Любомль

Коли тільки кінь починав іржати, до нього додавалось мукання телят і ремиґання корів, а потім і свині, не чекаючи довго, привносили своє огидне рохкання до загального галасу. Все це спліталося в єдину «симфонію».

Любомль-Лібівне став єдиним містом у Польщі, і, можливо, в цілому світі, яке випустило марку з написом на їдиш. І це зробили не євреї, а місцеві органи влади для всього населення...

Давид Вейцфрухт (Лондон) був відомий як “Бірґермейстер” (мер), оскільки був єдиним євреєм-мером Любомля під час австрійської окупації в Першій світовій війні. Він був сином войславицького рабина, Р. Йоше Лондона, і братом Р. Лейбіша Лондона, рабина Любомля. Давид Вейцфрухт був великим ученим і добре опанував рабінічні науки. Люди говорили, що краще б рабином Любомля був він, а не його брат...

Ковчег надавав Великій Синагозі такої невимовної шляхетності, що коли священики, стоячи на сходах, які вели до нього, благословляли людей «з любов’ю», здавалося, десь згори розправлялися крила й огортали людей. Ці сходи чули палкі промови рабинів, проповідників і запрошених лекторів; відчували важкі кроки охоплених розпачем жінок, що бігали по них вгору і вниз до ковчега, маючи надію повернути час назад або відвести злу долю своїми сльозами та голосінням.