Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Щебжешин - путівник

пол. Szczebrzeszyn, їдиш שעברעשין

Щебжешин - путівник
Вид на Щебжешин, до 1939, колекція Фундації Щебжешин Культур

 Шебершін

Щебжешин (Щебрешин) у середньовіччі належав до найважливіших оборонних пунктів Галицько-Волинського князівства. Коли в середині XIV ст. Червона Русь була приєднана до Корони Польської, Щебжешин описувався як «руське місто». В кінці XIV ст. новий власник, Димітр з Ґорая, надав місту магдебурзьке право. У XV ст. в Щебжешині почали оселятися євреї, утворюючи одну з найстаріших єврейських громад на території сучасної Люблінщини. У 1507 р. Щебжешинський кагал вже платив коронаційний податок. У 1560 р. тодішній власник міста Анджей Ґурка підтвердив права і обов’язки євреїв: розміри податків та питання підсудності в судових справах. Чергові документи, які зрівнювали євреїв із християнами, надав король Стефан Баторій (1583), пізніше Станіслав Ґурка, а згодом Ян Чарновський (1593), який звільнив рабина від податку за дім та плати за мікву. Ці права підтвердив у 1597 р. новий власник міста – Ян Замойський, котрий на додачу звільнив євреїв від плати за синагогу і кладовище.

Щебжешин у XVI ст. славився вченими мужами, письменниками і рабинами. Ґумпех зі Щебжешина став відомим завдяки виданій у 1555 р. в Італії книзі для жінок про свята Пурим і Песах. Він також писав поетичні розповіді, які розміщувались у жіночих молитовниках. В кінці XVI ст. Ісайя Менахем, син Ісаака зі Щебжешина, став рабином Кракова – найбільшої єврейської громади Речі Посполитої. Значення щебжешинського кагалу із часом зменшилося, поступившись єврейській громаді сусіднього Замостя, яка почала швидко розвиватися.

Тягар часів

Середина XVII ст. принесла місту руйнування, викликані набігами ворожих військ. Трагічні події, пов’язані з погромом, який вчинили повстанці Хмельницького в 1649 році, описав у поетичній формі Меїр, син Самюеля зі Щебжешина, у творі під назвою Цок га-іт(т)ім (іврит «Тягар часів»), надрукованому роком пізніше в Кракові. Ця віршована хроніка подій писалася мало не одночасно з самим погромом і базувалася на розповідях біженців та власному досвіді автора. Меїр зі Щебжешина був також автором вірша Шір мізмор ле-йом га-шабат (іврит «Псалом на шабат»), 1639.

Економічному відродженню міста посприяв привілей, наданий у 1673 р. королем Міхалом Корибутом Вишневецьким, яким щебжешинським євреям було дозволено «куріння», тобто виробництво та продаж горілки. У 1676 р. серед 216 оподатковуваних жителів міста був 61 єврей. У 1-й пол. XVIII ст. в Щебжешині тричі відбулися засідання Ваад Арба Арацот (Ради чотирьох земель ). У 1749 р. міська рада уклала з євреями угоду і видала декрет, яким дозволила їм виготовляти свічки за окрему плату до міської казни. Цікаво, що документ забороняв написання договорів між євреями на івриті – вони повинні були укладатися польською мовою. Також було повторно вказано на обов’язок платити податки Речі Посполитій. У 1765 р. «поголовне» (2 злотих з голови) у цілому кагалі (місто та довколишні села) сплачували 444 особи. Для Холмської землі це був кагал середнього розміру, менший, ніж кагали в Замості (1905 платників), Холмі (1418), Любомлі (1226), Грубешові (1023) чи Туробіні (985). Громади подібного розміру були в Крилові (470) та Рейовці (437), було й 11 менших від щебжешинського кагалів.

Синагога

Дерев’яна синагога в Щебжешині існувала, можливо, від XV ст., але найстаріша письмова згадка про цю будівлю датується 1588 роком. Побудована на початку XVII ст. мурована синагога, у стилі ренесанс із аттиком та заглибленим дахом, була зруйнована. У 70-х рр. XVII ст. її було відбудовано у нинішньому вигляді – з ламаним польським дахом. Об’єкт належить до типу синагог із центральним розташуванням головної молитовної зали. З півночі та півдня до головного залу (чоловічого) примикають двоповерхові бабинці, а з заходу – двоповерхова прибудова, в якій раніше знаходились чоловічий передсінок та зала нарад; на другому поверсі згодом було зроблено третій бабинець, до якого вели дерев’яні сходи. У 1940 р. синагогу спалили німці. Після війни її частково розібрали, а потім відбудовували від 1957 по 1963 р. як дім культури, що діє донині. Всередині будівлі зберігся кам’яний арон га-кодеш та прикраси головної зали у стилі ренесанс. Синагога розташована на північний захід від Ринку на вул. Сондовій.

Синагога у Щебжешині, нині Міський дім культури, 2013, фото Віолетта Вейман, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Синагога у Щебжешині, нині Міський дім культури, 2013, фото Віолетта Вейман, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Синагога у Щебжешині, 1 пол. XX ст., колекція Фундації Щебжешин Культур
Синагога у Щебжешині, 1 пол. XX ст., колекція Фундації Щебжешин Культур

Єврейське кладовище

Кіркут на вул. Цментарній належить до найстаріших і найцікавіших некрополів у Польщі. Закладене в 1-й пол. XVI ст., кладовище донині зберегло свій неповторний характер. На ньому знаходяться більше 2 тисяч мацев, датованих від 1545 по 1939 рік. Територія цвинтаря від 2007 р. належить Фонду збереження єврейської спадщини.

Мацева на єврейському цвинтарі у Щебжешині, 2013, фото Віолетта Вейман, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Мацева на єврейському цвинтарі у Щебжешині, 2013, фото Віолетта Вейман, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl

Одразу за входом на кладовище можна побачити два загадкові надгробки, які вросли в крислатий в’яз. Написи на них повністю стерті. За поширеною легендою, це надгробки відомих осіб, пов’язаних зі Щебжешином у різні роки. Поставлена у 90-х роках табличка інформує, що тут поховані Їссахар Бер і Симха га-Коген Рапопорт. Проте проф. Анджей Тжцінський, досліджуючи некрополь, знайшов їхні надгробки в іншій частині кладовища.

Їссахар Бер бен Нафталі га-Коген (котрого сучасники називали Берманом Ашкеназі зі Щебжешина) був автором неодноразово перевиданих творів релігійного змісту Матенот кегуна ( «Дари священства») – збірника коментарів до Великого Мідрашу, виданого вперше в Кракові у 1587 р., та Маре Коген ( «Видіння священика»), тобто списку тем та біблійних цитат, які фігурують у кабалістичній Сефер га-Зогар ( «Книга сяйва»), опублікованої вперше у 1589 році. Мистецький за формою та змістом напис на його надгробку згадує про ці його твори, але не містить дати смерті вченого, який, за даними біографів, помер між 1590 і 1608 роком.

Симха га-Коген Рапопорт помер у Щебжешині 4 серпня 1718 р. у віці 68 років, їдучи з Любліна до Львова, де мав обійняти посаду голови рабинічного суду. На його мацеві можна прочитати: Тут похований славетний майстер, світло вигнання, учитель усіх синів вигнання, наш учитель, пан майстер Симха га-Коген Рапопорт, пам’ять праведного й святого хай буде благословенна, голова рабинічного суду громад Дубна, Гродна, Любліна, а звідти покликаний стати головою рабинічного суду Львова після Хахама Цві [хахам у перекладі з івриту означає «мудрець» – прим. редактора]. Відійшов тут, коли були в дорозі, і сталося це 7-го дня ава в 478 році за короткою лічбою. Обдарований синами та зятями – рабинами, стовпами науки і великими покоління. Обіцяв, що усім, хто вийшов зі стегон його, аж до десятого покоління, хто прийде до його могили, дарує щастя.

