Тикоцін - путівник

пол. Tykocin, біл. Тыкоцін, їд. טיקטין

Іноді по великій молитовній залі доводилося плавати човнами, аби з арон га-кодешу вийняти сувої Тори. Наприклад, так було під час недавньої повені в 1938 році.

Спогади рабинів Равіча Ар’є, Шульмана Симхи і Менахема Таміра (Турка) в Sefer Tiktin (івр. «Книга Тикоціна»), Тель-Авів, 1959

Тикоцін - путівник — Будинки на вулиці Пілсудського в Тикоціні, 2014, фото Віолетта Вейман, цифорова колекція Осередка „Брама Гродська - Театр NN"

Святий тіктінський кагал

У 1522 р. троцький воєвода Станіслав Гаштольд запросив 9 євреїв із Гродна оселитися в Тикоціні. За отриманим тоді привілеєм їм було визначено місце для поселення «на Качорові за мостом» і дозволено побудувати синагогу. Під кладовище призначено ділянку «за садами, на першій горі за річкою». Біля ратуші вони могли будувати крамниці і займатись будь-якою торгівлею. З цього часу юдеї мали змогу селитися в Тикоціні, а завдяки сприятливим привілеям кількість єврейських жителів міста швидко зростала. У 1571 р. тут жило 59 єврейських родин, 236 польських, 62 руські та 1 литовська. Місто ділилося на дві частини: західну – християнську та східну – єврейську, об’єднані паралельною до річки Нарви вулицею. Центральним пунктом єврейської частини міста під назвою Качорово був синагогальний комплекс. Будівля головної синагоги була збудована в 1642 році. Це характерний для тодішньої Речі Посполитої тип дев’ятипільної синагоги з капличною бімою. Масивна мурована будівля, зведена на квадратному плані, спочатку мала увігнутий дах, увінчаний аттиком, але після пожежі у 1736 р. дах було замінено на мансардний. До синагоги з двох сторін прилягали бабинці, а з південного заходу – вежа. У вежі розташовувалася в’язниця для непокірних членів єврейської громади і житло рабина.

Zespół Synagogalny w Tykocinie, obecnie oddział Muzeum Podlaskiego, 2015, fot. Monika Tarajko. zbiory Ośrodka „Brama Grodzka - Teatr NN" — Синагональний космплекс в Тикоцині, зараз відділ Підляського музею, 2015, фото Моніка Тарайко. колекція Осередка „Брама Гродська - Театр NN"

Музей

Синагога була розграбована і зруйнована під час Другої світової війни. Будівлю відновили з руїн у 70-х роках ХХ ст. і від 1977 року в ній розміщується тикоцінська філія Підляського музею. Головний офіс музею знаходиться в колишньому талмудичному домі, побудованому у XVIII ст., зруйнованому і відновленому від фундаменту разом із синагогою. В будівлі Головної синагоги можна помилуватися художнім оформленням синагоги та її інтер’єром; у бабинцях є місце для тимчасових експозицій. Музей відкритий 6 днів на тиждень, з вівторка по неділю. Колишню синагогу щороку відвідують десятки тисяч відвідувачів.

Wnętrze synagogi (ekspozycja muzealna), 2015, fot. Monika Tarajko, zbiory Ośrodka „Brama Grodzka - Teatr NN" — Інтер’єр синагоги (музейна експозиція), Тикоцін, 2015, фото Моніки Тарайко

В Тикоціні було кілька інших домів молитви, будівлі яких не збереглися.

Бейт га-мідраш «Хевра Хумеш» був розташований у невеликому будинку поряд із синагогою (нині це порожня ділянка між готелем Villa Regent і фундаментами крамниць по вул. Пілсудського). Тут молилися євреї, яким не вистачало вміння для вивчення Гемари або Мішни, і вони обмежувалися тільки вивченням т.зв. "парашат га-шавуа", тобто глави П’ятикнижжя, призначеної для читання вголос у суботу, двох розділів Мікра, тобто Біблії, і одного з «Тарґум», тобто перекладу Святого Письма. Це були переважно робітники, які важко працювали. Лише в шабат вони могли собі дозволити святе зібрання з вивчення Тори. В суботу до сходу сонця, задовго до ранкової молитви, вони збиралися у своєму бейт мідраші і вивчали «парашат га-шавуа». Після вивчення усього, ще до того, як розпочиналась ранкова молитва, йшли до свого друга – пекаря Менахема Кобилінського. Там підкріплювалися тістечком і горнятком гарячого чаю. Під час Голокосту той будиночок був повністю зруйнована.

За: Малґожата Хоінська, Прогулянка єврейським Тикоціном – www.shtetlroutes.eu

Рабин Магарам і Ребека Тіктінер

Тикоцінський кагал мав під своєю юрисдикцією менші ґміни в радіусі кількох десятків кілометрів: 9 ґмін Бельської землі (Тикоцін, Білосток, Боцьки, Орля, Ясьонувка, Августув, Ґоньондз, Книшин, Райґруд), 4 ґміни Мєльніцької землі (Константинів, Лосіце, Нємірув і Россош) і Сім’ятичі з Дрогічинської землі. Як одне з 13 земств кагал направляв своїх представників на зібрання Ради Чотирьох Земель (івр. Ваад Арба Арацот) –– органу місцевого самоврядування, який вирішував внутрішні справи єврейських громад по всій країні.
Менахем Давид бен Іцхак, також відомий як Магарам із Тикоціна, в XVI ст. був місцевим рабином. Це автор багатьох коментарів і рабинських респонс, зокрема «Книги Мордехая», виданої в Кракові в 1597 р.
В історію увійшла і Ребекка, дочка Меїра з Тикоціна (нар. перед 1550 – пом. 1605), яка більшу частину свого життя прожила в Празі і прославилась як авторка написаної на їдиш книги «Mejnekes Riwke» (івр. Няня Ребеки), виданої у Празі в 1609 р. Вона була адресована жінкам і стосувалася ролі жінок у сім’ї та суспільстві, виховання єврейських дітей та потреби запевнити їм освіту, як релігійну, так і світську.

Дід із булавою

Plac i pomnik Stefana Czarnieckiego, 2015, fot. Monika Tarajko, zbiory Ośrodka „Brama Grodzka - Teatr NN" — Площа Чарнецького, Тикоцін, 2015, фото Моніки Тарайко

У 1658 р. король Ян Казимир передав Тикоцінські землі у власність гетьмана Стефана Чарнецького на знак визнання його заслуг під час війни зі шведами. Онук Чарнецького, Ян Клеменс Браніцький, перебудував місто, надаючи йому ту форму, якою можна милуватися донині. Посередині утвореного тоді ринку зараз стоїть пам’ятник гетьману. Як згадує Книга Пам’яті Тикоціна, цю скульптуру євреї Тикоціна називали просто «Зайде міт булаве», тобто «Дід із булавою».

Багатством Тикоціна є численні дерев’яні житлові будинки. На одному з них досі можна побачити кольоровий вітраж із зіркою Давида, вставлений довоєнним власником дому – Хаїмом Жултим. Із Тикоціна походить родина Заменгофів, про яку нагадує меморіальна дошка на будинку родини Маркуса Заменгофа, батька Людовика – творця есперанто.

Najciekawsze drewniane budynki Tykocina łączy „Szlak architektury drewnianej” opracowany przez Centrum Badań nad Kulturą i Historią Małych Miast. Siedziba tej fundacji mieści się w jednym z pięknych XVIII-wiecznych domów mieszczańskich przy placu Czarnieckiego 10, 2015, fot. Monika Tarajko, zbiory Ośrodka „Brama Grodzka - Teatr NN" — Найцікавіші дерев’яні споруди Тикоціна утворюють «Шлях дерев’яного зодчества», розроблений Центром вивчення культури та історії малих міст. Ця організація знаходиться в одному з найкрасивіших міщанських будинків XVIII ст. на площі Чарнецького, 10. 2014, фот. Еміль Маюк

Пожежники й актори

Наприкінці XIX ст. економічні умови в місті погіршилися настільки, що більше половини населення було змушено виїхати. Люди прямували до більших міст, але передусім до США. В Чикаго тоді було утворено земляцтво «Waad Jocei Tiktin». У той же час пожвавилося соціальне і культурне життя містечка. Під кінець XIX ст. євреї і християни з Тикоціна створили спільну пожежну команду. При колективі почав діяти оркестр із 30 музикантів, яким диригував Авраам Турек (1872–1954). З’явилися громадські бібліотеки, утворювалися театри, а також політичні партії, зокрема сіоністська Хібат Ційон (івр. Любитель Сіону) і єврейська соціалістична партія Бунд. У 1925 р. в Тикоціні урочисто відсвяткували, за участю запрошених поляків, відкриття Єврейського університету в Єрусалимі.

Amatorska grupa teatralna z Tykocina przedstawia spektakl W. Szekspira „Król Lear”, 1920, zbiory Beit Hatfutsot, The Museum of the Jewish People, Photo Archive, Tel Awiw, dzięki uprzejmości Edny Meshulam — Аматорська театральна група з Тикоціна у п’єсі Вільяма Шекспіра «Король Лір», 1920, колекція Beit Hatfutsot, The Museum of the Jewish People, Photo Archive, Tel Awiw, завдяки Едні Мешулам

Опираючись на театральні традиції міжвоєнного періоду, в середині 80-х років ХХ ст. було засновано Тикоцінський аматорський театр. Темами спектаклів стають історія і традиції Тикоціна, давні релігійні традиції (різдвяні та Страсного тижня), а також культура і традиції євреїв. Серед реалізованих дійств є, зокрема, «Пастораль» Леона Шиллера, «Гіркі жалі», «Пуримові солодощі», «Відвідини, або Шолом Алейхем в Касрилевці». Керівником театру і режисером протягом багатьох років є Януш Козловський; авторкою сценаріїв – Ева Врочинська, багаторічна директор Тикоцінського музею.

Брати Сім’ятицькі

З Тикоціна походять брати Хаїм і Зейдель Сім’ятицькі. Обидва навчалися в місцевій єшиві і отримали традиційну рабинську освіту.
Хаїм (нар. 1908) був поетом і письменником. У своїх віршах оспівував красу природи. В 1929 р. він переїхав до Вільнюса, де опублікував збірки «Ojsgesztrekte hent» (Простягнуті руки, Варшава, 1935) і «Tropns toj» (Краплі роси, Варшава, 1938). У 1939 р. отримав літературну премію ім. І. Л. Переца. У вересні 1943 р. був застрелений під час масових розстрілів у Понарах біля Вільнюса.
Зейдель, здобувши рабинську освіту в Тикоціні, Ломжі і Мірі, повернувся в рідне місто та став учителем. Згодом переїхав до Варшави, де працював рабином та був активістом партії Аґудат Ісраель, яка представляла ортодоксальних євреїв. У 1938 р. обійняв посаду рабина знаменитої Воложинської єшиви, звідки під час війни переїхав до Міра. В кінці 1940 р. разом із кількома сотнями студентів Мірської єшиви виїхав Транссибірською магістраллю до Владивостока, а звідти кораблем до Японії. У 1943 р. він опинився в Лондоні, де продовжував працювати рабином і викладачем, відомим як Зейдель Тиктінер.

Друга світова війна та Голокост

Наприкінці вересня 1939 р. Тикоцін захопила Червона армія, яка залишалася тут до червня 1941 року. Частина польських та єврейських жителів міста час протягом цього часу була вислана в Сибір.
Після початку німецько-радянської війни Тикоцін опинився під німецькою окупацією.
25-26 серпня 1941 р. майже всіх членів 2,5 тис. тикоцінської єврейської громади зігнано до розташованого за 6 км від міста Лопуховського лісу і там страчено зондеркомандою SS з Білостока. Розташовані в цьому місці братські могили позначені символічними мацевами. Їх щороку відвідують тисячі людей, переважно єврейська молодь з Ізраїлю.

Las Łopuchowski - miejsce pamięci w miejscu egzekucji tykocińskich Żydów, 2015, fot. Monika Tarajko, zbiory Ośrodka „Brama Grodzka - Teatr NN" — Місце пам’яті у Лопуховському лісі. Братські могили тикоцінських євреїв, 2015, фото Моніки Тарайко

Кладовище

На вулиці Стражацькій знаходиться один із найстаріших і найбільших єврейських цвинтарів у Польщі. На ньому збереглося небагато мацев, найстаріша з 1754 р.

Старе єврейське кладовище було вкрите важкими, старими мацевами, яким було по кілька століть, тут були могили рабинів, гаонів і великих з-посеред свого покоління. Могилами, до яких наближалися, роззувшись, зі страхом і великою повагою, могилами, навколо яких виникали легенди, напівзруйнованими від старості мацевами, з тріщинами, до яких люди в потребі тремтячими пальцями вкладали квітлех і відразу відчували полегшення в серці.

Менахем Турек, Життя і винищення тикоцінських євреїв під час німецької окупації, Книга Тикоціна, Тель-Авів, 1959

Сьогодення

Варто побачити

Синагогальний комплекс (XVII ст.), нині – музей, вул. Козя, 2
Єврейське кладовище (XVI ст.), вул. Стражацька
Міське планування зі щедро прикрашеними малоповерховими будівлями (XVIII ст.).
Бароковий парафіяльний костел Пресвятої Трійці (1742–1749), вул. 11 листопада, 2
Військовий алюмнат (XVII ст.), вул. Посьвєнтна, 1
Католицьке кладовище (1792) з каплицею родини Ґлоґерів (1885), вул. 11 листопада, 2
Колишній монастирський комплекс бернардинців (1771–1790), нині – будинок соціальної допомоги, вул. Кляшторна, 1
Замок (XV ст., частково реконструйований у XXI ст.), вул. Пухальського, 3

Околиці

Кєрмуси (5 км): ферма зубрів; т.зв. Дворські Чвораки; реконструкція польсько-російського кордону з 1832 р.; реконструкція Янтарного замку XV ст.

Хорощ (21 км): єврейський цвинтар (поч. XIX ст.); палац Браніцьких, резиденція Музею палацових інтер’єрів (1745–1764); водонапірна вежа (XIX ст.); домініканський монастир (XVIII ст.), церква Богоматері-заступниці (XIX ст.)

Білосток (30 км): єврейські кладовища (XVIII, XIX, XX ст.), синагога Пясковер Бейт Мідраш, нині – Фундація Заменгофа (XIX ст.); синагога Бейт Самуїл, нині – Навчальний центр воєводського управління поліції; синагога Цитронів, нині Галерея Сленьдзіньських; палацо-парковий комплекс Браніцьких (XVIII ст.); церква св. Марії Магдалини (XVIII ст.), Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії (XVII ст.)

Лапи (33 км): могила єврейської дівчинки, яку скинули з поїзда, що прямував до табору смерті в Треблінці, біля колії між Лапами і Оссе; селище залізничників «Оссе»; селище залізничників «Виґвіздово»

Сураж (40 км): міське планування: світський ринок, руський ринок (XV/XVI ст.); єврейське кладовище (1865); приватний Археологічний музей Владислава Літвінчука, Музей спадщини поколінь, Музей капличок

Єдвабне (42 км): єврейське кладовище (XIX ст.) поруч із місцем, де 10 липня 1941 р. відбувся погром

Високе Мазовецьке (44 км): єврейське кладовище, близько 60 надгробків (1 пол. XIX ст.); костел Йоана Хрестителя (1875); колишня уніатська церква, нині – костел Різдва Пресвятої Діви Марії (1798)

Замбрув (48 км): єврейське кладовище, біля 100 надгробків (XIX ст.); місце пам’яті жертв розстрілів близько 2000 євреїв із Замброва, у лісах неподалік сіл Колаки Косцєльне і Шумово; католицьке кладовище (1795); костел Пресвятої Трійці (1879); Регіональна історична палата
Ломжа (54 км): єврейська лікарня, нині – III ліцей (1857); колишній притулок для хлопців і дівчат «Центус», вул. Сенаторська, 7; два єврейські кладовища (XIX ст.); ратуша (1822–1823); собор св. Архангела Михаїла (1504); кафедральне кладовище: римо-католицьке, лютеранське, православне (XVIII ст.); костел і монастир капуцинів (1770–1798)

Ґєлчин (62 км): місце пам’яті бл. 12 тис. жертв масових страт у 1941–1944 рр., Ґєлчинський ліс

Чижев (62 км): синагога на вул. Пивній, нині – склад (XIX ст.); єврейське кладовище (1820); костел святих Петра і Павла (1874); дерев’яна вілла, вул. Мазовецька, 12 (поч. XX ст.); присадибний парк (2 пол. XIX ст.)

Шумово (63 км): дерев’яна синагога, перевезена зі Снядова, нині – парафіяльний будинок (бл. 1933)

Новоґруд (68 км): скансен ім. Адама Хентніка (30 об’єктів із території Курпйовської пущі); єврейське кладовище; костел Різдва Пресвятої Діви Марії (XIX ст.)

Бєбжаньський національний парк: найбільший національний парк у Польщі, один із найкраще збережених природних торф’яних комплексів у Центральній Європі

Бєбжанський національний парк, Наревський національний парк, Підляський шлях лелек