Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Слонім - путівник

біл. Слонім, пол. Słonim, їдишסלאנים

Єврейський будинок в Слонімі
Єврейський будинок в Слонімі (Фотограф: Півоварчик, Ірина)

Витоки


Перша згадка про поселення походить із 1252 р. Вона інформує, що галицький князь Данило Романович вислав проти литовців “брата […] на Волковиськ, а сина на Услонім”. Від сер. XIII ст. Слонім належав до Великого князівства Литовського. У 1531 р. місто отримало магдебурзьке право. У 1586 р. слонімським старостою став канцлер ВКЛ Лев Сапіга, який за короткий термін зі звичайного провінційного містечка перетворив Слонім на важливий політичний центр. За панування Лева Сапіги суттєво перебудовано і упорядковано міський замок та побудовано новий кам'яний призамковий палац (названий палацом Сапіги), де в 1597–1685 роках проходили передсеймові з’їзди шляхти Великого князівства Литовського, куди з'їжджалися посли і сенатори. Для прийому великої кількості гостей Сапіга побудував біля замку гостьові будинки, вимостив вулиці та площу, посадив сади, звів нові мости. У 1591 р. отримав від Сигізмунда III Вази підтвердження магдебурзького права для Слоніма. Завдяки його діяльності у 1605 р. Слонім отримав право складу, що зобов'язувало купців, які провозили через місто товари, зупинятися й виставляти свої товари тут на продаж. Того ж року Лев Сапіга заснував в місті перший ткацький цех.

У XVI–XVIII ст. Слонім був значним торговельним осередком. Особливу популярність місто отримало завдяки діяльності великого гетьмана литовського Михайла Казимира Огінського. Він побудував у Слонімі кілька підприємств, за його ініціативою та на його кошти було збудовано канал, який з'єднав притоку Прип'яті Ясельду зі Щарою. Змінився вигляд міста, з'явилися торгові ряди, ратуша, був побудований костел. З Огінським пов'язана діяльність придворного театру та оркестру, створених бл. 1770 р. В театрі працювали професійні італійські та польські оперні та драматичні актори, художники, кріпацький хор і балет. Слонім стали називати Північними Афінами.

У 1795 р., після III поділу Польщі, Слонім відійшов до Російської імперії. У 1919–1939 роках місто знову перебувало в складі Польщі як повітовий центр Новогрудського воєводства.

Слонімські євреї


Перша згадка про євреїв у Слонімі походить з 1551 р., коли місто було згадане в списку єврейських громад, звільнених від сплати податку від господарства, “серебщини”. У 1623 р. Слонім підлягав кагалу в Бересті, але вже у 1626 р. його виокремлено в самостійну податкову одиницю, а пізніше Слонім став центром округу. У 1660 р. євреї Слоніма постраждали внаслідок безчинств, учинених солдатами гетьмана С. Чарнецького.

Наприкінці XVII ст. – на поч. XVIII ст. євреї, що жили в місті, торгували лісом і пшеницею, займалися винокурінням та різними ремеслами. У XVIII ст. Огінські приваблювали до Слоніма купців і ремісників, у тому числі і євреїв. До 1766 р. чисельність єврейського населення міста і його околиць досягла 1154 осіб, а в Слонімському повіті — 4289 осіб.

У хроніці місцевого братства Бікур Холім (громадська організація, що допомагала хворим, бідним євреям) зберігся запис, що свідчить про встановлення щорічного посту в пам'ять пережитих 26-го сівана 5524 р. (17/18 червня 1764 р.) жахливих подій при наближенні до міста ворожих військ, від яких очікували погрому. Мова йде про битву між російськими військами і польським ополченням князя Кароля Радзивілла. Незабаром піст був замінений збором пожертв на користь лікарні.

 
Економічне життя на межі XIX і XX ст.


У XIX ст. населення міста швидко зростало: у 1797 р. тут проживали 1360 євреїв і караїмів, в 1847 р. — 5700 євреїв, у 1897 р. — 11 515 євреїв.

У XIX ст. – на поч. ХХ ст. євреї Слоніма займалися торгівлею (лісом, хутром і шкурами), перевезеннями, деревообробкою, виробництвом металовиробів, випалюванням цегли, дубленням шкір; деякі володіли паровими млинами. Перша в місті текстильна фабрика була заснована в 1826 р. єврейським підприємцем; на ній працювали 35 осіб, у тому числі 20 євреїв. До кінця ХІХ ст. в Слонімі відкрилося близько 30 дрібних фабрик; майже всі вони належали євреям. Єврейські підприємці внесли суттєвий вклад у модернізацію міста, до прикладу, завдяки Гриші Коніцеві у місті з’явився водогін.

У 1897 р. створено першу єврейську профспілку, в 1902–1906 рр. виникли осередки Бунду, Поалей Ціону та Сіоністської соціалістичної робочої партії. Протягом року (1905–1906) у місті діяв спільний загін самооборони єврейських соціалістичних партій. У 1913 р. єврейські робітники провели страйк на знак протесту проти справи Бейліса. У 1921 р. в місті налічувалося 6917 євреїв (71,7 % жителів). Працювали відділення всіх політичних партій, що діяли в 1930-х роках у Польщі. Значним впливом користувалися сіоністи, лідери яких в 1930-х рр. очолювали громаду.


Синагога


Кам'яну будівлю Великої синагоги в Слонімі (1642–1648) зведено з дозволу короля Владислава IV на місці згорілої дерев'яної. Синагогу збудовано як важливу частину оборонної системи міста. Потужні стіни будівлі приховували щедро прикрашений інтер’єр, наповнений ліпниною, орнаментами та стінописами. В архітектурі головного фасаду синагоги можна відшукати композиційно-пластичні риси гродненської школи бароко XVII–XVIII ст. У XVIII ст. синагогу дещо перебудували, проте частина первинної ліпнини та розписів збереглася.

Будівля значно постраждала під час пожежі в 1881 р. Завдяки зібраним пожертвам громада відновила богослужіння в синагозі, проте зробила це без дозволу влади, через що споруда потрапила під нагляд поліції. 11 травня 1883 р. городяни звернулися до губернатора з проханням про відкриття синагоги та дозвіл на використання коштів зі слонімської скринькової збірки задля “доведення цієї синагоги до належного стану”.

Синагога діяла до 1940 р. Після війни її будівля використовувалася для різних господарських потреб. Від сер. 90-х років ХХ ст. синагога стоїть покинута, занепадаючи та чекаючи на ремонт. Будівлю в 2001 р. передано у власність Юдейського релігійного об'єднання в Білорусі.

Крім цього, у Слонімі на вул. Комуністичній, 26 збереглася будівля синагоги, збудованої на поч. XX ст. у стилі модерн. Зараз там знаходиться спортзал медучилища.

 
Династія цадиків


Творцем хасидської династії слонімських цадиків був Авраам бен Іцхак Вайнберг (1804–1883), очільник слонімської єшиви та один із найвідоміших хасидських лідерів свого часу. Вплив Вайнберга поширювався на єврейські громади північної частини Полісся – від Слоніма до Берестя та від Кобриня до Барановичів.

Ще за життя Вайнберга один із його внуків, Ной (пом. 1927) поселився в Ерец Ізраїль, у Тверії, де поширив слонімський хасидизм. У 1942 р. слонімські хасиди з Єрусалиму заснували єшиву Єшиват Слонім бет Авраам. У 1955 р. їх лідером став син Ноя, Авраам III. Одна з вулиць в Єрусалимі отримала ім’я засновника династії, Авраама зі Слоніма.

Громадсько-освітнє життя

У 80-х роках XIX ст. в Слонімі була 21 синагога та дім молитви. У 1910 р. тут діяло 7 синагог, кілька молитовних будинків і хедерів, Талмуд Тора, працювали 4 приватні єврейські училища (2 чоловічих і 2 жіночих). У міжвоєнний період діяли середні школи Тарбут з викладанням на івриті, школи ЦІШО з викладанням на їдиші.


Єврейська преса у Слонімі

Однією з важливих ознак глибоких змін, які відбулися в житті єврейської громади Слоніма після завершення Першої світової війни, стала поява в містечку єврейської преси. Першим місцевим виданням був “Унцер Зурнал” (їдиш Наш журнал), який виходив від 1921 р. від імені єврейського кагалу під редакцією його очільника Моше Заблоцького. Спершу це був тижневик, а згодом до 1925 р. він виходив періодично. “Унцер журнал” виходив у співпраці з єврейським американським щоденним виданням у Нью-Йорку “Морґен Зурнал” (їдиш Ранковий журнал) за посередництва слонімського земляцтва у США.

Наступним найменуванням, яке виходило в Слонімі, став “Слонімер Ворт” (їдиш Слонімське слово), який виходив у 1925–1926 роках – теж під редакцією Моше Заблоцького, проте під патронатом Сіоністичного конгресу. У 1927 р. під тиском членів партії “Поалей Сіон — правиця” з’явився двотижневик “Унцер Штиме” (їдиш Наш голос), редагований Єхезкілем Рабиновичем. Видання, яке, за спогадами з Книги пам’яті, мало високий журналістський рівень, у першу чергу було партійним органом, який приваблював нових прихильників. Із перервами виходив до 1933 р.

У 1929 р. “Поалей Сіон” здійснив чергову спробу випуску своєї газети під назвою “Слонімер Лебен” (їдиш Слонімське життя), до видання якої були залучені переважно студенти. Того ж року знову почав виходити “Слонімер Ворт”, який від того часу виходив щотижня протягом 10 років (від 30 серпня 1929 р. аж до 1 вересня 1939 р.). Це був п’ятничний додаток до варшавського щоденника, який друкувався тиражем 600 екземплярів, проте який читала приблизно половина 10-тисячного єврейського населення Слоніма. Тижневик активно відстоював політику Клубу національних меншин у Сеймі. Полемізував із партією релігійних ортодоксів Аґуда (із правого) та з Бундом (із лівого боку). На шпальтах тижневика підтримувалися молоді літературні таланти та велися дискусії на важливі теми щоденного життя.

Успіх “Слонімер Ворт” заохотив інші партії до випуску своїх публікацій. Ревізіоністи у 1933 р. видавали “Слонімер Вох” (їдиш Слонімський тиждень). Аґуда випускала, особливо перед виборами 1930, 1932, 1935 років “Слонімер їдише штиме” (їдиш Слонімський єврейський голос), а Бунд мав свій “Дер Векер” (їдиш Будильник).

Крім того, перед виборами до єврейського кагалу виходили одноденки. Випускалися листівки й буклети різних партій та громадських організацій. Особливо активними були молодіжні сіоністські організації, які на гектографі видавали тексти на івриті. Організація Га-Шомер га-Цаїр видавала публікацію “Га-медура” (івр. Багаття) для своїх дорослих членів, для молодших – “Шаагат Гакфір” (івр. Поклик левів), “Га-цофе” (івр. Скаут) для скаутів та “Месіба” (івр. Забава) для всієї організації. Інша молодіжна сіоністська організація, “Гордонія”,теж випускала подібні публікації: “Дварейну” (івр. Наше слово), “Алонейну” (івр. Наша публікація) та “Аспаклярія” (івр. Дзеркало). До цього комплекту видань варто ще додати періодичні видання старшокласників, присвячені поезії та прозі. У Слонімі виходило 16 таких брошурок під назвою “Га-Ніцоц” (івр. Іскра). Ця ж група учнів видала схожу збірку “Бєрьозке” (їдиш Берізка) та п’ять брошурок під амбітною назвою “Га-хедер – Голос єврейської молоді”. Час від часу виходила гумористична газетка “Кундас” (івр. Жарт).


Єврейське спортивне життя


Фізичні вправи молодіжної сіоністської організації Га-Шомер га-Цаїр та приклад військової гарнізонної футбольної команди, яка грала на місцевому стадіоні, викликала бажання єврейської молоді серйозно зайнятися спортом. Одночасно це пасувало до молодіжного сіоністського етосу, який прагнув до “створення м’язистого єврея” як антитези “єврея-єшивника, хирлявого та згорбленого талмудиста”. Першим проявом цієї тенденції стало утворення в місті Єврейського спортивного клубу, який об’єднував близько 50 молодиків. Ті, заздрячи польським солдатам-футболістам, створили свою футбольну команду. Незабаром почалися футбольні матчі між ЄСК, командою військового гарнізону та командою духовної семінарії з Жирової.

Першою партією, яка у 1926 р. заснувала клуб спортсменів-соціалістів під назвою “Крафт” (їдиш Сила), згодом перейменований на “Хапоель” (івр. Робітник), була партія “Поалей Сіон”. У відповідь ревізіоністи Жаботинського заснували клуб “Трумпельдорія”, а соціалісти з Бунду свій спортивний клуб під поетичною назвою “Морґенштерн” (їдиш Ранкова зоря). У 1930 р. до міста дісталася всесвітня єврейська організація “Маккабі”, до якої відразу приєднався ЄСК. Утворено почесний комітет, очолений доктором Ефратом, який підтримував “Маккабі”. Було проведено збір коштів і філія “Маккабі” швидко почала розширювати свою спортивну діяльність. На початку вона мала 100 учасників, записаних у секції гімнастики, велоспорту, плавання та веслування на річці Щера, а взимку – в секції ковзанярства та лижного спорту. Футбольна команда “Маккабі” регулярно грала проти інших єврейських команд, а також проти військової команди, спортклубу польських чиновників, командою з Жирової та єврейськими командами з околиць. У місті був розширений стадіон гарнізону, і за домовленістю з армією єврейські клуби могли на ньому грати. Коли було подолано опір ортодоксальних діячів проти матчів, які грались у суботу, на стадіоні на вул. Скробовій щотижня проводилися змагання, які притягували натовпи єврейської молоді, котра вболівала за своїх улюбленців. Поєдинки між польськими та єврейськими спортсменами не завжди проходили спокійно. Іноді на полі футбол переходив у бокс. Наприкінці 30-х років XX ст. у Слонімі діяли чотири єврейські спортивні клуби, які об’єднували бл. 500 членів з-поміж бл. 7 тис. євреїв міста.

 
Друга світова війна та Голокост


У вересні 1939 р. до Слоніма ввійшли радянські війська. Місто стало центром Слонімського району Барановицької області БРСР. У Слонім почали прибувати численні біженці з окупованої німецькими військами Польщі. За даними на 30 жовтня 1940 р. , в місті знаходилося понад 15 тис. біженців (більшість з них становили євреї). Відразу ж після встановлення радянської влади почалася планомірна ліквідація єврейських общинних і релігійних установ та політичних організацій. В ході проведених депортацій до віддалених районів СРСР чисельність біженців у Слонімі суттєво скоротилася. 12 квітня 1940 р. НКВС депортував до Сибіру близько тисячі сіоністів, а кілька місяців потому — активних діячів Бунду. У заслання були відправлені також відомі в Слонімі єврейські лідери, такі як доктор Шмуель Вейс, доктор Ісаак Ефрос чи віце-мер Борис Пясецький.

Німецькі війська зайняли Слонім 25–26 червня 1941 р. У місті перебували 22 тис. євреїв, тобто 2/3 загалу мешканців Слоніма. Перша акція з ліквідації німецького населення була проведена 14 липня 1941 р. за 7 км від Слоніма. Біля села Петролевичі розстріляно понад 1 тис. євреїв-чоловіків. Другу акцію провела служба СД 14 листопада 1941 р. Понад 10 тис. осіб, у т.ч. усіх членів Юденрату, вантажівками вивезли до с. Чепелів (12 км від Слоніма) і розстріляли. 24 грудня 1941 р. було оголошено, що усі євреї мусять переселитися до гетто. Від січня до березня 1942 р. в гетто м. Слоніма були переселені євреї з Деречина, Голинки, Битеня, Івацевичів, Косова. У слонімському гетто була створена підпільна організація — Антифашистський комітет. Під наглядом німців і поліцаїв в'язні гетто повинні були ремонтувати і чистити зброю. Підпільники виносили окремі деталі зброї, гранати, набої, гвинтівки, обмундирування до місць, де працювали євреї. До складу підпільної організації увійшов німецький єврей-інженер Еріх Штейн, який керував робітниками в таборі, і це значно полегшувало збирання зброї. Після встановлення зв'язку з партизанами у ліс почали відправляти партії зброї, теплого одягу, мило, сіль, радіоприймачі. Допомогу у відправленні медикаментів партизанам надавали лікарі Абрам Блюмович і Орлинська. Підпільники гетто почали поодинці та невеликими групами тікати з гетто до лісу.

Третя акція зі знищення єврейського населення проводилася від 29 червня до 15 липня 1942 р. в Петролевичах. Підпільники в гетто чинили збройний опір, унаслідок чого вісім німців було вбито, ще сім — поранено. Понад 70 озброєних молодих євреїв було прийнято до партизанського загону ім. Щорса, решта організувала “сімейний табір”. Під час останньої акції страчено понад 10 тис. євреїв. У т.зв. малому гетто залишили 700 чоловіків і 100 жінок. У грудні 1942 р. були розстріляні останні в'язні гетто, що залишалися живими. Зі слонімського гетто врятувалося бл. 400 осіб.


Місця пам’яті


У 1964 р. встановлено 12-метровий обеліск на місці розстрілу в'язнів слонімського гетто в червні-липні 1942 р. біля с. Петролевичі в урочищі Крива гора. У 1967 р. були встановлені стели в пам'ять про загиблих на Чепелевських полях і біля шосе Слонім-Барановичі. У 1979 р. з'явилася стела в урочищі Морги, праворуч від дороги Слонім-Деревна, де у 1942 р. розстріляно й поховано близько 2 тис. євреїв. У 1994 р. на місці колишнього єврейського кладовища на вул. Брестській, знищеного за радянських часів, відкрито меморіальний комплекс. Пам’ятник на честь загиблих євреїв Слоніма та околиць запроектував Л. Левін. За пам’ятником можна відшукати нечисельні залишки надгробків. Від інших двох єврейських цвинтарів Слоніма (на вул. Шкільній біля синагоги та на вул. Горького) не залишилося жодних слідів.

Варто побачити

  • Головна синагога (XVII ст.), вул. Радянська, 1
  • Колишня синагога (XX ст.), вул. Комуністична, 26
  • Єврейський цвинтар (XVIII ст.), вул. Брестська
  • Ратуша (сер. XVIII ст.), вул. Радянська, 6
  • Слонімський районний краєзнавчий музей ім. Стабровського, пл. Леніна, 1
  • Костел св. Апостола Андрія (1770–1775), пл. Лева Сапіги
  • Костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1645), вул. Першотравнева, 11
  • Троїцька церква (XVII ст.), вул. В. Крайнього, 23

Околиці

Альбертин (у межах міста): комплекс палацово-паркової архітектури (XIX ст.); до складу комплексу входять: садибний дім, флігель, господарські приміщення (конюшня, млин та інші), скульптури, ландшафтний парк із озером

Жировичі (11 км): василіанський монастир та собор Успіння Пресвятої Богородиці (XVII ст.)

Синковичі (12 км): найстаріша в Білорусі оборонна церква св. Архангела Михаїла (1-ша пол. XVI ст.); забудова колишнього фільварку та винокурні

Озерниця (26 км): єврейський цвинтар (XIX ст.) з фрагментами знищених надгробків

Пальонка (30 км): єврейський цвинтар (XVIII w.), церква св. Миколая Чудотворця (1924)

Битень (30 км):єврейський цвинтар із бл. 100 надгробків (XIX/XX ст.); церква Успіння Пресвятої Богородиці (XVII ст.)

Деречин (34 км): єврейський цвинтар із бл. 150 мацевами; неоготичний костел Успіння Пресвятої Богородиці (поч. XX ст.); колишня плебанія та брама католицького цвинтаря; пам’ятник на братських могилах часів Другої світової війни; церква Преображення Господнього

Мапа

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова