Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Володимир-Волинський - путівник

пол. Włodzimierz Wołyński, їдиш לודמיר

 

Володимир-Волинський, площа Ринок
Володимир-Волинський, площа Ринок (Фотограф: невідомий)

Тисячоліття

Багатовікову історію Володимира описували представники різних народів. Найстаріша згадка про місто походить із «Повісті минулих літ» і згідно із нею у 988 р. князь Володимир Святославович переказав це поселення у володіння своєму синові Всеволодові. Найстаріша згадка про володимирських євреїв теж походить із Х століття. Видатний знавець історії Волині, Олександр Цинкаловський, пише: «Жидівська колонія у Володимирі теж сягає давніх часів, коли ще в передкняжий період приманила їх на Волинь торгівля… про що говорить арабський історик Ібн-Хей-Куль у X ст. Колонія ця була у середмісті. Тут була ціла так звана “Жидівська вулиця”, але більшого значення жиди тоді в торгівлі не мали». Це перші писемні відомості про євреїв не лише у Володимирі, а й на території Волині. На жаль, арабський документ, на який посилається Цинкаловський, втрачено під час Другої світової війни.

Існують також писемні відомості про євреїв у Володимирі, які належать до XII століття. В описі смерті та похорону в 1288 р. князя Володимира Васильковича в Іпатіївському літописі читаємо: «… плакало над ним усе множество володимирців – мужі і жони, і діти; німці, і сурожці, і новгородці; і жиди плакали, немов при взятті Єрусалима, коли вели їх у полон вавилонський».

Із часом місто стало важливим торговельним пунктом. Торговці з Європи через Угорщину, Чехію та Польщу потрапляли в міста Галицької та Волинської земель та далі, до Києва. Завдяки широким економічним зв’язкам євреї Київської Русі згадуються в івритомовних середньовічних джерелах XI–XII століть.


Володимирські євреї

Єврейське населення міста об’єднувалося в кагал, тобто автономну громаду, що мала своє самоврядування. Влада володимирського кагалу розповсюджувалися на менш чисельні сусідні прикагалки: Локачі, Ковель, Кисилин та низку інших.

Єврейський квартал розташовувався в північно-східній частині міста. Поселення євреїв займали і значну частину середмістя. Вулиці єврейського кварталу, як правило, були місцем жвавої торгівлі, тут пропонували різні послуги дрібні ремісники. На межі ХІV–ХV ст. євреї Володимира мали сильні економічні позиції. Активна торгівля велася зі Львовом, Луцьком, Києвом. З Устилуга по річці Буг човнами відправлялися товари до Гданська, звідки їх везли у Західну Європу та у зворотному напрямку. У Володимирі зустрічались єврейські комерсанти з Туреччини й Італії, з Києва і Кракова. Вони купували товари на Заході і переправляли їх на Схід, а звідти привозили шовк і прянощі.

Володимир-Волинський, Костел Святих Йоакима і Ганни
Володимир-Волинський, Костел Святих Йоакима і Ганни

На початку XVI ст. і після приєднання в 1569 р. Волині до Польщі громада продовжила швидко розвиватися. У цей час євреї орендували збір податків у місті та окрузі, займалися ремеслами. У Володимирі функціонували численні шинки та заїзди, що виконували роль готелів і були характерною рисою забудови торгово-ремісничих осередків.

Однією з найтрагічніших сторінок в історії євреїв стали погроми під час повстання Богдана Хмельницького (1648–1649 рр.). Багато євреїв загинули в погромах 1653 р., коли місто зайняли литовські війська Речі Посполитої, і в 1658 р. під час російсько-польської війни, коли місто було повністю спустошене, залишилося лише дві єврейські родини. Проте громада відносно швидко відродилась.

 
Новітні часи

За переписом 1897 р. населення Володимира складало 9883 осіб, з них євреїв – 5869 осіб (59,3%). Наприкінці ХІХ ст. була відкрита школа Талмуд-Тора. На поч. ХХ ст. у місті запрацювали єшива та державна школа для євреїв. 5 травня 1900 р. спалахнула велика пожежа, яка знищила 250 будинків у Володимирі. Згоріло шість молитовних будинків, 68 сувоїв Тори і постраждала центральна синагога. Цей випадок підштовхнув громаду до створення в 1901 р. каси взаємодопомоги. Діяли різні політичні партії. З кінця ХІХ ст. тут працювало відділення палестинофілів «Хібат Ціон» (івр. Захоплення Сіоном), з 1906 р. – партії «Бунд», а також партія сіоністів-соціалістів. Як писала газета «Га-Мейліц» (івр. Оборонець), у 1903 р. в місті працювали шпиталь і аптека. Більшість євреїв займалися торгівлею зерном та кіньми. За переписом населення 1910–1911 рр. із 15622 жителів Володимира-Волинського євреї становили 7060 осіб. В цей час, окрім синагоги, у місті було 9 молитовних будинків. У 1910-ті роки було відкрите єврейське училище. Ще до початку Першої світової війни представники релігійних та політичних громадських організацій організували комітет «Культура», який допомагав убогим жителям міста, опікувався шпиталем, бібліотекою єврейської літератури ім. Шолома Алейхема та театром.

З початком Першої світової війни у серпні 1914 р. після відступу австрійської армії у Володимир увійшла польська армія та вчинила в місті єврейські погроми. Євреї страждали щоразу, коли місто переходило від однієї влади до іншої, і майже щоразу встановлення нових порядків починалося з єврейського погрому. Після близько двох років боїв і почергової окупації міста польською і Червоною арміями Володимир-Волинський від 13 вересня 1920 р. залишився під владою Польщі.

У 1920–1930-х рр. в місті було близько 20 синагог. Рабином Володимира-Волинського у 20-х та на поч. 30-х рр. ХХ ст. був Іцхок Гросман, у 1930-х рр. – Яков Довид Моргенштерн, який помер під час нацистської окупації. У Володимирі діяли школи мережі Тарбут – технічна і агрономічна: перша відкрита у 1925 р., друга – у 1935 р., а також школи з навчанням на івриті – «Бейт-Яаков» і «Явне», приватна єврейська гімназія із викладанням польською мовою, а також єшива. До молодіжних організацій скаутського зразка належала соціалістична сіоністська організація «Га-Шомер га-Цаір» і молодіжні організації «Га-Цофім», «Шомер га-Леумі», «Га-Ноар га-Ціоні», «Бейтар», відділення сіоністської партії «Поалей Ціон». «Народна кухня» допомагала продуктами тим, хто цього потребував. Напередодні Другої світової війни у Володимирі діяли єврейські школи – Талмуд-Тора і школа для дівчат з ортодоксальних сімей «Бейт Яков», початкова школа – хедер. У єшиві нараховувалось 138 студентів. У ремісничій школі «ОРТ» навчали кравців. Були також бібліотека, лікарня, народний банк, притулок для єврейських сиріт, будинок для людей похилого віку, два кінотеатри.

Володимир-Волинський, єврейська релігійна школа "Тора–Талмуд"
Володимир-Волинський, єврейська релігійна школа "Тора–Талмуд"

Синагога

Найбільша з відомих синагог міста знаходилась на нинішній вул. Роксолани. Датою її будівництва вважається 1801 рік. Прихожанами цієї синагоги були переважно багаті люди. На початку 50-х років ХХ ст. вона була зруйнована. Стіни її були настільки міцними, що для їх повалення застосовували танкові тягачі, яким це вдалося з великими труднощами.

З появою хасидизму у Володимирі з’явилися невеликі молитовні будинки – штібли.

Володимир-Волинський, кам’яна синагога
Володимир-Волинський, кам’яна синагога

Рабини

Першим значним рабином у Володимирі був Іцхак бен Бецалель, котрого називали Людмирський Гаон (від слова Людмир – назви Володимира-Волинського на їдиші). Він мав значний авторитет і з 1542 по 1576 рр. очолював громаду. У Володимирі народився його онук, Давид бен Шмуель га-Леві Сеґал (1586–1667 рр.), відомий також під акронімом ТаЗ, що розшифровується як назва його головного твору «Турей Загав» (івр. Золота роза). Давид був одним із найбільш авторитетних рабинів свого часу.

Громаду євреїв-хасидів у Володимирі-Волинському очолював один із найавторитетніших рабинів в історії хасидизму – цадик Шломо Готтліб га-Леві Карлінер (1738–1792). Його наставником був Аарон Перлов з Карліна, що вчився разом зі Шломо у Великого Магіда – Дова Бера з Межиріч. Аарон Перлов заснував у м. Карлін центр хасидизму, де і сформувалась течія, яка згодом отримала назву карлінського або столінського хасидизму. Шломо був його найкращим учнем і після смерті Аарона Перлова очолив цей рух. Шломо Карлінер мав дуже великий авторитет, і під його впливом знаходилися громади Литви, Білорусі та Волині. До Людмиру реб Шломо переїхав у 1786 році. За своє життя він прославився великою кількістю добрих справ. Він допомагав людям незалежно від їхнього віросповідання і національної приналежності. Усім серцем він сприйняв вчення засновника хасидизму Баал Шем Това про те, що перед початком молитви людина має бути готовою померти, тому що сама сутність молитви вимагає від того, хто молиться, повної самовіддачі. Раббі Шломо був застрелений російським солдатом прямо під час молитви в синагозі 10 липня 1792 р.; похований на єврейському цвинтарі, де нині парк ім. Гагаріна. Завдяки пошуковим роботам вдалось знайти фундамент охелю на місці його поховання (у 1999 р. охель було відбудовано).

Володимир-Волинський, Мавзолей цадика Шлоймо Готліба
Володимир-Волинський, Мавзолей цадика Шлоймо Готліба

Хасидську династію людмирських цадиків у Володимирі-Волинському продовжили Моше Готтліб (пом. 1821), його син Шломо і внук Нахум, котрі очолювали хасидську громаду міста. Останнім людмирським цадиком був син Нахума – Гедалія.

Володимирська діва

У Володимирі-Волинському народилась і жила одна із найколоритніших фігур у хасидизмі, харизматичний лідер хасидської громади – цадекет (жінка-цадик) Хана-Рахель Вербермахер (1806–1892). Вона прославилась своєю здатністю зцілювати хворих і була відома в народі як «Людмирська діва». Життя цієї унікальної жінки, першої жінки-рабина в історії хасидизму, описувало багато дослідників, зокрема С. Городецький та Н. Дойч (книга «Людмирська Діва: єврейська свята жінка та її світ», 2003). Хана-Рахель народилась у багатій хасидській родині та отримала хорошу освіту. Навколо неї збирались її послідовники, яких називали «хасидами Людмирської Діви». На вул. Сокальській тримала дім молитви – бейт га-мідраш, де збирала своїх послідовників – переважно незаможних членів громади. Слава Людмирської Діви розповсюдилася по навколишніх містечках, до неї приходили натовпи; приїздили навіть вчені мужі і рабини. Це обурювало частину чоловіків, її змусили вийти заміж, однак заміжжя довго не протривало. Згодом Хана-Рахель емігрувала в Палестину, де зібрала навколо себе хасидську громаду. Померла в Єрусалимі 17 липня 1892 р. і похована на Оливній Горі – місці поховання найшанованіших євреїв світу.

 
Володимир-Волинський, вигляд на місто
Володимир-Волинський, вигляд на місто

Друга світова війна та Голокост


Після захоплення міста радянськими військами в 1939 р. було заборонено викладання релігії та івриту, навчання в єврейських школах перевели на мову їдиш. Згодом єврейські школи взагалі закрили. Діяльність усіх сіоністських партій було зупинено, а їхніх лідерів у 1940 р. відправлено до Сибіру.

Володимир-Волинський був окупований військами Вермахту 23 червня 1941 року. Кількість єврейського населення міста на червень 1941 р. точно встановити неможливо, враховуючи великий наплив біженців з Польщі після початку війни. Місто стало адміністративним центром ґебіту Володимир-Волинський, яким керував ґебітскомісар Вільгельм Вестергайде. Восени 1941 р. в місті створено пост німецької жандармерії, якому підпорядковувалась команда поліції з декількох десятків осіб. В команді добровільно служили місцеві українці, а з 1943 р. і поляки.

Одразу після окупації нацисти розпочали винищення єврейського населення. Євреїв ловили просто на вулиці, забирали з дому нібито на роботу. Згодом стало зрозуміло, що тих, кого забирали, вбивали у дворі в’язниці і там же й ховали. Масові страти здійснювались і в інших місцях. У квітні 1942 р. утворено гетто, до якого переселяли також євреїв з околиць. У гетто, поділеному на 2 частини, загалом перебувало близько 18 тис. осіб. У вересні 1942 р. біля с. П’ятидні страчено бл. 15 тис. осіб. Чергова масова екзекуція, під час якої загинуло ще кілька тисяч осіб, відбулася 13 листопада 1942 року. У Володимирі залишалося ще бл. 1,5 тис. євреїв, яких убили 13 грудня 1942 року.

Володимир-Волинський, пам’ятний знак на місці розташування гетто
Володимир-Волинський, пам’ятний знак на місці розташування гетто

Місця пам’яті


17 вересня 1989 р. у с. П’ятидні біля дороги Устилуг–Володимир поблизу місць масових розстрілів євреїв встановлено обеліск у вигляді 12-метрової свічки. Братські могили знаходяться за 300 метрів на північ від обеліска.

Від 2010 р. на території городища біля міста проводилися археологічні розкопки, під час яких було виявлено масові поховання. В процесі досліджень одне з них було розкопано. Лише в одній могилі виявлено і ексгумовано скелети 747 осіб. З них 47 % – жінки, 27 % – діти.

У 2014 р. на місці, де проходив кордон гетто по вул. Шевченка, встановлено пам’ятник жертвам Голокосту.

 
Єврейський цвинтар


На вулиці Драгоманова, де нині парк ім. Гагаріна, знаходився єврейський цвинтар. Він був одним з найстаріших у Центрально-Східній Європі. Серед похованих тут є багато видатних людей. Під час Другої світової війни мацеви були використані нацистами для брукування міських вулиць. Ще кілька років тому по вул. Василівській можна було побачити тротуар зі стертими написами на мацевах. Руйнування єврейського цвинтаря було завершено за радянської влади. Відомо, що частина мацев була використана для виготовлення інших надгробків на християнські кладовища. Прямо на території цвинтаря нині збудовані школа № 2 зі спортивним майданчиком, спортивна школа і житловий будинок.


Сліди присутності


У місті ще збереглось декілька будинків, що мають безпосереднє відношення до історії його єврейської громади. Зокрема на вулиці Луцькій, 81, знаходиться колишній дім молитви, на вул. Підзамче – будинок єврейського клубу «Аківа», на стіні будинку по вул. Д. Галицького, 22, можна побачити символ «Ец хаім» (івр. дерево житя). На вул. Зеленій, 2, до наших днів збереглось приміщення початкової релігійної школи для хлопчиків Талмуд-Тора, що діяла до початку Другої світової війни. Тут досі можна побачити зірку Давида у вигляді рельєфного зображення, викладеного з цегли. Збереглася також будівля школи Тарбут на вул. Гайдамацькій, 24, та жіночої школи «Бейс Яков» по вул. Драгоманова, 9.

Варто побачити

  • Міський історичний музей, вул. Івана Франка, 6, де можна побачити предмети єврейського побуту, знайдені на території міста
  • Колишня Талмуд-Тора (ХІХ ст.), вул. Зелена, 2
  • Вали древнього городища (Х–XIV ст.), вул. Підзамче.
  • Василівська церква-ротонда (XIV–XV ст.), вул. Василівська.
  • Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (XII ст.), вул. Соборна.
  • Домініканський монастир (1789), вул. Д. Галицького.
  • Миколаївська церква (1780), вул. Миколаївська.
  • Мури монастиря капуцинів, вул. Ковельська, вул. Драгоманова.
  • Костел святих Йоакима та Анни (1790), вул. Ковельська.
  • Греко-католицька церква (раніше – лютеранська кірха, 1890), вул. Ковельська.
  • Собор Різдва Христового (1762), вул. Ковельська.

Околиці

Зимне (7 км): Святогорський Успенський Зимненський монастир (кін. Х ст., споруди з XV ст.)

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова