Василь Махно. Котилася торба
Василь Махно Котилася торба // [в] Золота пектораль №1-2 (18-19), 2012 С. 129-130
Вікіпедія повідомляє, що станом на 1931 рік із 19 тисяч мешканців Чорткова 22,8 відсотка становили українці, 46,4 – поляки, 30 – євреї. Синагога равина Шапіро і синагога равина Фрідмана, старі назви вулиць, спогади Флоренс Мейєр Лейбліх – оце й усе, що залишилося від євреїв. З-поміж відомих чортківчан – передусім Шлемке Ґоровіц, равин Нікольбурґу, Пінхас Ґоровіц, франкфуртський равин, Карл Еміль Францоз, австрійський письменник, Лі Страсберґ, американський режисер.
Звісно, був єврейський штетль (...) Відома також чортківська хасидська династія, яку заснував Давид Мойше Фрідман. У Брукліні, проходячи повз магазин Фрідманів, щоразу думаю, чи вони не з Чорткова. Колись запитаюся…
Моя нова знайома із Нью-Рошел, вісімдесятирічна місіс Кріґель, стоїть, зіпершись на стіл, у тій частині свого магазину, яку відділено від покупців важкою ширмою; ми розмовляємо з нею про Чортків. (...) Вона говорить зі мною українською, читає з пам’яті Лесю Українку і западає у спогади – ми разом повертаємося у Чортків сорокових років, заходимо у ґето, – власне вона, бо це не мій час, і мені туди не можна. Її шляхетне обличчя затримало легкий відбиток колишньої краси, вологі очі, тремтливі губи розповідають мені про Чортків, її місто, моє місто, наше спільне місто, хоч віддалене і відділене від нас роками.
Попри нарікання та стереотипи, наявні нині між українцями та євреями, в мене таке відчуття, ніби я розмовляю із жінкою з села: мову її так просочено місцевою говіркою, що часом видається, ніби це моя баба чомусь опинилася в Нью-Рошел і розповідає мені якісь оповідки, укладені в її пам’яті. Однак навпроти мене сумні очі Рахелі. Інколи, заблукавши у мовах, вона говорить польською або вкрапляє англійське слово, інколи її погляд і червоні прожилки в очах сухішають, інколи її слова стають незрозумілими…