Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Щебжешин - карта культурної спадщини

Щебжешин або Щебрешин — місто в Люблінському воєводстві, що налічує кілька тисяч жителів. Розташоване на межі Західного Розточчя і Замойської долини, розділених річкою Вєпш, яка протікає поблизу міста. Територія на захід і північний захід від Шебжешина, порізана мережею порослих лісами ярів — так зване “Пекелко”, саме тут був утворений Щебжешинський ландшафтний парк. Всього за кілька кілометрів на схід, за річкою Вєпш, починається Розточанський національний парк. Щебжешин є місцевим дорожнім вузлом. Через місто проходить дорога № 858 від Замостя через Звєжинєц на Білгорай; на північ відходить дорога № 848 через Туробін до Любліна; друге, місцева дорога на південь до Звєжинця проходить уздовж західного боку долини Вєпша; дорога № 74 до Фрамполя пролягає на захід, через село Топульча. .

Szczebrzeszyn, Rynek i okolice
Szczebrzeszyn, Rynek i okolice (Фотограф: Wejman, Wioletta)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Витоки існування Щебжешина пов'язані з часами княжої Русі, а про його тодішній ранг свідчить те, показує, що вже тоді він був містом. У процесі приєднання руських земель до Корони королем Казимиром Великим Щебжешин згадується в 1352 році як "oppido ruthenicali". Під час правління Людовика Угорського, в 1378 році, щебжешинські землі як приватну волость отримав від Димітр з Ґорая. За часів Ґорайських, ще наприкінці XIV століття, Щебрешин отримав Магдебурзьке право, місто отримало нове планування із ринком, розташованим на схід від тодішньої церкви і на захід від костелу. На південь від центру був побудований францисканський монастир, а далі, за межами міста, на місці колишньої оборонної резиденції, збудували замок. На межі XIV і XV століть місто близько 40 років належало Тарновським, потім Кмітам, а з 1555 р. Ґуркам з Великопольщі. Ймовірно, за Тарновських, ще наприкінці XV століття, сюди приїхали євреї, які оселилися в кварталі на південному заході від ринку. Там була збудована синагога, а далі на захід, за містом, знаходилось єврейське кладовище. У 1593 році маєтки відійшли до Чарновських, але у тому ж році їх власником став Ян Замойський, який включив шебжешинську волость до Замойської ординації, яка тоді утворювалась. З тих пір місто стало втрачати своє значення через розвиток порівняно близького Замостя, столиці Ординації. Тим не менш, нові власники вирішили не занедбали Щебжешин, жертвуючи кошти на побудову францисканського монастиря і підтримуючи роботи в костелі, церкві і синагозі, а згодом допомагали при ремонтах цих об'єктів.

Місто було слабко укріплене, тому було захоплене козаками Хмельницького, потім шведами під час Потопу, далі татарами у 1672 році і, зрештою, під час Північної війни. Кілька разів тут траплялися великі пожежі (найбільші в 1755, 1832 і 1866 роках). У другій половині XVIII століття Замойські створили тут тканинну мануфактуру. З 1772 до 1809 Щебжешин був під австрійським пануванням, потім коротко у Варшавському герцогстві (1809-1815), а потім протягом ста років в залежному від Росії Царстві Польському (1815-1915). За часів Варшавського герцогства, у 1809 році, сюди із Замостя була перенесена Воєводська школа, яка діяла до 1852 року.

Під час січневого повстання в Щебжешині відбулась невдала атака повстанців на пост російської жандармерії. Під час репресій, введених у Царстві Польському після поразки січневого повстання, російська мова отримала статус офіційної, скасовано приватну власність на міста, селища і села, ліквідованого греко-католицьку церкву, які замінили на російську православну церкву.

З XIX століття походять більш точні статистичні дані про чисельність населення міста — в 1819 році тут було 2777 жителів, у числі 1299 римо-католиків, 757 уніатів та 721 євреїв; у 1860 році — 4018 жителів, в тому числі 1683 євреїв (42%); у 1897 році — 5630 жителів, у тому числі 2449 євреїв (44,4%). Кінець XIX століття і особливо початок ХХ століття стали часом розвитку дрібної промисловості та будівництва пов'язаних із нею будівель (млинів, майстерень тощо). Це також був час виникнення політичних партій, організації профспілок, асоціацій та громадських організацій.

Перед Першою світовою війною у місті було 8326 жителів, у тому числі 3965 євреїв (у 1913 році), які становили майже половину населення (47,6%). Під час війни, в 1915 році, росіяни забрали з міста свою адміністрацію та евакуювали частину населення, головним чином православних. Евакуація, переміщення населення та епідемії викликали скорочення чисельності населення. Статистичні дані 1921 року показали, що число жителів скоротилося до 6350 осіб, у тому числі 2644 євреїв (41,6%).

У міжвоєнний період продовжувала розвиватися дрібна промисловість: з'явилися цегельні заводи, фабрики плитки, лісопилки, млини, олійниці, молочарні, численні майстерні ремісників. Наслідком військових подій стали більш широкі контакти зі світом, отже, після припинення бойових дій більш інтенсивно почали розвиватися політичні партії, громадські, культурні та спортивні організації, відкривалися школи, банки і ощадні каси — як християнські, так і єврейські. Перед війною тут проживало 7496 жителів, у тому числі 3200 євреїв (42%).

На початку Другої світової війни виробничі об'єкти в околицях міста були розбомблені. Німці увійшли у Щебжешин на короткий час, покинувши місто на зламі вересня і жовтня радянським військам, які, у свою чергу відійшли за 10 днів. Місто знову окупували німці. Окупанти незабаром почали репресійну політику проти цивільного населення, особливо проти євреїв. 

 

У 1942 році половина єврейської громади була депортована в табір смерті Белжець, а решту восени того ж року розстріляли на єврейському кладовищі. У 1943 році населення міста і навколишніх сіл, яке залишалося, було виселене, устворюючи простір для колонізації цих територій німецьким населенням. Перед приходом Червоної Армії в 1944 році місто було зайняте місцевими відділеннями АК і 27 Волинської дивізії АК.

 

Історія євреїв у ЩебжешиніПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Євреї з'явилися в Щебжешині відносно рано, ймовірно, за часів Кмітів, у другій половині XV століття, оскільки на початку XVI століття вже як організована спільнота сплатили в 1507 р. коронаційний податок. На території сучасної Люблінщини це була одна з найстаріших і найбільших ґмін, разом із Любліном, Грубешівом, Войславіцями, Хелмом і Казімєжем. У 1560 році тодішній власник міста Анджей Ґурка підтвердив права та обов'язки євреїв, бо попередній документ був знищений під час наїзду «неприятеля». Було визначено розмір податку, який мали платили євреї, а також питання їх підпорядкування в судових справах. Наступні документи, які прирівнювали євреїв з християнами, видав король Стефан Баторій (1583 рік), потім Станіслав Ґурка. А згодом Ян Чарновський (1593 рік), які звільнили рабина від податок за дім, від сплати так званої "жидівщини" і плати за микву. Ці права були підтверджені в 1597 році новим власником міста Яном Замойським, який ще й звільнив від плати синагогу і єврейський цвинтар. В кінці XVI століття Ісая Менахем, син Ісаака зі Щебжешина, став рабином Кракова — найбільшого єврейського кагалу в Речі Посполитій.

Причиною ослаблення великої єврейської громади стала конкуренція єврейської ґміни новоутвореного Замостя. Втраті важливості щебжешинської ґміни також посприяли війни, середини XVII століття — наїзд козаків Хмельницького та шведів під час Потопу. Погром євреїв козаками описав Меїр, син Самуїла, в опублікованій в 1650 році книзі Цок га-Ітім (Cok ha-Itim, “Пригнічення часів”). Місто, яке лише почало відбудовуватися, знову було зруйноване під час турецько-татарського вторгнення у 1672 році. Відродженню ґміни мав сприяти привілей, наданий королем Міхалом Корибутом Вишневецьким у 1673 році, в якому євреям дозволялося "куріння" і продаж горілки. Відродження відбулося порівняно швидко. Вже в 1676 році з 216 мешканців міста, які платили податки, був 61 єврей (39,3%). У першій половині XVIII століття в Щебжешині тричі відбулися засідання Сейму чотирьох земель. У 1749 році міська рада видала указ, який дозволив євреям виробляти свічки за плату до каси міста. Цікаво, що в документі заборонено підписувати контракти між євреями на івриті — всі записи мали бути зроблені польською мовою. Нагадано було і про обов'язок платити податки для Речі Посполитої. У 1765 році "поголовне" — 2 злотих з "голови" — сплачували у всьому кагалі (місто і навколишні села) 444 осіб. Тоді це був середнього розміру кагал у землі Холмській, менший, ніж кагали в Замості (1905 платників), Холмі (1418), Любомлі (1226), Грубешеві (1023) та Туробіні (985); ґміни подібного розміру були в Крилуві (470) і Рейовці (437); було й 11 кагалів, менших від щебжешинського.

У 1772 році південні райони сьогоднішньої Люблінщини, в тому числі Замостя, Томашув і Щебжешин, опинилися під австрійською владою. Австрійці у 1787 році ввели обов'язок для євреїв мати прізвища. Надання прізвищ, які мали звучати по-німецьки, було офіційною справою.

Після запровадження книг цивільного стану у Варшавському герцогстві (1810 р.) записувати осіб усіх віросповідань, у тому числі євреїв, стали католицькі священики. Лише за часів Царства Польського під владою Росії у 1826 році були запроваджені окремі книги цивільного стану для юдеїв. У той час сюди проникли ідеї Гаскали, представниками якої були приїжджі Файвель Шіффер і Якуб Рейманн, а серед місцевих євреїв фінансист Лейб Шпер, засновник сільськогосподарської колонії для євреїв "Шперувка", розташованої недалеко від міста.

У 1821 році влада розпустила кагали, замінивши їх Божничими наглядами. Завданням обираних кожні три роки Наглядів була підготовка бюджетів ґміни на трирічний термін. Також було наказано ліквідувати похоронні братства. Рабини мусили бути затверджені адміністрацією та були зобов'язані приймати присягу на вірність цареві. На практиці євреї неохоче міняли існуючі, підтверджені століттями внутрішні правила організації своїх спільнот. У 1862 році євреї отримали часткові громадянські права, могли селитися у всіх містах, але й далі не могли купувати землю.

Ідеї хасидизму досягли Щебжешина, ймовірно, на початку XIX століття. Мало що відомо про впливи окремих династій цадиків на місцеву спільноту. Відомо, що у 80-х роках в Щебжешині перебував Е. Гурвіц — цадик із Яворова.

У XIX столітті на чолі єврейської громади традиційно стояв рабин або його заступник, або духовний, який заміняв рабина. З 1826 року як рабин згадується Зеліґ Перель, який помер у 1837 році. Замінив його в 1838 році Борух Горовіч - спочатку як заступник рабина, а з 1840 року як рабин, яким він був понад 40 років — до самої своєї смерті у 1881 році. Після цього рабином був обраний Шмуль Зак (1885-1891), але після декількох років він переїхав до Бялої Подляської й не повернувся. На вакантну позицію зголосилося кілька бажаючих: Пінквас Мамет, рабин із Луцька, Абрам Іцек Сільман з Хмєльника, Шлома Ґольдцвайґ з Міхува, Борух Лейба Бронштейн з Острува. Тоді є у Божничого нагляду виникла ідея приєднати щебжешинську ґміну до замойської, під опіку місцевого рабина Семера Ходака. Восени 1891 року рабином був призначений Абрам Бронштейн, який мав зайняти посаду в Куруві, але зрештою опинився в Щебжешині. Рабин Бронштейн служив тільки тут, але і в Ґораї, Фрамполі та від 1906 року в Юзефуві. У Щебжешині він фігурував у записах до 1915 року.

Часто рабина в адміністративних справах заміняли духовні, яких у Щебрешині було досить багато: Абрагам Люблінер (1834-1836), Іцек Ліпшиц (1835-1841), Йозеф Майман (1838-1840), Хаїм Гальперн (1838-1841), Шия Куперштин ( 1838-1840), Зельман Кольбфель (1840-1849), Ґодель Ґедахт (1851-1858). У 1855 році заступниками рабина були: Іцек Мутерперель, Мошко Ґанцер, Іцек Шрайбер та Ізраїль Майман. Наступні євреї, згадані як духовні, що заміняли рабина: Файвель Штокгамер (1853-1860), Герш Шпер (1860-1868), Еля Горовіч (1861), Шмуль Гант (1860-1875). Крім них, в архівах згадані ще багато "духовних", що, можливо, було хитрістю з боку єврейської громади, яка делегувала своїх видних представників для контактів з органами державної влади. Характеристика "духовний" могла їм даватися для підкреслення статусу делегованої особи. Неодноразово як духовні згадувалися Пінкас Ґелібтер вель Федер (1833-1834), Ізраїль Вейнреб (1849-1854), Мошко Вільдман (1865-1875), Гершко Цимад (1869-1875).

Окрім рабина, його заступників та духовних в архівах записані шкільники, яких також називали "прислужники, що виконують службу в синагозі". Саме вони найчастіше повідомляли до запису в книгах цивільного стану про смерті, були свідками при зголошенні народжень та надання шлюбів, хоча їх часто у цьому заміняли духовні. Шкільниками були: Лейб Фаєр (1810-1821), який, ймовірно, в 1822 році змінив прізвище на Беґляубтер і залишався "шкільником" до 1848, Рахміль Брандль (1811-1841), Лейб Кувалек (Кавалек) вель Куппер (1821-1828), Зелік Шиц (1826-1830), Берек Карт (1834-1845), Шлома Мессінґер (1844-1850), Перец Шлюкєр (1845-1868), Герш Беґляубтер (1851-1868), Давід Герш Мессинґер (1868-1875 ), Ізраїль Тофель (1871-1875). Привертає увагу використання деякими євреями подвійних прізвищ. Можливо, це було пов'язано з введенням також і росіянами зобов'язання мати прізвища (в 1821 році), що могло спонукати деяких євреїв до зміни старих прізвищ.

У результаті ліквідації в 1821 році кагалів та заміни їх на Божничі нагляди з адміністративної точки зору на чолі спільноти стояв Божничий нагляд із трьох осіб, який обирався кожні три роки. У 1867 році в його складі були Іцко Бройда і Файвель Цукєр. У 1869 році були обрані Борух Зецер, Янкель Шехтер і повторно Бройда. Наглядачі повинні були прийняти присягу, що вони не належать до секти гуситів "під назвою Західна або Португальська, ні до протилежної східної, тобто німецької партії реформи." Щодо першої "секти" невідомо, чи дійсно малися на увазі хасиди, або ж кабалісти, а щодо другої "секти" можна припустити, що присяга стосувалася прихильників Гаскали. Тим не менше, влада отримала донос, що деякі з доглядачів попри клятви належать до хасидів. На наступних виборах такі присяги вже не були потрібними. У 1870 році доглядачами були Шимон Нікельсберґ та Іцек Вільдман, у 1873 році Шлома Лам, Лейба Шпер та Маєр Горовіч (багаторічний доглядач, який фігурує у записах у 1884, 1892, 1900, 1904 та 1910 роках). На наступних виборах, окрім вищезгаданих осіб, доглядами ставали Давід Брук (1884), Йозеф Хмєляж (1884, 1911), Ґдаля Мутерперль (1889), Мордка Флейшер (1889, 1913, 1915), Шлома Гольц (1892), Янкель Борек (1895.1900, 1913) Шимон Ройз (1910-1915, Іцко Ґройсер (1910-1915).

Доглядачі мусили укладати бюджет ґміи, в якому слід було передбачити доходи і витрати. Доходами були збори з євреїв, пов'язані з їх релігійною традицією та внески багатших представників єврейської громади. Серед видатків були, зокрема, зарплати рабина, двох шкільників, сторожа, а також витрати на обслуговування та ремонт синагоги, “теплих шкіл” (будинків молитві), лазні та кіркута.

У 1886 році в Щебжешині діяла синагога, школа молитви, дім молитви, працював один рабин, його заступник та три духовних (стільки ж, як у Любліні). До єврейської ґміни в Щебжешині в XIX столітті належали євреї, що жили в поселеннях Радечніца, Міхалув, Кітовєц, Навуз, Туєинєц, Шреднє, Став, Верковіце, Творичув, Рудка і Звєжинєц (в якому євреї могли жити тільки з 1862 року).

Кінець XIX і початок XX століття став часом прискореного економічного розвитку, формування політичних партій, громадських організацій, появи банків, ощадних кас. На прискорення появи різних форм діяльності, безсумнівно, вплинули події революції 1905 року та Перша світова війна. Це стосувалося і єврейської громади Щебжешина. Тут виникли різні фракції сіоністських партій, ліве крило разом із Бундом, а також пов'язані з партіями скаутський рух і школи. Діяла єврейська бібліотека і театральний гурток.

Після відновлення незалежності Польщі відбулась часткова реформа організації єврейських громад. Їх очолило правління з головою. Головою в Щебжешині у 1924 році був Р. Ґольдберґ, який разом з касиром Ш. Райзом були викликані в суд через непідготовлений бюджет ґміни. Наступним головою у 1926-1928 роках був Шимон Ройз (до війни він був членом Божничого нагляду), а члени ради були рабин Бланкман, Д. Ласс і Б.З. Вайнберґ.

У бюджеті на 1928 рік фігурує виплата вдові рабина Ґолдберґа. Можливо, він був рабином під час війни і недовго після неї. Можна припустити, що рабин Бомштейн був евакуйований у 1915 році вглиб Росії (як рабин Зільберман з Білґорая), і в Щебжешині його замінив рабин Ґольдберґ. Відомо, що якийсь рабин помер у 1921 році. У міжвоєнний період спершу функції заступника рабина виконував довоєнний кантор Гершек Шенкєр (1921-1928 рр), а рабином був Хиль Бланкман (1924-1928). Стати рабином не було легко, оскільки кандидат на пост повинен був показати на екзамені знання польської мови в розмові та на письмі. Частково збережені джерела не дозволяють сказати, чи був Бланкман рабином до початку війни, чи з часом його хтось замінив.

Після початку Другої світової війни німці увійшли в Щебжешин в середині вересня 1939 року. Незабаром вони відійшли, поступаючись радянським військам, які, однак, через кілька днів покинули місто. Разом з ними виїхала група молодих євреїв лівого спрямування. Місто повторно окупували німці. Незабаром почалося переслідування цивільних осіб, зокрема, євреїв, які отримали низку заборон і обмежень на пересування і торгівлю. На них накладали контрибуції, виконували реквізиції, змушували до примусової праці. Євреї були принижувані і биті. У листопаді згоріла синагога та житлові будівлі навколо неї. Ліквідацію єврейської громади в Щебжешині почала страта близько ста осіб в травні 1942 року. Від червня майже щодня німці вбивали кілька людей. У серпні та жовтні в табір смерті Белжець були відправлені транспорти з кількома сотнями людей. Решта євреїв (більше тисячі осіб) була розстріляна в листопаді на єврейському кладовищі.

 

UrbanistykaПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Місто розташоване на схилах пагорбів Розточчя, легко похилених до долини річки Вєпш. Центр міста займає прямокутний, формою близький до квадрату ринок, вздовж південно-східної сторони якого веде головний комунікаційний шлях міста — від Замостя на Звєжинєц, Юзефув і далі на Білґорай. З північно-західного кута ринку виходить дорога на Фрамполь, з південно-західного — вулиця, що простягається до церкви, цвинтарів — єврейського та розташованого далі за ним християнського.

Rynek w Szczebrzeszynie
Rynek w Szczebrzeszynie

Цей досить правильної форми міський план був накладений на раніший план забудови, який досі можна помітити у відмінних розташуваннях церкви за межами ринку — близько західного кута ринку і костьолу біля його східного кута. Монастирський комплекс був розташований в південній частині міста, а єврейський квартал із синагогою, домами молитви і будинком рабина за південно-східним боком ринку. Вздовж шляху на Замостя розбудувалося передмістя, в якому була побудована Воєводська школа.

 

Пам'ятки архітектури, збережені та неіснуючіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Парафіяльна церква, православна, згодом уніатська, опісля православна російська, тепер знову православна Успіння Пресвятої Богородиці, мурована. Побудована в XIV-XV ст., ймовірно, на місці ранішої дерев'яної, неодноразово перебудована: в XVII столітті, у другій половині XVIII століття, на початку XIX століття та на початку ХХ століття. Після здобуття незалежності в 1918 році храм закрили, після Другої світової війни вона використовувалася як склад. Наприкінці ХХ століття відремонтована (були відкриті фрески на стінах) і передана православним.

Szczebrzeszyn Cerkiew pw. Zaśnięcia Najświętszej Marii Panny, ulica Sądowa
 

2) Римо-католицька парафія, утворена в кінці XIV століття. За масі Ґурків костьол перейшов на протестантизм, а після того, як місто отримав Ян Замойський, була відновлена римо-католицька парафія. Мурований костел святого Миколая в стилі так званого люблінського відродження був збудований на місці дерев'яного між 1610-1620 роками за кошти парафіяльного священика, ксьондза Міколая Кішліцького. Костел був відновлений після руйнувань часів війни близько середини XVII століття. Опісля був ремонт після пожежі в 1754 році, довготривалий ремонт в другій половині XIX століття, після Другої світової війни ремонт даху. Поруч із костелом за кошти Кішліцького була побудована цегляна дзвіниця.

3) Францисканський монастир. Францисканців сюди запросив у кінці XIV століття Димітр з Ґорая. Сучасний мурований монастир збудований на кошти Томаша Замойського та його дружини Катажини з Остроругів у 1620-1628 роках. Костел святої Катерини побудований в стилі люблінського ренесансу. У монастир від 1783 року діяв шпиталь, яким від 1812 року керували шаритки. У 1883 році окупаційна російська адміністрація передала опіку над ним православним черницям, а костел змінила в церкву. Після відходу росіян під час Першої світової війни повернуто костел, а в монастирі залишився шпиталь, який працює до сьогодні.

4) Мурована синагога. Спершу (з кінця XV століття), ймовірно, була дерев'яна. Сучасна збудована у першій чверті XVII століття; після руйнувань козаками, шведами і татарами відбудована в 70-х роках XVII ст. Після пожежі в першій половині XVIII століття аттиковий дах був замінений ламаним польським дахом. Відремонтований у 2-й половині XIX століття, згоріла на початку Другої світової війни, була частково розібрана. Відбудована в 1957-1963 роках.

Sądowa Street in Szczebrzeszyn
 

5) Два неіснуючі будинки молитви. Один із них згадується в 1829 році, другий у середині XIX століття. Розташовані, ймовірно, в єврейському кварталі на південний захід від ринку, згоріли на початку Другої світової війни і були розібрані.

6) Неіснуючий замок Димітра з Ґорая на місці оборонної будівлі руських часів. Розташований на південь від міста по дорозі в Звєжинєц, розбудований час Ґурків. Згорів у кінці XVI століття і вже не був відновлений.

7) Колишня ратуша, мурована, 1830 року. Розташована посередині ринку, ремонтована та відновлювана в кінці XIX і на початку XX століть.

Ratusz w Szczebrzeszynie
Ratusz w Szczebrzeszynie

8) Комплекс будівель колишньої Воєводської школи на Замойському передмісті (школи, будівлі інтернату, професорські, господарські споруди). Муровані будівлі, побудовані в 1819-1822 роках, відреставровані в 1950-х.

9) Комплекс кам'яниць на ринку, мурованих, з XVII-XVIII ст., перебудовуваних у кінці XIX і на початку XX ст.

10) Комплекс дерев'яних міських будинків на вулицях Трембацькій, Зєльоній, Визволеня та Замойської, збудованих у XIX та на початку XX століття.

11) Придорожня статуя на Замойській вулиці, кам'яна, з 1655 року, у формі колони з капличкою нагорі.

12) Єврейське кладовище на вулиці Цментарній, розташоване за межами міста, одне з найстаріших і найцікавіших у Польщі, закладений у першій половині XVI століття. Збереглося кілька сотень мацев від 1545 до 1939 року. Під час Другої світової війни тут відбувалися численні страти, у тому числі масова в листопаді 1942 року. У 1990-х на честь цих жертв було встановлено пам'ятник. Близько 2012 року FODŻ (Фонд охорони єврейської спадщини) поставив ще один пам'ятник і побудував кам'яний паркан з боку вулиці.

Jewish cemetery in Szczebrzeszyn, a grave
 

13) Християнське кладовище було засноване в кінці XVIII або на початку XIX століття. Тут ховали на римо-католиків та уніатів, а з 1875 року також православних. Збереглося близько 400 надгробків з XIX і XX століть (до 1945року), в тому числі могили повстанців з 1863 року.

14) Цвинтарна каплиця Святого Леонарда, мурована, неоготична, зt 1908–1910 років.

Szczebrzeszyn, Cmentarz katolicki
 

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie

Centralne Władze Wyznaniowe Królestwa Polskiego

Archiwum Państwowe w Lublinie

Archiwum Ordynacji Zamojskiej

Urząd Stanu Cywilnego – wyznanie mojżeszowe

Rząd Gubernialny Lubelski I

Rząd Gubernialny Lubelski II

Urząd Wojewódzki Lubelski, Wydział Społeczno–Polityczny

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Z. Klukowski, Zagłada i niedola Żydów w Szczebrzeszynie, Warszawa 1956

Z. Klukowski, Dziennik lat okupacji Zamojszczyzny 1939-1944, Lubin 1958

Sefer zikaron li-kehilat Szebreszin. Book of memory to the Jewish community Shebreshin (red. Dow Szuwar), Hajfa 1984

J. Górak, Miasta i miasteczka Zamojszczyzny, Zamość 1990

D. Kawałko, Cmentarze województwa zamojskiego, Zamość 1994

A. Trzciński, Cmentarz żydowski w Szczebrzeszynie [w:] Zamojski Kwartalnik Kulturalny, Zamość 1996, nr 4 (50), s. 80-84; Zamość 1997, nr 1 (51), s. 65-69; Zamość 1997, nr 4 (54), s. 83-86

K. Zieliński, Żydzi Lubelszczyzny 1914-1918, Lublin 1999

J. Niedźwiedź, Leksykon historyczny miejscowości dawnego województwa zamojskiego, Zamość 2003

The Szczebrzeszyn Memorial Book. Sefer zikaron li-kehilat Szebreszin (red. Dow Shuwal, tłumacz. Jackob Salomon), New Jersey 2005

R. Kuwałek, Z Lublina do Bełżca. Ślady obecności i zagłady Żydów na południowo-wschodniej Lubelszczyźnie, Lublin 2006

M. Kubiszyn, Śladami Żydów. Lubelszczyzna, Lublin 2011

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова