Реньє Анатоль. Тоді в Болехові. Гебрайська одіссея
Реньє Анатоль. Тоді в Болехові. Гебрайська одіссея
Болехів у 1930 році – останнє місто в передгір’ї. За ним лише села – що вище в гори, то самотніші, бідніші й занедбаніші. Будинки в Болехові були одноповерхові, оточені городами та обійстями, вулиці небруковані, курні, з деревами й рівчаками обабіч. До брами кожного обійстя вів місток. Автівок майже не було, зате – багато возів, у моду входили велосипеди. Ходили пішки. (...)
Прямо навпроти церкви, дещо менша і без вежі, але зі стрільчастими вікнами, шибки яких були з кольорового штучного кришталю, стояла велика синагога. Ще з десять менших гебрайських молитовних домів були зовсім неподалік. Вулиця Шевська від ринкового майдану вела на південь до так званої гебрайської дільниці, що являла собою лабіринт із дерев’яних хат, майстерень і обійсть. У кінці Шевської на пагорбі, у тіні могутніх дубів розкинувся гебрайський цвинтар, уже майже за містом.
Болехів був заснований гебреями близько 1600 року за дорученням польського дідича, і ще протягом кількох поколінь гебрайське населення кількісно переважало християнське. Але наприкінці 19-го століття гебреї масово емігрували. Зараз у Нью-Йорку є Болехівський клуб, подейкують, ніби болехівських гебреїв там більше, ніж у самому Болехові.
Але якщо б комусь у 1930 році сказали, що з дванадцяти тисяч мешканців Болехова лише третина гебреї, він би не повірив. За всіма ознаками це все ще було переважно гебрайське місто. Повсюди звучав їдиш або німецька з австрійським забарвленням – адже від першого поділу Польщі у 1772 році до закінчення Першої світової війни Східна Галичина була коронною землею Австрії. Цісаря Франца Йозефа, який був другом гебреїв, усе ще любовно називали «Ефреїм Йоселє». Не існувало жодної негебрайської крамниці. У п’ятницю пополудні звучала сирена. Робота припинялася, людина йшла в парову лазню, одягала чисту білизну, оновлювалася. У шабат на вулиці домінували гебреї, що поспішали до божниці з накидками таліс на раменах. Хто зустрічав рабина, давав йому дорогу, а коли одружувався син рабина, святкувало усе місто. На Йом Кіпур постилися, комерція завмирала, і навіть негебреї поважали вагомість свята.