Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Желудок - путівник

біл. Жалудок, пол. Żołudek, їдиш קאָלודאַזש

 

 

Желудок - путівник

Витоки


Желудок уперше згадується в документах із 1385 р. у звітах шпигунів тевтонського ордену як сільський маєток Стегевілла. Від 1486 р. Желудок мав статус міста, а у 1512 р. його включили до списку дворів Великого Князя у Лідському повіті. У сер. XVI ст. власниками Желудка стали представники магнатського роду Сапіг. У 1680 р. желудоцький ключ – велике земельне володіння на обох берегах Німана із двором, містечком, селами, орними землями й лісами перейшов у володіння Казимира Франкевича-Радзімінського. В лютому 1706 р. Желудок був обраний штаб-квартирою шведського короля Карла XII. На поч. XVIII ст. желудоцький ключ відійшов до роду Тизенгаузів, які надали місту оригінальне, збережене донині міське планування із овальною центральною площею та 6 вулицями-променями. У 1835 р. поселення стало власністю роду Уруських. Син нових власників, Людовик Святополк-Четвертинський збудував неподалік від містечка палац. У XIX та на поч. XX ст. Желудок був центром волості Лідського повіту.

Євреї з Жолудка


Єврейський кагал Желудка повстав на межі XVII/XVIII ст. У переліку платників поголовного податку з кін. XVIII ст. знаходиться інформація, що тут було 287 платників податку, тобто в містечку проживало бл. 600 євреїв. У XIX ст., після того, як царська влада впровадила низку законів, що обмежували права євреїв, які проживали у селах, відсоткова частка єврейського населення в містечку суттєво зросла та становила від 53% до 73,5%. Діяльність єврейських купців та ремісників впливала на торгово-промисловий розвиток містечка. У 1830 р. в Желудку проживало 349 осіб. Тут було 17 мурованих та 24 дерев’яних будинки, 2 магазини та 7 корчем.

У 2-й пол. XIX ст. та на поч. XX ст. у Желудку на Трійцю проходили кінські ярмарки. У цей же час відбувалися сватання та набір студентів до єшив.

У 1852–1853 роках у 9 населених пунктах Лідського повіту, в т.ч. і в Желудку, були утворені ремісничі цехи, які об’єднали 329 ремісників різних спеціальностей. В Желудку працювало 26 цехових ремісників, серед яких були кравці, шевці, лимарі, склодуви, малярі, капелюшники, різники, ковалі, бджолярі.

Релігійне життя


На межі XIX і XX ст. у Желудку були 2 синагоги (молитовні доми). У 1899 р. єврейська громада міста просила побудувати ще одну божницю. У проханні вказувалося, що у містечку є одна синагога з обігрівом і одна без. У той час у Желудку було 200 єврейських будинків та 1,5 тис. євреїв обох статей. У зимовий період синагога не могла помістити усіх бажаючих узяти участь у богослужінні, тому єврейський кагал клопотав про дозвіл на будівництво “ще однієї дерев’яної школи, а якщо начальство знайде кам’яну, то ми погоджуємося, коштів на будівництво школи маємо достатньо”. До прохання додавався план, на якому були вказані вже існуючі та плановані будинки молитовних шкіл на Базарній площі. Начальник Лідського повіту у своїй відповіді до Віленського губернського правління вказував, що третю будівлю молитовної школи планується звести на тій ділянці, де вже стоять два кам’яні молитовні доми, але будівництво неможливе, оскільки ділянка є надто малою. Влада відмовила збільшити її чи надати нову ділянку. Попри це, начальник вважав, що третя молитовна школа в Желудку необхідна через скупченість та відсутність необхідних санітарних умов у двох існуючих шулах. З архівних документів справи випливає, що споруду так і не збудували.

За громадським рішенням від 31 червня 1892 р. до молитовного правління при желудоцькій синагозі обрано: на посаду головного рабина Елі Моше Левіна (56 років), його заступником – Шолома Амстердамського (30 років), на посаду старости (габая) – Аврама Віленкіна (60 років), заступником – Моше-Арона Левіна (32 роки), на посаду проповідника (магіда) – Овсія Шифмановича (54 роки), заступником – Моше Кортинянського (40 років). Документ підписали: Аврам Віленкін, Овсій Шифманович, Нохім Шифманович, Борух Красносєльський, Іцко Штейн, Хаїм Шехтмейстер, Урко Брестовицький, Шевель Гріндберг, Зельман Красносєльський, Шмуель Шифманович, Йосель Штейн, Бер Жагер, Шмуель Вайнштейн, Шевель Шкляр.

У Желудку збереглася будівля микви, споруджена на межі XIX-XX ст. Будівництво лазні почалося у 1892 р. без належного дозволу губернського правління. Лише у 1901 р. члени ради кагалу Желудка клопотали про перебудову громадської лазні в містечку, на що отримали дозвіл губернатора.

XX століття


Під час першої світової війни, у серпні 1914 р., до російського війська мобілізовано 36 євреїв – мешканців Желудка та орендарів княгині Четвертинської. Їхні родини, які залишилися без годувальників, почали одержувати фінансову допомогу. Частину населення евакуювали до Самарської губернії.

У 1921–1939 роках Желудок був центром ґміни Лідського повіту Новогрудського воєводства у складі відродженої Польщі. За переписом населення від 30 вересня 1931 р., у містечку було 274 будинків, у яких проживали 1552 особи: 1053 юдеї, 467 католиків, 31 православний та 1 лютеранин. Крім того, у княжому фільварку Желудок було 14 будинків та проживали 242 особи: 204 католики, 21 православний та 17 юдеїв.

У 1925 р. в Желудку працювали 3 школи: державна громадська школа із навчанням польською мовою (255 учнів), приватна ортодоксальна єврейська школа із навчанням на івриті (58 учнів) та приватна єврейська школа із навчанням на їдиші (101 учень).

Серед промислових закладів тут були цегельня та чинбарня, 2 винокурні, кар’єр, у якому добувався пісок та щебінь, пекарня, невелика броварня, водяний млин. Торгівлею займалися 10 магазинів із колоніальними товарами, 10 магазинів споживчих товарів, один тютюновий магазин та 3 ресторани. Були в Желудку й медичні заклади: 2 аптечні склади, аптека, лікарня, 1 лікар, 1 стоматолог, 2 фельдшери. Кооперативна каса займалася фінансовими операціями.

Із Желудка в світи


Желудок – Батьківщина кількох відомих представників інтелігенції. Бен Авігдор (Абрагам Лейб Шалкович) народився в Желудку у 1867 р. Отримав традиційну єврейську освіту. Від 1891 р. проживав у Варшаві. Став письменником та видавцем, одним із перших популяризаторів івритомовної літератури. Книги, які він видавав, мали на меті відродження літератури на івриті в руслі реалістичного напрямку, поширеного тоді у Європі. Оповідання та повісті Бен Авігдора були одними з перших прозових творів на івриті, у яких центральне місце займають проблеми окремих особистостей, а не питання історії та культури усього єврейського народу. Письменник помер у 1921 р. в Карлових Варах.

Павел (Пінхас) Кремень народився в Желудку у 1890 р. У 1908–1912 роках навчався у віленському художньому училищі, де потоваришував із Хаїмом Сутіним та Михайлом Кікоїним. У 1920 р. Пінхас Кремень без грошей нелегально перетнув кордон та через Німеччину дістався до Парижа. Тут він знову зустрівся з друзями та знайшов нових, таких як Модільяні чи Шагал. Малював у дусі поміркованого експресіонізму. В творчості художника переважали дві теми: натюрморти та пейзажі, а за найкращий період вважаються 1916–1920 роки. Другу світову війну провів на півдні Франції, де був найманим робітником у селі. Виставки художника проходили в Парижі, Лондоні, Філадельфії, Лозанні, Женеві, Каннах, Москві. Кремень помер у 1981 р. та похований на цвинтарі в Парижі.

Друга світова війна та Голокост


Після встановлення в Желудку у вересні 1939 р. радянської влади в синагозі влаштовано Дім Червоної армії. У 1940 р. кількість єврейського населення містечка становила 70% (1708 із 2436 жителів). До Желудка переїхало кілька родин біженців із Лодзі. Понад 200 євреїв проживало у селі Орля. За тиждень перед початком німецько-радянської війни тут заарештували та вкинули до в’язниці у Ліді кількох торговців, ремісників та представників єврейської інтелігенції. Декому із них вдалося повернутися додому наприкінці першого тижня війни.

Німецькі війська увійшли до Желудка 27 червня 1941 р. Першою ліквідаційною акцією став розстріл 6 євреїв, на яких донесли, що вони – комуністи. 10 липня 1941 р. було утворено гетто. На свято Рош га-Шана (21 вересня) та Йом-Кіппур (1 жовтня) у гетто відбулися таємні богослужіння за участі рабина Хаїма Шломо Вайнштайна.

Уродженець Желудка Нохум Шифманович згадував:

Після визволення Желудка радянськими військами у липні 1944 р. сюди не повернувся жоден із євреїв, які вижили.

Пам’ять


У 1959 р. на місці страти євреїв Желудка (1 км на схід від населеного пункту, 300 м від єврейського цвинтаря) встановлено обеліск. У 2002 р. на пам’ятнику встановлено меморіальну таблицю із написами російською, англійською мовами на на івриті: “Тут поховано понад 2 тис. безневинних євреїв Желудка та Орлі, по-звірячому вбитих німецькими фашистами та їх поплічниками 9 травня 1942 р. Вічна пам’ять загиблим”.

У 2012 р. в Желудку пройшла літня школа організації “Сефер” із Москви, організована у співпраці з Гродненським університетом. Учасники експедиції записали інтерв’ю із мешканцями містечка та провели інвентаризацію єврейського цвинтаря. На підставі зібраних під час проекту матеріалів повстала публікація “Желудок. Пам’ять про єврейське містечко”, доступна у електронній версії за адресою http://sefer.ru/Zheludok_sbornik.pdf

У ній можна прочитати написи з усіх (біля 500) збережених мацев із єврейського цвинтаря. Найстаріші датовані початком XIX ст. На будівлях колишньої синагоги та микви встановлено меморіальні таблички. Крім того, збереглася традиційна забудова вулиці Орлянської, яку раніше заселяли майже виключно євреї.

 Варто побачити

  • Забудова вулиць Жидівської – Орлянської (сьогодні вул. Краснопартизанська)
  • Єврейський цвинтар, на схід від поселення, 300 м від пам’ятника розстріляних у травні 1942 р.; збереглося бл. 500 мацев
  • Колишня синагога (сьогодні дім культури), вул. Батирєва, 5
  • Колишня миква, за 150 м від синагоги, вул. Батирєва
  • Колишня школа з їдишем як мовою викладання, вул. Октябрська, 23
  • Колишня школа з івритом як мовою викладання, вул.17 Вересня, 23
  • Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (1853–1854) у стилі класицизму, вул. Совєтська, 21
  • Палацово-парковий комплекс Святополк-Четвертинських (кін. XVIII ст. – поч. XX ст.) вул. Первомайська

Околиці

Лопати (8 км): геодезичний пункт Дуги Струве, об’єкт у Списку світової спадщини UNESCO

Орля (11 км): єврейський цвинтар

Мурованка (15 км): оборонна церква Різдва Богородиці, одна із найцінніших пам’яток Білорусі (XVI ст.)

Ружанка (21 км): колишня синагога, сьогодні церква св. Миколая Чудотворця (кін. XIX ст.); дім рабина та колишні єврейські будинки (XIX/XX w.); Петропавлівський костел(1674); стайні колишнього маєтку (2-га пол. XIX ст.); єврейський цвинтар

Мапа

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова