У моєму містечку
Один розділ однієї історії
Пам'яті мого вчителя і друга, Гаона Раббі Шмуеля Біловлоцького. hy"v
[Хай Господь нагляне за ним та поверне його до життя]
а) На в'їзді до мого містечка
Тут найкраще місце й найкращий час, аби розповісти історію, тому про день, коли я покинув моє рідне місто, чому я це зробив, і що я виявив у всіх тих місцях, заради яких я покинув моє місто, я розповім деінде. А тут опишу те, з чим я зіткнувся після свого повернення, а також те, що трапилося в Бучачі під час моєї відсутності. Почну з мого міста, потім розповім про своїх городян, а між іншим розкажу трохи про себе, як городянин говорив би про свого земляка.
Моє місто є містом міст. Що стосується його віку, то воно дуже поважне і є однією з найдавніших громад єврейської діаспори в Польщі. Щодо звичаїв, то воно благословенне прекрасними звичаями, отриманими від предків, вигнанців із Ашкеназу, які отримали їх від учених Риму, які отримали їх від Гаонів Ерец-Ізраїлю, які отримали їх від великих талмудистів, і так аж до Мойсея, який отримав їх на горі Синай. Щодо мудрості, то немає сфери знань, якої б тут не було, особливо вивчення Тори — найвищої мудрості з-поміж усіх. Окрім мудрості, дозвольте мені згадати і смиренність. За всю свою історію Бучач жодного разу не вибрав рабина серед своїх городян, навіть якщо вони були експертами у всіх аспектах юдаїзму.
Поки я був далеко від мого міста, воно пережило буремні дні, котрі перервали спокій, що тривав протягом більшої частини періоду після звірств 1648-1649 років до моєї еміграції в Ізраїль. Не знаю, чи гої були причиною цього, чи євреї були винні, чи ці дві причини насправді поєдналися. До тих пір, як ми підкоряємося волі Господа, усі гої в своїх землях бачать, що ми є народом Божим і бояться нас. Але коли ми перестаємо слідувати волі Господа, Бог ігнорує нас, залишаючи нам переслідування і приниження з боку гоїв. Так було протягом століть, від часів Єгипту й дотепер, коли наше відчуження від Господа зросло.
Із чистої радості мислення про моє місто я ігнорував загрозливі чутки, що досягали моїх вух на шляху до Бучача. В цих чутках йшлося про банди нероб, які поверталися з війни і які збиралися увійти в наше місто. Чи можливим є те, аби щось у нашому місті змінилося? Саме про це я запитував себе. Я сидів у моєму ліжку після короткого сну літньої ночі і був готовий їхати далі, відчуваючи впевненість, як у дні моєї юності, коли наше місто було безпечним і спокійним і всі гої розглядали євреїв як джерело всіх засобів до існування і ніхто навіть не думав про можливість того, що щось тут може змінитися до пришестя Месії.
Ще до того, як подушка могла зморщитись під моєю головою, я вже був не в ліжку, одягнувся і відправився подивитись на місто. Я не бачив його вже кілька років, окрім як у моїх снах.
б) Картина міста
Оскільки ви не надто добре знаєте моє місто, я постараюся змалювати його для вас, принаймні настільки, наскільки людина здатна описати місце, натхненне самими небесними сферами.
Моє місто лежить на пагорбах, оточених і переплетених річками та озерами. Приємні струмочки стікають в ліси з густими деревами, повні співаючих птахів. Деякі птахи є тут місцевими; інші чужоземними і вирішили залишитися, бо тільки дурень покине так блаженний рай. Кожен, хто здатен розрізнити різні пісні птахів, зможе сказати, яка пташка є місцевою, а яка — чужоземною.
Вулиці та проспекти в місті контрастують із пагорбами. Вони є результатом праці і людини, і природи, кожен доповнює іншого. Це один із прикладів, де потенціали Бога і людей об'єдналися мирно у взаємодоповнюючий спосіб. Можна уявити собі, що ті ж самі вулиці і проспекти були і у часи, коли серця людей були чисті й незаплямовані.
Уздовж основних магістралей були зведені доми для молитов. Хоча насправді вони звели себе самі. Після 1649 року, коли припинилися бунти, справи почали повертатися до норми; ті, хто пережили жахіття Хмельницького, поверталися додому. Місто було майже повністю зруйноване. Гої зайняли ті будинки, які залишилися недоторканими; синагоги та навчальні зали були спустошені; Велика синагога була перетворена на церкву. Коли євреї шукали місце, аби збудувати дім молитви, вітер приніс уривок пергаменту з одного з подертих сувоїв Тори. Дехто каже, що він упав з небес, і всі знали, що місце, на якому він зрештою впав, було священним. Дім науки для молитви і навчання був побудований на ньому. Це старий Бет га-мідраш. Коли вдалось із ним, євреї збудували Велику синагогу, великий пам'ятник, фортецю євреїв, аби у важкі часи — Хай ми не побачимо їх знову — євреї прийшли туди помолитися нашому Господу милосердному, захисникові від усякого зла.
Коли місто росло і розвивалося, і дім науки виявився надто малим для всіх, за кошти кількох домовласників був побудований другий. У ньому була одна зала для молитви і навчання, з книгами, столом, лавками і умивальником. Люди назвали його Новим бет мідрашем, на відміну від уже існуючого старого Бет мідрашу.
Минула слава повернулася до того покоління. Вони були удостоєні постійного рабина, справжнього гаона раббі Цві Кара, який залишив по собі як благословення свою книгу з респонсами Нета Шаашвім і був похований на міському кладовищі. Всі гаони, хто передував йому, приймались на службу в інших містах. Але не Р'Цві Кара. Він проживав у Бучачі до дня, коли був покликаний на свою високу посаду.
Аби йому було максимально комфортно, для нього був побудований просторий будинок із двома кімнатами і кухнею для його дружини. Одна кімната називалась "літньою хатою", а друга, в якій стояла піч, була відома як "зимова хата". Р 'Кара також отримав місце на свій курінь-сукку, і на саме цьому місці роками пізніше був побудований великий бет мідраш. Я ще про нього розповім. Після того, як було виявлено, що Р' Кара йде щодня зі свого будинку до Великої синагоги, городяни почали класти квадратні камені уздовж його шляху. Квадратні камені клались і навколо синагоги, створюючи тротуар навколо її стін. Я знав старого чоловіка, який знав навіть старшого, який пригадував, що в дитинстві його батько показав йому Гаона, який із люлькою в роті йшов на свою щоденну прогулянку. Під час прогулянки Р' Кара відповідав на багато запитань, які отримував щодо Галахи.
Наш учитель, Гаон, був привітною людиною, завжди був готовий поговорити зі вченими, за винятком тих, хто звертався до нього для того, щоб похвалитися своїми власними знаннями. Таких він відсилав деінде жартівливим чином, посміхаючись очима, постійно попихкуючи люлькою. Вчені приходили до нього в гості, щоб обговорити проблеми Галахи, і якщо вони залишалися до часу для післяобіднього молитви (мінха), то вони молилися в будинку науки, окрім місяця Елул і у Великі Свята. Відповідно до практики наших предків, з першого дня місяця Елул до ночі Сімхат Тора, Р' Кара проводив усі молитви у Великій синагозі.
Після смерті нашого рабина, Гаона, глави нашого рабинського суду, його позицію перейняв його пасинок, Гаон, благочестивий Р'Авраам Давид, святий чоловік Божий, Гаон, посвячений у таємні знання, шанований по всій землі, який освітлив шлях багатьом завдяки його книгам священного знання. Я вже згадував у одній зі своїх книг, як він став нашим рабином, як його захопили посеред ночі в його будинку в місті Язловець, де він служив рабином, і як його буквально несли всю дорогу від ліжка до його будинку в нашому місті. Не буду повторювати те, що я написав, хоча це й було описано лише побіжно. Але все ж додам таке: це його заслуга (нехай це захистить нас), що він збудував невеликий храм і встановив сефардську церемонію у своїй молитовній службі. Така церемонія вже використовувалася в Бет Хасідім [Будинок хасидів], збудованому покоління раніше. Більшість людей називали цей хасидський центр "каплицею клоунів" ["лейцім шілікл" — на їдиш шілікл означає "малий шуль"]. На нових хасидів, учнів Баал Шем Това блаженної пам'яті, дивилися в нашому місті як на купу клоунів через їх дивні рухи і танці під час молитви та через їхній одяг. Городяни не відчували докорів сумління, говорячи про їх дім молитви зі зневагою.
Після смерті цього цадика не було згоди в тому, хто має перейняти його місце. Одні хотіли, аби його замінив його син, а інші були проти цього. Сам померлий сказав перед смертю, що не хоче, аби його син успадкував цю посаду, хоча він і вважав його достойним претендентом. Наш цадик повідомив, що боїться, аби успадкування синами посад своїх батьків не стало традицією. Могла б виникнути ситуація, коли рабинське крісло не завжди отримав би найдостойніший кандидат, що, у свою чергу призвело б до осквернення самої посади.
Син не успадкував посаду; проте він з родиною жили в будинку обраного рабина. Рабином вибрали нашого учителя, істинного Гаона, Р' Авраама Теуміма, автора “Хесед леАвраам”. Син цадика мешкав в домі рабина і розширив будинок науки його праведної батька, який називали Домом науки рабина. В останніх поколіннях люди називали його "Америкою", оскільки більшість із тих, хто приходив сюди молитися, походив із різних місць, просто як в Америці жителі походили з різних країн. Перед тим, як був побудований Дім науки рабина, тут стояла Синагога кравців. Якщо вам цікаво, чому кравці мали свою власну синагогу, прочитайте мою книгу “Гість на одну ніч”. Після того як місто розрослось і збільшилася кількість його мешканців, були побудовані нові доми науки і молитви. Якщо ви хочете більше про них дізнатися, це теж ви можна знайти в “Гостеві на одну ніч”. Хоча там я змінив ім'я мого міста. Але тепер, коли ці безумці-богохульники знищили його єврейські жителів і міста вже немає, я назву його його іменем — Бічач, як казали наші предки блаженної пам'яті, або Бучач, як написано в історичних книгах.
А зараз я повертаюся до Великої Синагоги.
в) Велика Синагога в нашому місті
Через мою любов до священного я не пошкодую зусиль для описі нашої Великої Синагоги. Наша Велика Синагога мала форму ковчега і кам'яну підлогу з усіх боків. Вона була вузька з трьох боків і широка спереду, гладкі стіни виглядали як старий пергамент. Коли я був малим, то думав, що Велика синагога була тефіліном на руку. Але через те, що вона була більша, ніж тефілін людини чи навіть велетня, я гадав, кому ж він належить. Це був перший акт допитливості мого дитинства. Одного разу родич узяв мене до старого дому науки, де я побачив старих чоловіків, які сиділи з книгами, а один чоловік серед них навчав їх, як учитель навчає маленьких дітей. Я чув, як він говорив: "Як це є, що Всевишній одягає тефілін? І що написано в цих тефілінах? І хто ще є, як народ Ізраїлю, один народ на всій землі?" І я знав, що мені це було відомо.
Тепер, коли я вже обговорив форму будівлі, то можу заглибитись в деталі. Її частина була заглиблена в землю, для "З глибини я взиваю до Тебе, о Господи" [Псалом 130:1]. Вона мала дванадцять вікон для дванадцяти племен, одне з яких лежало вище Святого Ковчега на східній стороні. Воно виготовлене з різноманітних шматочків скла, через які проходить спектр світла. Оскільки ці промені постійно переміщувались, я вірив у дитинстві, що в них світився відблиск сонячного світла на Землі Ізраїлю. І навіть нині, після прочитання наукових книг і отримання інформації про сонце, мені найважче відмовитись від цієї ідеї, навіть якщо вона й не узгоджується з законами природи.
Чотири гусячі пера на кожен палець не вистачило б, аби описати пишноту Великої Синагоги, старого дому науки та всіх інших домів науки в нашому місті. Щодо висоти, то були вищі будівлі як у гоїв, так і в євреїв. Щодо освітлення, то світло в інших будівлях сяяло яскравіше. Але після півночі, коли всі вогні в місті згасали, вогні наших домів науки випромінювали світло Тори. Високі та міцні будівлі падають, але той, хто піднімає Тору, піднімає себе і продовжує зростати. Це говорили попередні покоління, які любили Тору.
г) Від Тори до Тефіли
Коли сонце починало світити і надходив час молитви, всі виходили зі своїх домівок. Старі обмотували свої стегна, загорталися в молитовні покривала і прикрашали себе філактеріями. Молоді люди обмотували свої стегна і прикрашали себе філактеріями. Малі хлопці які ще не доросли до віку, коли обов'язково носити філактерії, обмотували свої стегна і читали благословення і молитви, говорили "амінь" і "ваєге шемая раба".
Ніхто не припиняв молитву на дружнє базікання або на бесіду будь-якого виду. Якщо ви побачили, що хтось відволікся від молитви, то можна бути впевненим, що він не з нашого міста. Не випадково після “мі шебейрах" кагалу шельяк цібур [кантор] благословив паству. І як він благословив її? Тим, що Бог Всемогутній почує їх молитви і втілить усі їхні бажання. Ось ці слова молитви: "Він, хто благословив наших предків, Аврама, Ісака та Якова, благословить усіх тих, хто утримується від розмови під час молитви в синагозі від моменту, коли кантор почне слова “Барух шеамар” і до кінця молитов". Це благословення прийшло від перших вигнанців з Ашкеназу. А чому в ньому не згадується читання Тори? Не було такої потреби, бо жодна людина ніколи й не подумала б втручатися в такий момент, навіть прошепотіти щось своєму сусідові. Чому я згадую все це? Бо якщо хтось скаже, що люди не можуть зібратися разом і утримуватися від розмови, я відповім, що в нашому місті це було звичним.
е) Месія
Історія про пророка Іллю, блаженної пам'яті, якому випало відвідати наше місто під час обрізання [бріт міла]. У ті дні дитину обрізали у Великій Синагозі відразу після ранкової служби [тефілат шакаріт], перед читанням молитви "Алейну". Великий стілець під навісом з червоної шовкової тканини стояв на західному боці синагоги, нижче бабинця. Це був стілець пророка Іллі, янгола обрізання. У день обрізання стілець зносили по сходах вниз і ставили поряд з ковчегом. Згодом усі чекали, коли принесуть дитину і вона буде обрізана.
Якось мало відбутись обрізання сина благочестивого і скромного вченого, чудового добродія. Отець Ілля, який любить народ Ізраїлю, особливо смиренних, прибув за годину до церемонії, аби постояти серед євреїв у той час, як вони моляться їх Отцеві небесному.
Після прибуття Ілля збагнув, що євреї вже закінчили молитви, бо вони почали молитися від перших ознак світанку. Але вони й досі стояли і декламували Тринадцять принципів, як це прийнято перед обрізанням, коли прибуття дитини затримується; це звичай, призначений для того, аби молитва не перетворилася на розмову.
Ілля бачив, як вони стояли разом в одній групі, читаючи в унісон: "Я вірю в прихід Месії і чекатиму на нього, незалежно від того, як довго він затримається". Ілія обдумав це і вирішив, що було б добре розповісти про це Месії.
Після обрізання Ілля відлетів і пішов прямо до Месії. Після прибуття він повернувся до нього і сказав: "Наш праведних Месія, якби ти тільки побачив, як жителі міста Бічач чекають на твоє пришестя, то відразу ж позбувся б своїх кайданів і поспішив урятувати їх". Месія почув ці слова і сказав до Іллі: "Я мушу піти й подивитися". Він прикрив рани від кайданів і самі кайдани ганчірками і відправився в наше місто.
На своєму шляху він проходив через місце, де був час для денної молитви. Він увійшов до синагоги, щоб помолитися, побачив, що вона повна вірян, із кантором, що стояв перед ковчегом і повторював молитву. Але більшість євреїв говорили, їхні голоси заглушали молитву. Месія затряс кайданами від страждання, але ніхто не міг їх почути, оскільки розмова була голоснішою. Він відвернувся від них і повернувся до воріт Риму.
Він і досі сидить на тому ж місці, тоді як ми щодня очікуємо на його прибуття.
Шмуель Йозеф Аґнон
Переклад на англійську Адам Прагер
Переклад українською виконано для проекту Shtetl Routes