Жовква. Карта історико-культурної спадщини

Історична частина міста Жовкви розташована на підвищеній гряді, яка простягається із сходу на захід, західним краєм примикає до північно-східних уступів Розточчя. Біля підніжжя гори Гарай (150 м) гряду перетинає річка Свиня, яка впадає у р. Пату, а далі - у Західний Буг. В долині ріки в давнину існували ставки (Сопошинський, Середній і Зволинський), які були осушені протягом XIX століття. Заболочені колись території по обидві сторони гряди також поступово осушено і на сьогодні вони повністю забудовані.

Біля північно-східних уступів Розточчя – гори Гарай перетиналися давні шляхи Червоної Русі (Галичини і Волині, Звенигородського і Белзького князівств). Зі сходу на захід проходив шлях (продовження відомого Чорного Шляху) на відтинку між містами Димошин (нині місто Кам’янка Бузька) та Щекотин (околиці села Глинсько, 5 км від Жовкви) і далі на Краків. З півдня на північ пролягав шлях із столичного міста Галича через Львів на Белз і Холм. У XVII-XVIII ст. це був важливий історичний шлях зі Львова на Варшаву через Замость – так званий “Королівський Тракт”.

На південній околиці міста в районі цегельного заводу здійснювалася розробка покладів глини в невеликих масштабах, яка використовувалася для виробництва керамічної цегли. В районі міста виявлено також напірні сірководневі води з температурою на поверхні 39 °C, які можуть використовуватися для бальнеологічних та термальних цілей.

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Місто Жовква було закладене в 1597р. біля села Винники. В кінці XVI століття Винники стали власністю гетьмана Станіслава Жолкевського. Гетьман розпочав будівництво міста у 1597 році, а привілей маґдебурзького права  отримав у 1603 році від короля Зиґмунда III Вази. З наданням Жовкві 1603 р. грамоти короля Зиґмунда ІІІ, пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла й торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.

Для розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні підвищена платформа. У першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з галереями-підсінням. Після Жолкевських місто належало родині Даниловичів, далі - по матері Софії Теофілії — Яну ІІІ Собеському, королю Речі Посполитої.

Свого розквіту Жовква досягла за часів короля Яна ІІІ Собеського. Він перетворив місто на доволі важливий осередок політичного життя Речі Посполитої. У своїй резиденції король приймав послів французького короля Луї XIV, іспанського короля Карла ІІ. Після перемоги у битві під Віднем папський нунцій вручав королю освячений папою Римським меч. У Жовкві побувало чимало відомих історичних постатей. Під час повстання Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо разом із гетьманом. До Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. Під час Північної війни1700–1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією російського царя Петра I.

Наприкінці XVIII ст., з приходом австрійської влади, у Жовкві почалися роботи з ліквідації міських укріплень та реконструкції різних споруд для адміністративних установ. Тоді розібрали частину оборонних мурів з Львівською та Жидівською брамами, адаптували замок під потреби тюрми, планували перебудувати ратушу. Щойно наприкінці XIX ст. в місті розпочалися відновлювальні роботи на пам’яткових спорудах (реставровано Звіринецьку браму та частину стін при замку).

Перед Першою світовою війною у Жовкві базувався 15-ий полк драгунів ерцгерцога Йозефа (штаб і обидва дивізіони). Війна завдала сильного удару місту. У вересні 1914 року місто зайняла російська армія. Австрійці відбили Жовкву у червні 1915 року. 3 1 листопада 1918 р. в повіті було встановлено владу Західно-Української народної республіки (ЗУНР), що протрималась у місті до 16 травня 1919 року. Жовква перебувала під владою тимчасової польської адміністрації до 1923 року, поки суверенітет Польщі над Східною Галичиною не був визнаний на міжнародному рівні.

У Другій Речі Посполитій Жовква була повітовим містом Львівського воєводства. Тут базувався 6 полк Кінних Стрільців  ім. гетьмана Станіслава Жолкевського.

Після початку Другої світової війни у вересні 1939 року, місто зайняла Червона армія. Було знищено пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському, що стояв перед міською ратушею, а також пам'ятник засновнику міста — Станіславу Жолкевському. Перед вступом у місто німецької армії, у місцевій тюрмі НКВД, що знаходилась у замку, було вбито щонайменше 29 в'язнів. Вермахт зайняв місто 26 червня 1941 року. У роки війни місто втратило більшість своїх мешканців. Більшість Євреїв було вбито у лісі під містом, або вивезено до концентраційних таборів, або таборів смерті. Поляків було переселено на територію Польської Народної Республіки після війни.