Найстаріші надгробки знаходяться в східній частині кладовища, поруч із північним муром. Напис на найстарішій збереженій мацеві на могилі Єхеля, сина Мойсея, який помер 9 квітня 1545 р., повідомляє: «Тут лежить муж правий н[аш учитель?] Єхель, син пана Мойсея, блаженної пам’яті. Нехай його душа буде зав’язана у мішечку живих. Одійшла душа його у вівторок 26 нісан 305 року за короткою лічбою». Серед інших надгробків XVI ст. можна знайти надгробки: Хани, дочки Авраама, пом. в 1552 р.; Рози, дочки Менахема, пом. в 1572 р.; Хани, дочки Іллі, пом. в 1578 р.; Ісаака, сина Мешулама Файвіша, пом. в 1579 чи 1580 р., Ізраїля, сина Ісаака, пом. в 1588 р., [...] дочки Йосипа, дружини Ізраїля, пом. в 1591 р., Сіная, сина Ісаака, пом. в 1595 р.

Люди Гаскали

Яків Рейфман, репродукція портрету із Sefer zikaron li-kehilat Szebreszin, ред. Дов Шувал, Хайфа, 1984
Яків Рейфман, репродукція портрету із Sefer zikaron li-kehilat Szebreszin, ред. Дов Шувал, Хайфа, 1984

Завдяки розташуванню поблизу Замостя Щебжешин став резиденцією кількох важливих представників єврейського Просвітництва. Серед них був Яків Рейфман (1818–1895) – педагог, поліглот і автор багатьох важливих публікацій. Поселився у Щебжешині в 1834 р., у віці 19 років, після одруження з місцевою жителькою. В домі тестя була багата бібліотека, яка допомогла йому розширити горизонти, і з молодого студента єшиви він став одним із провідних представників єврейського Просвітництва. Його роботи виходили друком у Варшаві, Вільнюсі, Берліні, Відні та Петербурзі. Серед них були, зокрема, критичні дослідження Талмуду Таканот га-байт («Рекомендації щодо дому»), Пешер давар ( «Значення слова») і книга Толдот рабену Зегар’я га-Леві ( «Історія нашого рабина, Захарії га-Леві»). Хоча Яків Рейфман до кінця життя мешкав у Щебжешині і жив як, здавалося б, звичайний єврей із провінційного містечка, його праці отримали всесвітнє визнання. Відомий єврейський філантроп сер Мойсей Монтефіорі подарував йому золотий кубок з вигравіруваною присвятою, а івритомовний поет Юда Лейб Гордон написав про нього вірш:

Куди не гляну – бачу його духа

в пошуках світла й пломеню у закутках Тори

Я не забув тебе, брате, та хто ж тебе забуде

скільки бо таких Яковів Рейфманів є на єврейськім світі?

Небагато

Незважаючи на світову славу, Рейфман помер у злиднях. Красивий текст про Якова Рейфмана для Книги пам’яті Щебжешина написав Ісаак Башевіс Зінґер.

До прошарку найбагатших жителів міста належав інший прихильник Гаскали, Лейб Шпер. У 1853 р. він заснував на орендованих землях біля Щебжешина поселення землеробів, що звалося Шперувка, де наймав рільників. Шпер боровся за рівноправ’я і надання йому повних громадянських прав на тій підставі, що, як він сам говорив, займається землеробством (на відміну від більшості євреїв) та «моральної поведінки».

