Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Цві Прилуцький (1862–1942)

Протягом багатьох років ми працювали разом у газеті “Moment”. Це були роки великих змін у житті єврейського народу в цілому і польських євреїв зокрема. Цві Прилуцький був засновником і головним редактором газети, навіть у дні царської імперії, коли Польща була лише частиною Росії під назвою "Привіслянський край". Він також редагував газету в епоху незалежної Польщі, після Першої світової війни.

Цві Прилуцький (1862–1942)

Для людини, яка отримала освіту в російському політичному і громадському оточенні, увібрала в себе її літературу та культуру і прожила більшу частину свого життя в її столиці, Петербурзі, в останні роки 19-го століття, пристосування до нових умов викликало емоційний переворот. В один день він став громадянином нової країни, незалежної Польщі, яка отримала не тільки нові кордони, але й націоналістичне завзяття, і яка скрупульозно і ретельно позбавлялася від усіх залишків мови попередніх правителів. Очевидно, це було важко для такої людини, як Цві Прилуцький, який стояв на чолі великої газети, котра щодня боролася за права єврейської меншини і за можливість євреїв стати частиною нової країни. Цві Прилуцький був не тільки талановитим редактором, але також мав відмінне чуття політики, розумів атмосферу того часу, і знав, що межі існували. Інші глузливо називали цю здатність "пристосуванством", але правда в тому, що це талант не для пристосування, але для спостереження за подіями та їх оцінки, при уникненні пасток порожніх доктрин і залишків минулої епохи.

Я повинен зробити відступ, говорячи про його редакторський талант. Хоча він ніколи не зібрав власне хороше літературне портфоліо оповідань та поезії, він знав, як залучити талановитих письменників і газетярів; він мудро відкинув надмірну емоційність в публікаціях і зробив акцент на суті. В результаті тон “Моменту” не був бурхливим і гучним, але поміркованим та логічним. Через це він був звинувачений конкурентами в надмірній компромісності та навіть в намаганні уникати проблем.

Правда в тому, що він завжди уникав усього, що віддавало демагогією. Плисти проти течії було важко, але Прилуцький довів свою здатність впливати на стиль “Моменту” своїми поміркованими, логічними способами. І ось доказ: більшість насправді почала довіряти поміркованому “Моментові”, і він став найбільш читаною газетою в Польщі. Зрештою, в глибині свого серця єврейська громада прагнула поміркованості, і це внутрішнє відчуття привело її до вміння розрізняти тексти, які викликають сенсації, від текстів у поміркованій газеті, які показували реальність.

Сам Цві Прилуцький був не тільки одним із перших Любителів Сіону і членом організації “Сини Мойсея” [таємна сіоністська організація — прим. пер.], заснованої Ахадом Гаамом, але також відданим націоналістичним сіоністом, усе єство якого було просякнуте сильними почуттями до Землі Ізраїлю. Він належав до просвіченої й освіченої генерації другої половини 19-го століття, яка вплела роман А. Мапуса “Любов Сіону” в золоті мрії своєї юності. Продовжуючись у старості, романтичні ноти чарівної книги лунали у їх серцях. Земля Ізраїлю була як безкінечна пісня в душі. Сіон займав святковий куточок у їх серцях, як часточка суботи в звичайний будній день. Що б не було з відновленням Сіону, поселення було святая святих для цього. У вільний час, в приватному порядку, Прилуцький "ковтав" усю літературу, яка стосувалася робіт по заселенню землі, і забирав би собі всі ізраїльські газети, які прибували в редакцію. У його уяві знаходилась карта Землі Ізраїлю: він пам'ятав усі старі і нові поселення дуже добре. Коли співробітник їздив до Ізраїлю, редактор довго пояснював напрями доріг, по яких той буде подорожувати і називав населені пункти, які він проїде. Він навіть знав, як вирахувати відстані між одним та другим місцем. Щоразу, коли він говорив про країну та її ландшафт, міста і селища, здавалося, що він свіжіє й молодіє, як ніби він сам проходив через усі ті місця з мандрівником.

Він сам не зумів відвідати країну, оскільки лікар повідомив, що морська подорож буде небезпечною для його здоров'я, але душею він жив там. Кожна стаття або телеграма, що надходила, котра стосувалася Землі Ізраїлю, політики мандатної влади або подій у міжнародному сіоністському русі, одразу направлялася до нього, навіть якщо вже було далеко за північ. Редактор нічної зміни і команда були добре обізнані про те, що "старий" був непохитний у тому, що така інформація повинна спершу йти до нього, аби він міг у разі потреби прикріпити примітки з поясненнями.

Я не бачив його з моменту мого останнього візиту до Польщі на початку 1938 року, але ми листувалися до початку Другої світової війни. Звісно, його листи були написані на івриті, як і все, що він писав про сіонізм та Ізраїль поза редакцією газети; він був і залишився вченим-івритологом від того моменту, коли коло письменників і активістів згуртувалися навколо сіоністської ідеї ще до першого З'їзду. Його останні слова були повні занепокоєння про Сіон і його єврейські поселення, хоча буря наближалася в першу чергу до Польщі. Незважаючи на свій похилий вік, він продовжував старанно працювати щодня з тим же юнацьким ентузіазмом і відданістю, що, як я бачу, є характерною для людей із Кременця на Волині, як ніби вони були б відокремлені серед своїх гір і традиційно боролися за освіту і національний дух. Пам'ять про нього як про журналіста, наставника і керівника, близького друга всім своїм знайомим, ідеалістичного сіоніста, який турбувався за будь-яку інформацію з Ізраїлю, подібно арфі Давида в шепотінні вітру — він назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав.

 

Йозеф Гефтман, переклад на англійську Тіа Персофф

Текст перекладено українською із "Книги пам'яті Кременця" для проекту Shtetl Routes

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова