Влодава — карта культурної спадщини

Історія ВлодавиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Перша згадка про Влодаву датується 1242 роком і фігурує в літописі Галицько-Володимирського князівства, у склад якого входила до 1366 року, коли король Казимир Великий внаслідок перемоги над Литвою включив західну частину цього князівства до Польщі. Територія, де знаходиться Влодава, недалеко від кордону Королівства з Великим князівством Литовським, до середини XV століття була виключена зі складу землі Холмської та включена королем Казимиром Ягеллончиком до Литви. У 1475 році вона були виключена з княжих маєтків та обміняна на інші маєтки роду Сангушків. Влодава отримала міські права від князя Андрія Сангушка близько 1520 року. З цим фактом була пов'язана зміна міського планування: був закладений ринок та мережа вулиць, що виходили з нього, а також з'явилися принципи функціонування міста. Засновник міста побудував для себе і своїх наступників замок.

Влодава, розташована на шляху між Краковом та Вільнюсом, на перехресті доріг, що йшли суходолом із водним шляхом, із містом-конкурентом Орхувек по сусідству, добре розвивалася. Тут селилися поляки, русини та євреї, що приїжджали із земель Великого князівства та Корони. В руках Сангушків місто знаходилося до кінця XVI століття, коли шляхом колігації перейшли до Лещинських. Під їх володінням Влодава майже на сторіччя стала важливим центром польської Реформації. Війни в середині XVII століття завдали Влодаві значних збитків. Спершу в 1648 році козаки Хмельницького пограбували й спалили місто та вбили майже все населення, а потім у 1657 році тут пройшли шведські, і, ймовірно, трансільванські війська, повторно руйнуючи місто, що почало відбудовуватися.

У 1745 році у нього місто викупив Єжи Флеммінг, в часи якого відбулось значне зростання Влодави, на що, безсумнівно, теж вплинули славетні місцеві ярмарки. Про місто також дбав його наступний власник (від 1771 року), чоловік його дочки Ізабелли — Адам Казімєж Чарторийський. Чарторийський подбав про впорядкування міста через регуляцію процесу забудови. Після третього поділу Польщі (1795 рік) Влодава недовгий час входила до австрійської Нової Галіції (1795-1809), а потім до герцогства Варшавського (1809-1815). Під час війни між Наполеоном і Росією місто грабували як росіяни, так і французи.

Після Віденського конгресу місто опинилося в залежному від Росії Царстві Польському, на його кордоні з Російською імперією. Російські правила обмежували розвиток прикордонних міст, хоча це не призвело до суттєвого регресу в розвитку Влодави, яка з часів Варшавського герцогства стала повітовим містом, що належало до більшої адміністративної одиниці (департаменту, воєводства, губернії) зі столицею в Сєдліце.

За чисельністю населення у 1819 році це було четверте місто на території сучасного Люблінського воєводства (після Любліна, Грубешова й Тарноґруду), яке випереджало Холм і Замостя. Великі військові сутички листопадового та січневого повстань оминули Влодаву. Наслідком останнього стала прогресуюча русифікація всього царства (управління, освіта). Власники міста, якими у випадку Влодави у 1818 році стали Замойські, в 1866 році царським указом були позбавлені домініальних прав. Протягом наступних ста років (від початку XIX до початку XX століття) кількість населення в місті зросла від приблизно 3300 жителів у 1809 році до приблизно 15200 у 1913 році, що було результатом зростання кількості єврейського населення: від 1079 до 12557 осіб (82,5% населення). Кількість християн — католиків та уніатів (до 1875 року), а згодом (від 1875 року) православних залишилися на приблизно тому ж рівні (близько 2200 осіб).

Кінець XIX і початок XX століття став періодом розвитку міста. Через Влодаву пройшла залізнична лінія від Холма до Бреста: з перетином кордону та митним пунктом. У міській забудові стали домінувати муровані будинки, бруковані вулиці й ринок, зроблено ґасове, а згодом електричне освітлення вулиць, побудовані артезіанські свердловини, почала розвиватися дрібна промисловість. У 1912 році Влодава опинилася у створеній росіянами зі східних районів Царства Польського Холмської губернії, яка згодом була включена до складу Російської імперії. Ця подія не мала суттєвого значення, оскільки незабаром почалась Перша світова війна. У серпні 1915 року царська адміністрація евакуювалась із міста разом із відступаючою російською армією: Влодава була окупована австро-угорськими та німецькими військами. Наприкінці війни (лютий 1918 р.) німецькі окупанти передали Холмщину та Підляшшя Українській Центральній Раді, але внаслідок програшу німців це рішення не надто вплинуло на ситуацію.

У відродженій Польщі Влодава перестала бути прикордонним містом. Цей факт, як і руйнування часів війни, призвели до значного падіння кількості жителів — до 6263 осіб, у тому числі близько 4200 євреїв (67%). До початку Другої світової війни кількість жителів збільшилася приблизно до 9500, у тому числі було близько 5600 євреїв (60%). У міжвоєнний період була відбудована польська адміністрація, освіта, соціальне, культурне і політичне життя. Утворювались польські, українські та єврейські організації, бібліотеки, партії.

На початку Другої світової війни Влодаву двічі бомбардували. Німеччина окупувала місто 16 вересня 1939 року, але атаковані польськими військами німці відступили, а на їх місце на кілька днів прийшли радянські війська. Німці знову з'явилися тут у середині жовтня та організували свою адміністрацію, армію і поліцію, якій допомагала українська поліція. Незабаром почались арешти, депортації до концентраційних таборів, страти, особливо щодо єврейського народу. Був утворений трудовий табір, а згодом тут же був утворений табір для радянських військовополонених. Неподалік Влодави був збудований табір смерті Собібор, де було вбито більшість євреїв із Влодави. 22 липня 1944 місто зайняла Червона Армія.

Після війни Влодава знову стала центром повіту в Люблінському воєводстві, і знову стала прикордонним містом: поряд знаходиться місце з'єднання кордонів Польщі, Білорусі та України. Після реформ територіального устрою в 1975-1999 роках Влодава опинилася в Хелмському воєводстві. У 2000 році повернулася попередня адміністративна приналежність. У Влодаві щороку проводиться фестиваль трьох культур. Тут також відбуваються зустрічі колядників із різних країн.

 

Історія євреїв у ВлодавіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Євреї з'явилися тут незабаром після формування міста і були записані на ярмарках в Любліні від 1531 року. До оселення у Влодаві їх заохочувало хороше розташування міста: на перехресті торгових шляхів із Малопольщі на Литву, з Великопольщі на Русь і над судноплавним Бугом. Спочатку вони залежали від кагалу в Брест-Литовську, але в другій половині XVII століття відокремились, утворивши власний кагал.

У 1648 році, після того, як місто зайняли козаки, велика частина населення Влодави, в тому числі євреї, була вбита. Наступні руйнування принесли у 1655 році армії шведів та Ракоці. Відбудові міста посприяв привілей Рафала Лещинського для євреїв від 1684 року, яким їм було дозволено збудувати школу, синагогу і бійню "на ґрунті маєтку". В ординації для городян від 1688 року Лещинський визначив у першу чергу їх права, але також і обов'язки. Євреї, як і інші, мусили виконувати конкретну роботу, утримувати нічну варту та давати кошти на військо, дислоковане в місті.

Вигідне розташування вплинуло на швидке відновлення міста та єврейської громади. В інвентаризації міста за 1693 рік повідомляється, що близько половини зі 197 будинків належали євреям. Це був один із найбільших кагалів на землях між Бугом і Віслою. Незабаром місто було знову зруйноване під час Північної війни, тому в 1716 році тут було лише 75 "заселених ділянок", із яких 41 належала євреям. У відбудові Влодаві допомогло вже згадане вигідне розташування та її наступні власники — Єжи Флеммінґ і Адам Казімєж Чарторийський. Інвентаризація 1773 року повідомляє, що із 307 будинків у місті євреям належало 165 — розташованих переважно на ринку і неподалік нього, на вулицях, що відходили з ринку, а також у західній частині міста. Євреї становили майже половину населення (біля 1 тисячі осіб) і займались в основному торгівлею, орендою і ремеслами, пов'язаними з їх традиціями (кравці, пекарі, м'ясники, кожум'яки), а також мали шевські майстерні, були кушнірами, ювелірами та виготовляли шапки. Християни переважно займалися сільським господарством, серед них були й гончарі, теслі, столяри, муляри, а також шевці.

Початок XIX століття увійшов в історію міста як період застою, викликаного поділами Польщі та руйнуваннями під час наполеонівських воєн. Наступний період розвитку міста, а особливо єврейської громади припав на часи Царства Польського. Незважаючи на повстання та епідемії, а також дію закону, яким обмежувалося проживання цієї спільноти в прикордонних містах, їх число, як уже згадувалося вище, протягом наступних ста років значно збільшилася: від 1944 (59,9%) у 1819 році до 12557 (82,5%) у 1913 році. Євреїв приваблювали сюди знамениті ярмарки і перетин кордону та митний пункт, з чим були пов'язані великі можливості для торгівлі з Російською імперією.

Дев'ятнадцяте століття — час розвитку хасидизму у Влодаві. В кінці XVIII століття тут з'явився цадик із Карліна, а в XIX столітті представники інших династій, з яких найбільше прихильників мали представники коцької династії Морґенштернів — як із Коцька, так і з інших центрів (зокрема, Лукува та Пулав). У джерельних матеріалах із XIX століття про цей рух немає жодної згадки: про нього можна здогадатися, читаючи про суперечки в кагалі на початку ХХ століття та в міжвоєнний період.

З джерел XIX століття відомі влодавські рабини, їх заступники, особи, що виконували обов'язки рабина, а також інші особи, які стояли на чолі єврейської громади: "кагальні", "шкільники" та "духовні". Відомо, що в 1-й чверті XIX століття "кагальними" були Шоель Йоселевич і Лейбко Шацький (1817 рік), у 2-му кварталі того століття "підрабином" був Шмуль Фрідман (в 1829 році), Нута Шапіро — "старшим духовним" (1835), Йозеф Арон Шиффер — "підрабином" (1846-1848). Після нього як "заступник рабина" фігурує Йосель Зельцер (1848-1851); він же згадується раніше (1846) та пізніше (1852) як "старший духовний". "Шкільниками" в той час були Фроїм Росмен (1826), Хаїм Вахтер (1827-1830), Йозеф Ґітер (1844-1850), Іцек Файнзинґєр (1848-1852), Йосель Фінкельман (1849-1855) та Хаїм Лерер (1849-1853).

Іцко Ротенберґ згадується в 1828 році як "синагогальний наглядач", але в цьому випадку, схоже, що йшлося про сторожа. Це важливо в контексті ліквідації у 1823 році окупаційною адміністрацією кагалів та заміну їх "синагогальними округами", якими мали керувати "нагляди" з трьох "синагогальних наглядачів". Через обмежене впровадження даного правила адміністрація поновила указ у 1844 році. Це говорить про те, що ще в 1828 році термін "наглядач" швидше означав сторожа. Згадуваний часто в архівах Ушер Гданський "купець" (1829) у 1849 році був названий "синагогальним наглядачем" — у цей час це вже могло означати виборну посаду, тим більше, що в пізніших записах (до 1859 року) він фігурує вже тільки як "торговець".

У 1834 році згадується Давид Кірман — "прислужник у школі", один із найдовше працюючих представників єврейських очільників у Влодаві. У 1859 році згадується як "шкільник", а з 1861 по 1877 рік як "співак", тобто кантор.

У 1850 році рабином став Гершко Тімен (нар. У 1790 році), який виконував цю функцію принаймні до 1868 року, за що отримував 275 рублів на рік. У 1856 році разом із жителями міста поклявся на вірність цареві. Його заступником був Йосель Розенблюм (1852-1859). "Шкільниками" тоді були Шоель Ґолдберґ (1853-1863), якого іноді називають "співаком", вищезгаданий Давид Кірман (переважно згадуваний як "співак"), Шулім Шраєр (1857), Берек Гальперн (1868), Мошко Бер Шифман (1873-1878), Шмуль Герш Шнайдерман (1875-1879), Зевель Ландау (1878-1888) і Беньямін Кац (1889).

Інший відомий рабин, внаслідок неповного джерельного матеріалу — згадуваний від 1888 по 1893 рік Фішель Ліберман (точно не відомо, коли він став рабином). Після нього рабином був Йонес Ґеєрман (від кінця 1893 до осені 1900 року). З кінця 1900 року обов'язки рабина виконували члени синагогального нагляду — Гілель Борнштейн (1900), а згодом Ґдаль Вайнберг (з кінця 1900 до кінця 1902 року). На початку 1903 року рабином став Йоель (Йозеф) Хаїм Сегал, який займав цю посаду аж до Першої світової війни — можливо, він виїхав у серпні 1915 року разом із царською адміністрацією.

Членами "синагогального нагляду" на початку ХХ століття були Лейзор Баренгольц і Давид Бекерман (ймовірно, у 1909-1911 роках), потім Нахман Маркітер, Ґітель Бренштайн і Давід Біґман (1911-1914). До них у 1915 році приєднався Ґ. Вайнберґ.

Після відновлення незалежності Польщі Влодава втратила своє значення міста біля пункту перетину кордону і стала звичайним провінційним містом. Населення скоротилося більш ніж удвічі — з приблизно 15200 до приблизно 6200 осіб, в тому числі в першу чергу євреїв — із приблизно 12500 (82,5% від загальної чисельності населення) у 1913 році до приблизно 4200 осіб (67% від загальної чисельності населення) в 1921 році. Незабаром єврейська громада почала відновлюватися. У 1922 році Влодавський єврейський синагогальний округ нараховував близько 6000 осіб, з яких право на голосування мали 1200 осіб, а внесок на утримання ґміни платили 502 людини. На чолі ґміни стояла рада із шести осіб — голови Герша Ґрінгауса, його заступника Мошка Ружанки, а також Берека Ротенберґа, Симхи Келермана, Іцка Лейба Фельдмана і Мордки Іцка Розенблата. За одними документами, в той час у місті не було рабина і "підрабина", а за іншими (з того самого часу) у Влодаві були два рабини: Абрам Трохановський (з 1915 року) та Меєр Розенберґ (з 1918 року), але вони не були "затверджені". Був також колишній "урядовий" рабин Сеґєль Йозеф Хаїм, але вже "недіючий". Ймовірно, така ситуація була пов'язана із деякими незрозумілими тепер поділами в кагалі. Колишній рабин звернувся у 1923 році до Воєводського уряду в Любліні з проханням відновити його на колишній позиції. Але цього не сталося.

Після війни у власності муніципалітету була синагога, божниця (спалена), два будинки молитви, миква, школа Талмуд-Тора, цвинтар, притулок і ділянка землі після лікарні. Крім того, було 11 приватних будинків молитви — напевно, хасидські "клойзи". У 1926 році рабином був обраний представник хасидської династії Морґенштернів Моше Борух. Головою правління ґміни тоді був Мошек Ружанка, секретарем Ґміни Й. Цименінґ, а членами М. Мандельбаум і Х.С Штернфельд.

 

У 1939 році єврейська громада у Влодаві нараховувала близько 5600 осіб (60% від загальної чисельності населення). Після вступу німців у місто почались репресії громадян, особливо щодо єврейського населення: закривали їх магазини і майстерні, стягувалися контрибуції, відбувалися переселення, закривалися культові будівлі, а також були сплюндровані три єврейські цвинтарі. У 1940 році був заснований трудовий табір для євреїв. На початку 1941 року було утворене гетто, куди пересилили євреїв із інших міст в Генеральному губернаторстві та з Відня. Навесні 1942 року почались депортації з гетто до розташованого в безпосередній близькості від Влодави табору смерті в Собіборі, завершені навесні 1943 року. Десятки людей втекли з гетто, створюючи власний рух опору (загін Єхеля Ґріншпана), а також підсилюючи польське ліве підпілля і радянський партизанський рух. Визволення діждалося близько 40 осіб єврейського походження, які, однак, згодом виїхали з міста.

 

Міське плануванняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Важко визначити, чи після чергових воєнних спустошень середини XVII століття і Північної війни Влодава зберегла своє первинне міське планування, чи її нинішній вигляд є результатом праць із впорядкування, проведених власниками міста 2-ї половини XVIII століття — Єжи Флеммінґа і Адама Казімєжа Чарторийського.

Попри руйнування Першої та Другої світових воєн Влодава зберегла своє старе планування, з ринковою площею в центрі та мережею (не надто правильною) вулиць, що виходять із неї. Середину ринку займає так званий "чотирикутник" — будівля на квадратному плані з двором у центрі, де розташовані магазини. На північний схід від ринку, за другим кварталом будівель, знаходиться костел та монастир паулінів; на схід від ринку, також за другим кварталом будівель, знаходиться церква, тепер православна; на захід від ринку, за першою лінією будівель — синагогальний комплекс. Розвиток міста на схід обмежує Буг і впадаюча в нього Влодавка, так що місто розвивається сьогодні переважно на захід, північ та південь.

 

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Православна парафія, ймовірно, була утворена ще до локації міста, можливо, в часи Галицько-Волинського князівства. Фігурує в документах від 1564 року, з кінця XVI століття по 1875 рік була уніатською, після ліквідації унії Росією в 1875 році знов стала православною, діє донині.

2) Римо-католицька парафія виникла, ймовірно, завдяки локації міста, в XVII столітті. За Лещинських Влодава була важливим центром кальвінізму. У 1698 році черговий власник Людвік Поцєй запросив сюди паулінів, для яких були побудовані костел та монастир. Орден паулінів росіяни ліквідували в 1864 році, а їх храм став парафіяльним костелом. У 1992 році парафію знову зайняли пауліни.

3) Місцева єврейська громада існувала вже в XVI столітті. Спершу залежна від Брест-Литовського кагалу, в другій половині XVIII століття вже була незалежним кагалом. Від 1823 року — Влодавський синагогальний округ, з 1918 року — Єврейська релігійна ґміна. Її кінцем стало винищення євреїв нацистами під час Другої світової війни.

Світські інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Магдебурзьке право, що лежало в основі функціонування міста, окреслювало його владний апарат: бурмістра і радників, а також війта і лавників. У міжвоєнний період у міській раді були і представники єврейської громади.

2) Ремісники об'єднувалися в цехи, а від кінця XIX століття в корпорації і профспілки.

3) Товариства та асоціації економічного характеру стали з'являтися ще в кінці XIX століття, а освітні, спортивні та культурні організації — у міжвоєнний період.

4) Серед єврейських політичних партій, що діяли перед Другою світовою війною, варто згадати Мізрахі та Аґудат Ізраїль. Крім того, євреї належали до комуністичної партії Польщі.

 

Пам'ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Мурований костел та монастир паулінів, будівництво якого розпочали Поцєї за проектом Павла Фонтани, а закінчили Флеммінґи та Чарторийські. Побудований у 1739-1780 роках. Належить до групи цікаво реалізованих костелів Фонтани у стилі бароко, побудованих на овальному плані, з двовежовим фасадом. На Люблінщині відомі дві інші споруди подібного планування: в Холмі та Любартові.

2) Мурована церква в російському імперському стилі, реалізована за проектом Віктора Івановича Сичугова, побудована в 1893-1895 роках. Це одна з більш ніж десяти споруд цього архітектора на Люблінщині.

3) Мурована синагога, збудована за проектом, ймовірно, Павла Фонтани на кошти Єжи Флеммінґа на місці розташування попередніх синагог. Початком будівництва став 1764 рік, а завершилось воно за Чарторийських та на їх кошти у 1780-х роках. Будівля в стилі бароко, з двома алькєжами і мансардним дахом, одна з найцікавіших реалізацій таких об'єктів і одна з небагатьох синагог, яка (як склад) пережила Другу світову війну. Це була будівля в комплексі споруд єврейської громади; на даний час (від 1986 року) це один із будинків Музею Ленчинсько-Влодавського поозер'я.

 

4) Старий будинок молитви (бет га-мідраш), мурований. Попередній існував уже в кінці XVIII століття, теперішній зведений у 1915-1916 роках із використанням частини стін попередньої споруди. Під час Другої світової війни перетворений на військовий склад, в результаті чого був знищений інтер'єр. Після війни й далі використовувався як склад. У 1999 році його взяв на свій баланс Музей Ленчинсько-Влодавського поозер'я.

5) Новий бейт га-мідраш. Мурований, побудований у 1928 році. Зараз це адміністративна будівля Музею Ленчинсько-Влодавського поозер'я і місце тимчасових виставок.

 

6) християнське кладовище, засноване в 1-й половині XIX століття. Діє донині.

7) найстаріше єврейське кладовище, можливо, закладене у XVI столітті, а можливо тільки в останній чверті XVII століття на південний захід від синагоги. Після руйнувань у часі Другої світової війни слідів поховань не видно, збережена тільки більшість його території.

8) старе єврейське кладовище з XVIII століття біля вулиць Вєйської та Кшивої, знищене нацистами під час війни. Після війни територію забудувала місцева кооперативна спілка.

9) нове єврейське кладовище з XIX століття, зараз знаходиться між вулицями Реймонта і Мєлчарського, зруйноване під час Другої світової війни. Зараз тут сквер, в якому недавно поставлено пам'ятник єврейській громаді Влодави.

 

Цінні зелені насадженняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Відсутні.

 

Рухомі цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) інтер'єр костелу святого Людвіка;

2) інтер'єр церкви Пресвятої Богородиці;

3) колекція юдаїки Музею Ленчинсько-Влодавського поозер'я.

 

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Central Archives of Historical Records in Warsaw

Centralne Władze Wyznaniowe Królestwa Polskiego [Central Confession Authorities of Congress Poland]

State Archive in Lublin

Archiwum Zamoyskich in Włodawa

Civil Registry – Jewish confession.

Lublin Gubernatorial Government I

Siedlce Gubernatorial Government

Chełm Gubernatorial Government

Voivodeship Office in Lublin, Socio-Political Department.

 

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

J. Baranowski, Zabytkowe bóżnice we Włodawie i w Chęcinach [w:] Biuletyn ŻIH, Warszawa 1959, nr 29, s. 59-71

Wlodawa; ner zikaron; sefer dokumentari im sekira kelalit (red. D. Rowner), Jerozolima 1967/68

Sefer zikaron Wlodawa we-ha sewiwa Sobibor (red. S. Kanc), Tel-Aviv 1974

Włodawa [w:] Katalog zabytków sztuki w Polsce, t. 8, województwo lubelskie (red. R. Brykowski, E. Smulikowska), z. 18 (oprac. E. Smulikowska), Warszawa 1975, s. 52-74

Dzieje Włodawy (red. E. Olszewski, R. Szczygieł), Lublin 1991

I. Wojczuk, Bóżnica Włodawska [w:] Zeszyty Muzealne (red. nacz. M. Bem), Wydawnictwo Muzeum Pojezierza Łęczyńsko-Włodawskiego, z. 5, Włodawa 1996, s. 3-30

K. Skwirowski, Z  „Księgi Pamięci Włodawy i okolic". Dzieje gminy żydowskiej we Włodawie XVI - XIX w., [w:] Zeszyty Muzealne (red. nacz. M. Bem), Wydawnictwo Muzeum Pojezierza Łęczyńsko-Włodawskiego, z. 6, Włodawa 1997, s. 10-20

K. Skwirowski, Z „Księgi Pamięci Włodawy i okolic” Włodawscy chasydzi [w:] Zeszyty Muzealne (red. nacz. M. Bem), Wydawnictwo Muzeum Pojezierza Łęczyńsko-Włodawskiego, z. 7, Włodawa 1997, s. 3-11

J. Nastaj, Stary bet ha-midrasz we Włodawie [w:] Zeszyty Muzealne (red. nacz. M. Bem), Wydawnictwo Muzeum Pojezierza Łęczyńsko-Włodawskiego, z. 8, Włodawa 1998, s. 15-47

K. Skwirowski, Z „Księgi Pamięci Włodawy i okolic”. Włodawa i włodawscy Żydzi na przełomie XIX i XX w. [w:] Zeszyty Muzealne (red. nacz. M. Bem), Wydawnictwo Muzeum Pojezierza Łęczyńsko-Włodawskiego, z. 8, Włodawa 1998, s. 76-89

K. Skwirowski, Życie społeczno-kulturalne włodawskich Żydów w latach 1918-1939, [w:] Zeszyty Muzealne (red. nacz. M. Bem), Wydawnictwo Muzeum Pojezierza Łęczyńsko-Włodawskiego, z. 10, Włodawa 1999.

M. i K. Piechotkowie, Bramy nieba. Bóżnice murowane na ziemiach polskich dawnej Rzeczpospolitej, Warszawa 1999, s. 369-372