За радянських часів Жовква була перейменована (1951 р.) в Нестеров на честь відомого авіатора Петра Нестерова.

У 1992 році місту повернули назву Жовква. У 1994 р. місту надано статус Державного історично-архітектурного заповідника — у ньому 55 пам'яток світового, національного та регіонального значення. З 1998 року Жовква є претендентом на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Населення міста

З самого заснування міста у ньому оселилися різні народи. Найбільшу частину населення становили поляки, євреї та русини, згодом у місті оселилися татари та вірмени.

Євреї у місті

Перша згадка про жовківських євреїв датована 1593 р. У 1600 р. руський воєвода Станіслав Жолкевський дозволив євреям збудувати свій перший молитовний дім. У цей час євреїв було мало і місцева громада мала статус львівського прикагалку. У 1620 році вона стала самостійним жовківським кагалом. Євреям у місті була виділена окрема вулиця, звана Жидівською, вона вела до Жидівської брами (одна з чотирьох у місті).

Разом з локаційним привілеєм у місті дозволили проводити чотири рази на рік ярмарки і два щотижневі торги. У правах король зрівняв Жовкву з іншими містами, які мали маґдебурзьке право, звільнивши її від мит та різних податків, і дозволив вільно торгувати купцям і ремісникам з інших міст. Сприятливі умови притягували до нового міста євреїв-торговців. До Жовкви втікали від погромів, а також від різних дискримінаційних обмежень з інших міст. З метою обмеження юдейських осад, Реґіна Жолкевська 1619 року видала указ, згідно з яким кожен охочий замешкати в Жовкві єврей, мав сплатити 50 гривень на будову міських фортифікацій та відпрацювати повинність нарівні з іншими мешканцями. У цей час існували заборони щодо місця проживання, проте жовківські євреї купували будинки в різних частинах міста, в тому числі на Ринку і на передмістях,  відкривали свої крамниці та ятки.

У 1640 році євреям було дозволено відкрити єшиву (єврейську школу). Наприкінці 17 ст. євреї отримують право збудувати у місті муровану оборонну синагогу.

У 1765році єврейська громада Жовкви налічувала понад 1500 осіб і володіла більше як 270 будинками. Наприкінці 18 століття, коли Жовква була частиною монархії Габсбургів, лише в центрі міста нараховувалося близько 100 юдейських домів. Практично повністю до рук юдеїв перейшла приринкова забудова, на підсіннях якої велися жваві торги. На торгову частину перетворилася вулиця, що вела з Ринку до синагоги і називалася Юдейський ринок. На кінець 1890 року в Жовкві з загального числа 7 143 мешканців юдеї складали 3 783 особи (53%). Після Першої світової війни їхня кількість зменшилася і за переписом 1921 року, вони нараховували 3718 осіб (47%) з загального числа 7867 мешканців. У міжвоєнний час чисельність мешканців Жовкви зросла, але відсоток юдеїв зменшився: на 1939 рік юдеї складали 4 270 осіб (38%) від загального числа 11 100 (29). Життя юдейської громади в Жовкві, подібно до інших громад Східної Європи, обірвала Друга світова війна. У листопаді 1942 році у Жовкві з’явилося ґетто: усіх євреїв міста і навколишніх сіл і містечок зігнали на окрему загороджену територію на майдані Домініканського монастиря і по вул. Туринецькій. Тут утримували близько 6 тис. осіб. Понад 4 тис. були розстріляні у лісі «Бір», інших – вивезено до Янівського концтабору та табору примусової праці у Раві-Руській, де вони були знищені. Частина потрапила до табору смерті Белжець. Ліквідація гетто відбулася 25 листопада 1943 р. Голокост пережило 74 жовківські євреї. Деякі з них були евакуйовані радянською владою на схід, інших переховували місцеві християни, дехто ховався у лісі.

Єврейський цвинтар було зруйновано у 1970 році. З того часу на місці цвинтаря знаходиться великий ринок.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Археологічні розкопки свідчать про те, що місцевість, на якій стоїть місто, була заселена ще у 3-2 тисячоліттях до н. е. Під час розкопок було знайдено кам’яні знаряддя праці, глиняний посуд, бронзові скарби.

Недалеко від Жовкви у с. Глинсько (Щекотин, Щекотів) розкопано древнє городище із залишками дерев’яних споруд, фрагментів кераміки, зброї, прикрас із давньоруського періоду.

Місто Щекотів згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 р. Перша згадка в літописах про село Винники (біля якого збудували Жовкву) датується1368 р. Винники лежало на межі Звенигородського та Белзького князівства, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз, Холм.

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Синагога

Жовківська синагога належить до найвидатніших єврейських пам’яток як в Україні, так і в Європі. Святиня за своїм стилем і особливостями є ренесансно-бароковою оборонною спорудою.

Перша синагога у Жовкві була збудована у 1624 року в будинку Арона Мошковича і лише 1626 до неї призначили першого рабина. Ця синагога була дерев’яною. У юдейській дільниці, названій в документах Жидівською вулицею, окрім синагоги були всі необхідні для життя релігійної громади будинки: ритуальна лазня з міквою (басейном з дощовою та джерельною водою), шхіта (місце для забою дрібних птахів), а також будинок рабина, Бейт гаМідраш (школа з бібліотекою і молитовним залом), гекдеш (шпиталь і юдейські ятки).

Громадське та культурне життя євреїв концентрувалося довкола синагоги. У 1640 році жовківські власники дозволили євреям відкрити при синагозі релігійну школу єшиву з вивченням Талмуду. У ній навчали Мендель з Жовкви, Елізер Фавір, Беньямін Озер, Єгуда бен Ізраель. Юдейська громада міста поступово зростала – якщо у 1628 році юдеї займали 21 будинок, то у 1680 - вже 88. У другій половині XVII ст. населення Жовкви поповнилося львівськими євреями.

Єврейська громада отримала 1635 року привілей від Станіслава Даниловича, а 1664, 1678 та 1687 років — привілеї від Яна III Собєского, за якими громада отримувала дозвіл на спорудження мурованої синагоги. У 1692 році було одержано дозвіл на спорудження від архієпископа львівського Яна Липського.

Мурована синагога в Жовкві постала на місці дерев’яної – біля північних оборонних мурів, поруч з брамою, яка називалася Жидівською. Подібно до тогочасних сакральних споруд, вона мала б при потребі виконувати оборонні функції й служити сховком від нападників. Синагога мала стіни, товщиною 2 м та міцні двері. Після побудови головної частини, при південному фасаді на всю його довжину була зведена жіноча молитовня – езрат нашим. Вона з’єднувалася з чоловічим залом шістьма невеликими віконцями, що призначалися не для зорового сприйняття, а для слухання молитви, через що розміщувалися досить високо у заглибленій жіночій молитовні (рівень підлоги вимощеної цеглою – 2,15 м).

Після пожежі 1724 року синагога добудовувалася. Саме тоді звели західну брилу з синагогальними приміщеннями, присінком та жіночою галереєю над ним. Під час пожежі 1833 року синагогу було сильно пошкоджено, але згодом - відбудовано. Після ґрунтовної реконструкції 1830-х років синагога змінилася – фасад прикрасили «краківським аттиком» з псевдо бійницями.

Внутрішню східну частину синагоги, яка називалася арон-га колеш (Aron-ha Kodesh) оздобили двоярусним порталом, колонами та фронтоном з гебрайським написом. Над нішою Тори облаштували кругле вікно. Склепіння синагоги оздобили на подобу католицького костелу - тосканські колони і пілястри прикрасили розетами і пальметами. Стіни молитовного залу вкрили поліхромними розписами з символічними тваринами та єврейськими написами.

На початку XX ст. постало питання реставрації синагоги через незадовільний її стан. Проте відновлювані роботи було проведено неналежно: було знищено частину поліхромії. Реставраційні роботи, розпочаті 1938 року були не закінчені через брак коштів.

Вже в перші дні німецької окупації 1941 року, нацисти намагалися знищити синагогу. Після спроби її підірвати повністю була зруйнована південна жіноча галерея, західна брила втратила дах та склепіння емпори, а в головному молитовному залі було зруйновано три поля склепінь та колони, а також дах над ним.

У 1963 році частково відновлену синагогу внесли до національного Реєстру пам’яток архітектури. Незважаючи на цей статус, будівлю використовували як склад. Від початку 1990-х років розроблялася різна реставраційна документація, але, через відсутність відповідних коштів, не була розроблена концепція цілісної реставрації синагоги. 2007 року головну брилу синагоги вкрили мідною бляхою.

Римо-католицький костел св. Лазаря

Збудований у 1606–1618 роках на штучному насипі, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі похований Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів з сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів польської історії костел часто називають «Малим Вавелем»

Костел будував Павло Щасливий, після його смерті (1610 р.) — Павло Римлянин Амвросій Прихильний. Храм у формі латинського хреста в плані увінчаний візантійською банею, характерною для українських дерев'яних церков, прикрашений скульптурним фризом, багатьма декоративними елементами, скульптурою Архангела Михаїла. Головний вхід обрамлений білокам'яним різьбленим порталом із зображенням апостолів Петра і Павла, святих Лаврентіята Станіслава, євангелістів та Христа Вседержителя в оточенні ангельських голівок і орнаментів. Цей портал вважається одним із найкращих ренесансних порталів України та Польщі.

У храмі знаходився добрий орган. З приходом радянської влади у храмі зробили склад добрив і на початку 1990-х орган зник. Зараз тут знаходиться діючий Парафіяльний костел св. Лаврентія Римо-Католицької Церкви в Україні (Kolegiata p. w. Św. Wawrzyńca).

Домініканський монастир

Церква на цьому місці постала вперше у XVI ст. Спочатку вона була дерев'яною і за деякий час згоріла. Новий храм звели з каменю. Костел було зведено в 1653—1655 роках, на кошти Теофілії Собеської, як усипальницю для її сина Марка. В інтер'єрі дотепер збереглися надгробки Теофілії та Марка Собеських, виконані у другій половині XVII ст. відомим скульптором Андреасом Шлютером. Келії постали у 1754—1792 рр. У тому ж 1792 р. храм набрав сучасного вигляду. Живописець К. Політинський розписав інтер'єр храму в 1903—1927 рр. Проте, до наших часів елементи зовнішнього оздоблення храму не збереглися.

Тут також знаходяться залишки північно-східного муру. Навпроти входу була Львівська Брама, коло якої стояло три дзвони цього храму — Марія, Яцек та Домінік. За часів Речі Посполитої Австро-Угорщини та Другої Речі Посполитої це був діючий храм. За часів радянської влади тут були казарми кількох полків, стайні і склад. Тепер перший поверх належить Львівській архієпархії Греко-Католицької Церкви, так само як і храм, що носить тепер ім'я Святого великомученика Йосафата.

Василіанський монастир і церква Різдва Христового (УГКЦ)

Церкву збудовано 1612 року на місці дерев'яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського.

У 1691 р. Ян III Собеський переніс до церкви із Молдавії мощі Івана Сучавського. Тоді ж до Жовкви прибули монахи василіани, хоча відомості про їхнє перебування у місті вже є з 1682р.. При церкві закладають монастир, ігуменом котрого стає румунський філософ, митрополит Досифей, що прибув, супроводжуючи мощі.

У 1697-99 жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х рр. XVIII століття іконостас було продано до Нової Скваряви. У 30-х рр. ХХ століття митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові.

У XVIII столітті збудовано вежу. У 1895р було закладено друкарню отців Василіан. Решту споруд добудовували аж до початку XX століття. Від давніших часів залишився тільки ренесансний білокам'яний портал бічного входу.

Теперішній розпис церкви з 1932 по 1934 роки створював Юліан Буцманюк. У 1990 церкву повернено ордену Отців Василіян і вона тепер відноситься до Львівської митрополії УГКЦ.

Церква Св. Лазаря

Історія храму починається 1624 року, коли було збудовано дерев'яний костел. У 1627 році при костелі відкрили міський шпиталь для убогих. У 1735році за кошти Якуба Собеського зведено муровані будівлі костелу і шпиталю. В 1861 році у відновлених будівлях ансамблю відкритий монастир феліціянок, який діяв до Другої світової війни.

З 1994 року в будівлі колишнього костелу відкрита церква св'ятого і праведного Лазаря, що належить Українській Автокефальній Православної церкві.

Церква Святої Трійці

Збудована на колишньому Львівському передмісті у 1720 році коштом парафіян та королевича Костянтина на місці попередньої церкви, що згоріла у 1717 році. Церква становить собою дерев'яну тризрубну будівлю із цегляною добудовою — ризницею. У церкві знаходиться п'ятиярусний іконостас, що налічує приблизно 50 ікон, створений майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на початку XVIII ст. В іконописі втілено новаторський пошук — образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, котре виконав Ігнатій Стобенський. У 1978—79 роках іконостас було реставровано.

21 червня 2013 р. на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Святої Трійці внесена до списку всесвітньої спадщини в числі 16-ти дерев'яних церков Карпатського регіону Польщі і України.

Церква Різдва Богородиці

Церква збудована у 1705 на місці старої, також дерев'яної. Всередині знаходиться унікальний бароковий іконостас, виконаний у 1708—10рр. жовківським майсром Кінушем. Теперішні ікони виконані у 90-х рр. XVII століття, а іконостас розписаний майстрами жовківської школи, провідної на той час у малярстві та різьбі, у 1710—27 роках.

Діяльність церкви відновлено у 1993 р., а реставрацію іконостасу здійснено у 1996 р. коштом Отців Василіян, котрі й опікуються храмом.

Цивільні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Ратуша

У Жовкві першу муровану ратушу збудували у ренесансовому стилі. Ратуша була зведена архітектором Петром Бебером у 1687 році. Угорі на стіні ратуші знаходився сонячний годинник, а знизу — напис: «Міра мірою, а продаж і купно згідно з часом». Її розібрали у 1832 році через аварійний стан. Місцеві радники змушені були провадити свої засідання спочатку в одному із будинків на вулиці Львівській, а потім - у фронтальному крилі замку.

Сучасна ратуша збудована у 1932 році, тобто через сто років після того, як розібрали попередню. Її звели за конкурсним проектом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм та казематів. У передвоєнні часи з вежі ратуші міський сурмач опівдні виконував спеціально скомпоновану мелодію — «хейнал».

Замок

Закладений у 1594 році засновником Жовкви, Станіславом Жолкевським. Будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.

На фасаді замку були статуї перших чотирьох власників Жовкви: Жолкевських, Даниловичів, Собєських, Радзивіллів. У подвір'ї знаходиться будинок, у якому жили власники міста. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею і житлом для солдат і прислуги. При конюшні знаходився каретний двір, а при арсеналі — кузня. Східне крило було житлом для численних гостей замку. В західному знаходилися замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом дубовим водогоном витікала в корито джерельна вода. У південному, палацовому корпусі, містилися приватні покої власника замку, скарбниця, парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до кімнати власника примикала каплиця, збудована 1640 року.

У місті функціонував монетний двір – існував на території міста з XVII ст., де карбували власні золоті монети.

Друкарня

Друкарня оо. Василіан, яка є частиною монастирського комплексу, до сьогодні виконує функції друкарні.

Єврейська друкарня

Жовківська єврейська друкарня була відомою на увесь світ. Заснування друкарні датується 1690 роком. Друкували тут традиційну релігійну літературу, а також богословські диспути авторів, які надсилали свої твори з різних країн світу. У 1795 році тут видрукували трактат «Палець Азарії» (написаний 1727 року), де розглядається питання єврейської етики. Автор трактату – Менахем Гакоген.

Друкарня знаходилася на Ринковій площі. Це була приватна друкарня Убі Фабуса Леві з Амстердаму (Ubi Fabus Lewi). Нащадки Убі Фебуса володіли друкарнею в Жовкві до кінця XVIII ст.

Школи

Єврейські школи

У 1640 році євреям дозволили відкрити єшиву, релігійний навчальний заклад, де в основному вивчався Талмуд.

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Місто Жовква було закладене в 1597 році коронним гетьманом Жолкевським як “ідеальне місто” епохи Відродження. Ренесансна концепція “ідеального” міста-резиденції було розплановано за пропорційною схемою відомого італійського теоретика П’єтро Катанео (праця 1567 р.).

Планування Жовкви проводилося на основі досконалих пропорцій, секретами якого володіли майстри Ренесансу. В “золотих” пропорціях виконувалося планування як загальної схеми обрису міста, так і кожного його кварталу, парцелей та будинків, аж до малих деталей. Цьому сприяла і розвинута система мір, пропорційно пов'язаних між собою, а також з побудовою тіла людини. Проектуванням і веденням будівельних робіт займалися фахівці з великим досвідом – архітектори і цехові майстри, які знали тонкощі свого ремесла і особливо дбали за свій престиж. Тому якість виконання робіт і їх художній рівень були дуже високими.

Будувати місто запросили відомих італійських будівничих: архітекторів Паоло де Дукато Клеменсі (знаного також як Павло Щасливий, він став першим війтом Жовкви) і Паоло Домінічі (відомого як Павло Римлянин). Будівництвом зовнішніх бастіонних оборонних споруд в 40-х роках XVII століття займався інший архітектор-італієць: Амброзіо Натклаус Ваберене, що був відомий під ім'ям Амброзій Прихильний. Він завершив перший етап будівництва міста.

Концепція планування міста обгрунтовувалася головними чинниками: контурами, в яких воно розташовалося, та сформованими напрямками важливих доріг. Місця проходу через місто давніх шляхів визначили розташування міських брам. Самі дороги, які повинні були зберегтися (за розумною традицією на їх місці не можна було будувати житло), визначали напрями композиційних осей міста.

Головна композиційна вісь була прив’язана до довгої дороги по гребеню гряди (нині вул. Львівська). Під невеликим кутом до головної осі розташована ще одна вісь, – власне дві ортогональні осі, які утворюють модульну сітку кількох кварталів в північно-західній частині середмістя. Напрям цих осей визначили давні дороги по теперішніх вулицях Винниківській і Василіянській.

Для розташування міста була вибрана вигідна підвищена платформа на березі ставу, де перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. До 1620 було закінчено будівництво всіх головних громадських будівель і оборонних споруд, місто було впорядковане і забудоване. В другій половині XVII – на початку XVIII століття, коли Жовква була приватною резиденцією короля Яна ІІІ Собєского, місто розбудувалося, отримало низку нових кам’яних будівель, садово-паркові ансамблі і досягло найвищого свого розвитку і багатства. З середини XVIII століття місто приходить в занепад і зазнає значних руйнувань та втрат історичної забудови. Проте, місто не було переплановане, зберегло своє первинне ренесансне розпланування, майже всі головні громадські будівлі, значну частину історичної житлової забудови та оборонних споруд.

Особливою рисою планування Жовкви було те, що допоміжні торгові площі міста (торгівля дровами, зерном, худобою, сіном) були винесені за міські мури на передмістя. Таким способом невелика центральна частина міста була вільна від постійних функцій торгівлі. До того ж в кільце оборонних мурів міста були включені території цвинтарів при церкві Різдва Христового і костелу Діви Марії, які пізніше перетворилися на монастирі. На відміну від багатьох західноєвропейських міст, Жовква стала більш просторою, включала значні озеленені території і отримала урізноманітнене розпланування кварталів.

Цікавим є поєднання в Жовкві двох систем міських оборонних споруд: старої системи з оборонними стінами, вежами і бастеями та нової системи земляних бастіонів і куртин, які кільцем оточили місто зовні оборонних стін і веж (будівництво лінії оборонних стін зайняло місту 13-14 років, а будівництво земляних валів і мурованих бастіонів – 50 років). Висота оборонних стін з боку міста становила 8-10 м, ззовні, за рахунок глибокого рову з водою, вона збільшувалася до 13-15 м. Стіни мали одно і двоярусні дерев’яні бойові галереї з стрільницями для легкої ручної зброї. Із східного і частини північного боку міста, де воно було слабо захищене природними перешкодами, були насипані потужні вали. Муровані з земляним насипом бастіони із становищами для гармат були розташовані часто і так, що забезпечували перехресний вогонь у всіх стратегічних напрямках наступу ворога, а також вздовж куртин. Менш потужні оборонні споруди (вали з дерев’яними укріпленнями і вежами, бастіонні “кліщі” при в’їзді) мало і Львівське передмістя.

Принципи “ідеального” міста, крім чіткої композиції і досконалої системи оборони, втілювали і доцільну соціальну організацію життя в ньому і спільного захисту від ворожих нападів. З цією метою при розплануванні міста зразу закладалися цехові і етнічні принципи самоорганізації його мешканців. Етнічним общинам виділялися території для їх громадських центрів з храмами, школами, шпиталями і іншими общинними установами. Вулиці і квартали заселялися по цеховій приналежності (про що свідчать давні назви вулиць – Нижня Пекарська, Верхня Пекарська, Нижня Кравецька, Верхня Кравецька, Сницарська, Шкіряна, М’ясна і т.д.). Така структуризація міста сприяла кращому управлінню містом, організації суспільних робіт, оборони, ліквідації пожеж та інших стихійних лих.

Середньовічна містобудівна традиція протягом багатьох віків виробила досконалий тип міщанського житла, житлових ділянок і кварталів, їх масштаб і пропорції, що знайшло своє найвище вираження в пізнішому розплануванні ренесансних “ідеальних” міст. “Ідеальне” місто Жовква було досконало розплановане, поділене на невеличкі, компактні квартали. Воно було достатньо просторим, не мало жодних тупикових вулиць і провулків, всі житлові будинки і суміжні ділянки були відділені одна від одної глухими межовими мурами і стінами, які виступали над покрівлями, всі без винятку ділянки житлової забудови мали парадний вхід в будинок і в’їзд на подвір’я з іншої вулиці.

Жовква отримала дуже гармонійну забудову, на якій відбилися виразні впливи італійської архітектури – відкриті галереї перших поверхів забудови головних вулиць, аттикові завершення фасадів будівель. Місто мало розвинутий багатий уклад вертикальних домінант. Мальовничий силует цього невеличкого міста був особливо красивим. На фоні потужних мурів здіймалися високі оборонні вежі із шпилями, височіли багаті куполи храмів і ратуші.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У  Жовкві функціонує Державний історико-архітектурний заповідник, до якого входять 55 пам’яток архітектури, пам’ятки містобудування і садово-паркового мистецтва, 15 пам’яток історії.

Перелік пам’яток архітектури:

• Ансамбль ринкової площі Вічевої.
• Будинки № 2, 3
• Ратуша
• Замок
• Костел Св. Лаврентія
• Монастир оо. Василіан
• Синагога

Пам’ятки зелених насадженьПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Жовкві разом із будівництвом замку закладався парк, який свого часу був видатним зразком ландшафтного будівництва (дизайну) XVII ст. Сад епохи бароко, що належав до значущих взірців ландшафтної архітектури на теренах України, зник у XVIII сторіччі.

На території парку збереглося понад 70 видів цінних дерев. Неподалік від замку власники замку створили «Звіринець», специфічну паркову ділянку, на зелених галявинах якого паслися серни та олені. Полювання було улюбленим дозвіллям усіх хазяїв замку міста Жовква — і Жолкевських, і Даниловичів, а також короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєського. Саме останній, обравши Жовківський замок своєю резиденцією, перетворив його на розкішну домівку.

Пам’ятки рухоміПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й половині XVII — на початку XVIII ст. місто досконало розбудувалося і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У цей час у місті зберігалася збірка живопису, графіки, різьблення гобеленів, порцеляни, зброї. В цей же час прославили місто іконописці та різьбярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.

Частина королівських набутків була втрачена, втім деякі з них збережені до сьогодні. Одним з важливим цінностей є відомі полотна «Битва під Віднем» та «Битва під Покроню» італійського художника М. Альтомонте. Вони зберігалися у римо-католицькому храмі св.. Лаврентія у Жовкві. Сьогодні експонуються в Олеському та Золочівьскому замках.

Сакральне мистецтво

У дерев’яній церкві, яка знаходиться на узбіччі міста, до сьогодні збережено іконостас визначної для українського іконопису школи.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Визначні євреї Жовкви:

• Ієхизкель Ісахар (пом.1637 р.) – перший рабин Жовкви.
• Моше бен Шахне (пом.1653 р.) – жовківський рабин, його дружина, Сара бат Шломо (пом.1638 р.). Їх могили були місцем паломництва.
• Сендер Шорр (пом. 1737) – видатний єврейський теолог, автор ряду релігійно-філософських творів та коментарів до Талмуду, автор відомої праці про ритуальний забій тварин “Твуат Шорр ве Семла Хадаша” (1733 р., надрукована в Жовкві в 1766 р.) та праці “Твуат Сізор”; жив і похований у Жовкві в центрі цвинтаря.
• Нахман Крохмаль (1785-1849) – відомий єврейський філософ, ініціатор просвітницького руху Гаскала, автор відомої філософської праці “Море Навухей Газман” (“Настанови для сучасників, які вагаються”, 1839 р., надрукована у Львові в 1851 р.), в якій поєднана давньогрецька і єврейська філософії. Народився і жив у Жовкві та в Мокротині
• Маєр Леттеріс, виходець із знаменитої сім’ї жовківських друкарів, – мислитель, один з ініціаторів руху Гаскала, відомий знавець східної літератури та історії, редактор Віденських газет “Wiener Blatter”, “Mitteilungen” та журналу “Гацефірм” в Лейпцігу, письменник, перекладач на іврит творів відомих західноєвропейських авторів.
• Барух Зеві Ней – активний учасник Гаскали.
• Хаїм Малах, Фішел Злокзовер, Ісаак Кеідамер, Мозес Маєр Камінскер – відомі філософи, прихильники саббатіанства.
• Абрагам Крохмаль (1824-1895), син Нахмана Крохмаля – історик, філософ, автор монографії про Спінозу (1875 р.).
• Мендель з Жовкви, Єлізер Фавір (фольклорист, писав мовою ідиш), Б’юмен Озер, Єгуда бен Ізраель – теологи і мудреці, які вчили у Жовківській духовній школі єшиві у 17-18 ст.

Жовківські друкарі:

Урі бен Арон Фебус Га-Леві – відомий єврейський друкар, один з перших видавців юдаїстичних книг і Талмуду в Польщі і Україні, виходець з Амстердаму. В 1690 році оселився в Жовкві і заснував тут друкарню, завдяки чому згодом місто стало одним із найбільших осередків єврейського друкарства у Речі Посполитій (окрім друкарні в Жовкві, існувало лише дві інших друкарні – в Любліні і Кракові).

Нащадки Урі бен Арона Фебус Галеві:

• Арон і Гершорн Галеві – онуки Урі Фебуса Галеві.
• Хаїм на прізвисько Мадфес (друкар) – син Арона, правнук Урі Фебуса Галеві.
• Юдита сестра Хаїма з чоловіком Давідом Манном.
• Вольф, їх двоюрідний брат, син Гершорна, який прийняв за австрійських часів прізвище Леттеріс.
• Чарна Леттеріс (пом.1796 р.), вдова по Вольфу Леттерісу, з сином Гершоном (прямі нащадки Урі Фебуса Галеві).
• Юда Лейб Маєргофер, зять останнього секретаря єврейського сейму і жовківського рабина Пінкаса Галперна, в 1791 році відкрив нову друкарню (відновив діяльність єврейських друкарень в Жовкві).

Лікарі та інші видатні люди:

• Сімха Менахем Емануїл мі Йона (пом. 1702 р.) – придворний лікар турецького султана Мохаммеда IV та короля Яна ІІІ Собеського.
• Урі Фебус Левіта (1696 р.) – відомий жовківський лікар.
• Абрагам Ісакович – відомий лікар єврейського шпиталю в Жовкві (XVIII ст.).
• Абрагам Узіель (пом.1777 р.), лікар і відомий вчений-богослов, автор елеборату-відповіді на міжнародне звинувачення євреїв у вживання в їжу християнської крові, завдяки чому звинувачення було знято.
• Йосиф Карч (пом.1862 р.) – лікар жовківського шпиталю, хірург, мав великі заслуги у зменшенні втрат населення міста під час епідемії 1830-х років.
• Вчені, письменники:
• Антон Шнайдер (1825-1880) – знаменитий галицький краєзнавець, автор енциклопедії крає-знавства Галичини. У Жовкві пройшли його дитячі роки (до 1848 року), тут він проживав в 1853-1858 роках.
• Самсон га-Леві Блох – відомий єврейський вчений, автор популярного географічного твору “Шевілей Олам”, виданого у Жовкві в 1930 році; народився в Куликові.
• П.Шварц, М.Майман, Б.Біндель, Г.Лауртехпарт, М.Голігер – відомі вчені кін.XIX – поч.ХХ ст.
• Майєр Галейві (1804-1871), нащадок Урі Фебуса Левіти – доктор орієнталістики, письменник, поет, автор народних пісень, перекладач на іврит творів Шиллера, Гьоте, Байрона
• Генрік Бегелейсен, онук Нахмана Крохмаля, професор, директор єврейської гімназії у Львові.
• Бецалель бен Натан – королівський митник Яна ІІІ Собєського.

Музеї – архіви – книгозбірки – приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Музей "Жовківський замок"

В Жовківському замку функціонує музей, філія Львівської картинної галереї. Експозиція музею розповідає про історію Жовкви з часів заснування міста і до наших днів. Відвідувачі можуть побачити макети замку і міста, копії портретів Жолкевського і його родини, старі фотографії Жовкви та її мешканців, археологічні знахідки.

Крім того, в музеї регулярно виставляють свої твори місцеві та львівські художники.

Адреса - пл. Вічева, 2. Графік роботи музею: Вівторок-Субота, 10:00-17:00; Неділя, 12:00-17:00; вихідний – Понеділок

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Неподалік біля лісу жертвам Голокосту встановлено пам’ятний знак.

Інфраструктура туристичнаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Жовкві є Інформаційно-туристичний центр, з можливістю замовлення екскурсії та придбання сувенірів.

Готелі:

• Готель “Акварель”, м. Жовква, вул. Вокзальна .
• Готель “Парк”, Бандери 3.
• Готель “Стиль”, вул. Гасина.
• Готель-мотель «Клен».

Ресторани:

• «На підсінню»
• «Цукерня»
• Піцерія «Челентано»

Список використаної літературиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1. Возняк Т. Штетли Галичини.
2. Парцей М.Стародавня Жовква.
3. Osiński М. Zamek w Żółkwi. 1933
4. ww.ji.lviv.ua/n67texts/Synagoga_Zhovkvy.htm
5. http://zhovkva.com/koncepciya-mista
6. Фото інтерєрів жовківської синагоги: http://samgrubersjewishartmonuments.blogspot.com/2008/11/ukraine-zhovkva-historic-photos.html
7. Фотографії жовківського середмістя: http://www.audiovis.nac.gov.pl