Громадське життя штетла

Від початку ХХ ст. в Щебжешині, як і в інших містах, почали розвиватися громадські організації, зокрема, Товариство по догляду за хворими «Bikur Cholim» і Кредитно-ощадна каса, яка підтримувала дрібних купців та ремісників, євреїв та християн, надаючи їм дешеві кредити. Політичну діяльність проводили, зокрема, сіоністи і соціалісти. Члени єврейської соціалістичної партії Бунд у співпраці з Польською соціалістичною партією взяли активну участь у революції 1905 р. Під час одного з нелегальних страйків російські солдати застрілили трьох демонстрантів.

Ринок у Щебжешині, до 1939, колекція Фундації Щебжешин Культур
Ринок у Щебжешині, до 1939, колекція Фундації Щебжешин Культур
Театральний гурток, що діяв на базі єврейської бібліотеки у Щебжешині, представляє спектакль «Два світи: драма у чотирьох актах» та Максом Нордау, 1928, репродукція з Sefer zikaron li-kehilat Szebreszin, ред. Дов Шувал, Хайфа, 1984
Театральний гурток, що діяв на базі єврейської бібліотеки у Щебжешині, представляє спектакль «Два світи: драма у чотирьох актах» та Максом Нордау, 1928, репродукція з Sefer zikaron li-kehilat Szebreszin, ред. Дов Шувал, Хайфа, 1984

Розвивалося культурне життя. У 1917 р. в Щебжешині почала діяти єврейська бібліотека, театральний гурток та хор. На виборах до міської ради в 1931 р. представники єврейських партій (переважно сіоністи і Бунд) отримали 11 мандатів.

Друга світова війна та Голокост

У 1939 р. в Щебжешин спершу увійшли німці, а після 27 вересня майже на два тижні – червоні. Повернувшись у Щебжешин 6 жовтня, німці почали переслідування євреїв. Від 1940 р. євреї були змушені до примусової праці на будівництві військового аеродрому в сусідньому Клеменсові. У листопаді 1940 р. німці підпалили синагогу і будинки навколо неї.  Починаючи з березня 1942 р. біля Щебжешина курсували ешелони наповнені євреями, яких везли до белжецького табору смерті. У травні 1942 р. почались масові розстріли на єврейському кладовищі та депортації. У серпні та жовтні 1942 р. до табору вивезли сотні євреїв зі Щебжешина. Понад 1000 осіб було страчено під час масових розстрілів на місцевому єврейському кладовищі. Остання масова депортація до белжецького табору смерті відбулася 21 жовтня 1942 року. Після цього ще багато євреїв, які ховалися в місті та околицях, були спіймані та страчені на місцевому єврейському цвинтарі.

Шокуючу хроніку повсякденного життя часів Голокосту залишив лікар Зиґмунт Клюковський, директор щебжешинського шпиталю, який день за днем описував страшні воєнні реалії.

З ініціативи Товариства «Земляцтво євреїв Щебжешина в Ізраїлі та діаспорі» у 1991 р. на єврейському кладовищі в пам’ять про євреїв Щебжешина та околиць, які були вбиті нацистами під час Другої світової війни, зведено пам’ятник. У 2011 р. Фонд збереження єврейської спадщини встановив на цвинтарі ще один пам’ятник і побудував кам’яну огорожу з боку вул. Цментарної.

Останній єврей Щебжешина

Після війни у Щебжешині жив тільки один єврей – Янкель Ґройсер, який народився в 1904 р., солдат польської армії та учасник вересневої кампанії. Він був засланий до Сибіру, з якого вийшов із армією Андерса. Брав участь у битві при Монте-Кассіно. Після війни він повернувся до свого містечка. Не знайшов тут своїх близьких, але вирішив залишитися. Працевлаштувався у місцевому сільськогосподарському кооперативі, розвозив по місті лимонад і дбав про могили на єврейському кладовищі. Після смерті в 1970 р. його було поховано на католицькому парафіяльному кладовищі. На його надгробку – зірка Давида.

Багато щебжешинських євреїв, які пережили Голокост, виїхали до ізраїльського міста Хайфа, де донині можна знайти колишніх жителів містечка та їхніх нащадків.

Сьогодні Щебжешин – 5-тисячне містечко. Завдяки привабливому розташуванню недалеко від Розточанського ландшафтного парку він став місцевим туристичним центром. Пам’ять про щебжешинських євреїв підтримують співробітники розташованого в синагозі Дому культури, окремі вчителі та місцеві НГО.

Варто побачити

  • Єврейське кладовище (XVI ст)
  • Будівля колишньої синагоги (XVII ст.), нині Дім культури, вул. Сондова, 3
  • Костел св. Миколая, єпископа (1610–1620), вул. Визволення, 1
  • Філіальна церква білгорайської парафії св. Георгія (кін. XІI ст.), вул. Сондова, 4
  • Францисканський монастир (XVII ст.), нині лікарня, вул. Клюковського, 1
  • Християнське кладовище (XVIII ст.) з каплицею св. Леонарда (1812), вул. Цментарна

 

Околиці

Клеменсув (3 км; адміністративно це частина Щебжешина): палац Замойських (1744–1747), тут відбувалися зйомки оскароносного фільму «Іда» (2012)

Звєжинєц (11 км): єврейське кладовище (бл. 1928), вул. Монопольова, 158; костел св. Йоана Непомуцького «На Виспі» (1741–1747); будинки управління Замойської ординації (1 пол. XIX ст.), вул. Броварна, 1; палац уповноваженого (1880–1891), вул. Пляжова, 1; броварня (1806), вул. Броварна, 7; єдиний на світі пам'ятник сарані; група дерев’яних будинків «Борек» (20—30 рр. ХХ ст.); Музейно-освітній центр Розточанського національного парку; ставки Ехо; резерват польського коника у Флоріанці

Нєліш (15 км): став на річці Вепр (90-і рр. ХХ ст.); дерев’яний костел св. Войцеха (1859)

Радечніца (16 км): базиліка св. Антонія Падуанського та монастир бернардинців (1685); капличка «На воді» біля джерела св. Антонія (1824)

Ґуцюв (16 км): приватний етнографічно-природничий музей «Ферма Ґуцюв»

Замостя (21 км): велика частина старого єврейського кварталу з будівлями XVI та XVII ст.;. синагога, вул. Заменгоффа, 9 / Переца, 14 (XVII ст.), нині центр «Синагога» Фундації охорони єврейської спадщини; будівлі колишньої мікви та кагального будинку з хедером, вул. Заменгоффа, 5 і 11; колишня синагога на вул. М. Рея, тепер дитсадок; нове єврейське кладовище (поч. XX ст.) на вул. Простій з обеліском зі збережених надгробків (1950); Музей Замостя; ратуша (1591); Великий ринок; Водний ринок; Соляний ринок (єврейський квартал); вірменські кам’яниці (сер. XVII ст.); комплекс міських мурів із брамами та бастіонами (XVI ст.); Замойська академія (1639–1648), нині ліцей ім. Замойського; палацовий комплекс Замойських (1579–1586); кафедральний собор Воскресіння Господнього і св. Апостола Хоми (1587–1598); костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії (1637); зоопарк ім. Стефана Мілера

Туробін (26 км): костел св. Домініка (біля 1530), дзвіниця-кістниця (XVIII ст.), стара плебанія (1921); каплиці на кладовищі: св. Єлизавети і св. Марка

Лабунє (35 км): костел Матері Божої Скапулярія та св. Домініка (1605); палац Замойських (1735): каштелянка, павільйон, парк із монастирським цвинтарем, нині в палаці знаходиться Конгрегація сестер-францисканок; палацовий комплекс в Лабуньках Перших (XIX ст.): палац, дві офіцини та парк; «Екомузей – олійня» родини Кострубців у Рушові

Розточанський національний парк: 9 природничих стежок, пішохідні та велосипедні траси, сплави на байдарках по річці Вепр

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова