Радунь - Карта Історико-Культурної Спадщини

Історико-Природний ЛандшафтПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На території Вороновського району протікає річка Радунька, права притока Дітви. Починається біля с. Повиланці, довжина 28 км. Майже все її русло каналізоване.

Географічні координати: : 54.04922, 24.99853 (*)

Історико-культурні пам'ятки: Костел Матері Божої Ружанцової (1929-1933 рр.), Єшива Хафец Хаїм (1882 р.), єврейське кладовище (1451 р.).

Містечко мало світову славу – тут діяла єврейська духовна академія (талмудистська), яку очолював відомий талмудист Ізраїль Меєр-Хафец Хаїм з Радуні (помер в 1935 р.). В академію на навчання приїжджала молодь навіть з далекого зарубіжжя.

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Автор топонімічного словника В.А. Жучкевіч говорить про те, що назва має слов'янське походження з різними смисловими значеннями: від "радеть" (дбати) – піклуватися, "радиться" (радитися) – радитися, радіти. Найімовірніше – від річки Радунька.

У назві Радунь, на думку А.Ф. Рогальова, відчутні міфологічні уявлення предків. У цьому місці люди прославляли життя і висловлювали подяку праотцям, відзначаючи давнє язичницький свято Радуницю.

Передбачається, що давнє слов'янське поселення з'явилося тут біля XI ст., що підтверджується наявністю курганів в околицях Радуні. Поселення входило до Дайновського князівства, яке існувало ще в XIII ст. і межувало з Гродненським князівством, а потім з пізнішими повітами Волковиським, Новогрудським і Ошмянським.

У 1217 р. Радунь згадується в літописі «Манумента Германіка». З 1387 р. володіння Скиргайла Ольгердовича. У грамоті йому від короля польського і великого князя литовського Владислава Ягайла йдеться про те, що отримав «град Радиня і вся волость з усякою службою, всі люди і села і всякий дохід...». У XV-XVI ст. центр Радунського староства у складі королівської економії. У 1440 р. «Радуня» – господарський двір, майно короля Казимира IV. Адміністратором двору і волості Радунської за актами XV ст. був тівун. У 1488 р. король доносив до відома великокнязівського тівуна Сенька Андрашевича, що подарував підконюшому Петру землю порожню Андрейковщину в Радунському повіті. В актах великого князя литовського Олександра і Сигізмунда І Старого адміністратори в Радунському повіті (старостві) названі намісниками і тримачами. Першим намісником (старостою) в Радунському старостві за Литовською Метрикою був Януш Станкавич (Станіславович) Кастевич, підляський воєвода і хазяйський маршалок (1498-1527), потім Ян Глібович (1527 р.). У 1522 р. король Сигізмунд І Старий «подарував» Кастевичу в довічне володіння хазяйський двір Радунь за борг 1 000 коп грошей. Радуньскій повіт мав свою збройну корогву. У 1536 р. Радунським хорунжим названий Ленарт Кострим (Контрим, Кантромович). В 1565 р. в реєстрі перепису війська господарського Великого князівства Литовського, зробленого Михайлом Григоровичем Коледою, королівським службовцям. У 1538 р. по люстрації в Радуні налічувалося 7 вулиць, що тягнулися до центральної ринкової площі, 210 християнських будинків, 35 пивних шинків, 1 горілчаний, 7 з продажу меду. Заселення євреїв було заборонено.

В 1567 р. Радуньске староство приєднано до Лідського повіту Віленського воєводства: «До того жъ повету Лидского прилучона хоругв Радунеская» (укр.: «До того ж повіту Лідського долучити корогву Радунецьку». Староство поділялося на 4 войтівства: Радунське дворне (війт Стяцевич), Магунське (війт Ян Ганцевич), Версоцьке (війт Шим Ромашкович), Тройданське (війт Михна Лук'янович). Місту належало 40 валок землі та 10 застінків, був 141 двір. Діяв костел, заснований королевою Боною Сфорцою. Про його будівництво свідчить скарга радунських бояр на радунського державця Шимку Мацкавича і на радунського пристава Пацка Пузеля (Пузяса), що вони змушують їх возити дрова для будівництва костелу і двору, як простих людей (1541 р.).

Становий склад населення староства згідно з актами XV-XVI ст. виглядав так: люди тяглові (прості) і бояри путні.

У 1574 р. в «Ординації стадній» (повчання по кіннозаводській справі у ВКЛ) король в числі пунктів розміщення великих господарських стаєнь називає Радунь, де містилося 50 елітних коней. На волость лягала додаткова повинність, що полягала у догляді за ними та їхній охороні (центром кіннозаводства були Липники).

Наприкінці XVI ст.-початку XVII ст. старостами радуньськими були Микола Станіславович Толваш (в 1579-85 рр. замойський каштелян, в 1591 р. м – надвірний маршалок). У 1612 р. – динемборський староста, радуньський і жосленський державця Адам Талваш. У 1649 р. місту дане магдебурзьке право і власний герб: на срібному полі зображення червоного рака. У 1655 р. в ході війни Радунь сильно постраждала від пожежі, архів староства був вивезений в Московію, костел зруйнований. У другій половині XVIII ст. Радунь – приватне володіння. З 1776 р. – власність Йосипа Тишкевича, каштеляна Мстиславського, який платив в казну кварти – 2690 злотих. У 1782 р. податок в казну на утримання армії Великого князівства Литовського зі староства становив 4-ту частину його доходів – 2510 злотих.

З 1795 р. Радунь в складі Російської імперії, в Лідському повіті Слонімського намісництва, з 1796 р. в Литовській, з 1801 р. Гродненській з 1842 р. в Віленській губерніях. У 1838 р. в Радунь на місце раніше згорілого костьолу (1801 р.) переведений костел з села Калесник із закритого там кармелітського монастиря. 21 жовтня 1846 р. постановою Віленського губернського правління Радуні був залишений статус містечка з правом проживання тут євреїв. У 1860 р. Радунь – казенне містечко, 121 двір, 737 жителів, парафіяльний костел Радуньского деканату (налічував 10 католицьких парафій). У 1859 р. засноване народне училище (1 вчитель, 40 учнів). Шкільна бібліотека мала 91 книгу. У 1866 р.: 101 двір, 869 жителів, 361 католик, 508 євреїв; парафіяльний костел (дерев'яний) і при ньому школа, каплиця, синагога, народне училище, волосне управління. У 1885 р.: 101 двір, 808 жителів, єврейський молитовний будинок, чинбарний завод, бровар, 14 лавок, 3 питних будинки, 4 кузні, волосне і міщанське (староста Давид Шелюбський) управління; по четвергах проводилися торги. За переписом 1897 р.: в містечку 310 дворів, 2111 жителів, 2 єврейських молитовних будинки, народне училище, паровий млин, шкіряний і патоковий завод, 2 хлібозаготівельних магазини, приймальня лікарської дільниці, 11 крамниць, 5 питних будинків, 1 пивна лавка. У Радунській волості налічувалося 67 поселень, 535 двір, 15 060 жителів – селян, міщанське управління.

У Першу світову війну з вересня 1 915 р. до 5 січня 1919 р. окупована кайзерівськими військами, з березня 1919 р. – польськими військами. У цей період діяв Радуньський райком (старшина В. Валитський); 20.04.1920 р. Валитський був заарештований разом з членом райкому Шпіцом і розстріляний в Ліді. З 18.03.21 р. в Лідському повіті Новогрудського воєводства Польщі, центр Радуньскої гміни. Налічувалося 231 двір, 1 254 жителя. У 1929 р. відбувся страйк робітників при будівництві шосе Вільнюс-Радунь. У 1935 р. 90% населення містечка складали євреї. Містечко мало світову популярність – тут діяла єврейська духовна академія (талмудистька), яку очолював відомий талмудист Ізраїль Меєр-Хафец Хаїм з Радуні (помер у 1935 р.). В академію на навчання приїжджала молодь навіть з далекого зарубіжжя.

У передмістях Радуні було знамените єврейське село Дугалішок, яке в 20-30-х рр. було своєрідним єврейським курортом, куди прямували відпочиваючі. І це не випадково! Дивовижні пейзажі, красиві соснові ліси і гостинність місцевих жителів нікого не могли залишити байдужим.

Перед Другою світовою єврейське населення становило близько восьми сотень жителів. З листопада 1939 р. Радунь увійшла до складу Барановицького району Білоруської РСР, діяльності єврейської громади було покладено край.

З 15 січня 1940 р. центр Радунського району Барановицької, з 20 грудня 1944 р. Гродненської областей. З 12 жовтня 1940 р. до 30 квітня 1958 р. мала статус села, центр сільради цього ж району. З 30 квітня 1958 р. – міське селище, центр Радунського району; центр селищної ради в Вороновському районі Гродненської області. У 1940 р.: близько 400 будинків, 2006 жителів, в районі 32 962 жителя. У Радуні працювали райпромкомбінат, електростанція (20 кв.), маслозавод, нафтомлин (біл. «нафтамлын»), хлібопекарня, районна лікарня, пологовий будинок, пошта, телеграф, НСШ, дитбудинок, МТС, районна бібліотека, Будинок культури та ін. Видавалися газети «За Батьківщину» – орган Радунського РК КП (б) Б, «Соціалістичне життя» – друкований орган політвідділу Радунської МТС.

Міське селище Радунь перебувало під німецькою окупацією більше 3-х років: з червня (1 липня) 1941 р. по 13 липня 1944 р.

Для контролю над євреями нацисти організували юденрат (єврейську раду), призначивши Ноаха Долинського його головою.

У листопаді 1941 р. німці, поетапно здійснюючи гітлерівську програму знищення євреїв, зібрали євреїв Радуні та довколишніх сіл в гетто, всього їх було 1834 чоловік.

11 травня 1942 р. нацисти і їхні місцеві пособники під час повної ліквідації гетто вбили 1 137 осіб – майже все єврейське населення Радуні і довколишніх сіл, більшість якого були жінки, старі й діти. Людей привели на поле за 100 метрів західніше Радуні і змусили викопати рів (довжина його 70 м., ширина 4 м., глибина 3 м.). Потім розстріляли. Близько 180 осіб зуміли втекти. Після звільнення в Радунь повернулося 32 євреї.

Як згадувалося раніше, під час цієї «акції» (таким евфемізмом гітлерівці називали організовані ними масові вбивства) 180 євреям вдалося втекти. Беззбройні, вони несподівано накинулися на озброєних німців, які змогли застрелити 20 єврейських хлопців, але інші вирвалися на свободу і пішли в ліс.

Доктор історичних наук Іцхак Арад, директор ізраїльського Музею Катастрофи і героїзму «Яд ва-Шем» в 1972-1993 рр., що в 15 років втік з литовського гетто, в 16 – став партизаном в білоруських лісах, а після війни – генералом Армії оборони Ізраїлю, писав: «Люди повинні знати. Ми не йшли на смерть покірно і безмовно. Ми оборонялися, як могли. Часто голими руками і майже завжди без чиєїсь допомоги».

Іцхак Роговський перед втечею з гетто в Радуні довірив цінні речі та коштовності своїм друзям Шемянським з села Ковалки. Його синові Мейшке через якийсь час знадобилося забрати частину одягу, але Шемянські заманили його і ще кілька родичів Іцхака в засідку. Мейшке загинув, інші втекли в ліс. На початку 1943 р. частина радунських євреїв, що врятувалася, змогла стати бійцями партизанського загону Станкевича. У їх числі були і брати Роговські, які помстилися Шемянським за зраду і колабораціонізм – розстріляли їх і спалили їхній будинок. Після війни Адам Роговський написав книгу спогадів.

У 1961 р. на могилі жертв геноциду євреїв в Радуні був встановлений пам'ятник: скульптура воїна з автоматом. Пізніше був встановлений інший пам'ятник радунським євреям-жертвам Катастрофи.

1 травня 2011 р. в ізраїльському меморіальному комплексі «Яд Вашем» в День пам'яті жертв Катастрофи європейського єврейства одну з шести траурних свічок, які символізують пам'ять про 6 000 000 убитих нацистами євреїв, запалив 82-річний Авраам Авіель (Липконський), колишній в'язень гетто в Радуні. Авраам Авіель був єдиним уцілілим з своєї родини, мстився нацистам в рядах партизанів у Білорусі; після війни зміг дістатися до Землі Ізраїлю, написав книгу про долю євреїв Білорусі і був свідком на процесі Ейхмана в Єрусалимі. Про життя Авраама Авіеля знятий документальний фільм.

У період Другої світової війни з 24.06.1941 р. до 13.07.1944 р. Радунь окуповане нацистами. 23-24 червня 1941 р. на рубежі урочища Дубицька Тара відбулися бої частин 17-ї стрілецької дивізії 21 стрілецького фронту з передовими частинами третьої танкової групи нацистів. За час окупації в районі було розстріляно 987 жителів, близько 300 вивезено на примусові роботи до Німеччини, знищено близько 1 тисячі житлових будинків, у тому числі 178 в Радуні.

У Радуні та районі діяли 3 підпільні антифашистські комітети, при яких було 4 бойових групи, підпільні райкоми КП (б) Б і ЛКСМБ. Звільнено Радунь 13.07.1944 р. в ході Вільнюської операції частинами 88-ї стрілецької дивізії 31-ї армії (командувач генерал-полковник В.В. Глагольєв) 3-го Білоруського фронту. У 1944 р. в районі залишилося 2 812 жителів. Всі підприємства та установи були зруйновані або підірвані. До 1950 р. господарство Радуні та району було відновлено. Працював райпромкомбінат, електростанція, лікарня, з 1946 р. – Радунська середня школа, школа робочої молоді, при МТС працювали курси трактористів-дизелістів. На 1949 р. в районі: 3 лікарні, 3 амбулаторії, 4 ФАП, 3 аптеки (7 лікарів, 7 акушерок, 25 медсестер, 4 фармацевти). На охорону здоров'я було виділено 978 тис. рублів. Працювали 62 початкові школи, 8 НСШ, 1 СШ, школа робочої молоді, 7 вечірніх сільських шкіл, кілька вечірніх шкіл грамоти (більше ніж 700 учнів). Всього навчалось більше ніж 6 тис. учнів. У 1952 р. до Радунської сільради відносилося 8 колгоспів.

У 1970 в м.с. Радунь 495 жителів. На 1.01.2004 р. Радунь має 980 дворів, 2950 жителів і є центром сільськогосподарського кооперативу «Радунь». У селищі працюють: молокозавод, льонозавод, овочесушильний завод, електростанція, філії «Агропромбанку» і «Беларусбанку», лікарня, поліклініка, аптека, ветлікарня, агрохімлабораторія, лісництво, ділянка райвузла електронного зв'язку, поштове відділення зв'язку, Будинок побуту, 2 СШ, музична школа, школа-інтернат, дитячий сад-ясла, центр позашкільної роботи, міська та дитяча бібліотеки, Будинок культури. У місті також є братська могила 11 партійних і радянських працівників, братська могила радянських воїнів, партизанів і співробітників органів державної безпеки, могила жертв нацизму.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

 

Радуньский замок. Існував в XVI-XVII ст. Його руїни знаходяться на окремому узвишші посеред заболоченої місцевості на березі р. Радунька в центрі с. Городище Вороновського району (за 2 км. від м. с. Радунь). Основу замкової оборони становив комплекс дерев'яно-земляних укріплень: вал, стіни – городні і вежі. Перед в'їзною баштою-воротами був міст з підйомним прольотом – «взводом». Культурний пласт – 0,4-0,5 м. Знайдена кераміка XIV-XVII ст.: теракотові плитки, залізні наконечники списів, сокири, монети XV-XVII ст. та ін. Замок вважався великокнязівським володінням. У замку 20 жовтня 1536 р. у присутності великого князя ВКЛ Сигізмунда І Старого був підписаний договір про шлюб Барбари Радзівіл та Станіслава Гаштольда.

Кам'яна сокира знайдена на південному заході від селища в XIX ст. На сьогоднішній день 10 цілих і 4 пошкоджених кам'яних просвердлених сокир різних типів (в основному клиноподібні, тип 5) екрануються в шкільному музеї.

Пам'ятки будівництва та архітектури (тільки існуючі об'єкти)Пряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

 

• Костел Матері Божої Ружанцової (1929-1933 рр.)
• Єшива Хафец Хаїм (побудована в 1882 р., зараз в будівлі знаходиться клуб). Зі стін радуньскої єшиви вийшли 12 головних рабинів країн світу. Навчалося 200 учнів. Зараз ця будівля використовується як Будинок культури.
• Єврейське кладовище (1451 р.). Тут знаходиться могила відомого у всьому єврейському світі цадика і знавця Тори – рабина Хафец Хаїма.
• Місце знищення радуньських євреїв в 1942 р.

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У 1961 р. на могилі жертв геноциду євреїв в Радуні був встановлений пам'ятник: скульптура воїна з автоматом. Пізніше був встановлений інший пам'ятник радуньським євреям-жертвам Катастрофи.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

 

Ісраель Меїр га-Коен 1838-1933 рр. (Каган, справжнє прізвище Пупко); відомий головним чином як Хафец Хаїм, за назвою його популярної праці. Мораліст і талмудист, один з провідних галахічних авторитетів нового часу (Ахаронім) і найбільш шанованих керівників ортодоксального єврейства. Був одним із засновників Агудат Ісраель і відкрив перший спільний з'їзд партії (Відень, 1923 р.). У 1924 р. з ініціативи Ісраеля Меїра га-Кохена був створений Ваад ха-єшибот (Комітет єшив) – верховний адміністративний орган єшив у східних областях Польщі. Першою з праць Ісраеля Меїра га-Кохена (всього - 21) була опублікована ним анонімно книга «Хафец-Хаїм» («Життєлюб», 1873 р.), присвячена детальному обговоренню гріховності злоязиччя. На ту ж тему написана і його «Шмірат ха-Лашон («Стриманість у мові», 1876 р.).

У книзі «Ахават хесед» («Потяг до благодіяння», 1888 р.) автор досліджує основи і деталі приписів про благодійність. Над своєю капітальною і широко популярною працею «Мішна брура» («Ясне вчення», в 6-ти томах, 1884-1907 рр.) – тлумаченням приписів розділу Орах хаїм у зводі Шулхан арух-Ісраель Меїр ха-Кохен працював 28 років.

Слід згадати твір «Махане Ісраель» («Стан Ізраїлів», 1881 р.) – керівництво по дотриманню приписів Ѓалахідля солдатів-євреїв в царській армії. Галахічні труди Ісраеля Меїра ха-Кохена відрізняє стислість викладу і чіткість практичних висновків. Правила простежуються ним до першоджерел.

Пілпул, на думку Ісраеля Меїра ха-Кохена, є марною тратою часу. Його етичні твори пройняті щирою богобоязливістю і написані ясною доступною мовою.

Музеї. Архіви. Бібліотеки. Приватні КолекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Радуні є гімназія, початкова школа, одна школа-інтернат, міський Будинок культури, бібліотека, дитяча школа мистецтв.

Туристична інфраструктураПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

 

Ресторан «Радунь» II нац. категорії працює з 12.00 до 22.00, п'ятниця з 12.00 до 24.00, обід з 16.00 до 17.00. Санітарний день – перший понеділок місяця.

Закусочна «Молодіжна» працює з 11.00 до 20.00, обідня перерва з 15.00 до 17.00. Субота з 13.00 до 22.00, неділя з 12.00 до 20.00.

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1.  Памяць. Воранаўскі раён. – Мінск, “БЕЛАРУСКАЯ ЭНЦЫКЛАПЕДЫЯ”, 2004.
2.  Raduń // Геаграфічны слоўнік Каралеўства Польскага і іншых славянскіх краёў. Tom IX: Poźajście — Ruksze. — Warszawa, 1888. С. 450.
3. Радунь // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 2001. С. 69.
4. Радунь // Туристская энциклопедия Беларуси / редкол. Г. П. Пашков [и др.]; под общ. ред. И. И. Пирожника. — Мн., 2007.
5. Іна Соркіна. Мястэчкі Лідскага ўезда ў XIX — пачатку ХХ ст. // Ліда і Лідчына: да 685-годдзя з дня заснавання горада: матэрыялы рэспуб. навук.-практ. канф., (Ліда, 3 кастр. 2008 г.) / рэдкал.: Худык А. П. (гал. рэд.). — Ліда, 2008.
6. Авраам Авиэль “Я пришел к тебе, мама..." // [Электронный ресурс].
7. Города, местечки и замки Великого княжества Литовского - Издательство: Минск. "Беларуская Энцыклапедыя iмя Петруся Броўкi”,  2009.
8. Смиловицкий Л., Катастрофа евреев в Белоруссии, 1941–1944 гг., Тель-Авив, 2000.
9. Российская еврейская энциклопедия. Радунь // [Электронный ресурс] http://rujen.ru/index.php/. Дата доступа – 14.08.14 г.
10. Академическая вики-энциклопедия по еврейским и израильским темам. Радунь – еврейская община // [Электронный ресурс] http://ejwiki.org/wiki/ Дата доступа -11.06. 14 г.
11. Иудаизм и евреи. Биографии раввинов. Раввины литовского направления. Раби Исраэль Меир Акоэн — Хафец Хаим // [Электронный ресурс] http://toldot.ru/tora/rabbanim/rabbanim_7790.html Дата доступа – 17.08 14 г.