Чортків - путівник

На берегах Серету

Перша писемна згадка про містечко датована 1427 роком. Саме тоді у Галичині відбувся сеймик руської шляхти. Приймав активну участь у сеймику і шляхтич Ян Прандот, котрий отримав землі на березі р. Серету в користування від польського короля Владислава Ягайла як нагороду за подвиги в Грюнвальдській битві. Ян Прандот походив із селища Чартки Серадзьського воєводства, тому центр своїх нових володінь шляхтич назвав на згадку своєї малої батьківщини – Чарткув.

У 1522 р. король Сигізмунд І надав великому селу Чорткову магдебурзьке право і того ж року Єжи Чартковський побудував тут дерев’яний замок. Від 1610 р. воєвода руський та каштелян галицький Станіслав Гольський почав будувати у Чорткові кам’яний замок. Після смерті Станіслава Гольського і його брата Яна укріплення і місто перейшли до Стефана Потоцького та його роду. Тричі, у 1648, 1649 та 1655 рр. Чортків і його замок завойовували козаки Богдана Хмельницького. Внаслідок турецької експансії протягом 1672–1683 рр. Чортків входив до складу Подільського пашалику; лише в 1683 р. королівські війська вибили турків із Чорткова.

Втративши своє оборонне значення, у ХVІІІ ст. замок використовувався як палац-резиденція. У 1809 р. власники споруди влаштували там сушарню для тютюну. Австрійський уряд, взявши замок в оренду, використовував його як склад, а з 1815 р. – як в’язницю. Останнім власником фортеці був Ієронім Садовський, який у 1895 р. передав його своїм заповітом на доброчинність. Наприкінці ХІХ ст. укріплення у Чорткові викупив засновник Чортківської хасидської династії, рабин Давид Моше Фрідман.

 
Чортківські євреї

Вірогідно, перші євреї оселилися в Чорткові незабаром після заснування містечка. Рабин Беньямін Сельнік (1555–1620) із Підгірців у книзі «Маса’ат Біньямін» пише, що євреї Чорткова прибули сюди як торговці вином, що стало одним із їхніх ключових занять. Книга пам’яті Чорткова згадує мацеву з 1616 р. на місцевому цвинтарі.

До середини XVII ст. в Чорткові проживало близько 50 єврейських сімей. Як розповідає А. Літвін (Шмуель Горовіц) у своїй книзі-збірці оповідань та етнографічних матеріалів «Єврейські душі» (1917, т. 5), євреї у 1645 р. були звинувачені у співпраці з козаками, за що їх вигнали з міста до передмістя, що з того часу отримало свою назву «Вигнанка» (пізніше там був один із єврейських кварталів).

Єврейська громада Чорткова відродилася наприкінці XVII століття. Відновлений кагал у Чорткові пов’язують із іменами двох славнозвісних гаонів – видатних знавців єврейського закону на Поділлі: раббі Цві Гірша га-Леві Горовіца (знаного як раббі Гіршелі) та раббі Сегала зі Львова. У 1827 р. в Чорткові народився син рабина Цві Гірша, Шмуель Горовіц, котрий згодом прославився як Шмельке з Нікольсбурга (зараз м. Микулов у Чехії) – один із найвидатніших хасидських лідерів, головний рабин Моравії. Інший син Цві Гірша, раббі Пінхас, став головним рабином Франкфурту на Майні.

У 1722 р. Стефан Потоцький офіційно надав євреям привілей на вільне проживання у місті, будівництво, торгівлю, заняття ремеслами. Євреї також були зобов’язані ремонтувати та обороняти замок і дороги, а при потребі ставати на їх захист. Єврейським родинам у 1722 р. в Чорткові належало 110 будинків, християнам – 142.

 
Цвинтарі

У Чорткові були три єврейські цвинтарі і всі вони частково збереглися донині.

На території старого кіркуту на вул. Незалежності нині розташована міська лікарня. Там можна відшукати єдиний надгробок, поставлений кілька років тому – цадика Давида Мойше Фрідмана.

Найкраще збережений чортківський кіркут знаходиться на Вигнанській горі, на пров. Копичинецької, недалеко від мосту через р. Серет та автостанції, поблизу невеликої нової церкви. Імовірно, закладений на початку 1920-х років. На ньому залишилося кілька десятків мацев із 1930-х років. На краю цвинтаря збудовано невеликий лапідарій.

Позаду християнського цвинтаря на вул. Бандери знаходиться «холерний» кіркут, що діяв у 1914–1926 роках. На ньому збереглися фрагменти мацев і частина муру.

 
Синагоги та клойзи

Найстарша збережена синагога у Чорткові була побудована ще у 1680 році. Будівля стоїть у центральній, «ринковій» частині міста на території медичного коледжу (вул. Петрушевича) та використовується як склад.

Протягом 1905–1909 рр. у Чорткові була збудована Нова синагога. Її основою став побудований раніше хасидський клойз (1870), який перебудовано у палац цадика з великим молитовним залом. Віденський архітектор Ганс Гольдкремер, який робив проект, взяв за взірець резиденцію садгірського цадика, добудувавши до клойзу флігелі з вежами в орієнтальному стилі. В радянські часи і до 2013 р. у споруді розміщувалася «Станція юних техніків».

 
Чортковер ребе

У 1870 р. до Чорткова переїхав рабі Давид Моше Фрідман (1827–1904), син Ісраеля Фрідмана з Ружина, який прославився як цадик із Садігури (сучасна Садгора – передмістя Чернівців). Містечко остаточно утвердилось як резиденція чортківської гілки ружинсько-садгірської хасидської династії.

Хасидська традиція зберегла образ Ребе Давида Моше Фрідмана як людини смиренної і добродушної. Хоча він був не так обдарований організаторським талантом, як його батько, все ж незабаром довкола нього зосередилась одна з найбільших хасидських груп у Галичині. Раббі Чортковер вів досить аскетичний спосіб життя, удень і вночі був повністю занурений у молитву і вчення. Міг протягом декількох днів підряд обходиться без сну, їжі і пиття, не проявляючи ніяких ознак слабкості. Намагався уникати мирських справ і дистанціюватися від проблем громади, однак його вважали авторитетним лідером євреїв. Його старший брат, Авраам Яаков (1820–1883), говорив про нього: «Я ще не бачив настільки праведного єврея». Під час молитви у рабі Давида Моше траплялися екстатичні прояви, про які говорив: «…у цадикові горить внутрішній вогонь, який з часом виривається назовні. Як із переповненої посудини ллється вода через край, так праведник проявляє себе через надлишок святості, щоб люди побачили цю святість і увірували в нього». Традицію батька продовжував його син цадик Ісраель (1854–1934). Третій чортківський цадик, Нахум Мордехай, помер в Ізраїлі у 1946 р., залишивши після себе учнів.

Опонентом великого «раббі з Чорткова» був рабин Меїр Шапіра (1887–1933), засновник знаменитої Єшивас Хахмей Люблін (івр. Єшива люблінських мудреців).

 
Із Франції в Чортків і навпаки

У XVIII ст. із Франції на Галичину прибув підприємець із прізвищем Леферт. Походив із роду євреїв-сефардів, належав до німецької культури, був прибічником Гаскали та вважав себе німцем, проте австрійська влада через країну, з якої той приїхав, надала Лефертові прізвище Францоз. Його син Гейнріх працював у Чорткові лікарем, брав участь у революційних подіях 1848 року. У Чорткові тоді народився син Гейнріха Карл Еміль Францоз (1848–1904), який став видатним письменником та перекладачем німецької літератури. Карл Еміль ходив у Чорткові до домініканської школи і паралельно брав приватні уроки івриту. Вільно говорив українською та польською мовами. Після смерті батька у 1858 р. разом із матір’ю переїхав до Чернівців, навчався на юридичних факультетах університетів Відня та Граца. Багато творів присвятив життю українських селян. Світову славу йому принесли публікації нотаток про подорож до Росії, Центральної Європи і Туреччини. К. Е. Францозу належить визначення «Halb-Asien» (нім. напів-Азія), яким він охрестив Галичину в складі Австрійської імперії за її бідність, відсталість та «занедбану провінційність». У збірці оповідань «Die Juden von Barnow» (нім. Євреї з Барнова) у рисах вигаданого провінційного містечка Барнова проглядається єврейський Чортків – місто дитячих років Францоза.

Із Чорткова до Франції у молодості виїхав художник Саша Бльондер (1909–1949). Народився у родині небагатого купця. Свої перші кроки у малярстві зробив у Чорткові, де був лідером місцевого мистецького гуртка. У картинах Бльондера нерідко з’являються спогади про рідне місто. Переважно це мотиви місцевих божниць або тихі дворики та вулички на Старому Чорткові. У 1930 р. батьки зуміли відіслати обдарованого юнака до Парижу вивчати архітектуру. Виразний вплив на його мистецькі вподобання справила творчість Шагала, Сутіна, Модільяні, Боннара та інших майстрів художнього авангарду тих років, тому Бльондер покинув навчання фаху архітектора і у 1932–1934 рр. навчався живопису у краківській Академії мистецтв. У Кракові став одним із засновників мистецьких об’єднань «Живі» та «Краківська група». Вірогідно, востаннє художник відвідав у рідному місті свого батька та брата у 1935 році. У 1937 р. він остаточно переїхав до Парижа. У роки нацистської окупації Франції Бльондер був активним учасником руху Опору. Від 1942 р. почав підписувати свої роботи мистецьким псевдо «Андре Блондель».

 
Друга світова війна та Голокост

У 1939 р. в Чорткові серед 12 тис. мешканців міста було бл. 5 тис. євреїв. У вересні 1939 р. сюди потрапило багато біженців із західної Польщі. Незабаром Чортків зайняла Червона армія. 6 липня 1941 р. почалася німецька окупація і, як і в інших містах, у Чорткові тоді відбувся погром. Німці скликали юденрат, але вже за місяць його членів разом із кількома сотнями євреїв, представників інтелігенції, розстріляли у Чорному лісі біля міста. Від липня до жовтня 1941 р. в Чорткові страчено понад 650 євреїв. У квітні 1942 р. утворено гетто, до якого входили вулиці Різницька, Складова, Лазенна, Шкільна і Подільська. 26–27 серпня 1942 р. відбулась перша акція виселення, у результаті якої 2120 осіб було відправлено до табору смерті Белжець. Разом із чортківськими євреями вивозили також євреїв з Ягільниці та Товстого. На місці загинуло 350 осіб. 5 жовтня відбулася чергова депортація – 500 чортківських євреїв долучено до збірного потягу, в якому опинилися люди з Тернополя, Товстого, Ягільниці, Монастириськ та Бучача. Тоді з Чорткова вивезено і єврейських поліцаїв. Транспорт, як і попередній, вислано у Белжець. По дорозі він затримався у Львові, де німці провели селекцію. Близько тисячі осіб (всього у потязі перебувало 6 тис. євреїв) відправили до трудового табору на Яновській, а на їхнє місце взяли таку ж кількість євреїв, яких есесівці визнали нездатними до праці. В грудні 1942 р в будівлі чортківської Талмуд-Тори німці організували трудовий табір для понад 500 місцевих робітників. Хоча в ньому панував голод, робітники були захищені від облав. Остаточно гетто ліквідовано 17 червня 1943 р., коли було розстріляно бл. 2 тис. осіб. Під час ліквідації гетто відбулася спроба опору. Група євреїв, що перебувала у криївці, використала проти німців зброю. Усіх їх убито в тій же криївці. 23 червня 1943 р. було ліквідовано трудовий табір у приміщенні Талмуд-Тори. Нацисти провели селекцію. Тих, кого визнали нездатним до праці, розстріляли у Чорному лісі. Решту, як і багатьох чортківських євреїв, відправлено до сусідніх трудових таборів. Кілька десятків із них дожило до приходу Червоної армії у червні 1944 року. Ще дехто переховувався у християн.

У 2005 р. біля братської могили у Чорному Лісі (неподалік від дороги на Копичинці) встановлено пам’ятник.