасидів.


Рабини

Першими рабинами в Підгайцях були рабин Моше і його син рабин Єгуда Лейб, котрих називали гаонами, почесним титулом. На межі XVI–XVII ст. посади рабинів обіймали Беньямін Аарон Сольник та його син Яків. Після нього був рабин Давид, автор книги «Тіферет Ісраель». Потім у Підгайцях служив рабин Моше Кац, син відомого рабі Шабтая, автор книги «Гашах». На початку XVIII ст. рабином Підгайців був рабі Каценеленбоген, який з Підгайців переїхав до Ансбаху в Баварії. Син автора книги «Пней Єгошуа», рабин Іцхак Бер згодом був обраний рабином Майнца. У середині XVIII ст. в Підгайцях служив рабин Мешулам Залман, син відомого західноєвропейського рабина Якова Емдена. Останнім рабином до 1772 р. був Симха Рапапорт, син рабі Хаїма га-Когена Рапапорта, рабина зі Львова. У XVIII ст. в Підгайцях народився і деякий час жив рабин Давид га-Коген Ліліенфельд. Протягом останніх десятиліть свого життя служив рабином і проповідником у Франкфурті-на-Одері. Там він опублікував свої книги: трактати про Шабат, проповіді на суботи і свята, новели про принципи філософії і Каббали, коментарі до талмудичних трактатів.

 

Одним із найвідоміших рабинів Підгайців у кін. XVI – поч. XVII ст. був Беньямін Аарон Сольнік (1530–1620) – один із найавторитетніших рабинів та творців єврейського права у Речі Посполитій. Його батько, рабі Авраам, був родом із м. Салоніки (звідси і прізвище), нащадок рабі Іцхака Абарбанеля (1437–1508), міністра фінансів іспанського короля Фердинанда, а також єврейського вченого, коментатора Танаха (юдейської Біблії). Беньямін Сольнік був учнем Моше Ісерлеса (1520–1572) із Кракова і Соломона Лурії (1510–1573) із Любліна. Короткий час був рабином у Сілезії, потім зайняв пост рабина та голови рабинського суду у Підгайцях. Беньямін Аарон Сольнік був членом, а потім і головою Сейму чотирьох земель (Ваад Арба Арацот). Його син Яков успадкував пост рабина та голови релігійного суду в Підгайцях і також був членом Сейму чотирьох земель. Автор книги «Нахалат Яаков» (івр. Спадок Якова). Другий його син, Авраам, був рабином у Тернополі, пізніше став ректором єшиви у Бересті. Зять Сольніка Менахем Ман був рабином і ректором єшиви у Відні.

Беньямін Аарон Сольнік написав багато книг, серед них і мовою їдиш, зокрема «Міцвот нашім» (про заповіді, обов’язкові для жінок), що була дуже популярною в Європі і в 1616 р. була перекладена італійською мовою, а вже в наш час – англійською та івритом. Знаменитість рабі Беньяміну Сольніку принесла книга «Масат Беньямін» (івр. Ноша Беньяміна) – збірник запитань і відповідей з єврейського релігійного закону – Галахи. Вперше надрукована у Кракові у 1633, книга одразу стала популярним джерелом знань для тодішніх євреїв.

Могила померлого в 1620 році рабина Аарона Беньяміна Сольніка на єврейському цвинтарі в Підгайцях
Могила померлого в 1620 році рабина Аарона Беньяміна Сольніка на єврейському цвинтарі в Підгайцях

Саббатіанство

У 80-х рр. XVIII ст. рабі Хаїм Малах, один із лідерів руху саббатіанства, оселився у Підгайцях. За його сприяння Підгайці стали важливим центром цього руху в Речі Посполитій. У місті діяли прихильники Саббатая Цві – Шмуель Яків Фальк (якого прозвали Соколом або дер Фальком, який жив у 1708–1782 рр.) та Моше Давид (народився в Підгайцях у 1696 р.). Обидва ці адепти саббатінства були видатними каббалістами. Після засудження саббатіанства та франкізму обоє мусили тікати з міста. Перший поселився у Лондоні, де його вважали чудотворцем, а другий у Гамбурзі, де служив рабином. Частина його прихильників згодом прийняла християнство.

У Підгайцях існувала і сильна протидія проти єресі саббатіанства і франкізму, яку очолював рабин Мешулам Залман Емден – син відомого рабі Якова Емдена.

 
Хасидизм і Гаскала

Підгайці, товариство євреїв "Ахва"
Підгайці, товариство євреїв "Ахва"

Від кін. XVIII ст. більшість євреїв Підгаєць були прихильниками хасидизму. Це були хасиди ребе зі Стратина, белзькі хасиди та послідовники ружинського цадика – гілок Гусятин та Чортків. Деякі нащадки хасидів із Підгайців до сьогодні живуть у Нью-Йорку і Єрусалимі. Слід зазначити, що в Підгайцях існувала і група мітнагдім, що зосереджувалася навколо бейт га-мідрашу (з неї вийшло багато прихильників Гаскали). У 1876 р. був створений єврейський клуб, що заснував бібліотеку і читальний зал.

 
Злети й падіння

На початку XVIII ст. євреї становили більшість мешканців міста. У 1788 р. із 33 кам’яниць на ринку 21 належала їм. Наприкінці XVIII та у XIX ст. Підгайці покинула значна частина єврейського населення, яке переселилося до нових торгових центрів. У 2-й пол. ХІХ ст. життя міста і єврейської громади почало відновлюватися. Чисельність єврейського населення впродовж XIX ст. збільшилася і в 1910 р. становила близько 6 тис. осіб. У перших виборах до міської ради у 1874 р. єврейські представники отримали 18 мандатів із 30. У 1889 р. заступником бургомістра став Ізидор Ліліенфельд. У 1889 році місто відвідав барон Гірш і подарував 50 тис. франків для бідних міста. У місті виникли новітні заклади – єврейська читальня, школи, дитсадки.

У 1898 р. з палестинофільського руху у місті організувалася перша сіоністська організація «Ціон», що налічувала бл. 150 членів, а серед її керівників був один із багатіїв міста, голова єврейської громади Біньямін Кутнер. У Підгайцях у 1906 р. було засновано відділення організації «Поалей Ціон», а у 1918 р. – «Га-Шомер га-Цаїр».

У 1905 р. рабин Шалом Ліліенфельд (1857–1909), що займав посаду рабина міста у 1887–1909 рр., відкрив Талмуд-Тору, де викладали всі меламеди міста, а зарплату їм платила рада єврейської громади.

Відомим діячем єврейської культури був уродженець Підгайців Міхаель Вайхерт (1890–1967) – режисер єврейського театру на ідиш, театральний критик та історик театру, засновник однієї з перших єврейських театральних шкіл. Наприкінці 1920-х рр. організував і очолив у Варшаві модерністську трупу «Юнг-театр», що стала одним з перших досвідів «симультанного» театру (тип декораційного оформлення вистави, при якому на сцені встановлювалися одночасно всі декорації, необхідні в п’єсі). Видавав у Варшаві на їдиш модерний експресіоністський журнал «Рінґен», навколо якого згуртувалася однойменна всесвітньовідома літературна єврейська поетична модерністська група, що пізніше взяла назву «Халястра» (1921–1925). До «Халястри» (слово, яке перейшло в їдиш із польського, означає «збіговисько», «банда») належали: поети Урі Цві Грінберг (1896–1981), Перец Маркіш (1895–1952), Мейлех Равіч (1893–1976). До них приєдналися також прозаїк Ісраель Єгошуа Зінґер (1893–1944; старший брат Ісаака Башевіса Зінґера, нобелівського лауреата) і поет,

 
Останнім рабином міста був рабин Іцхак Менахем Айхенштейн (1879–1943) із династії жидачівських хасидів, котрий у 1909 р., заснував у Підгайцях хасидський двір. Помер навесні 1943 р. в Підгаєцькому гетто. Перед Другою світовою війною єврейська громада міста складала близько 53% від усього населення.

У Підгайцях народився й проживав Барух Мільх, автор спогадів, написаних у 1943 р. в криївці у галицькому містечку Товсте. У них він описав, зокрема, стосунки, що панували в Підгайцях під радянською окупацією.

Друга світова війна та Голокост

У вересні 1939 р. місто опинилося під владою СРСР. 11 травня 1941 р. відбулася т.зв. «Кривава неділя» – органи НКВС вчинили масовий розстріл допризовної молоді. 4 липня 1941 р. Підгайці окупував Вермахт. Німці створили юденрат і влаштували гетто, де було розміщено понад 5 тис. євреїв. Перша акція по знищенню євреїв пройшла 21 вересня 1942 р. у свято Йом-Кіпур. Тоді близько тисячі євреїв було вивезено до табору смерті в Белжеці. Наступна депортація відбулася 31 жовтня 1942 р. – вивезено близько 1,2 тис. осіб. Від грудня 1942 р. у Підгайцях в гетто перебувало близько 2 тис. євреїв. У 1942 р. група зі 100 осіб під керівництвом Ісраеля Зільбера організувала втечу з гетто. За час діяльності гетто гестапо, жандармерія та поліція провела три масові розстріли євреїв – влітку 1942 р., 1 жовтня 1942 р. та 6 червня 1943 року. Під час останньої акції німецька окупаційна влада частину в’язнів відправила до Белжеця, іншу частину – до табору примусової праці в Тернополі. Гетто ліквідовано у червні 1943 року. На єврейському цвинтарі в Підгайцях у 1942–1943 рр. загинуло близько 300 євреїв. Протягом війни близько 70% будівель постраждали від бомбардувань. Після визволення Підгайців у липні 1944 р. до міста повернулося близько 50 євреїв, проте більшість із них згодом виїхала.


Цвинтар

Єврейський цвинтар в Підгайцях
Єврейський цвинтар в Підгайцях

Кіркут у Підгайцях – один із найдавніших та найкраще збережених на території України. Знаходиться за 200 метрів на захід від синагоги. З північного боку збереглися фрагменти давніх вхідних воріт.

Найстаріша мацева, збережена на підгаєцькому некрополі, походить із 1599 року. Її знайдено та описано під час дослідницької експедиції під керівництвом професора Єврейського університету в Єрусалимі Бориса Хаймовича. На жаль, більша частина написів на ній не вціліла. Завдяки вирізьбленому на верхній частині мацеви зображенні рук можна лише зрозуміти, що під нею похована особа із роду коенів. Що цікаво, ця єдина збережена на цвинтарі мацева з XVI ст. знаходиться у північно-східній, нижній частині некрополя, поміж значно пізніших (XVIII–ХІХ ст.) надгробків.

Ближче до входу розташована ділянка зі старими мацевами, де є, зокрема, мацева з 1629 р. та понад 50 мацев із 2-ї пол. XVII століття. Більша частина цвинтаря, на якій колись стояли надгробки з XVIII ст., до наших часів не збереглася. Верхня, північно-східна частина кладовища більш нова – там знаходиться близько тисячі мацев із ХІХ–ХХ століть. У тій же частині цвинтаря у 1919 р. встановлено обеліск у пам’ять про євреїв – солдатів армії Австро-Угорщини, які загинули під час Першої світової війни. Окрім того, тут знаходяться братські могили, в яких поховано євреїв, розстріляних у цьому місці під час Голокосту. Кладовище має 150 м у довжину і сумарно на ньому можна знайти понад 1350 збережених мацев. Останнє поховання відбулося в 1952 році.

Одним із останніх євреїв-мешканців містечка був Моше Хабер (1897–1989), уся родина якого, в тому числі дружина та п’ятеро дітей, загинула під час Голокосту. Завдяки його зусиллям єврейський цвинтар у Підгайцях не було знищено за радянських часів, коли виникали ідеї збудувати на території некрополя універмаг і дитсадок або провести через нього дорогу.


Пам’ять

Одним із перших голів міста після отримання у 1991 р. незалежності України був Степан Колодницький. Цей краєзнавець-любитель, який проживає неподалік від єврейського цвинтаря, протягом багатьох років піклується про збереження пам’яті про історичну спадщину міста та його колишніх мешканців. З його ініціативи у 2012 р. опубліковано монографію, яка детально і старанно показує історію Підгаєць та околиць. Крім того, завдяки його зусиллям будівлі синагоги та костелу рятуються від завалення.

Варто побачити

  • Синагога (XVII ст.), вул. Лесі Українки
  • Єврейський цвинтар (XVI ст.), вул. Лесі Українки
  • Історико-краєзнавчий музей, вул. Бережанська, 13
  • Будинок колишнього заїзду (XVII ст.), вул. Замкова, 7
  • Ринкова площа трикутної форми
  • Ратуша (1931)
  • Костел Святої Трійці (1634), вул. Міцкевича
  • Успенська церква (1650–1653), вул. Бережанська
  • Церква св. Бориса і Гліба (1711–1772)
  • Церква Преображення Господнього (1772)

Околиці

Струсів (40 км): колишня синагога (XVIII ст.), єврейський цвинтар (XVIII ст.), руїни замку (XVI ст.), палац Лянцкоронських (XVIII ст.)

Тернопіль (64 км): діюча сучасна синагога, колишній єврейський шпиталь (1894–1895), єврейський цвинтар (XIX ст.), замок (1540), кафедральний собор (XVIII ст.), численні пам’ятки

Гримайлів (68 км): руїни оборонної синагоги (XVIII ст.), церква Преображення Господнього (1806)

Сатанів (94 км): оборонна синагога (XVI ст.), єврейський цвинтар (XVI w.), руїни замку (XV ст.), міські брами (XV ст.), оборонний монастир (XVI–XVIII ст.)

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова