Радунь - путівник

Витоки

У 1217 р. згадка про Радунь з’явилася в хроніці “Monumenta Germaniae Historica”. Як згадує документ, виставлений у 1387 р. королем та Великим князем Литовським Владиславом Ягеллою, Скиргайло Ольгердович отримав “град Радунь та всю волость разом зі службою, людьми і селами та всіма доходами”. У 1538 р. згідно з люстрацією в Радуні було 7 вулиць, які вели до ринку, 210 християнських домів, 35 пивних шинків та 1 горілчаний, 7 магазинів, що продавали мед. Євреям заборонялося тут селитися. У 1649 р. місто отримало магдебурзьке право.

У 1795 р. Радунь перейшов до Російської імперії. У 1866 р. в містечку був 101 двір, 869 жителів (361 католиків і 508 єврей), дерев’яний парафіяльний костел, синагога, народне училище та управа волості. У 1885 р. тут зареєстровано чинбарню, броварню, 14 магазинів, 3 корчми та 4 кузні. Щочетверга проводились торги.

 
Радунські євреї

Поселення євреїв у Радуні було поза законом аж до 2-ї пол. XVII ст. Лише привілей Яна ІІІ Собеського за 1679 р. дозволив євреям поселитися в містечку. У 1765 р. єврейська громада Радуня та околиць нараховувала 581 особу. В різні періоди їм то дозволяли селитися в Радуні, то забороняли, але євреї щоразу сюди поверталися. Вони збудували синагогу, посилали дітей на навчання до хедеру, торгували, займалися ремісництвом та благодійністю.

Через відсутність річки єдиним джерелом води в Радуні була загальна криниця на невеликій міській площі. Влітку тут не лише набирали воду – це було місце жвавих контактів, дружніх зустрічей єврейських жінок, діти яких плюскались неподалік. Селяни залишали тут свої вози та йшли за покупками до єврейських магазинів. Навесні та восени Радунь тонув у багні – в містечку не було жодної брукованої вулички.

Окрасою й гордістю поселення була єшива, заснована у XIX ст. та перебудована на поч. XX ст. Це була висока біла будівля із великими вікнами та просторими, світлими кімнатами. Знаменита єшива приваблювала сотні євреїв, які прагнули знань, із різних куточків Європи. Нові люди вносили різноманіття у іноді монотонне життя штетла, а місцеве населення мало змогу трохи заробити на приїжджих студентах єшиви.

 
Хафец Хаїм та радунська єшива

Гучнішою, ніж слава радунської єшиви, була лише слава її засновника — видатного талмудиста Ізраеля Меїра га-Когена Пупко, відомого як Хафец Хаїм з Радуня. Таке ім’я Ізраель Меїр отримав завдяки своїй першій книзі, анонімно опублікованій у 1873 р. у Вільні. Вона присвячувалася правилам, пов’язаним із лашон га-ра (лихослів’ям). Заголовок “Хафец Хаїм” (івр. Той, хто хоче жити) запозичено з книги Псалмів 34,14–15: “Хто той, що життя любить, що рад бачити дні щасливі? Бережи від зла язик твій і уста твої від слів лукавих”.

Ізраель Меїр Пупко (1838–1933) був сином Ар’є Зеєва, вченого та набожного єврея, випускника воложинської єшиви. Батько з раннього віку розвивав у ньому любов до науки та забирав хлопця, який вже тоді вирізнявся вражаючою пам’яттю, до Вільна, коли сам їхав туди у гості до знавців Тори. Після одруження Ізраель Меїр переїхав до Радуня, де продовжив вивчати Тору, днями й ночами сидячи у місцевому бейт га-мідраші. У 1869 р. відкрив у Радуні єшиву, відому під іменем-псевдонімом її засновника, Хафец Хаїм. Її закінчили сотні знавців Письма, кожен із яких носив у собі часточку свого великого вчителя та пам’ять про його доброту та відданість своїм учням. Раббі Ізраель Меїр відмовився від плати за перебування на посаді рабина та жив за рахунок крамниці, якою керувала його дружина. Хафец Хаїм завжди повчав своїх студентів, аби ті не навчалися ушкоду своєму здоров’ю, а також особисто слідкував за тим, аби жоден із його студентів не залишився голодним. У радунський єшиві було спрощено есн теґ (їдиш “дні їжі”), звичай харчування студентів у різних родин. Аби не соромити студентів та не відривати їх від занять, їжу від мешканців Радуня приносили безпосередньо до будівлі єшиви. Якщо траплялося так, що хтось залишався без обіду, очільник єшиви сам приносив студентові гарячий обід. Згодом було збудовано кухні, в яких працювали доньки Хафец Хаїма.

Із початком Першої світової війни, аби врятувати студентів, Хафец Хаїм покинув єшиву та вирушив зі студентами в подорож, зрештою вибравши як місце тимчасової зупинки Смловичі неподалік від Мінська. Із приходом більшовицької влади Хафец Хаїм дозволив євреям утікати з Радуня, навіть як треба буде порушити шабат, оскільки вважав, що їх життя у небезпеці.

Ізраель Меїр був одним із засновників та духовних очільників ортодоксального руху Аґудат Ізраїль та мав честь відкрити перший загальний з’їзд цього руху. У 1924 р. за його ініціативою утворено “Ваад га-єшівот”, комітет, який займався справами єшив Східної Європи. Він передбачував знищення єврейського населення Європи та утворення єврейської держави.

Хафец Хаїм присвятив єшиві понад 65 років свого довгого життя (помер у 1933 р. в Радуні), залишивши незмивний слід у єврейській релігійній думці. Ельханан Васерман (очільник єшиви в Барановичах) так прокоментував прості і скромні життєві принципи Хафец Хаїма: “Якщо він хоче сховатися від нас зі своїм блискучим розумом, то ми знайдемо його своїми убогими розумами”.

Хафец Хаїм написав багато праць на морально-етичну та галахічну тематику, які високо оцінювалися єврейськими вченими. До його творів належать: “Шемірат лашон” (івр. Панування над мовою, 1876), “Агават хесед” (івр. Вступ до доброчинності”, 1888) про гріх наклепу, “Магане Ізраель” (івр. Табір Ізраїлю, 1881), присвячений способам дотримання вимог галахи євреями-солдатами царської армії. Його “Мішна Берура” (1884–1907), детальний коментар до кодексу “Шульхан Арух” (до його частини “Орах Хаїм”, присвяченій буденному єврейському життю), багато десятиліть залишався одним із головних джерел практичного права.

У пізніші роки єшиви Хафец Хаїм, засновані продовжувачами великого Ізраеля Меїра у Нью-Йорку та Ізраїлі, дали друге дихання литовським традиціям релігійно-наукового життя євреїв.

 
Вивчення Тори та спорт

У штетлі XIX ст. набожність та турбота про свій інтелект займали в думках євреїв набагато більше місця, ніж праця над власним тілом. Хоча небагато хто з кагалу був досить заможним та мав достатньо знань, аби присвятити себе виключно науці, більшість людей намагалася рівнятися саме на “шейне їдн”, єврейських “гарних людей”. Поставивши собі таку мету, батьки сподівалися вивчити своїх дітей на вчених теологів, які використовували б у праці свій розум, а не м’язи, попри те, що більшість батьків були різниками, пекарями, носіями, візниками тощо. Зірками містечка були насамперед люди такого типу – малорухливі книжкові хробаки, які увесь час читали. Звісно, для підтримання традиції навіть найстаранніші учні брали участь в іграх під відкритим небом [з луком і стрілами] під час Лаґ ба-Омер – єврейського свята врожаю. Але якихось особливих способів заохотити єврея до щоденних занять, які потребували би зусиль, не існувало — це було напрочуд “неєврейське” заняття.

Доволі цікавим є те, що рабин Хафец Хаїм після роздумів про своє власне виховання повідомив усім, що він шкодує, що в молодості не приділяв достатньо уваги фізичній культурі, підкреслюючи, що сильне тіло допомогло б йому стати ще більшим ученим. Під час лекції у радунській єшиві Хафец Хаїм звернувся до своїх учнів: “Не перестарайтесь із навчанням. Людина мусить дбати про своє тіло, аби воно не ослабло, не здолали його хвороби, і тому дуже важливо відпочивати та розслаблятися, дихаючи свіжим повітрям. Найкраще прогулятися увечері або відпочити вдома. Якщо є така можливість, можна поплавати у річці – це теж чудовий спосіб зміцнити своє тіло”. Попри репутацію та престиж Хафец Хаїма, його слова не надихнули слухачів єшиви настільки, аби ті заснували якийсь рух, який би пропагував спорт. І далі переважала традиційна думка, за якою фізичні вправи були легкодумністю, “бітул Тора” – втратою дорогоцінного часу, який варто присвятити на вивчення Тори.

Друга світова війна та Голокост

Перед Другою світовою війною єврейське населення в Радуні становило бл. 800 осіб. Від вересня 1939 р. Радунь входив до БРСР. 1 липня 1941 р. Радунь зайняли відділи Вермахту. У листопаді 1941 р. німці зібрали в радунському гетто євреїв із довколишніх сіл (загалом 1834 особи).

11 травня 1942 р. нацисти та їхні місцеві спільники під час ліквідації гетто розстріляли 1137 осіб. Під час ліквідаційної акції, яка відбувалася на полі за 100 м на захід від Радуня, бл. 180 людей втекло, але 20 із них застрелили.

Я прийшов до тебе, мамо… Історія Авраама Авіеля

[…] мама всією душею була віддана єврейській вірі. Батько не заперечував. Вона і нас виховувала в такому дусі. […] Пригадую, як я приходив додому, а вона шила і гарно співала. Це були пісні про землі Ізраїля та єврейський народ. Усі пісні були мовою їдиш. Сумні пісні.

Авраам Авіель народився у 1929 р. в Довгалішках, єврейському дачному селі на передмісті Радуня. Він зумів утекти із місця масового розстрілу в радунському гетто, де загинула його мати та молодший брат. Батька та старшого брата Авраама Авіеля розстріляно пізніше, коли вони ховалися від нацистів у довколишніх лісах, а він сам приєднався до партизанського загону, де воював проти нацистів до 1944 р. разом із іншими євреями, яким вдалося вижити. Після війни Авраам Авіель поселився в Ізраїлі, написав книгу про долю білоруських євреїв та був свідком на процесі Адольфа Айхмана в Єрусалимі. Про життя Авраама Авріеля, його родину та про долю єврейського населення Білорусі під час Голокосту розповідає документальний фільм “Я прийшов, до тебе, мамо...”.

Сліди присутності

Після звільнення містечка в липні 1944 р. до Радуня повернулися 32 євреї. У 1961 р. на могилі розстріляних в’язнів гетто встановлено скульптуру солдата, яку згодом замінили на пам’ятник на честь радунських євреїв, страчених під час Голокосту.

Біля дороги на Новий Двір, за бл. 1 км від міста, лежить єврейський цвинтар. Він займає площу бл. 2,8 га, обгороджений та впорядкований. Тут знаходиться недавно відреставрований охель Хаец Хаїма, надгробки викладачів єшиви, кілька десятків старих кам’яних мацев та сучасний надгробок із 2007 р. У 1990-х роках на цвинтарі встановлено пам’ятник на честь радунських євреїв, страчених тут під час масових розстрілів Другої світової війни.

Радунським євреям присвячена частина експозиції шкільного музею в місцевій гімназії. Серед іншого, тут виставлені копії привілеїв, наданих Яном ІІІ Собеським та Августом ІІІ, праці Хафец Хаїма та архівні фото.